Робот Едик інколи йшов у поле до трактора на чотирьох ногах, а повертався на двох, і його електрогітара не переставала дзвеніти вечорами в яблунівському саду самогонниці Вівді Оберемок.
"А як там Хома з Мартохою? — запитаєте ви. — Дійшов бодай один із летючого загону роботів на корівник чи не дійшов, перечепився по дорозі?"
Кумедна оказія приключалася з Хомою, бо дурному дурне в голові, а старшому куди пошлють — робота!
Щойно Хома одного ранку впорався на фермі, підчистивши гній і вибравши всю гноївку, щойно вимкнув скребковий транспортер і помив руки, як приходить зоотехнік Невечеря й каже:
— Познайомся, Хомо Хомовичу, з роботом Мафусаїлом Шерстюком!
Грибок маслючок неквапливо — ударники справжню ціну собі знають! — витер руки рушником, почепив на цвяшок над рукомийником, а вже тоді обернувся до гостя.
Робот Мафусаїл Шерстюк теж був на гусеничному ходу, як і робот Леонардо, який у хмарі куряви і з рояльною музикою щодня літав по тваринницькому комплексу. Проте, на відміну від Леонардо, робот Мафусаїл був обладнаний протипожежними засобами, які захищають від полум'я. Датчик вогню виглядав у нього з нагрудної кишеньки — цей датчик виготовлено у вигляді кулькової авторучки на шість різнокольорових стрижнів.
— Щоб ви були такі веселі, як весна! — привітався грибок маслючок, тиснучи руку робота, зодягнену в лайкову рукавичку.
— А щоб ви, Хомо Хомовичу, були багаті, як земля! — не поліз робот Мафусаїл по слово в кишеню.
— Чув, Хомо, що в нас об'явились роботи? — озвався зоотехнік Невечеря. — Помагають, аж гай гуде. Ось робот Мафусаїл і постоїть замість тебе коло скребкового транспортера.
— Як це — постоїть робот Мафусаїл? — тіпнуло грибком маслючком. — А хіба не я наставлений старшим куди пошлють коло транспортера? Та я від гною ані ногою! Та мені без гною хоч у вир головою? Та мені без гноївки не захочеться ні жінки, ні дівки!
І розгніваний чудотворець Хома так подивився на новоявленого робота Мафусаїла, що якби того не обладнали протипожежними засобами — згорів би маніпулятор від пекельного погляду яблунівського колгоспника. В усякому разі, датчик вогню автоматично ввмікнувся у нагрудній кишеньці — й не вимикався, зумерив із погрозливою тривогою. Фотоелектрична оптична система (заміняла роботу Мафусаїлу очі й справді виготовлена у формі блакитних сливовидних очей) під тим вогненним поглядом вимкнулась, бо спрацював затвор, що оберігав зір Мафусаїла від яскравого світла й механічних пошкоджень.
— Хомо! — злякано скрикнув зоотехнік Невечеря, який усякої всячини набачився за грибком маслючком. — Обламай свій норов і не чіпай робота! Чи закортіло, щоб правління назавжди відлучило тебе від скребкового транспортера?
Чудотворець Хома згадав, як після доносу золотоокого академіка Йони Ісайовича Корогли його відлучили від вил-згрель, згадав, як упав у макробіотичний дзен, як сорок днів голодував, омолоджуючи й доточуючи собі віку для роботи в корівнику, — й погроза зоотехніка Невечері вмить отямила його.
— Гаразд, — тільки й мовив похнюплено і відвів пекельний погляд убік.
І щойно відвів полум'яний зір, як датчик вогню в нагрудній кишеньці робота Мафусаїла автоматично вимкнувся й перестав зумерити, фотоелектрична оптична система блимнула осмисленими блакитними сливовидними очима.
— Ось щоб я почервонів, коли оце збрешу! — вигукнув Мафусаїл Шерстюк. — А тільки б круть-верть — була б мені в черепочку смерть, якби в моїй автоматичній швидкодіючій системі захисту та й не використовувались властивості різних суспензій у рідинах!
Став робот Мафусаїл до скребкового транспортера й тільки ввімкнув та вимкнув, бо старший куди пошлють уже попорав на корівнику. Й коли чудо маніпуляційної техніки торкалось до транспортера, то в чудотворця Хоми так заболіло серце, наче за мамою рідною: хоч би й що ви казали, а недарма самонавіюванням вбивав у душі любов до вил-згрель і прищеплював любов до скребкового транспортера, законного дітища науково-технічної революції!
— Отож дивись, Хомо, — застеріг зоотехнік Невечеря, — щоб і муха-говоруха об твоїх фокусах не буркнула!
Гай-гай, що людина — то не робот, і що робот — то не колгоспник...
Поміркуйте лишень, як учені мозолили собі мізки, щоб явити на світ Мафусаїла Шерстюка! Як дбали про його рефлекторні дії й регулювання температури з використанням термісторів, про датчики силового зворотного зв'язку й резистивні тензодатчики, як піклувались про муфти й гальма, про пневматичний та гідравлічний приводи! Озброюючи робота Мафусаїла зором, ішли від простих способів розпізнавання символів, розвивали ті прості способи, підсилювали контраст у скануючій системі й підсилювали контур шляхом накладання! А як привчали слух Мафусаїла сприймати мову, розуміти структуру слів, — тут тобі й вокодер із пасивними фільтрами, й активні фільтри для вокодера, й механічні фільтри у вокодерах, й індуктивні дистанційні детектори! Та ще багато всякої всячини, що не злічити.
А чи може Хома Прищепа з яблунівського колгоспу "Барвінок" навіть в епоху науково-технічної революції похвалитись, що батько з матір'ю, зачинаючи свою дитину, обладнали її бодай кисневим аналізатором, фото-транзисторами чи повітряною подушкою? І на війні грибок маслючок не розжився ні тобі гідростатичним манометром, ні пневматичним приводом, ні індуктивним дистанційним детектором, хоч, може, для організму все знадобилося б. А хіба в героїчний післявоєнний час у колгоспі на трудодні видавали мультивібратори, потенціометри, напівпровідникові діоди, хіба в той час було до моторних теорій і до так званих "муарового образу" та "муарового ефекту"? Що ні, то ні!
Отож і довелося старшому куди пошлють викручуватися своїм розумом, а не позиченим чи прикупленим, а не вкутим на ковадлі чи сконструйованим у заводських лабораторіях...
Робот Мафусаїл Шерстюк, маючи дистанційне управління, пришелестів увечері на гусеницях до корівника точнісінько у визначену пору. Бачили б ви, як сяяли його очі — себто пристрої, де клітини сітківки утворювались рядами сірчано-кадмієвих фотоелектричних елементів! Мафусаїл, увімкнувши скребковий транспортер, пустив машину по корівнику, щоб підчищати гній, а коли згодом вимкнув, то транспортер хоч би навильник гною нагріб!
— Не тепер по гриби ходити, а восени, як будуть родити!
Так мовив фуражир Ілько Дзюнька до ошелешеного робота Мафусаїла Шерстюка. А доярка Христя Борозенна, проходячи по корівнику, проказала із загадковою усмішкою:
— Як не вмієш, то й не знайдеш!
Наступного ранку повторилась та сама історія. Зашелестіли по соломі гусениці, і в точно призначену годину робот Мафусаїл, підвладний дистанційному управлінню, появився біля скребкового транспортера. Й знову роботу не пощастило зібрати й на пучку гною чи бодай краплину гноївки, бо на фермі було чисто-чистісінько, як у лікарняній палаті. Здавалася, сірчано-кадмієві фотоелектричні елементи в Мафусаїла зараз ось задимляться — й згорить од здивування оце чудо маніпуляційної техніки, не допоможуть і протипожежні засоби.
— Прийшов ні за чим, пішов ні з чим, шкода й питать, тільки ноги болять, — проказав фуражир Ілько Дзюнька, що за звичаєм не міг не кинути дошкульне слівце.
— Ярьома, Ярьома, посидь лучче дома, — додала й свій глечик на капусту доярка Христя Борозенна, яка з допомогою доїльної установки, Молокопровід-100, са-ма-самісінька вже встигла подоїти всю колгоспну череду.
Увечері повторилась та сама приключка, наступного ранку — теж, а що фуражир Дзюнька та доярка Борозенна не втримувались від глузів, то, здавалось, робот Мафусаїл Шерстюк ось-ось сподобиться діждати своє серце на шматки рвати, що заплаче — ще й ухне!
Проте, либонь, про робота Мафусаїла не сказав би, що дурень, що був би більший, то вже нікуди. Бо знагла, наче якийсь рядовий яблунівський колгоспник, вдався на фермі до самонавіювання.
— На корівнику ось-ось появиться гній, — бубонів Мафусаїл коло скребкового транспортера, і його сірчано-кадмієві фотоелектричні елементи іскристо пульсували. — Появиться багато гною, вже появляється гній, багато-багато гною на корівнику!
— Й де ти спав, що такого великого, як ти, не вкрали? — дорікнула доярка Христя Борозенна. — Де ж тобі той гній візьметься, коли череда в лузі?
Знетямлений, робот Мафусаїл Шерстюк знов увімкнув транспортер, але й самонавіювання справді не зарадило.
Зашелестівши гусеницями по соломі, робот Мафусаїл у великому розпачі прямо з механізованого корівника подався до чайної. За старих часів тут би його зустріла буфетниця Настя, а за нових — зустрів електронний буфетник Полікарп.
— Два по сто, пляшку пива й солоний огірок, — замовив робот Мафусаїл, примостившись за столиком.
— Мафусаїле, а чи не порушуєш ти третій закон робототехніки? — сухо запитав електронний буфетник.
— Який там третій закон? — закричав Мафусаїл голосом, що нагадував голос розгніваної людини, а не голос робота. — Коли біля худоби я зазнав такого свавільного беззаконня!..
Старший куди пошлють появився в буфеті тоді, коли перед роботом Мафусаїлом на столику стояла батарея порожніх пляшок із-під пива. Підперши залізне подборіддя зодягнутою в лайкову рукавичку рукою, Мафусаїл співав печальну пісню:
— [Ln-1 — (Ln + Ln-2 )] k + Ln-1.
Уславлений своєю семипалістю, компанійський електронний буфетник Полікарп, сяючи хромовими деталями, підспівував за стойкою:
— kLn + (1 — k) Ln-1 – kLn-2.
А то спів робота Мафусаїла й робота Полікарпа зливався докупи, вражаючи суголоссям, якого могли домогтись тільки талановиті маніпулятори:
— А (1 — А) = А — А2.
Яблунівка здавен славилася співочими голосами, які брали за живе, проте такої задушевної злагодженості, такої сердечної щирості, з якою співали два роботи, Хома Хомович за своє життя не чував не тільки вдома, а й за кордоном. Біль і страждання співали вустами Полікарпа й Мафусаїла, розпач і сльози лунали в отому їхньому:
А (1 — А) = А — А2.
І грибок маслючок, що заглянув до буфету закропитись пивом, спізнав пекельні муки каяття: адже робот Мафусаїл побивався за роботою на корівнику не менше, ніж побивався колись він, старший куди пошлють.