А потім навіть прикро ставало, бо передбачення не збувалися — Катя ніколи не забувала принести відповідь. А останнім часом завели великий зошит, що лежить у піонерській кімнаті, і туди хто хоче пише запитання і ставить своє прізвище. Через кілька днів з'являється відповідь, часто й порада, яку прочитати книжку. Зрозуміло, бувають і такі запитання, що їх учні не хочуть писати в зошит,— тоді Катя розмовляє наодинці. Авторитет вожатої зріс на дружбі, довір'ї і вмінні поводитись з школярами.
Катя — справжня фізкультурниця. Цим теж завоювала собі пошану. Вона намагалась кожного вчити і вже багатьом дітям заявила, що вони фізкультурники не гірші за неї.
За містом наділи лижі, а по Катиній ході Аркадій побачив вправність досвідченої лижниці. Вона впевнено йшла попереду на кріплених лижах, широко і правильно, фінським, руським або фінсько-руським кроком. За нею гнався Аркадій і мимоволі наслідував Катю. Позаду, перегукуючись, порушували тишу інші школярі. З ними йшла і Валентина Сидорівна, і від неї не відставала Бася-зоолог.
Для юннатів ця прогулянка є разом з тим і екскурсія для спостережень над природою взимку. Валентина Сидорівна не минала жодної пташки і рослини, які можна використати як щось нове з природознавства. Вона поставила собі за мету привчити дітей спостерігати природу, бачити те, чого не може помітити неспостережлива людина. Вже зустріли три породи синиць: звичайну велику, московку і лазарівку, побачили красуню-сойку, що поспішила сховатись між деревами з пронизливим, неприємним криком. Обережно під'їхала Валентина Сидорівна до стовбура старої осики, одколупнула кілька шматків кори і показала учням. Під корою спокійно заснули до весни кілька деревних блощиць і жужелиця. Комахи поскладали лапки і спокійно лежать, як мертві.
Сніг здається рожевим, і блакитні тіні лягають від дерев. Сонячне проміння фільтрується крізь прозорі, як марля, легенькі хмари. В застиглому морозному повітрі кожен звук летить далеко, доки не застряне у глибоких заметах.
На вершині гори школярі спинилися нерішуче. Перед лижниками крутий схил гори, покресленої незчисленними заплутаними фіолетовими смугами. Ця гора — улюблене місце лижників. Та ніхто не хотів починати, щоб першому не заритись у пухкий сніг перед очима товаришів. Валентина Сидорівна, немов піонерка, пустувала разом з школярами: розженеться до спуску, а потім — ой, страшно! — і повертає назад.
— Поїхали! Хто буде падати, обережно перекидайтесь на бік, тільки не на спину,—крикнула Катя, кинула палки і з розгону помчала вниз. За нею цілий гурт — кожен із своїми вигуками.
Бася вже перекинулась і котиться по снігу, аж курява встає. її лижі, зірвавшись з ніг, самостійно поїхали в різні боки.
Промчала Кіра, вигукуючи щось незрозуміле.
Руфа доїхала донизу, а там перекинулась, тільки ноги мелькнули.
У Вови не вийшов телемарківський поворот, і він гепнувся на бік, зарившись у сніг.
На горі залишився Аркадій, щоб подивитись на Катю. Кілька боягузів підбадьорювали один одного, а спускатись боялися. Катя з'їхала ловко донизу і там на повному ходу враз трохи підстрибнула, поставила лижі перпендикулярно до лінії руху і майже на місці загальмувала, тільки снігова курява бризнула. Побігла ловити Басині лижі. Так гальмувати Аркадій не вмів. Покинувши палки, Аркадій зірвався з гори.
Найбільше сміху з Басею! їй дуже кортить з'їхати з гори, але вона більше п'яти метрів не може витримати. Ледве лижі починають набирати розгону — Бася перелякано заплющує очі і сідає. Так і з'їжджає вниз навсидячки, риючи в снігу рівчак. Вона стала головним об'єктом жартів і дотепів. Але Бася дівчина добра і ніколи не ображається.
Катя вчить дітей робити повороти. З самої вершини гори вона спускається кривулями, дуже ловко повертає, присідаючи на ліве чи праве коліно, або ставить лижі на ребро, і вони легко завертають самі. Потім Катя показала повороти на місці, майже на півкола. Можна, високо підстрибнувши, швидко повернути у повітрі тулуб, а лижі самі роблять півкола. Але це важче... Тому Катя виставила праву палицю майже до вістря лижі наперед, а ліву назад. Швидко піднялася вгору і повернулася ліворуч. Діти з неприхованою заздрістю дивилися на ці вправи.
Вова закам'янів на місці. Довго дивився мовчки. Йому стало жарко... Раптом зірвав з голови вухасту шапку і побіг до Аркадія.
— Зрозумів? Зрозумів, Аркашка, в чому справа? Та це ж воно й є! Так стрибатиме наша машина! — аж затремтів Вова.
— Звичайно, зрозумів, але як його зробити, то ж електромобіль, а не лижі.
— Я тобі кажу, можна! Аркашко, наш електромобіль повертатиметься на місці, стрибатиме, як коник! — не міг більше встояти Вова і з дикунським вереском полинув униз.
— Вовка, сьогодні почнемо робити,— зірвався за ним Аркадій.
Хлопці мчали з гори. В очі їм бив вітер.
17
З дому вони вийшли вкупі. Надійка встала ще до світанку і готувалася до виступу на районних партійних зборах про висування молодих кадрів. Надійка сиділа весь ранок за столом, перегортала сторінки книжок, перечитувала матеріали райкому і власні нотатки. Тому так довго затрималася дома.
Аркадій об одинадцятій годині повинен бути на зборі ради піонербази. На денному порядку два питання:
1. Який загін піонерів завоював перехідний прапор і
2. Зимова перерва та шкільний вечір трьох поколінь.
Тепер Надійка вже не дивувалася, що Аркадій почекав, доки вона закінчила роботу. Вкупі вийшли на вулицю. Він ніжно взяв матір під руку і перевів через дорогу. Так вони дійшли до трамвайної зупинки. Хоча раніше підійшов трамвай, яким треба було їхати йому, Аркадій не поспішав, а спочатку посадив матір, а сам зачекав свого номера.
Зате Руфа дуже поспішала. У неї, як завжди, багато господарських обов'язків, доручень матері, що їх вона ретельно виконувала. Руфа побувала вже в двох крамницях, на пошті і мчала додому, щоб вивчити урок з літератури. Крім того, кожної вільної хвилини вона домальовувала картину на завтра на вечір і повинна дати два малюнки в стінгазету. Як не мучилася Руфа — товариш Ленін на її картині посміхається!.. Всі художники малюють його серйозним, а у Руфи не виходить! Довелося примиритись. Може, товаришеві Леніну справді весело з піонерами і тому він посміхається? На переробку вже не було часу, і Руфа вирішила закінчити картину...
Руфа поспішала добігти до зупинки і сісти в трамвай. Широкими кроками вона ступала по снігу і вже намірилася перебігти вулицю, коли почула попереду голос і сміх Аркадія. Враз спинилась і навіть від здивування зробила крок назад. Так, справді, перед нею Аркадій. Він ніжно веде під руку якусь дівчину, нахиляється до неї: жваво й весело вони переходять вулицю. За секунду побачила Руфа, що дівчина низенька, струнка, в коротенькому пальті, довгій спідниці, в ботиках і синьому береті. Роздивлятись довше вона не могла, та й небезпечно, щоб часом не побачив Аркадій. Подумає, що Руфа стежить за ним. Не озираючись, побігла просто по вулиці. Забула про трамвай, про все на світі. Сама не розуміє — чому так злякано побігла? А якщо Аркадій помітив її?.. Ця думка дуже турбувала Руфу.
Насправді Руфа могла не турбуватись — Аркадій не роздивлявся, що робиться навколо. Він теж поспішав і в піонерській кімнаті застав уже весь головніший актив піонерів. Посходилися голови загонів і ланкові!
На цей раз всі сиділи досить тихо і сміялися стримано. Біля Вови й Віктора схилилося кілька голів, зазираючи одне одному через плече на шахову дошку. Вова явно перемагав Віктора, бо той робив один за одним невдалі ходи. Крикнувши, що в атаку йде сам Будьонний, Вова конем забрав у Віктора ферзя. Кіра ніяк не могла приховати свого нервування. Біляві коси лежали спокійно, не метлялися, а темні брови зосереджено нахмурилися.
Нарешті прийшла Катя і почалося засідання.
Зачитали підсумки успішності всіх загонів, показники дисципліни, і не довелося багато сперечатись.
Прапор присудили загонові імені Будьонного. Голова загону схопився радісно з місця. Кіра благально сказала:
— У нас же тільки на сім "нз" більше, а дисципліна...
— А дисципліна у них теж краща. Не падай духом, Кіро! За ним іде ваш загін! Працюйте, товариші,— підбадьорила Катя.
Затвердили остаточно і програму вечора. Основне — підсумки роботи за квартал і передача прапора будьоннівцям. Потім наслідки змагання з шефами і самодіяльність. Розпорядники повинні зразу взятися до роботи,— прикрасити залу, приготувати естраду, розвішати портрети. Завтра розпорядники прийматимуть гостей, покажуть школу і стежитимуть за порядком... Головними розпорядниками призначено Аркадія Трояна і Зяму Марголіна.
Останній день перед зимовою перервою пройшов, звичайно, не так, як усі попередні шкільні дні. Учні вже зайняті більше завтрашнім днем. У кожного багато планів і надій, тому здебільшого учителі приходять в клас і не розкривають журналів. Валентина Сидорівна присвятила свій урок цікавій бесіді про досягнення радянської науки — розповіла про Мічуріна, яровизацію, субтропіки і освоєння Далекої Півночі. Ольга Карлівна прочитала сторінки з творів Леніна. Діти засипали її запитаннями, і урок обернувся в жваву бесіду.
Ніхто, крім Кіри, не помітив, що Руфа прийшла в школу стурбована й тиха. Довго не хотіла розповідати Кірі причини свого настрою, а потім-таки в куточку, наодинці все сказала. Кіра співчутливо заспокоювала подругу, хоча Руфа поставилася до цього байдуже. З неї досить того, що вона сама бачила сьогодні на вулиці.
Але Кіра підійшла до Аркадія з аркушиком паперу, вирваним із зошита, і хитро сказала:
— Аркашка, пиши швидко знаменника,— запропонувала Кіра і поклала перед ним аркушик, де в чисельнику, над рискою, стояло "Аркадій".
"Чисельник" здивовано мовчки глянув на Кіру і механічно поставив у знаменнику — "Дуже добре"; потім швидко закреслив і написав: "Іди геть". . І додав на словах:
— Не в'язни! У мене сьогодні стільки справ...
Але Кірі цілком досить того, що він написав. Зате Руфі цього замало, хоч вона й зраділа.
Перед початком фізики Аркадій витяг підручника, звідти випала записка, складена так, ніби в ній був аптекарський порошок. В куточку написано: "Аркадію Трояну".
Одвернувшись від Кіри, Аркадій прочитав:
"Любий Аркадію! Останні дні я до тебе підходжу, говорю тобі щось, а ти або не відповідаєш, або скажеш слово, аби я не приставала.