Він ще не знав, що це найгірший у його житті ворог, але всередині все захололо, настовбурчилася шерсть, а маленький хвостик, збільшившись у розмірі, піднявся догори. Страх минув доволі швидко, коли собаку хтось покликав і вона зникла з Мурчикового поля зору.
Котик ще боявся скакати з підвіконня на підлогу, бо для нього це було високо, і обережно зліз по шторі. Відтак пішов до своєї мисочки, щоби похрумкати щось смачненьке. Щоранку Юрчик підкидав йому свіжу їжу.
Чекаючи на Юрчика, Мурчик знову засинав. Снилися йому котячі тато й мама, космічні мандрівки з планет, ще щось чудернацьке.
А коли зі школи приходив Юрчик, Мурчик ходив за ним з кімнати в кімнату, спостерігав, як той їсть на кухні.
Коли Юрчик сідав за уроки, Мурчик зручно вмощувався на столі біля нього і заводив свою муркотливу пісеньку, ледь заплющивши очі.
4. МУРЧИК ГУЛЯЄ
Кожного дня Мурчик найбільше чекав того моменту, коли Юрчик, зробивши уроки, йшов гуляти. Інколи цих уроків було багато, і Мурчик, сидячи на столі, терпляче муркотів, скоса поглядаючи на Юрчика. Коли терпець йому уривався, він лягав на зошит чи підручник, які були перед Юрчиком, і всім своїм виглядом давав знати, що настав час для прогулянок.
Юрчик знімав Мурчика з підручника чи зошита й далі читав або писав, але котик через деякий час знову повторював свій маневр. Нарешті Юрчик закінчував робити уроки, і першим до дверей біг Мурчик. Він чекав, доки Юрчик вдягнеться, нетерпляче дряпаючи лапкою двері.
І ось наступав урочистий момент, коли Юрчик відчиняв двері. Мурчик смішно скакав по сходах, бо вони були для нього ще завеликими, — вірніше, він був ще замалий для них. Коли Юрчик виходив із під'їзду, Мурчик уже чекав на нього, бігаючи, але не віддаляючись занадто далеко від хлопчика.
Доволі швидко навколо них збиралися хлопчики та дівчатка з їхнього і сусідніх під'їздів. Звісно, в центрі уваги був Мурчик. Кожний намагався його погладити, а то й узяти на руки. Звісно, котикові це не завжди подобалося, і він смішно, як міг, відбивався лапками. Але Мурчик розумів, що навколо друзі Юрчика, а тому кігтики з подушечок не випускав.
Нагулявшись досхочу, Мурчик сам біг під двері під'їзду й слухняно чекав, поки прийде Юрчик. Сил лізти по сходах догори у котика вже не було, а тому Юрчик брав його на руки і заносив додому.
Мурчик довго ще після прогулянки вилизував спинку, груди, лапки, аби на нього не сварилися, що він бруднуля.
Коли Юрчик лягав спати, Мурчик теж видряпувався до нього на ліжко, лягав перед самим його обличчям, незворушно дивлячись в очі, й муркотів свою простеньку пісеньку.
Коли Мурчик відчував, що Юрчик засинає, він тихесенько сповзав у куточок ліжка, аби бачити там свої космічні сни.
Інколи, коли Тато й Мама пізно дивилися телевізор, Мурчик сідав зверху ящика й пильно дивився на них. Тато й Мама сміялись, бо це був сигнал, що пора спати. Вони вимикали телевізор, а Мурчик повертався у ліжко до Юрчика.
5. ЯК ТАЙСОН МУРЧИКА ЗЛЯКАВСЯ
Якось під час чергової прогулянки Мурчика з Юрчиком трапилося непередбачуване.
Діти бавилися собі, а Мурчик мрійливо дивився на небо, спостерігаючи за хмарками. В цей час із середнього під'їзду сусіднього будинку вийшов хлопчик зі своїм Тайсоном. З ним ніхто не хотів бавитися через пса-боксера.
Здалеку побачивши Мурчика, Тайсон рвонув до нього. Хлопчик не втримав повідка і лише розпачливо кричав:
— Тайсоне, назад! Тайсоне, назад!
Діти, побачивши розлючену тварюку, з криками розбіглися по під'їздах. Юрчик теж сховався, пізно згадавши про Мурчика.
А Мурчик меланхолійно перевів погляд з неба і хмар на Тайсона, ніби докоряв йому, що той не дає насолоджуватися красою. Це спантеличило Тайсона, і він трохи загальмував.
Юрчик у відчаї кричав з під'їзду:
— Мурчику, ховайся на дереві!
Але Мурчик з олімпійським спокоєм не те що не втікав від Тайсона, а навіть зробив декілька кроків йому назустріч. Це остаточно ошелешило боксера, і він різко загальмував, проїхавши на лапах кілька метрів і зупинившись перед самим Мурчиком. І тут котик, мабуть, усвідомив, що перед ним – найгрізніший його ворог. Він вигнув спину дугою, настовбурчив хвоста, який на очах збільшився у розмірах, і лапкою, ніби справді був боксером, затарабанив по морді Тайсона.
Мурчикові кігті драпнули Тайсонові ніс, найболючіше його місце. Пес жалібно заскавучав, швидко задкуючи від Мурчика.
До боксера підбіг господар, хапаючи Тайсона за поводок. Але пес уже сам слухняно йшов за ним геть, зрідка озираючись на кошеня.
Це все сталося в одну мить. Діти заплескали в долоні, підбігаючи до Мурчика, вітаючи його з перемогою. А котик як справжній герой вдавав, що це його не стосується і знову замріяно дивився на небо і хмари…
6. ЯК МУРЧИК МАМУ ЛІКУВАВ
Прийшла осінь, а з нею дощі, холодний вітер і грип.
Першою захворіла Мама. В неї підвищилася температура. Мама постійно кашляла, не розлучалася з мокрим носовичком.
Тато й Юрчик узяли на себе всю хатню роботу, аби Мама спокійно лежала й одужувала. Мурчик теж відчував відповідальність за здоров'я Мами, а тому запропонував їй свої професійні навички лікаря.
Мама відганяла його, але Мурчик уперто ліз під ковдру, аж поки не опинився в неї на грудях. Мама відчула тепло від маленького котика й усміхнулась, засинаючи.
Після сну Мама почула себе краще. Вона погладила Мурчика і сказала йому:
— Ти мій лікарю солоденький…
Мурчик цілими днями й ночами вже не відходив від Мами, а вона не проганяла його.
Коли Мама одужала, то всім знайомим і сусідам розповідала, що це Мурчик її вилікував. Тато всміхався у вуса, задоволено переглядаючись з Юрчиком.
Мурчик, звичайно, розумів, що говорять саме про нього, але вдавав, що це його не стосується. Він просто зробив те, що мав зробити, і нічого героїчного в цьому не було.
7. МУРЧИКУ ПРИСНИВСЯ КОСМІЧНИЙ СОН
Коли Тато і Мама були на роботі, а Юрчик – у школі, Мурчик любив поспати. Він зручно вмощувався на Юрчиковому ліжку, заплющував свої оченята і піддавався магічним чарам сну.
Якби відразу після того запитати в Мурчика, а що ж йому наснилося, він би не міг відповісти. Туманно пам'ятав, що снилися Юрчик і його Тато й Мама, хлопчики й дівчатка з їхнього подвір'я. Одного разу навіть наснився Тайсон, який приніс Мурчику велику рибу на знак примирення. Мурчик навіть усміхнувся уві сні й шматок рибки запропонував боксеру. Ось тільки не пам'ятає, їв той рибу чи ні.
Снилися Мурчику і його кошачі сни. Таких котиків і кицьок він насправді ніколи в своєму житті не бачив, але це його не дивувало, адже Мурчик знав, що це сни пророчі і він обов'язково побачить у майбутньому тих, хто наснився йому. Він просто уважно вдивлявся в них уві сні, аби запам'ятати й не розминутися потім з ними у реальному житті.
Мурчик не знав, звідки у нього така здатність розпізнавати у снах своє майбутнє, і не задумувався над цим. Це було закладено в нього попередніми поколіннями котів і кицьок, які спричинилися до того, що Мурчик з'явився на білий світ, а все решта було дрібницею порівняно з цим.
А одного разу Мурчик побачив космічний сон. Він знав, що це не його майбутнє, а його минуле. Наснилося Мурчику, ніби він перебуває на якійсь невідомій планеті золотистого кольору. Навколо нього плавають подібні на нього котики і кицьки, тільки не у воді і не в повітрі, а в якомусь іншому атмосферному стані, визначення якому ні Мурчик, ні хто інший не міг би дати. Їм добре, вони бавляться один з одним, гасають собі. Здається, їх ніщо не турбує. Мурчик не бачить себе, але розуміє, що то не він. Вірніше, він, але інакший, ніж тепер.
Та раптом ситуація швидко змінилася. Мурчик побачив заклопотані мордочки своїх спів-племінників. За чиєюсь командою, яка, здається, лунає з космічного простору, всі котики й кицьки пливуть в одному напрямку. І ось Мурчик бачить щось гігантське, яке ми би назвали космічним кораблем, якби змогли заглянути у його сни. Всі покірно впливають у те щось гігантське, за ними зачиняються двері. Миготять лампочки, лунають якісь команди, але Мурчик, здається, нічого того не чує і не бачить, так йому страшно.
І ось космічний корабель відривається від поверхні й летить. Усім перехоплює дух, але це триває недовго, якісь долі секунди. Місця у космічному кораблі достатньо, аби котики й кицьки могли собі вільно плавати, гасати туди-сюди, бавитися в піжмурки. І все щось муляє Мурчика всередині. Він відчуває, що за цією загальною веселістю й безтурботністю криється щось невідоме й загадкове. Мабуть, це відчувають й інші котики й кицьки, але всі вважають за потрібне не показувати цього, а вдавати, ніби все добре, ніби все так, як на тій планеті золотистого кольору.
Раптом знову все змінюється. Мурчик бачить заклопотані мордочки своїх спів-племінників. Котики й кицьки перестають гасати й веселитися. Ніби почули якусь таємничу команду. Так, мабуть, воно й було насправді, але Мурчик не знає, хто може віддавати ці таємничі накази. Він бачить, що до кожного котика й кицьки підпливають старші коти і щось муркотять їм. Мурчик з нетерпінням і водночас з острахом очікує, що й до нього хтось підпливе і скаже ті магічні слова. Котик уже розуміє, що від цих слів залежить його майбутнє. Це ніби план життя, який мають вкласти в нього.
І це справді так. Хоча чекання затягнулося надовго в просторі й часі, до Мурчика підпливає старший кіт. Мурчик бачить у ньому себе сьогоднішнього. Це його не хвилює і не турбує, як так могло статися. Він з нетерпінням чекає, що йому намуркотить цей кіт. А той уважно дивиться Мурчикові в очі, і Мурчик бачить в його очах себе, сьогоднішнього. Але й це йому не видається дивним, бо він розуміє, що так і мало статися, що саме зараз він перетворюється на того, ким має бути.
Нарешті кіт, який підплив до нього, муркотить йому, що найголовнішим завданням для Мурчика на планеті Земля є піклування про Юрчика.
За вікном чути, як різко загальмувала машина, і Мурчик прокинувся. Йому здається, що той кіт мав сказати йому ще щось важливе. Але потім Мурчик розуміє, що більш важливого, ніж піклування про Юрчика, бути не може. Правда, він ще не знає, що насправді має робити, але все відбувається саме по собі, ніби Мурчика вчили цього все життя. Відтепер кожна секунда його життя наповнена Юрчиком.
Мурчик знову заплющує очі, але не для того, аби заснути.