Ті запитання чесні, ясні, безкомпромісні. А що ви відповідаєте ди-тині?
Ухильні натяки, сердиті окрики, умовні відповіді, інколи навіть побої, а в школах — залізобетонна лави-на догматичної інформації, що навіки, назавжди полонить дитячу душу тюремним, чортівським псевдознан-ням…"
Гм! Категорично, грубувато. Проте правда, все це правда! Звичайно, двадцять перший вік далеко не та-кий деспотичний щодо дітей, більше демократичності, більше самоврядування, імпровізації, проте основна схема виховання така ж самісінька — дорослий імператив, доросла тиранія! Так до чого ж він кличе, цей голос з минулого?
"…Що ви одразу тичете під ніс дитині?
Іграшки.
Це — найпідступніший винахід Сатани. Ще в тому віці, коли дитя з довір’ям та ніжністю відкриває свою янгольську душу, ви нав’язуєте йому свою модель стосунків, уподобань, напрямку буття.
Іграшки військові, побутові, технічні, безліч інших. Вже тут формується вбивця, рабовласник, кухарка, володар, будівник непотрібних машин чи пристроїв, прихильник комфорту, жорстокий деспот, котрий, зучив-шись руйнувати форми ляльок та іграшкових споруд, так само нищитиме живих людей і вершитиме суд, коли стане дорослим солдатом, суддею, жандармом, володарем, батьком сім’ї, озлобленим учителем, цинічним бю-рократом або злодієм, марновірним жерцем чи духовним шахраєм.
Дитя довіряє батькам, бо ще не відає обману. А що батьки ліплять з пластичної субстанції юної душі?
Замість того, щоб прислухатися до голосу дитини, щоб заглянути в прозорі очі нетутешнього світу, ми радіємо проявам "дорослості", ми захоплюємося, коли наш спадкоємець втрачає духовну незалежність і стає копією дорослих мертвяків…"
Гай-гай! Тут автор вже починає ображати дорослих. Не дивно, що його ніхто не підтримав, що божевіль-ний "маніфест" залишився в запилених архівах! Окремі здорові зерна тонуть в зарозумілих деклараціях!
"…Діти — наше майбутнє!" — запевняєте ви.
Це брехня. Діти — ваше минуле! Ваш світ — це світ масового, тотального, нескінченного нищення дитя-чих душ, це — жорстокий Молох, що переплавляє в жадібному череві мрії, віру, сподівання, надії, творчу сна-гу, любов і доброзичливість дітей.
Нескінченні війни впродовж тисячоліть, криваві походи, творення імперій та їхнє катастрофічне падіння, ешафоти, гільйотини, шибениці, розстріли, вогнища для інакомислячих, хрести для розп’яття Синів Правди — невже все це було в ім’я дітей, для їхнього блага?
Мільйонні армії, термоядерні бомби, бойові ракети, промені смерті, лавини танків та літаків, ескадри драконоподібних кораблів з частоколом ядерних монстрів, здатних за кілька годин змести з лику Землі всі на-селені центри, — невже все це для нашої дитячої радості?
Концентраційні табори, задушливі в’язниці, мільйони жандармів та катів — невже в нашій дитячій душі ви віднайшли таку потребу катування своїх братів?.."
Що ж, все це було правдою тоді, в кінці двадцятого віку! Але ж тепер ми зуміли подолати загрозу тота-льного самознищення! Жорстокий авторе! Не слід так нещадно судити рід людський, він зумів-таки подолати апокаліпсичну приреченість. Ясна річ, залишилося безліч гострих протиріч іншого плану, може, ще глибинні-ших, проте Землю ми зуміли оберегти.
Гм! "Зуміли". А юрби ПСІЛ-наркоманів? А підпільний бізнес з цілою індустрією техноконтакту, з воро-жими структурами буття? Чи не трансформувалися руйнівні тенденції минулих віків на глибші рівні усвідом-лення?
"…Ми маємо прекрасну Планету, ясне сонце, нескінченне зоряне дивоколо, що відкриває нам — дітям — безмірну дорогу пошуку і велич власної душі.
Навіщо ж, дорослі, затьмарюєтеся ви ненавистю й злобою під полум’яним оком Світила, котре щедро дарує Хліб Небесний, сподіваючись, що ви зможете виплекати у власній душі Образ Божий?! Пора, пора це зробити, бо незабаром буде пізно! Коли діти почнуть судити світ — вам, дорослим, рятунку не буде! Це гряде Страшний Суд!
Ми, діти, владно кажемо вам: годі! Для мерзоти теж є міра, за яку вона не може перейти. Хвороба не бу-ває вічною — те ж саме з вашою хворобою дорослості.
Опам’ятайтеся, зупиніться у вічному прагненні до химери "поступу", оберніть погляд на дітей, котрі граються в пісочку чи на траві під вашими ногами, запитайте їх — безмовно, у власній душі запитайте — чого вони воліють? Те, що ви безмовно відчуєте, — і є необхідне, що треба діяти і виконувати!
Відпустіть солдат додому. Дайте спокій ученим: хай вони поринають у глибини духовного саморозкрит-тя, а не ґвалтують матерію потребами енергетики чи диявольського руйнування. Розкріпачте творців: хай вони залишать своє холуйство у жерців, володарів, деспотів. Хай вони прийдуть до нас, на берег Океану Любові для веселої гри. Там кожному знайдеться місце.
Припиніть убивство тварин, зробіть їх учасниками нашої вселенської радості, хай осяється усмішкою Лик Матері Світу — вона ж Мати Всіх Живих! Щедрий світ рослин дає нам пребагато для потреб тіла, доки ми не перейдемо в світи, де непотрібно нищити когось або щось, щоб жити самому!
Розженіть мільйонноликі бюрократичні банди, ліквідуйте держави — всі вони уособлюють ваш вічний духовний полон. Лише дитина має правдиву суверенність і може навчити вас тій Божій Мудрості. Дорослі святі отці! Вийдіть з мурованих храмів і ще більш мурованих догматів під небо волі. Предвічне Дитя не бажає регу-лярних молитов і ритуалів, оплачених сатанинським золотом. Кожен з нас — дитя Боже, і кожен може наблизи-тися до Джерела Життя просто й врочисто. Це — перша й остання війна, що її ми, діти, розпочинаємо і доведе-мо цей герць до кінця. Це — війна Дітей супроти дорослого світу, — світу обману, смерті, жорстокості, під-лості, насилля. Єдиний вихід для вас, дорослі, — здатися! Викинути перед нами білий прапор капітуляції. Ми на тому білому тлі вишиємо вогнисту Квітку Любові, і це буде нашим спільним Прапором, бо тоді ви теж ста-нете Дітьми Предвічного.
Ми — діти — підняли Меч Духу! Він вразить лише породження мороку, тих, кого немає в Книзі Буття. Всі, хто має іскру любові, — прийдіть до нас! Мати Всесвіту приготувала предивний покров для нашої душі — Зореносне Тіло грядущих циклів Буття!
Діти-брати! Чи чуєте ви останній дзвін останнього бою?
Дорослі-брати! Чи не оглухли ви, не осліпли в надрах вселенської пітьми?
Матері, наші прекрасні Мадонни! Вам, котрі дають своє тіло і душу, кров і любов, щоб ми — Діти — мо-гли з’явитися у світі Сонця, вам, кохані, вручаємо наш Прапор і долю Світу! Слово промовлене! Хай воно су-дить Світ!
Час останній!"
Прочитавши останню фразу машинопису, Речислав полегшено зітхнув. Потерши втомлені очі, замислив-ся.
"І чого ж добивався божевільний дивак? Невже вірив, що тисячоликі мафії, бюрократичні банди, монар-хи, генерали-горили, військові комплекси, зарозумілі політики, забобонні племена, пихаті митці та літератори, біснуваті фюрери та вожді почують химерні заклики до дитинності, забудуть про все, чим займалися до того, і почнуть здирати з себе отруєну плоть тисячолітніх ілюзій? На що сподівався автор химерного документа?
А втім, що тут питати? Це крик! Стогін закутої душі. Можливо, адресується він не людям, а вічності, вселенській ноосфері, грядущому… Гм, грядущому — це означає нам. Мені! Чи не перехопив божевільну еста-фету мій син, його друзі? Чому він діє так імперативно, категорично, непримиренно?
Але що, що вони воліють? Зупинити течію сучасного гнозису? Законсервувати техноген і зненацька вві-мкнути іншу фазу Реальності? Чудес не буває. У всьому має бути послідовність і доцільність. А Віктор прямо-таки вимагає відмови від самої ідеї Закону, переходу на світогляд дитинності. Як це здійснити? Де той меха-нізм; що дозволить підступитися до проблеми? І що в цьому може зарадити Головний Детектив Планети?
Речислав глянув на циферблат настінного годинника! Двадцять по другій. Пізнувато. З вікна дихає про-холодою передсвітання. Пора спати. Проте доведеться прочитати бодай ще один документ, щоб знати, як гово-рити з сином.
Речислав добув з папки наступний машинопис. Всього два аркушики. Заголовок: "ХАРТІЯ СВОБОДИ". Ого! Заманливо і урочисто! Побачимо, побачимо…
"Зоряні Брати!
Давно суджена Планеті Епоха Свободи. Стежку до неї закрив закон — хитроумний Лабіринт Міноса, що прив’язав людство до правової фікції і нав’язав мислячим істотам страшне мито: регулярну данину з найкра-щих синів та дочок для Звіролюдини-Мінотавра.
Дрімаючі визнали цей закон. Ось чому досі вивищується над нами привид бюрократичного, тиранічного, нещадного демона, котрий схопив рукою мороку за шию творчі сили Світу, не даючи їм вийти в суджений Все-світ Любові.
Всюди — закон. Все — закон. Суцільний детермінізм, регламентація. Жодної свободи, окрім формули: свобода — усвідомлена необхідність! Іншими словами — смирення раба перед невблаганністю тюрми. Релігія накинула на шию віруючого закон Бога, агностики та скептики затуманили розум втомлених шукачів законом невідомої сили, наука здавила горлянку людства арканом закону матерії. Що ж здатні знайти люди, якщо все підпорядковано закону? Куди втечуть вони від гарчання Мінотавра? Чи не краще одразу прямувати йому в па-щу?
Так ми стали полоненими власної сіті. Тільки поети, аскети та божевільні передчували Вільне Буття, мрі-яли про нього, шукали його, рвучи на частки власне тіло й дух,
І вони йшли за голосом Правди! Всеохопного закону не може бути, бо закономірний Всесвіт не зміг би існувати — він давно зупинився б, випарувався, розтанув у небутті…"
— Дивна логіка, — вголос промовив Речислав. — Звідки такі висновки? "Закономірний Всесвіт розтанув би…" Або автор невіглас, або я, дідько б його взяв, не можу втямити суті його міркувань! Хіба що так: закон передбачає тотальну підпорядкованість усіх часток і аспектів, модусів і виявів Буття певному алгоритмові, а відтак — обумовленій програмі. Отже, ця програма-закон існує вічно або виникла космоісторично, в часі. Якщо вічно — тоді Всесвіт справді давно б розвіявся, зник, бо закон ентропії, розсіяння енергії, діє невблаганно. А якщо закон сформувався в часі — тоді його автором є свобода волі. Отже, творяща сила — деміург, інші цивілізації, інші сфери чи навіть спонтанний імпульс Хаосу. Гм, гм… Щось-таки та є в цьому маренні! Ага, ось ав-тор каже те ж саме.