Феномен Фенікса

Валентин Чемерис

Сторінка 41 з 51

Та й для чого створювати щораз нове, все одне людство нічого не відає про свої минулі життя, тож економніше й простіше все просто — за новим циклом — повторити. Менше мороки.

Тож краще повторити одне до одного минуле життя — у щасті й горі, у печалях і радощах. І хто загинув на війні, той знову так же загине, адже війни будуть ті ж самі. Але разом з тим, кожен повторить і своє щастя і свої радощі. А це вже щось…

Але за смерті хоч якась надія на потойбічне життя залишається. Бодай і примарна. Хоч не у всіх та з’явиться рятівна думка, а раптом ТАМ, потойбіч, є життя?

Після стиснення Всесвіту і на це надії не лишиться, адже зникне не лише цей світ, а й той, потойбічний (якщо він є). Зникнуть рай і пекло, святі і грішні, зникне віра і невіра.

І як довго доведеться "чекати" до нового циклу життя — мільярди й мільярди років? Можливо й кілька їх десятків.

Але у вічності немає років.

У вічності є всього лише одна мить.

Наче просто приліг, заснув і проснувся…

Як все відбуватиметься? Себто як надходитиме кінець світу?

Люди (якщо вони ще на той час вціліють) бачитимуть у небі все менше й менше зірок, зоряних скупчень. Небо ставатиме все чорнішим і чорнішим, пустельним і мертвим. Зорі в небі гаснутимуть, стиснення все ближче й ближче підходитиме до планети людей. Нарешті настане такий час, коли в її небі не залишиться жодної зірки — все зжере невмолиме і неспиниме стиснення.

Зникнуть час і простір.

Зникне світло.

І тоді все живе на землі просто засне й не проснеться.

Власне, проснеться, але через мільярди-мільярди років. І кожен народиться у свій час і все піде як і колись: дитинство, юність, зрілість, старість. Все буде, як і було минулого разу. І нікому не дано буде знати, що це вже в який раз… Тому й життя буде таким дорогим, як дороге все, що дається лише один— єдиний раз…

Складовою частиною будь-якої релігії є есхатологія — вчення про кінцеву долю людства, про пришестя месії і про тисячолітнє царство Боже на землі, воскресіння мертвих і страшний суд, про рай і пекло. Кінцева доля людства…

Наука не визнає есхатології як вчення, але згодна, що доля в людства колись таки стане кінцевою.

Але як відбудеться зникнення Всесвіту, його кінець (слава Богу, тимчасовий), всесвітня катастрофа, більшої за яку, жахливішої і всезнищуючої вже й бути не може. Зрештою, Апокаліпсис.

Це така ж незбагненна таїна (можна лише гадати), як і сама сутність смерті.

Як відомо за древнім постулатом: якщо смерті немає, ми є, якщо смерть є, нас уже немає.

Те ж саме відбудеться і за всесвітнього Апокаліпсиса, коли ми будемо, його ще не буде, коли він буде, нас уже не буде.

Як наука не може пояснити стан Всесвіту до точки (звідки все й почалося), так не може пояснити і що буде, коли Всесвіт стиснеться в точку.

Власне, як це станеться.

Одномоментно чи поступово. Як, наприклад, місто готується до сну. Десь після півночі вимикається світло у вікнах будинків, вулиці порожніють, потім вимикається світло на вулицях, нічна пітьма огортає місто, все нишкне, затихає в темряві до ранку. Тільки з різницею, що "ранок" після кінця Всесвіту настанене не через години, а через мільярди років.

А втім, якщо все відбуватиметься, то миттєво. Як спалах. Для тих, хто житиме наприкінці світу. Щоб ніхто нічого й не збагнув, а отже, й не встиг злякатися. Як вимикається джерело електроенергії. Наприклад, лампочка. Натис кнопку вмикача, світло згасло і настала пітьма. Ось так зникне світ, стиснувшись в кнопку. А втім, так чи не так — хто нині про це достеменно скаже? Та й чи варто програвати стан кінця? Знайомий автору фізик і астроном, немолода вже людина, віруюча, так відповів на запитання про кінець Всесвіту:

— Сіє не підвладне нам, людям, і нашому розумові, і нашій душі, а тому краще не ятрити себе фантазіями на цю непросту і незбагненну нам тему. Незбагненну, адже попри все людський розум обмежений. Це буде. Буде! Але про це не треба міркувати, моделювати наперед всесвітній Апокаліпсис. Не варто. Сіє все одне непідвладне людям. Це Божа справа. Як Господь вирішить, так все й відбудеться. Він любить нас, Він милостивий, тож все проведе так, аби ніхто й нічого не збагнув. Як людина вранці просинається після сну, не відаючи, що було під час її спання, так і людство проснеться після народження нового Всесвіту. Але проснеться через десятки мільярдів років, що для нього — як його не буде, — здадуться якоюсь миттєвістю. Або й взагалі нічим не здадуться. І проснеться воно оновлене, на новій планеті Земля, під промінням нового Сонця у новому світі, і почне нести свій хрест — від первісного ладу і до науково-технічної революції, до підкорення космосу. І знову в нього будуть мільярди літ. А мільярди літ для людства — це вічність. Тому й не треба боятися кінця світу. Це буде просто… просто сон. Хоч і триватиме мільярди літ. Але той сон, після якого неодмінно настане пробудження. Ранок людства. Бог — наш Батько, Отець небесний, довірмося Йому і все буде добре. Наше безсмертя йде через смерть. Ми — божі птахи фенікси, які згорають, але неодмінно відроджуються з попелу. Молодими і гарними. І кожний з нас з’явиться точно в той же рік тієї ж епохи, у той же місяць і в той день, у ту годину, і в тому ж краї і в тих же батьків, що й раніше. Ви коли народжені? 8 липня 1936 року в селі Заїчинці Семенівського району Полтавської області? Ось ви точно за нового циклу й народитесь там же і за тієї ж дати — 8 липня 1936 року в селі Заїчинці Семенівського району Полтавської області, точно у тих же батьків, себто у ваших, і все у вас почнеться й триватиме так, як уже тривало…

З усіх теорій про походження й життя Всесвіту, про вічність його (вічність через кінець і через постійне відродження) теорія Великого Вибуху найбільш зрозуміла і близька чи не кожній людині, адже кожну людину це хвилює, а відтак і — найбільш популярна.

А це свідчить, що її автори попали в точку.

Ми будемо вічно загибати разом із Всесвітом і вічно народжуватися — теж разом із Всесвітом. І тому маємо бути вдячними Великому Вибухові, який створив нам усе, що ми нині маємо, Всесвіт і життя в ньому, а в житті й нас самих…

Тож все має бути смертним і в той же час — безсмертним. Тому наш Всесвіт мовби конечний і в той же час вічний. Він не має ані початку, ані кінця.

Безконечне через конечне.

Вічне через скороминувше. І тоді Всесвіт стає чарівним птахом Феніксом, який згоряє старим і знову відроджується, але вже молодим…

І вкотре на Землі виникне життя. І попливуть мільйони та мільйони років, виникатимуть ери — архейська, протерозойська, палеозойська, мезозойська, кайнозойська — в четвертинному періоді якої з’явиться людина.

30 000 років тому в межиріччі Тигру та Євфрату двоногі перейдуть до осілого способу життя й заходяться вирощувати злаки.

Почнеться історична епоха. З’являться давні цивілізації Шумеру, Месопотамії, Єгипту, Індії тощо.

Почне з’являтися культура — культура Стародавнього Єгипту, Месопотамії, Стародавнього Ірану, Індії, китайська культура, японська, культура класичного арабського Сходу, Австралії, доколумбової Америки, народів чорної Африки, кочівників Євразії, класична давньогрецька культура, культура Стародавнього Риму, візантійська, Середньовічної Русі, Західної Європи, культура відродження і бароко, культура епохи європейського Просвітництва, українська культура. І ще багато-багато культур різних народів, епох, тисячоліть і, сподіваємось, ще з’явиться культура майбутніх мільйоноліть — до чергового Великого Вибуху ще десятки мільярдів років.

Виникатимуть і клекотітимуть війни — на жаль, вічні супутники людства, голодомори, пошесті.

І так аж до України, у якій в році 1936-му народиться автор цих рядків (замість автора кожен читач може вставити себе).

Ця теорія і сумовито-печальна (загибель Всесвіту), але водночас і бадьора (Всесвіт, згинувши, відродиться як птах Фенікс з попелу).

А разом з ним відродимося й ми і почнемо жити так, як наче в перший і єдиний раз, не підозрюючи, що ми вже жили за минулих циклів і ще будемо жити та жити — за майбутніх. Ми смертні в кожному окремому житті і в той же час вічні — у безконечному відродженні Всесвіту.

Оскільки ж Всесвіт вічно відтворює сам себе, то в ньому немає ні початку, ні кінця. Він вічний і юний водночас.

А тому питання що було до виникнення Всесвіту, зайве, адже нічого не було такого. Не було поняття часу, як і поняття "раніше".

Так спеціалісти моделюють нам картину Всесвіту, що вибухає.

Можливо природа (Бог) і "намагалася багато разів створити Всесвіт з найрізноманітнішими властивостями. Ми живемо в "найбільш вдалому" (для нас) варіанті цього вічного творіння. В нашому Всесвіті фізичні властивості й умови виявилися найбільш сприятливішими для виникнення життя. І ми виникаємо, і будемо виникати. Вічно.

…ЯКА ЗІГРІВАЄТЬСЯ ЗІРКОЮ ТИПУ НАШОГО СОНЦЯ

"Річ у тім, що розумне життя у нашому Всесвіті могло зародитися не у всі епохи еволюції. Воно не могло виникнути в далекому минулому, коли не було ні планет, ні зірок, а температура була надто висока. Здається, відомі нам форми життя не можуть зароджуватися і в далекому майбутньому, коли згаснуть зорі чи взагалі розпадеться вся речовина. Всесвіт в прийдешньому, коли почне стискуватися, буде зовсім не схожий на сьогоднішній. Очевидно, в тих умовах, якщо якісь там форми розумного життя і будуть можливі (а я в це вірю), то вони будуть досить сильно розвинуті і такі, що зміняться, зовсім не схожі на сьогоднішні. Варто врахувати, що наша цивілізація дуже молода і життя у відомій нам формі зародиться тільки на планеті, яка зігрівається зіркою типу нашого Сонця. Необхідно ще врахувати, що існування таких зірок і планет можливе тільки на стадії розширення Всесвіту, коли є запас ядерної енергії і речовина, з якої формуються зорі.

Ми, як молода цивілізація, можемо існувати тільки у стадії розширення Всесвіту".

І. Новиков. "Куди тече річка часу".

"У Всесвіті йде незворотний процес — перетворення водню в гелій за термоядерних реакцій в надрах зірок. У значній частині Всесвіту, що спостерігається нами, вже кілька десятків процентів атомів водню перетворилися в атоми гелію. На цей процес могло піти найбільше, як кілька десятків мільярдів років.

38 39 40 41 42 43 44