Риндик дуже просить тим часом прислати йому посвідку з печаткою про те, що він – письменник і не підлягає через те обов’язкові праці при таборі, бувши вже зайнятий належною кількістю робочих годин. Я обіцяв йому попросити Вас надіслати йому таку посвідку. Пришліть її мені, або йому прямо на адресу: Міттенвальд, Ґебірґс-йеґерказерне, Адм. бл. 123.
Отже кінчаючи: чекаю дуже на статтю (чув до речі, що конгрес ОМ має бути 7 чи 9 липня, але не певний. Місцем називали Берхтесґаден). Крім того, прошу підштовхнути Гр. Ол., щоб уже здавали друге число альманаху в друк, бо при Прометейських темпах друкування (Це видавництво треба було б назвати не "Прометей", а "Сізіф") справа і так розтягається до зими. Чи покінчили Ви вже з Вашим ґастритом?
Привіт Т. Ф., щиро Ваш – Ю. Шерех".
Як його покінчити з ґастритом, коли ось більше і більше отруї на його рани. Коли б я писав день і ніч без перерви, той і тоді я не зміг би виконати всієї писанини, що мені підсувають. "Марія", "ЛЗ", Передовиці до збірників, драма, листи. Отже, як треба було сподіватися, з журналу "Грань" вийшов "пшик", а на її місце появляється "Арка". Глобенко писав, що в "Трибуні" він намагається зробити якийсь лад, там тепер працюють і Костецький, і Петров, кличуть і мене. Свого часу редакція звернулася до мене за фото-знімкою для газети, але я не хотів і так роззлобленого Багряного ще більше роззлоблювати, а тому відмовився дати їм таку знімку.
А щодо Державина плюс Ко – відома справа, новий протест, якого я не думаю навіть читати і дивуюся, що Шерех відписав їм з приводу цього аж дві відповіді.
А від "Свободи" з Джерзей Ситі в Ню Джерзі, лист підписаний Л. Мишугою в справі поміщення у їх газеті якоїсь більшої моєї речі. Пишуть, що мали на увазі зробити, бо одержали на це від якогось там "бізнесмена" суму 500 долярів, але не одержали від мене відповіді (я їм писав, але лист, мабуть, застряг у Мацькова), тепер ця справа не актуальна, бо їх фінансова ситуація змінилася. Але просять писати до них далі, робити їм певні конкретні пропозиції…
29 червня. Тим часом ось завтра виїжджаємо і прощай Корнталь! І як тут щось думати і щось писати. Залишаємо місце, де жилось нам більш-менш по людськи. 17-го липня м.р. ми прибули сюди, прожили тут понад десять місяців і далі…
Востаннє покупався в порядній ванні, вже все спаковане, досить напрацювався… Спека не попускає, час до часу зривається вітер, інколи з-за обрію появляються хмари, але дуже скоро вони знов зникають. В оселі тихо й сонно, мабуть всі вже спаковані і чекають завтрого.
Кінчається також мій улюблений червень… Ми далі на бездоріжжю, десь там в Парижі таємне засідання Бевіна – Бідо – Молотова, кажуть – дуже важливе.
Цуффенгаузен біля Штуттґарту
Венера, як правдива мати,
Для сина рада все оддати,
З Вулканом рада в кузні жить.
І. Котляревський, "Енеїда".
30 червня. Понеділок. Табір під горбиком з краєвидом на долину міста Цуффенгаузену в новеньких казармах, побудованих перед війною і не заторкнутих її перипетіями. Покинули Корнталь о десятій годині ранку, прибули сюди перед одинадцятою, примістили нас у казармі – брудні, обдерті кімнати, люди мешкають гуртами. Нас з Танею примістили в окремій і навіть досить чистій кімнаті на третьому поверсі, число 21 4-го бльоку з прекрасним краєвидом на широку долину і далекий, в синяві протилежний її бік.
Одразу нас відвідали різні люди, а в тому і Маруся Куниця, яка тут також появилася… Не маємо ще де варити і навіть де нагріти чаю, але Таня каже, що в щасливому Совєтському Союзі, навіть у самій Москві, люди тішаться, коли можуть мати хоч таке мешкання для цілої родини. Що то чекає нас на цьому місці? Боже, поможи!
Липень
6 липня. Дні втікають, все ще не можу помиритися з таборовим життям – вічний ярмарок з каруселею. За цей час я побував в Ульмі (2-3 липня) на з’їзді науковців. Жалію, що не можу приділити більше уваги справі наших науковців, просто за браком часу, як також дуже побіжно приходиться збувати справи студентські, пластові, журналістів… На з’їзді науковців міг побути тільки на одному їх засіданні, скласти від МУРу привітання і бігти далі. Безліч розмов з Шерехом про МУРівські гаразди і ледве встиг побувати на концерті Нестора Городовенка. Ночував у Багряних, щоб на другий день спішити до Цуффенгавзену, де чекає на мене купа писанини і невлаштована кімната.
Неділя. Уночі був дощ і похолодніло. Писав статті для "Вістей" і "Трибуни"… На щастя мене трохи звільнила моя хвороба. Маємо намір відвідати Гартманів, які живуть в Кальтенталі на другому боці Штуттґарту, вулиця Гірзауер 14.
13 липня. Учора, по другій годині полудня, повернувся з Авґсбургу. Побував на з’їзді литовських письменників, що його було перенесено з минулого місяця, на 11 цього місяця. Після богослуження в костелі, його відкриття, відбулося о годині 9-ій короткою промовою голови їх Об’єднання Статиса Сантвараса. Реферати професорів літератури Пранаса Скардзіуса і Вінкаса Маціунаса. Я, розуміється, не міг з того нічого довідатись, лишень мені трохи перекладав щось німецькою мовою пан Сантварас, з яким ми разом сиділи. Також в німецькій мові я зложив їм привітання від МУРу і дістав багато оплесків. Після першого засідання, в костелі св. Антонія, відбувся спільний обід, де я дістав окреме привітання і познайомився з багатьома їх літераторами, імена яких не зміг запам’ятати.
І хоча між нами великою перешкодою є наші мови, яких ми не можемо розуміти взаємно, але й таке зовнішнє, німе знайомство має для нас велике значення. Нас єднає наша спільна політична недоля і навіть наша минувшина часів Литовсько-Руської доби, коли їх окупація наших земель спричинилася до русифікації їх культури цілком добровільно, тож то за час окупації їх Московією, їх культура відрусифікувалася і стала знову твердо литовською.
Ночував дві ночі у земляка з часів Праги Мирослава Григоріїва, який зайнятий тепер виданням пластового журналу, мав намір їхати до Берхтесґадену на з’їзд Об’єднаних мистецтв, чекав на запрошення, такого не дочекався не дивлячись на те, що на програмі з’їзду зазначено мій реферат, порядно на них розсердився і поїхав додому… Де вже чекало і моє запрошення на 12 і 13 липня, що вже було для мене пізно. Я лиш відкликав телеграфічно нашу там присутність і на цьому скінчилося.
Також на ці самі дні я мав запрошення на з’їзд Союзу українських журналістів, з якого також не міг скористатися і також з причин тих самих. Запізно. Zu spat.
20 липня. Але все таки з’їзд ОМ відбувався, моя телеграма не встигла йому перешкодити і ось перед мною лист Юрія Володимировича:
"Мюнхен, 14.7.47. Дорогий Уласе Олексійовичу!
Вчора ввечорі я повернувся з конгресу мистців і посилаю Вам короткий звіт. З’їзд провадив Блавацький. Від ОУМ [Об’єднання українських музик – У.С.], читав доповідь Витвицький – про потребу мистцям бути добрими громадянами і мати незаплямовану біографію. Це було трошки загально-відомої істини, трошки моралі. Потім Козак читав від малярів – кілька критичних слів, щоб не захоплюватися самими собою. Потім Костецький щось дуже довго говорив від ОМУСу (театралів), але я вже не слухав, бо вже було видно, що Ви не приїдете, і треба було щось виголосити від МУРу.
У своїй імпровізації я поставив дві проблеми: влада мертвого над живим у нашому еміграційному житті і стосунки між мистцем і добою в наш час. Було пошите на живу нитку, але люди плескали більше, ніж попередникам. Потім було обговорювання – таке, як звичайно в нас буває: про все на світі, аж до приділу цигарок мистцям, поле вияву ображених амбіцій, трошки проблем, але мало, зате безліч порожніх слів. Потім Блавацький читав проект статуту і його приймали при постійних запереченнях і протестах Шаяна.
За статутом конгрес вибирає президента ОМ і його заступника і затверджує визначених окремими об’єднаннями представників до Ради по два від кожного. Я виїхав, покинувши всю цю музику, сказавши Витвицькому й Славутичеві, щоб вони висували від МУРу на президента Вас, на заступника – Блавацького, а в раду – Косача і Білецького. Мусів узяти на себе цю смілість, бо інакше б уся справа пропала.
Правда, не знаю, чи дійшло до виборів, бо Шаян увесь час вимагав, щоб виборів не було, бо, мовляв, мало людей від МУРу (такий патріот МУРу). Проте, може він втихомирився після мого від’їзду, бо, мабуть, найбільше репетував з побоювань, щоб мене не вибрали кудинебудь. Членів муру було 13. Шлимкевич, Грицай, Гарасевич, Керницький, Левицький, Косач, Костецький, Славутич, Орест, Шаян, Людмила Коваленко, Гординський і я.
Привозив Вам матеріял усього "МУР" – 4, гадавши, що Ви його передасте Гр. Ол. Бракує тільки Вашої статті і хроніки – хроніки через Степаненка, бо треба протоколів нашого з’їзду. Де він тепер? Якщо побачите його, то скажіть йому, будь ласка, а мені пришліть його нову адресу. Також дуже прошу прискорити присилку Вашої статті.
Державин умістив байку про мене в "Комарі". Якщо я мовчав поки вона була гектографована, то більше мовчати не збираюся. Надсилаю Вам офіційну заяву і прошу цю справу розглянути.
Дуже шкода, що Ви не були на конгресі, він набрав би зовсім іншого характеру. Голодна дієта, що була там запроваджена, була б дуже корисна для Вашої хвороби. Та вже пропало. Привіт Т. Ф. Ваш, Ю. Шерех. П.С. Ще дві справи: Риндик просив посвідку, що він працює, як письменник повний робочий день і не мусить бути використовуваний на інші роботи для таборової управи. Я про це Вам писав, але він знов пише, що не одержав і що справа дуже пильна. Будь ласка вишліть йому на адресу: Міттенвальд, Ґебірґйеґерказерне, Адм. Бльок 123. Друге: Гл. Східний прислав з Парижа заяву до МУРу. Коваленко просить Вас написати рецензію на його книжку для неї"…
І до цього заява з приводу наклепницької байки Державина на Шереха з вимовною назвою "Господар і Свиня" підписана "Солітер", у якій інсинується Шерехові ("Шелест"), ніби той пише рецензії з матеріяльних інтересів. "Одно з двох: або це обвинувачення відповідає дійсності, і тоді мені не місце в МУРі і в літературній критиці взагалі, або – це нахабний наклеп і в МУРі не місце його авторові".
Це зрозуміло. Але не зрозуміло, як може людина з освітою університету і титулом професора, вдаватися до таких засобів "боротьби" зі своїм колегою.