Його починала розбирати якась незрозуміла тупа досада. І навіщо він погодився їхати на хрестини? Чи не простіше було б дати чоловікові червінця? З червінцем він знайшов би собі і п’ять пар кумів. А тепер почнеться морока! Баба, либонь, піде з дитиною до церкви, піп не захоче до відправи хрестити, а відправа довга, та ще хресний хід, потім захоче й панотець розговітися, відпочити. А потім наб’ється гостей: день святковий... а пани в Головчинцях можуть прошохати.
— Ех, падав же мені нечистий! — прошепотів у досаді Кармелюк і, спертись ліктем па стіл, схилив голову на руку.— А на серці так уже ж погано, паче там сто котів шкребеться, не до людей зовсім! Та й у голові щось шумить! — Тьху, ти! — зітхнув він голосно: — Зовсім погано... і нудно якось. Небагато, здається, й випив: склянку горілки й ківш пива, а он як розібрало!
Кармелюк провів рукою по чолі й оглянувся навкруги: голова дуже боліла, перед очима почали плавати зелені кола, все тіло якось обважніло.
— Добре було б поспати,— подумав він, потягаючись... і нараз перед його очима немов блиснули вогненні очі молодиці й її білі блискучі зуби...
XXXI
*
— Що ж-це, так і справді засну,—промовив Кармелюк уголос і тріпнув головою.— Ага, ось і кума,— в сінях почулася хода,— ну, охрещу та й скоріше в дорогу.
Двері справді відчинилися, і до * хати ввійшов господар у супроводі гарненької, гостроносенької молодички, тоненької й верткої.
— Ось, пане, й кума, не прогнівайтесь, кращої це знайшов,— сказав він, знову вклоняючись Кармелюкові.
— Та кращої не треба, де ти й знайшов таку кралю? —
люб’язно відповів Кармелюк, підводячись з місця і вклоняючись молодичці. .
— Ласкавий пап сміється з мене, бідної,— кокетливо потупила оченята молодичка.
— Нехай з мене так посміється доля, коли брешу!
— Знаємо, знаємо вашого брата! — лукаво посміхнулася молоденька кума.—А що з таким кумом не гріх буде й чарочку випити, то це правда.
— А тут якраз і горілка, й закуска є! — пожвавівши, весело обізвався господар.— Я зараз і принесу.
— Не годиться до хреста,— спинив був його Кармелюк.
Але господар тільки махнув рукою й заявив авторитетно:
— Для знайомства з кумою й закон велить,— і вибіг з хати. Він повернувся з пляшкою горілки й поставив її иа столі, кивнувши кумі: — Ану, кумцю-голубко, допоможіть закуску внести!
За хвилину на столі з’явилися й миски з пирогами, і ковбаси, і сало, і буженина, і солоні огірки, і пляшечка запіканки, і палянички. Все це вносили й розставляли на столі господар і вертка жіночка. ч
— Ого-го, куме! — здивувався Кармелюк.— Та в тебе призацасено на цілу роту солдатів.
— Кума, спасибі, принесла,— закивав головою господар.— Сказано, як бог кине на чоловіка оком, то щастя йому в усі вікна полізе.
— Що правда, то правда! — підхопила молодичка.— От на світанку забігав ти до мене, плакав, що піхто по хоч (і в куми йти, а тепер ось і Охрім, і Степан набиваються м другу та в третю пару. Щасливий твій синок буде, Іване!
— Ой ти, господи, от уже не ждав, не гадав! — радісно скрикнув Іван.— За таку новину, не гріх і по чарці випити. Наливай же, кумо!
— Атож, зараз! — молодичка налила повний погарик горілки й, поставивши його на тарілку, піднесла Кармелю-кові, кокетливо вклоняючись.
— Не годиться, кумо... вже після хреста! —спробував був відмовитися Кармелюк, але кума тільки махнула рукою.
— До хреста тільки й кумитися, пане,— підморгнула вона,—а подорожній людині... з дороги... це мов ліки. Ій-богу! Випий же з моїх рук, куме! — додала вона й знову вклонилася, опустивши очі додолу.
— Хіба що з твоїх рук,— неохоче погодився Кармелюк.— Та й ручки ж у вас, кумо, наче в панянки: білі та пухкенькі, мов палянички.
При цих словах Кармелюка молодиця густо зашарілась і мало не впустила тарілки.
— Ну й кум! — промовила вона з силуваною усмішкою.—Моторний, засоромив мене так, що мало й тарілки не розбила. Чоловік шкодує, до чорної роботи не допускає, от і руки білі, — пояснила вона.
— Виходить, того варта. Якби й мені така, то я б, як у пісні співається,-— підморгнув Кархмелюк,— "цілував би, милував, ще й до печі куховарочку найняв!"
— ІІу, та й жартівливий же кум, з вами й кумувати страшно,— засміялася молодичка, повела плечем і, обернувшись до господаря, дала і йому чарку.
Кармелюк сів на лаві й знову взявся за голову... Голова починала дужче боліти, і, незважаючи на всі його зусилля, думки якось дивно плуталися, немов щось каламутне пливло в голові.
— Слухай, куме,— сказав він уголос,— а внеси лишень кухоль води, чогось мені марудно... Голова крутиться.
— Та це баба начадила тут: цілу ніч окріп гріла. Я відчиню двері, миттю пройде,— новий Кармелюків кум прочинив двері, і в хату влетів струмінь свіжого повітря.'
— Его ж, мабуть, справді вчадів...— погодився й Кар-мелюк, зрадівши такому природному пояснению своєї дивної слабості.
— А ви, паночку, роздягніться, скиньте бекешу, воно зараз і одійде! — заметушилася коло Кармелюка молодичка.
— Правда, правда,—підтримав її й кум,—коли вчадієш, то перше діло — свобода, а ми тут покладемо всі панські речі.
— Гаразд,— погодився Кармелюк. Він справді почав відчувати духоту. Бекеша ніби душила його, і кров стукала в скроні.
Кум і кума кинулися допомагати дорогому гостеві. Кармелюк скинув бекешу й валянці і хотів був зостатися в чумарці, але молодиця запротестувала.
— А пояс, паночку? — защебетала вона.— Ой-ой, та тут ще й пістолі, а в лих по півпуда ваги, їй-богу! Та й страшні які! Скиньте ви все, паночку, та й чумарку розстебніть.., Так воно ліпше буде й від голови одляже.
• Піддаючись її щебетанню й бажанню полегшити вагу та біль голови, Кармелюк скинув пояс і пістолі й розстебнув поли чумарки. Молодиця поклала коло нього охайно всі речі. І справді, він відчув себе ніби трохи краще: але, глибоко зітхнувши разів зо три, він все-таки нагадав новому кумові:
— А ти, брате, біжи ж скоріше до попа, я ж поспішаю.
— Зараз, зараз! — похопився господар і, взявши шапку, подався з хати.
Кума тим часом підсіла до Кармелюка й заворкотіла коло нього. Вона пригощала його то тим, то тим, пересипала свою мову жартами й примовками, не скупилась і підморгувати й, незважаючи на відмовляння Кармелюка, таки присилувала його випити ще одиц погарик.
— Та з вами, кумо, й сидіти страшно,— усміхнувся Кармелюк і дуже похитнувся набік...— Так начастуєте, що й дитину впустимо,
— Нічого, добрі люди допоможуть! Таке свято господь раз на рік дає, а такого кума,— може, раз на все життя! — Вона лукаво новела бровою, засміялася дрібним смішком і затулилася вишиваним рукавом сорочки.
Кармелюк уже не заперечував,— він дозволив налити со
бі ще один погарик. Голова його помітно важчала, а на душі яснішало... І горе, й туга відходили кудись далеко... І хоч ноги його стали важкі, свинцеві, але в душі з’явилася якась легкість і безпричинна веселість. Він уже не думав про те, що треба поспішати; йому приємно було сидіти тут у теплі, не рухатись і не думати ні про що.
Минуло дуже небагато часу, чи Кармелюкові так здалося завдяки веселій співрозмовниці, як двері знову відчинилися, і до хати знову ввійшов господар в супроводі двох кремезних селян.
— А ось, пане куме, ще куми! — весело звернувся він до Кармелюка.— Як довідалися, що такого поважного кума мені бог послав, то півсела захотіло породичатися!
— Будьте здорові, люди добрі! — привітав Кармелюк тих, що ввійшли.
— З святим празником, паночку,— відповіли куми, низько вклоняючись і скидаючи шапки й свитки.
— А ви чого ж, кумцю-голубцю, вже й приматкобояш-лись? — підморгнув господар молодичці. Взагалі він поводив себе тепер набагато розв’язніше, і зовсім уже не мав такого жалюгідного, затурканого вигляду, як у шинку.— Так і прилипли до нашого благодійника! Частуйте ж і інших кумів... Перед богом усі рівні.
— Перед богом, а не перед серцем,— усміхнувся один з тих, що прийшли, велетень з величезними чорними вусами, дуже схожий на панського доїжджачого.
— Вигадуйте! — пересмикнула плечима молодиця...— Для мене всі куми рівні... Ось зараз і почастую всіх і пригублю.
— А може, й приголублю? — усміхнувся Кармелюк.
— А чому й ні? Якщо добрий кум, то й не гріх! — обізвалася вертка молодиця.— Кум однаково, що й родич!
Вона встала, налила дві чарки й піднесла їх новим кумам.
— Еге, так не годиться! — заперечив вусатий.— Наливай же й старшому кумові: першу чарку треба з першим кумом випити.
Кума кинулась охоче виконувати бажання вусатого, але Кармелюк запротестував:
— Спасибі за честь, люди добрі, тільки я вже годі, начастувався з молодичкою... Гляди, що не потраплю й у двері!
— Кума підведе,— усміхнувся господар.
— Не погордуйте, паночку,—сказав трохи суворо вусатий.
— Не погордуйте! — підтримав його й товариш.
— Та що там одна чарка вдіє? Те саме, що зайвий сніп на возі. Добрі жорна все перемелють! — заторохтіла молодичка.
— Так закон велить,— рішуче додав і господар.
Нові куми стали пород Кармелюком з чарками, ждучи, поки він зважиться. Було незручно відмовлятися далі. Кармелюк випив і з одним кумом і з другим і важко опустився на лаву.
Хміль почав його розбирати. Він ще пам’ятав, що з ним сталося неначе щось тяжке, страшне... сумне, але що то було таке, Кармелюк. уже не міг збагнути. Йому здавалося, що в минулому не зосталося нічого — ні веселого, ні сумного, так собі, якась приємна порожнеча; однак свідомість його ще не згасла, і він невиразно розумів, що починає п’яніти; що треба поспішати виїхати, поки хміль зовсім не звалив з ніг.
— Хазяїне, куме,—похопився він,—а що ж панотець? Коли?
— Ой паночку, не застав уже... В церкві панотець, і в вівтар ускочив, просив, щоб погодилися зараз. Обіцяли... Та вже скоро й кінець служби. Он господь ще гостей посилає.
Двері справді— знову відчинилися, і до хати ввійшло двоє огрядних чоловіків. Почалися привітання, розпитування. Кармелюка оточили стіною.
Знову заходили чарки, знову почалися примовки, припрошування випити. Але Кармелюк наодріз відмовився від горілки.
— То наливочки, пане куме... Це ж, як квасок.*. Я з собою принесла. Наливочка добра, такої пе знайдете і в панському дворі.— Молодичка кинулась у сіни й вернулася з пляшкою вишнівки.— Покуштуйте ж, паночку, не погребуйте... Сама готувала,.. Така солодка, що губи злипаються...
— Нічого з вами не вдієш,—неохоче погодився Кармелюк і випив ще склянку наливки.
Гості посідали кругом столу.