Феномен Фенікса

Валентин Чемерис

Сторінка 44 з 51

І тоді такій людині події близького майбутнього, наприклад, болгарській ясновидиці Ванзі, — будуть відомі. Так, як начеб вони вже відбулися в минулому. Згадаймо численні випадки — більшість з них задокументовані, — про т. зв. "внутрішній голос", що підказує людині як їй поводитись в тій чи тій ситуації, як зробити вибір, прийняти правильне рішення — особливо в екстремальній ситуації, що часом загрожує її життю.

Фізичною основою всіх мислительних процесів в нашому мозку є біотоки. А потік інформації зовні за своєю природою — електромагнітний. І ось хтось у таких випадках підключає свідомість людини до джерел якоїсь інформації і ті джерела підказують їй, що буде, що її чекає і який зробити правильний вибір. І людина починає сприймати інформацію (підказку), що йде невідомо звідки і невідомо від кого. Здається, що вона просто виникає у мозку. Але у світі живої матерії нічого випадкового не буває.

І процеси ці неймовірно швидкі, передаються чи не зі швидкістю світла. В крайньому разі — миттєво, за якісь частки секунди.

Згадаймо, уві сні людина може побачити за лічені хвилини все своє життя. За одну— дві миті десятки й десятки років подій.

Це можна пояснити підключенням (як — це нікому не відомо) мозку такого індивідуума до Інформаційного Поля Всесвіту — звідки до нас і приходять вісті про те, що ще тільки буде. В тому центрі вже є одночасно: минуле, теперішнє і майбутнє, себто те, що ще тільки-но буде. Інформцентр Всесвіту, чи його комп’ютер і підказує в таких випадках, як треба діяти, адже він наперед знає, що буде і яке рішення правильне.

Але після того, як Всесвіт, завершивши цикл розширення, стиснеться в точку, то він зникне. Його більше не буде. Як не буде не лише минулого чи сьогоднішнього, а й майбутнього. То хто ж тоді скаже, як воно буде в майбутньому, як і самого майбутнього вже не буде?

Властивості всього сущого — від бактерій, рослин, тварин і до людей, — закладено в спадкових ознаках — генах[34]. У генетичному коді. Спадкова інформація — сукупність відомостей про склад, будову речовин, складників організмів — хромосомах, цитоплазмі, органоїдах. Генетична інформація передається нащадкам при статевому розмноженні за допомогою гамет та ін. І реалізується в процесі розвитку особини — проявляється у вигляді певних ознак і властивостей організму.

Генетичний код всіх, хто колись жив, живе і ще житиме на планеті Земля — зберігається в Інформаційному Центрі Всесвіту як найбільший скарб. Після загибелі старого Всесвіту і створення нового (в процесі розширення) за генетичним кодом попереднього життя і створюється все живе на Землі — те, що колись існувало. Так досягається безперервність усього живого на Землі, його все нова і нова з’ява у тому вигляді, у якому воно вже існувало[35].

ДВІ ЦИТАТИ ПРО ОДИН ГРАНДІОЗНИЙ ГЕН

ТА ПРО ЛЮДСТВО, ЩО МОЖЕ ВМІСТИТИСЯ В НАПЕРСТКУ

Цей гігантський геном і став першою і початковою живою істотою Універсума Сапієнса — Всесвіту Розумного, породженням і часткою якого є Земля і все, що живе на ній, і ми — люди.

Ось думка відомого російського вченого-фізика І. Шкловського про перші кількасот тисяч років історії юного Всесвіту, коли відбувалося стільки незвичайних подій:

"В ту віддалену епоху ще ніяких галактик і зірок не було в згадці, а Всесвіт являв собою досить гарячу, — що просто розширювалась, — хмару воднево— гелієвої плазми із щільністю в кілька часток на кубічний сантиметр. Це найпростіша астрофізична плазма, схожа з плазмою планетарних туманностей, тільки "попростіша" — адже важких елементів, що присутні в планетарних туманностях, тоді ще не було… І ось треба уявити, що закономірний розвиток цієї простесенької хмари, наповненої рівноважним випромінюванням, спричинило до тієї неймовірно багатої картини Всесвіту, що її ми нині спостерігаємо. Величезна різноманітність зірок, враховуючи і нейтронні зірки, планети, комети, живу матерію з її неймовірною складністю і багато чого такого, про що ми навіть не маємо уяви, — все це, врешті-решт, розвинулося з цієї примітивної плазмової хмари. Мимовільно напрошується аналогія з якимось гігантським геном, у якому була закодована вся майбутня, неймовірно складна історія матерії у Всесвіті".

Відомий американський учений Кресм Морісон (колишній голова Нью-йоркської академії наук) писав:

"Диво генів — явище, яке ми знаємо, але яке не було відоме Дарвіну — свідчить про те, що про все живе було виявлено турботу. Величина генів така неймовірно крихка, що якби всі їх (гени) завдяки яким живуть люди усієї земної кулі, зібрати докупи, то вони вмістилися б у наперстку. Однак ці ультрамікроскопічні гени та супутні їм хроми містяться у всіх клітинках усього живого і є абсолютним ключем до тлумачення всіх ознак людини, тварини і рослини. Наперсток! У ньому можуть вміститися всі індивідуальні ознаки всіх людських істот. Не може бути й мови, щоб сумніватися в цьому. Якщо все так, то як же виходить, що ген містить у собі навіть ключ до психології кожної окремої істоти, вміщаючи все в такому малому обсязі!

Ось де починається еволюція! Вона починається в одиниці, яка є охоронницею і носійкою генів, і ось той факт, що декілька мільйонів атомів, включених в ультрамікроскопічний ген, можуть виявитися абсолютним ключем, що скеровує життя на Землі, є свідченням, яке доводить, що про все живе виявлено турботу, що за них хтось наперед передбачив і що це передбачення походить від Творчого Розуму. Ніяка інша гіпотеза тут не може допомогти бодай розгадати цю загадку буття".

За скандинавською міфологією Соль (персоніфікація сонця) править двома кіньми, запряженими в колісницю, освітлює світ, але його постійно переслідують вовки— велетні. Один з тих вовкулаків перед загибеллю світу й проковтне сонце.

Рагнарьок ("доля-загибель богів") в скандинавській міфології — загибель богів і всього світу, що відбудеться за останньою битвою богів і хтонічних чудовиськ. Тоді сонце "почорніє" (яка точна метафора — чорне сонце як символ кінця світу!), зорі попадають з небес.

За цим лихом загинуть всі люди. Але за загибеллю світу відразу ж настане його відродження, всі повернуться з царства мертвих і знову поселяться на землі.

І знову започаткується рід людський. Навіть найбільшим жахом — кінець світу білого, — кінчається оптимізмом і вірою в незнищуваність світу і роду людського.

Спасибі міфам і за це!

ГЕНЕТИКИ ВИЙШЛИ НА ЄВУ?

Єва — за біблійним міфом перша жінка, прародителька, праматір роду людського, дружина Адама, нібито створена Богом з Адамового ребра. ("І нарік Адам ім’я жоні своїй: Єва, адже стала матір’ю всіх, хто живе"). За намовлянням змія вкусила сама й умовила Адама покуштувати "заборонений плід з дерева пізнання добра і зла". За цей "гріх", що викликав прокляття на все людство, Єву разом з Адамом було вигнано з раю.

З популярних видань.

Гіпотез про походження людини сьогодні чи не стільки, скільки й самих людей на планеті Земля…

Так вважається. Принаймні, їх, гіпотез, дуже багато (з часом з’являються все нові й нові), але всі вони до кінця не можуть пояснити негадану появу людини.

Справді-бо.

Мільйоноліття тому на Землі владарювали динозаври (надряд нині викопних мезозойських плазунів підкласу архозаврів). Переважно велетенські, завдовжки до 30 м і масою до 40-60 і навіть до 70 тонн! (Траплялися й малі, до 1 м завдовжки). Рослинноїдні мали захисні пристосування — кісткові панцири, шипи, роги тощо. Ящеротазові — хижаки з хижаків (двоногі целурозаври, карнозаври). Грізніших машин по вбивству на планеті Земля ні до, ні після не було.

Владарювали вони на голубій кульці сотні мільйонів років і здавалися вічними. Тож і здавалося, що царюватимуть вони вічно, супротивників їм не було. Сили, здатної їм протистояти — чи бодай конкурувати з ними, — теж не було. І — не передбачалося. Бо хіба може бути ще більшою тварина за сімдесятитонного динозавра?!. Більших і земля не витримає. Вони були єдиними господарями і повелителями планети Земля — грізними з найгрізніших!

Сильними із найсильніших!

Страховища із страховищ!

Створити ще грізнішого, ще могутнішого звіра здавалось, що й сама природа не могла. Це був її вінець, тож і владарювати динозаври мали вічно, а планета Земля вічно мала бути планетою динозаврів.

Правда, в якийсь там останній період їхнього владарювання (але хто б міг передбачити, що то останній період цих гігантів!) у них під ногами почали — невідь звідки взявшись — нишпорити якісь маленькі лякливі звірятка і спільним у них було те, що своїх малят вони, ховаючись від динозаврів, вигодовували молоком. То були предки нинішніх ссавців.

Якби динозаврам могли снитися сни, то навіть у найжахливіших видіннях їм не могло приверзтися, що ці маленькі, непоказні, слабенькі, власне, мізерні й нікчемні в порівнянні з владиками Землі, звірки, покриті шерстю (для динозаврів це була дивина), які вигодовують своїх малят молоком, як тільки-но вимруть динозаври — вийдуть на перше місце, захоплять Землю численними своїми видами, — травоїдних і хижих, — і врешті-решт видадуть на— гора людину, двоногого ссавця, яка згодом стане непереможним владарем Землі!

І це ті гомініди, якісь там примати — низькорослі (в порівнянні з динозаврами не просто карлики, а комашки, кузьки!), не маючи гострих ікол та кігтів, копит чи товстої шкіри, ріг і панцирів, гострих кинджалів-зубів, швидких ніг чи потужних бивнів, взагалі не маючи аніякої сили та стануть владиками світу білого!

Слабаки із слабаків!

Здатні лише викопувати їстівне коріння та ловити дрібних гризунів чи комах!

І ось вони стали на задні ноги, кігті їхні перетворилися на нігті, передні лапи на руки з пальцями, що вміли хапати й користуватися зброєю, бодай то був камінь чи палиця, їхній мозок збільшився, з’явилася мова (така необхідна в їхніх зграях для спілкування із собі подібними) і врешті-решт з них почали виникати гігантопітеки, австралопітеки (ці та інші види гомінів відрізнялися один від одного як, приміром, вовк від корови) і на протязі мільйона років з них появилися люди розумні.

Хомо сапієнс.

Слабенький вид — в порівнянні з тваринами— хижаками, сильними і грізними, — і не маючи аніяких здавалося б перспектив на подальше життя, не лише уціліли, а й розмножившись, озброївшись мозком та своїми руками захопили Землю і стали владиками над усім, що жило і живе на Землі…

Починаючи з історичних часів кращі уми людства б’ються над вічною загадкою: звідки ми, люди, взялися? Невже й справді після загибелі динозаврів еволюціонували серед своїх родичів ссавців, конкретно від мавп?

Виходило, що людина розумна — це результат еволюції однієї з гілок гомінідів.

Але досі палеоантропологи не знайшли жодного представника тієї ланки, яка б зв’язувала людину розумну з її далекими предками, якщо вони, звичайно, є.

41 42 43 44 45 46 47