Крім того, в мене не закінчена "Історіографія — другої половиниXIX— першої половиниХХстол." Пишу про це між іншим. Дорогий мій Валеричку! Ти можеш сказати своєму дідові: Для чого ти мені морочиш голову своїми планами. Мені не до цього. Мабуть, в твоїх думках буде велика доля правди. В такому випадкові вилай діда свого за те, що він дечого не доробив після твого закінчення університети. При всьому я тебе любив і люблю. Ще тепліше говорить твоя рідна бабуня, що тут сумна сидить біля мене. Цілуємо тебе міцно.
Дід. 2/П-1976
Добридень, мамочко! Ось уже й твій день народження наблизився. Хочу я побажати чогось дуже оригінального, а на думку спадає все звичне. Ну ти й сама знаєш, що я бажаю тобі пост ійно і здоров'я, і щастя, і "успіхіву праці". І сьомого числа я, як завжди, поцілую тебе вранці, коли лише прокинешся — приніс би тобі якийсь нездалий подарунок: чи набір фломастерів, що потім ти їх віддаси Мар'яні, чи набір тіней — з аналогічним місцем остаточного попадання, тобто наша Пидорка. І це, звичайно, не тому, що я тебе не люблю, або полінувався бігати по крамницях. Просто в цілому Києві нема нічого пристойного в розмірі до двадцяти крб., а є хіба в Москві, куди злітати не по кишені навіть такому товстосуму, як я. І ти знову б трохи розчаровано глянула на мій зовні наче й гарний, та ні до чого не придатний, як на тебе, презент. Проте я поцілував би тебе ще раз, потім кинулася лащитись "цокотуха позолоченное брюхо", хоча перед тим тебе вже встиг задобрити своїми квітами наш гречний татко і розпочався єдиний на рік мамин день. Переконаний, що й цього разу все вдасться мило та приємно. А мою відсутність нехай скрасить думка, що до її кінця лишається все менше й менше. Кількість твоїх років згадаю тільки усно, на письмі не бу'. Але досі пам'ятаю пиріг, який баба спекла на 25-річчя.
Вітальці, звичайно, закортіло його покуштувати тієї ж хвилини, як побачив, що баба поклала пиріг з несамовитими ванільними пахощами на підвіконня кімнати над Дніпром. І він замислив геніальний за своєю простотою план — як відрізати від пирога манесенький окраєць, щоб ніхто не помітив. І я мусив робити вигляд, що в захопленні від ідеї, хоч у мене зовсім не було бажання псувати мамі свято. І ми пішли, скрадаючись, повз вашу метушню у великій кімнаті туди, до забороненого (солодкого для Вітальки і зовсім навпаки для мене) плода. 1 в найостаннішу хвилину до покою увійшла Леся і, побачивши Вітальку, котрий із святотатницькою радістю саме здіймав догори ножа, надавала йому тугих потиличників, і мій двоюрідний brother* гугняво захлипав, люто розтираючи сльози кулаком. Я співчутливо сказав, що нічого, буває гірше, а в душі тріумфував — бо шкода на мамин день народження не відбулася, і я не завдав нічим тобі прикрості. Я того й любив тебе міцно, що ти завжди була антитезою злу. Все-таки найдемократичніша жінка в світі — українка. Стільки зазнати лих і пронести віру в добро, торжество правди над кривдою. Рибонько моя, ще раз цілую, і всіх-всіх благ!
Ну, годі творити елегії, бо Шевченко колись закликав не робити цього. Щоправда, з іншого приводу і в іншій ситуації, але все'дно, раз класик сказав. Я в цьому місці здійняв вказівний палець (в листі —малюнок).
Може, ти не зрозуміла мого гарного малюнка, дак пояснювати не стану, бо нетямущої мамухи мені не тре'. А ще я, як з тюрми вернуся, пить буду. Дак щоб ти, стара, мені не боронила, а краще гроші складай доти. Бо я в тебе один син і любий мені мо'колись і випить бува охота. От! І не шкодуй, кажу зарані. Гиначе ще й виб'ю, як не той. Жінки не шукай, вже сама мині сюди прибилася. Порядочна даже навіть дуже. Пише часто й мене обіцяє любити. А я на те не те щоб вірю, дак і сказать шо нє, теж ніззя. Аякже ж. Женщина при надії... на мене ходе. Весілля зограємо в ростарані з музикою. Тут у мене кореш є, теж вісім год дістав. Грає гарно на барабані. А раз на лихо випив і зіграв марш міліціонерів на голові в дільничого з їхнього району. Звати його Жора, й він каже, шо орхестр берьоть на себе. Тіко випивку став. А я сам вирішив зав'язати. Більше в домі військові учення провадить не буду.
1 дядю Васю, сусєда, з балкона без парашута стрибать під дулом рушниці змушувати також не буду. Хай живе мирним чоловіком. Бо так виходить шо та воєнпідготовка собі дорожче. Твій, мамухо, день народження я ни дуже добре памнятаю, бо був тоді випивши. Але цього
* Брат (англ.)
разу все було чин чином і, хоч хильнув з корешом, але за те шоб тобі добре велось! От.
Дорогая мать! Пишу тебе с военных учений. Сама понимаешь, времени в обрез, письмо буквально выстреливаю с пулемета. Сижу в БТ-4 (штатским, очевидно, не известно, это бронетранспортер) и пишу просто на пулеметном стволе. Учения проходят оптично, и мой взвод сегодня отметил сам полковой. Поблагодарил и обещал к... Не буду забегать вперед. Да, солдаты у меня молодцы. Особенно земляки. Стараются хлопцы предельно. Выправка, боевая подготовка, что тебе сказать. И все это в тяжелых климатических условиях! Здесь ой как нужно ухо держать востро. Ты ведь знаешь, какая международная обстановка — враг не дремлет. Но и мы, как говорится по-русски, не лыком шиты. "Броня крепка и танки наши быстры". Ты бы послушала, мать, как поют эту песню мои хлопцы. Кажется, ведь вот давноизвестная, испетая, а вслушаешься — сколько строгой красоты, мужественности, когда солдаты поют ее в походном строю. Удивительное дело армия! Ничто так не дисциплинирует, нигде человек не проникается таким чувством патриотизма и любви к Родине. Вспомнил сегодня о твоем дне рождения. Поздравляю. Какой, право, славный месяц февраль. Мы вовсю готовимся к празднику: чистка, стрижка, зубрежка — к смотру все должно быть готово па "пятерку". Я лично принимаю участие в концерте —худчтении. Исполняю свой юмористический рассказ. Написано в стиле Ильфа и Петрова (сын у тебя еще, надо отметить, и пописывает) о нерадивом водителе бронетранспортера, есть у нас здесь один, такое ничтожество. Умника из себя корчит. Прицепил значок об окончании университета и ходит цаца — то он не умеет, то не желает. У нас в армии разговор с такими короткий: не можешь — научим, не хочешь — заставим. Я свой рассказ и озаглавил так. На этом кончаю. Твой.
Продемонстрував тобі три варіанти сина. Шляхи, котрі ми обираємо. Мені, мабуть, разом з тобою подобається перший. Творив свого дописа, коли принесли твій лист від 25/1. Що може бути кращим у таборі за лист від мами ?! Все йде і неодмінно буде камільфо. Чогось маю в тому певність. Та згадувана вже стаття написана з позицій псевдореалізму, м'яко кажучи. Автор, мабуть, не хоче знати справжнього стану речей, інакше треба казати, що він неправдивий. Я налічив там стільки білих ниток, аж зуби зсудомило: зовсім чоловік без совісті. Цікава все-таки психологія брехуна. Сподівається, мета виправдає засоби. Але ж за всеньку історію подібний метод неводнораз терпів крах. І от, як вірус грипу, знаходиться новий, який твердить — у нього вже напевне вийде. Дива, та й годі. Дістав від дідуся послання й був страшенно радий. І розважливо, і вельми
203
мудро, аж несподівано для мене. Я гадав, старенький все більше коло пенсіонерів метри міряє. А він — коло історіографії, науку штовхає. Здається, є порох у порохівницях. То нехай би стиха доводив до пуття свої історіографічні задуми. Тема — безпечна, ніяка зараза не причепиться. Ну, якщо вже братися, то й позиція була чисто науковою, дослідницькою: цифри, факти, видання — всі поспіль, без винятків. Є такий момент кон'юнктурний. Його необхідно уникати насамперед. Я, мабуть, злегковажив, що повірив нашому старенькому? Напевно, він ані до холодної води не береться ?Я ж тут із своїми порадами лізу. Одначе, якщо він ще ого-го-го, то чому б і не поворухнути літописи ? Тітчиного листа з метрополії отримав. І не дрібниця, і як приємно. Згоджуюсь тепер на всі настанови й нотації. Усвідомлюю, що закиди мої просто безпідставні. Але через те, що інколи надокучає вже гірше гіркої редьки. Переглянув югославський фільм "Жити коханням". І тема, і сюжет дуже прості, а було цікаво. Хіба тому, що скучив за отим світом вольним, новим?За життям мені спостерігати ніколи не набридне. Через те навіть про речі знайомі можу дивитися фільми залюбки. Ясно, коли не примітив. Останнім часом щастить із кіно. Мабуть, зо три побачив вартісних. У цьому останньому розповідається про дівчину, котра присвячує себе чоловікові, а той виявляється негідним її почуття, самопожертви. Зрештою, розлучення, і далі вона йде вже сама. Незважаючи, що її зраджено, жінка залишається у виграші: знає ціну життю, вміє боротися із труднощами і є носієм соціальних, моральних і т.п. вартостей. Він, натомість — гульвіса, особа несильна, хоча й спортсмен, бо не здатний утвердити нічого. Досить помітне екзистенціалістське забарвлення фільму, а робився ж у сусідній країні. У студії Довженка на щось подібне можна очікувати на початку віку. Ліки та платівки, залишені Галиною, ще не передали. Але, знаючи про їхнє існування, тепер домагатимусь. Обіцяли незабаром покласти до лікарні, побачимо. Гадаю, що бабуся переборе черговий напад хвороби — нам-бо неодмінно треба зустрітись. І потім це ~ нечесно. Я був присутній в них і на срібному, і на золотому весіллі, маю намір ще й на діамантовому, а вони так що ж — у мене ні? Маю чомусь таке враження, що в мене також буде кілька весіль. Тільки зватимуться вони не як коштовності, а як порядкові числівники. Я, звісно, можу помилятись, то нехай старші товариші мене поправлять.
Але ти не бійся! Особливо небезпечний державний злочинець. В.М.
P.S. Покінчив зовсім з усім, що поза красною штукою. Тепер мій друг мистецтво, і край. А ти кажеш, я не хочу виправитися. Якби випустили, зараз би в хіппі подався. Писана на 6 аркушах цидула.
15/1-1976
Мамо, добридень!
Сів із твердим наміром бодай кількома словами описати свою невеличку Одісею. Але розміркував, що то пахне сведениями не подлежащими, тож руку до Муз не простягнув. Розповідатиму краще про погоду, тему, що задовольняє всі цензури на світі. З місяці в нас було доволі прохолодо. Температура падала до —40 " й нижче. Рятувався, натягуючи все придатне до носіння.