Марко очолив авіамодельний гурток і сам почав робити химерну безхвосту модель. Іван Семенович затвердив план і похвалив Марка. Інші члени гуртка теж годинами майстрували і з кожним утрудненням бігли до Івана Семеновича.
Найбільше роботи Вікторові! Він уже купив лижі, і ковзани, і ключки для хокея, троє санок. Все це добро члени військово-фізкультурного гуртка урочисто носили в школу з крамниці під радісні вигуки юних спортсменів. Кожен з піонерів вважав за свій обов'язок оглянути, приміряти нові приладдя, висловити свою досвідчену думку про спортивний інвентар. Особливу увагу привернули до себе дрібнокаліберні рушниці та протигази. Чекали тільки інструктора по фізкультурі, а поки що цю роботу проводила сама Катя. Вона разом з усіма піонерами робила снігову гірку в дворі. Розчищала місце для ковзанки, допомагаючи двірникові і Мартину Івановичу, який сам радів не менш, ніж піонери, але весь час бурчав, що нагнали по вуха роботи.
Цілком несподівано одним з перших помічників Віктора став Ромка Фомін. Одного разу він зайшов у піонеркімнату, коли Віктор із своїми ентузіастами ставив номери на лижах білою фарбою, потім протирали маслом рушниці. Заклавши руки в кишені, Ромка, посміхаючись, але зацікавлено дивився на цю роботу. Віктор, стоячи на колінах, підвів голову:
— Чого дивишся? В кишені руки заклав, подумаєш, герой! На ось рушницю протри,— запропонував Віктор і подав Фоміну рушницю і протирку.
Ромка, мабуть, тільки цього й чекав, бо несподівано для всіх взявся до роботи, буркнувши: "Думаєш, не протру?" Потім само собою сталося, що Ромка зробився дуже потрібним членом військово-фізкультурного гуртка, з'єднався з колективом, сперечався завзято з товаришами. Завжди для нього знаходили цікаву роботу. Віктор і Катя радилися з Ромкою, і хлопець не вилазив з піонеркімнати. Навчився грати в шахи і завжди одним з останніх ішов додому разом з Віктором. Дорогою вони розмовляли про війну, про аероплани, крейсери, танки. В цих справах Віктор великий знавець! Він знає всі системи літаків і найкращі в світі лінкори. Є що послухати!
Зовсім переродився завзятий дезорганізатор Ромка Фомін! Навіть завжди заклопотаній матері здалося, що її Роман або захворів, або з ним сталося щось неймовірне. Скільки намучилася з ним!
В загони посипалися заяви про вступ до піонерів.
Тамарі Незабудь база доручила працювати з жовтенятами. З ними Тамара проводила увесь вільний час і про наслідки роботи щодня захоплено розповідала Кірі.
— Які вони хороші, прямо ой! І всі в піонери просяться. Слухняні... Запитань задають,— не встигаєш їм відповідати, ще більше, ніж піонери. А вчаться значно краще. Один хлопчик навіть каже мені "тьотя",— задоволено сказала Тамара.
Степаниди ні Тамара, ні інші учні, що її знали, не забули. План помсти за Тамару, за образу делегації і школи затверджено. Знавши вдачу Степаниди — її неймовірну жадність до грошей,— Тамара запевняла товаришів, що це буде найкраща можливість висміяти Степаниду перед усією школою, аби тільки вийшло!
Доручили Руфі основну роль — іти до Степаниди додому. Тамара довго давала інструкції і провела Руфу майже до самого будинку, де живе Степанида.
Постукавши в двері, Руфа раптом відчула, що їй стало дуже холодно.
Побачивши чорняву окату піонерку, Степанида підозріло спитала, чого їй треба. Руфа ще дужче зніяковіла, вгледівши біля себе таке чудо природи, та тікати було вже пізно. Швидко сказала, що прийшла в дуже важливій секретній справі з приводу Тамари.
— Я про неї знати нічого не хочу! — намагалася зачинити двері Степанида.
— Це така важлива справа, стосується вас і великої суми грошей... Тільки абсолютно секретно.
Почувши про гроші, Степанида подумала трохи і дозволила Руфі зайти в хату. Безцеремонно спитала, що трапилося. В кімнаті були вони самі.
— Будь ласка, не говоріть Тамарі. Вона така противна дівчина! Ми її не любимо, а я посварилася сьогодні з нею і прибігла до вас. Кілька днів тому
Тамара довідалася, що в останньому тиражі їй випав виграш в три тисячі карбованців. Це секрет, вона не хоче, щоб ви.,.
— Три тисячі карбованців? Не може бути...— підозріло глянула в очі Руфи Степанида і захитала головою.— Не може бути!
— Правда, тьотю, правда! Там таке в школі робиться! Тамара одержала гроші і одяглася, як панночка. Ось підіть самі, подивіться! Все нове на ній! Живе тепер у когось там і цукерками обжирається. Трошки і нас частує, а тисячу карбованців хоче віддати на Тсоавіахім...
— Пожертвувати?.. Як вона сміє! — грізно вирвалося в Степаниди з самого серця.— У мене крала гроші на облігації і комусь жертвувати! Три тисячі карбованців, я не витримаю. Пожертвувати?.. Я в неї з горла їх вирву!
— Вирвіть, тільки не говоріть, що я сказала! Заберіть обов'язково гроші, бо вона ж не знає, що з ними робити.
Степанида вперше розгубилася. Така несподіванка! В голові, як вихор, помчали мільйони різноманітних думок і планів. Помилка!.. Зробила помилку! Сама вигнала Тамару! Можна ж було у неї спочатку забрати гроші, а потім вигнати. Та нехай би вже жила, чорт з нею!
На очах Руфи міняється Степанида. Враз розчервонілася, аж посиніли щоки, шия. Тисячі краплин поту зробили обличчя блискучим.
"Ідол жадібності!" — злякано подумала Руфа і поспішила до дверей, востаннє попередивши Степаниду, щоб не виказала її Тамарі.
— А вона в школі зараз? — спитала Степанида.
— В школі, задається, і не підступиш до неї! — в дверях уже крикнула Руфа.
— Три тисячі! — заметушилася Степанида, повертаючись серед хатніх речей, як дредноут.
Намірилася Степанида негайно йти в школу.
Та ледве Руфа поспішно вибігла — в голову Степаниди почав тихо заповзати сумнів. Обережна, досвідчена баба ніби носом почувала якусь витівку школярів... Хоча оката дівчина говорила, здається, щиро і схвильовано, але треба було спитати — чи вона теж піонерка? Навряд... Піонери кляті не підуть виказувати товариша...
— Головне, які гроші!.. Треба-таки бігти! Ой, не вір їм, всі вони однакові! Поспіши, зачепись, не рад будеш!.. Розумні! Думають, напевне, Степаниду впіймати на гачок! Не таких обдурювала! Три тисячі!
Сумніви й думки пролітали, плутались в голові Степаниди, і залежно від думок вона починала швиденько одягатись або шпурляла на ліжко вбрання і топталася по хаті, охоплена сумнівами, що терзали її жадібне серце.
— Невже пощастило Тамарі? Могла статись і така помилка. Дурням, мовляв, завжди щастить. Закон же для них не писаний! Три тисячі!..
Три тисячі, привабливі три тисячі, все ж таки перемогли! Не можна ж дозволити пришелепуватій Тамарі тисячі жертвувати на оборону!
Кінець кінцем, швидко одягаючись, Степанида вирішила перехитрити піонерів. Вирішила тільки подивитися на Тамару і обережно розпитати, а там видно буде. Тамару ж одним поглядом наскрізь побачиш... А коли гроші є — з рук Степаниди їм не виприснути!
Руфа прямо від Степаниди помчала в школу. Приготували зустріч Степаниді дуже урочисту. Тамара прохала, щоб не всі разом бігли вниз, коли її покличе Степанида. Нехай дадуть трохи поговорити, а там можна виявляти самодіяльність.
Чекати довелося довго. Школярі нервувались. Тамара ніяково знизувала плечима — мабуть-таки, хитрюща тітка не повірила. Але після алгебри, тільки вийшли з класу, галопом вертається назад Віктор і кричить:
— Є! Сидить, одсапується, бегемот!
— Невже! — нервово сміється Руфа. Вона, признатись, трохи боїться, щоб Степанида на неї не кинулась.
— Ой, яка тьотя! — хихикає Бася і топчеться на місці з непереможним бажанням побігти вниз, куди покликали Тамару. Нарешті не витримала.
— Побіжу, хоч одним оком близенько гляну.
Весела Тамара радісно збігла по східцях і кинулася до Степаниди:
— Здраствуйте, тітонько! Як ви сюди попали? Як я рада, що побачила вас.
— Прийшла спеціально провідати тебе. Скучила, скучила... Де ж ти поділася, моя дитино? Завіялася... Думаю, може, до поганих людей потрапила,— солоденько заговорила Степанида.
— У мене таке щастя, тітонько! Позавчора я виграла три тисячі карбованців. Це стільки грошей, що я не знаю, куди їх дівати. Дивіться: оце все купила в крамниці! — Тамара обкрутилася, показуючи плаття, черевики і все своє нове вбрання.— Ще придбала беретку, портфель, лижі, ковзани, фарби, книжки. Білизну купила, сорочки, п'ять пар шовкових трусиків, панчохи, кілька коробок цукерок. Всіх частую і сама їм, ось нате, й вам трохи залишилось. Стільки грошей, аж страшно! Я поклала на книжку, а частину дала тому чоловікові, де живу тепер. Тисячу передаю на обороцу країни, на Тсоавіахім.— Все це Тамара виклала за одним духом, захоплено. Висипала з десяток шоколадних цукерок на коліна Степаниді, яка здивовано і жадібно їх зібрала.
Тепер Степанида не жалкувала, що поспішила в школу. Тамара дійсно змінилася — не схожа на ту миршаву Тамару, яка ловила штовхани, живучи в неї... Переродилася дівчина, і вся в новісінькому вбранні, чистенька... Платтячко таке ж хороше, сатинове, жовті хромові черевички по нозі, навіть панчохи не з дешевого сорту. "Є в неї гроші, і не малі гроші!" — вирішила Степанида. В її голові не могло вміститися, що хтось справив усе це вбрання з любові до дитини за власні гроші. Та ще таке вбрання! "І цукерки їсть... В куточках губ у Тамари коричневі плями, мабуть, справді весь час обжирається шоколадом",— з безсилою злобою подумала Степанида.
— Три тисячі — великі гроші... Та мене вони мало цікавлять,— байдуже махнула рукою Степанида.— Я за тобою скучила, ніби ти мені найрідніша дочка. Дитинко, я тобі кімнату приготувала, оту маленьку. Приходь, живи, дитинонько!
Степанида поклала руку дівчині на плече і мало не схлипнула.
Тамара недовірливо схилила голову і глянула збоку на Степаниду:
— Повір мені, повір, дитинко! Хай мене небесна сила... Та ви ж пак не віруєте... Повертайся назад... А гроші берегти треба. Хіба можна зразу купувати стільки непотрібних речей? Треба обережно вибирати: в крамницях працюють самі злодії, грабителі! Жертвувати теж не твоя справа. Думаєш, держава не обійдеться без твоїх грошей? У держави мільярди! Гроші треба сховати, і будеш ти у мене жити. Ми з тобою, як рідні. Ти сирітка, а я людина гуманна. Давай, може, краще я сховаю твої гроші? Лежатимуть все одно, що в неспалимій шафі,— обережно запропонувала Степанида.
У вестибюль почали збиратись учні, не вистачило сил терпіти далі.