Так от, співставимо факти, які маємо. Сейм, відправляючи військо на Москву, дав термін до року на залагодження всіх справ. І які ж то справи? А такі собі, дрібненькі, всього лишень посадити на московський престол свого царя. І дійсно, московські бояри ж самі того хотіли, от і візьміть. Але забули, що просили вісім років тому, коли Московію накрила велика смута. Але тепер і Москва інша і бояр, які просили Владислава на московський престол, немає. А московський люд давно забув про Владислава. Як у вас, Василько кажуть: "Дорога ложка к обеду"? До речі, ми це добре побачили коли пропонували перед штурмом містам переходити на бік законного царя. Жоден воєвода не зголосився, правий був Яків Бородавка, що дурно людей втратили.
– Батьку, щось смішного тут мало!
– Ти, Максиме, правий, це зі сторони, не знаючи нашу шляхту, можна було б посміятись, яка вона дурна. А насправді тонкий дипломатичний хід. Збирають військо і посилають на Москву, але крім воєвод, до війська приставлені комісари від сейму. Хтось би спитав, а вони навіщо? Збишку, ти знаєш комісарів, вони воєводи?
— Та ні, пане гетьмане, один єпископ, два каштеляни, два старости. Вони не для війні, вони переговори ведуть з боярами.
— От тепер ви розумієте, чому смішна. До того вони три роки не могли поділити смоленські землі, в яких зацікавлена литовська шляхта. Московські бояри не витримали, послали ратників і відвоювали їх. Повинна була Річ Посполита щось відповісти? Відповіла. Теж військо зібрала, але віддала його призначеним комісарам, дала їм ще грошей і королевича Владислава в додачу: ось вам гроші, військо, гетьман до війська і рік часу, ідіть хлопчиськи, заберіть смоленські міста та посадіть на московський престол королевича Владислава, ніби його там зачекалися. І почалася ця смішна війна. Бо, якщо воювати без сміху, то треба дати війська більше і кращого, і грошей побільше, а не комісарів. А то бач через місяць гроші закінчились, а сейм більше не дає. От так і воювали, але час біжить а результатів нуль. Щоб ти Максиме робив? Грошей не має, військо розбігається. Ще одного царя московіти не хочуть, і свого нічим кормити.
– Навіть не знаю, батьку…
– Бач, і я б не знав, але пан канцлер Лев Сапега, мудрагель не нам рівня, він придумав. От скажіть, що робить господар щоб відігнати птицю, яка на огород повадилася?
– Та що, опудало ставить, птиця думає що то людина і не летить на огород. Але до чого тут огород і опудало.
– А до того, Максиме, що пан Сапега вирішив козаками налякати московітів. Але комісари навіть не чекали, що ми так швидко прийдемо під Москву. Вони самі в смерть налякані нашим військом і не знають що з ним робити. Але це вони. Ми теж повинні думати як нам повестися. То як вам моя казочка на ніч?
– То, Петре, така казочка, що мороз поза шкірою. І саме страшне в ній, що вона дуже на правду подібна. І, навіть не знаю що тобі на неї сказати.
– А я вот не могу уразуметь, что страшного произошло. Москву действительно напугали, а это значит, что запорожцы отработали полученные от короля деньги и могут возвращаться победителями домой.
– Васильку, я скажу тобі чого бояться в Москві, Мазепа і я разом з ним. Щоб вважати себе переможцями треба принаймні взяти штурмом Москву і замість Михайла на московський трон посадити Владислава. А хто є батько молодого Михайла царя? Митрополит московський Філарет. Чи не так, Васильку? А тепер скажи, може його Москва не бажає мати митрополитом?
– Да нет, пане гетмане, не только в Москве, но и в других княжествах Филарета любят и уважают. Сказывают, что скоро Вселенский патриарх Феофан ІІІ из Греции приедет, чтобы посвятить Филарета в патриархи.
– От тепер, Васильку, ти сам зрозумів і, маю надію, все наше товариство, чому у нас з генеральним писарем мороз поза шкірою.
– Да, теперь ясно, и какой выход из положения? Или нет выхода?
– Дивлячись, що вважати виходом. А от діяти ми можемо в такі способи.
Перший спосіб, що лежить на поверхні, це прийняти участь у штурмі. Але якщо комісари вже ведуть переговори з Московськими послами та ще й на прохання зляканої Москви, то вони мають можливість отримати бажане без штурму.
– Або якимось чином зірвати штурм!
– Так, Максиме, а скоріше, і зірвати штурм, і отримати бажане. Але змусити це зробити чужими руками. Скажімо, руками запорозьких козаків, для комісарів це був би найбільш бажаний варіант, або руками гетьмана Ходкевича, що гірше, але прийнятне для них.
Другий спосіб, це відмовитись від штурму і тим самим взяти всю відповідальність за поразку на себе, чим дуже допомогти комісарам і нашкодити королевичу.
Третій – попросити аудієнції у королевича і все йому доповісти. Але тут можливі перепони, або мене не допустять до королевича, або він мені не повірить, достовірних фактів ми не маємо. То який вихід найбільш прийнятний, чи хто знає ще інші виходи?
– Петре, найбільш прийнятний перший. А інших, крім тих що ти назвав, я поки що теж не бачу. Однак, що стосується першого, наскільки я зрозумів, ти сам не знаєш коли і яким чином буде початок штурму.
– Так, Михайле, не знаю. Але маю надію що буду знати. У всякому разі я буду керувати облогою, і якщо Ходкевич без мене піде на штурм я все одно буду знати місце і час штурму. Єдине, чи встигну я зреагувати в такому випадку. Максиме, направиш козаків вістового загону у всі полки і попередиш щоб доповідали про найменшу дрібницю мене особисто, або через тебе. Збігнев, а від тебе я хотів би мати інформацію про дії комісарів. Саме вони є рушійною силою всіх подій, які повинні статися. А тепер, Максиме, доручи вістовим зібрати полковників до мене.
Нарада з полковниками була дуже короткою. Сагайдачний в першу чергу наказав їм заблокувати головні брами Москви, з тим, щоб при отриманні команди на штурм зручно їх зламати і ввійти в місто. Довжина фортечних мурів міста Москви понад п'ятнадцять кілометрів, і при наявній військовій силі запорожців, не складала особливих труднощів для надійної облоги їх та тридцяти чотирьох брам, серед яких Сагайдачний виділив чотири головні і поставив на них кращі полки, Арбатську браму він доручив полковнику Дорошенку, Нікітську полковнику Гаркуші, Тверську полковнику Бородавці, Петровську полковнику Одинцю.
Інші полки були розміщені під стінами Москви так, щоб у випадку здобуття одної із брам, суміжні полки мали можливість швидко дійти до брами на допомогу. А після цього розвинути наступ на Московський кремль через земляне і біле місто. Вістовий загін Максима Лободи мав забезпечити постійний зв'язок між полками. Сагайдачний сам керував розміщенням полків, і здається передбачив все, лише не міг передбачити в повній мірі дії комісарів, про яких знав лише, що вони ведуть переговори з московськими боярами.
Завершивши облогу Москви Сагайдачний чекав, що його запросять на зустріч з королевичем чи гетьманом Ходкевичем, тому його коні стояли на готові. Але запрошення ні до королевича, ні до гетьмана не було. Замість цього примчав Максим з повідомленням, що до Сагайдачного приїхав князь Новодворський, і просить нагальної зустрічі. Хоч Сагайдачному не представили керівництво польсько-литовськими військами, він знав, що той один з командирів польських жовнірів, тому не гаючись запросив того до себе.
Високий, ставний, впевнений у собі, кавалер мальтійського ордену, Новодворський виглядав, таким собі, перезрілим героєм-коханцем, незмінним учасником шляхетних гульок і балів, однак на здивування Сагайдачного, той звернувся до нього з повагою та щирою посмішкою, яка зразу ж налаштувала Сагайдачного на зустрічну щирість.
– Пане гетьмане, я маю достовірні відомості про ваші звитяги на морі проти турок і в цьому блискучому поході через московські землі до нас на допомогу, тому прийміть мої найщиріші завірення в захопленні вашим військовим таланом! Для мене велика честь брати участь у штурмі Москви разом з вами. Гетьман Ходкевич висловив жаль, що раптово захворів і не має можливості разом з вами виробити план дій. Саме тому він доручив це мені.
Справа в тому, що я маю завдання взяти приступом Арбатську та Тверську брами, після чого в оперативному зв'язку з військами пана гетьмана захопити місто. Виглядати це повинно так: ваші війська, що взяли місто в облогу пропускають мої підрозділи до брам, я захоплюю їх, і ми разом двома колонами через земляне місто рухаємося на кремль. Я прошу пана гетьмана познайомити мене з командирами підрозділів, які розміщені біля Арбатської та Тверської брам.
Сагайдачний уважно слухав Новодворського і з радістю думав, що нарешті вперше після об'єднання з військами королевича з ним ведуть мову про конкретну справу. Тим більше, що польський офіцер, який стояв перед ним і його життя давно було оповите легендами. Вони були майже ровесниками. Життя князя Новодворського було не менш бурхливим ніж у Сагайдачного.
В молодості Бартоломей Новодворський товаришував з майбутнім королем Польщі Стефаном Баторієм. Після ненавмисного вбивства королівського охоронця впокоїв, вимушений був втікати до Франції, де служив королям франції Генріху ІІІ та Генріху Наварському. З листами від останнього потрапив до Мальти, там він вступив до Мальтійського ордену, приймав участь у бойових діях. За бойові заслуги був посвячений в кавалери Мальтійського ордену. Після повернення до Польщі служив у короля Сигізмунда ІІІ. Все це Сагайдачний знав про нього, але те, що зустрів Новодворського тут було приємною несподіванкою.
– З вашого дозволу, пане Новодворський, я закличу полковника Дорошенка, який опікується Арбатською брамою і полковника Бородавку з Тверської брами, і ми спільно обговоримо план дій. Але я маю до вас декілька питань і волів би їх вам задати. Пан може мене зрозуміти: я повинен вести військо на штурм міста не знаючи з ким я буду взаємодіяти. Дивна склалася ситуація, мені краще відомі війська супротивника ніж союзника.
Новодворський знітився.
– Розумієте, специфіка нашої військової компанії в тому, що справжня ціль цієї, з дозволу сказати війни, відома лише комісарам, які в військовій справі не мають жодної уяви. А ввести в курс своїх задумок командирів війська, мабуть не мають за потрібне. От тому ми так і воюємо. Але, я вважаю, що сьогодні у нас є конкретне завдання, і його виконання корінним чином змінить ситуацію і у війську, і відношення до війська.
Доки Сагайдачний з Новодворським знайомились, прибули Михайло Дорошенко і Яків Бородавка.