Не наздожене. Закинули неводи, наловили сомів, язів та щук… І що придумали? Сома у човнах у корінь, дві щуки на пристяжку, а язі — на винос: наздогнали — і на капусту печенігів порубали. Із сомів, та із щук, та з язів наварили юшки і добре після січі пополуднували.
Отака була риба в Удаї…
Ну, гаразд…
А причім тут Дніпро, Каховка, будівництво Каховської гідроелектростанції?
Де — Удай, а де — Каховка? "Где Днепр, — где имение?"
Так повинні ви знати, що на тихомрійному Удаї тепер теж провадиться велике будівництво.
І коли Каховське будівництво має на меті добробут народу, то Удайбуди мають зовсім протилежну ціль — вони похижацькому нищать народне добро.
Чому ми говоримо Удайбуди, а не Удайбуд?
Бо коли на Дніпрі в районі Каховки народ споруджує одну дамбу, то на Удаї споруджено загатдамб проти кожного села по п'ять, а то й більше…
Мета цих Удайбудів — виловити, винищити дощенту, позвірячому "зничтожити" нащадків отих самих сомів, щук та язів, що ними колись віщий Олег печенігів був випередив.
У Прилуцькому районі, по Удаю, від села Переволочної до села Рибці (відстань не велика!) перегачено річку в шести, а то й більше місцях.
Загати пороблено капітальні. Щоправда, без арматури, без бетону, проте всі загати ("язи" — іи> так вони звуться) побудовано з добірного будівельного лісу: з дубини, з сосни, вільхи і т. ін., скріплено добрими залізними скобамигаками, над якими кріпко потрудилися ковалі.
Це тільки між селами Переволочною й Рибцями.
А в інших місцях! Та таке ж саме коїться і в інших місцях на Удаю.
Бідолашній рибі нікуди поткнутися.
Взимку, особливо під час придухи, рибу ту виловлюється сотнями центнерів, велику і малу, живу й неживу. Великою й живою спекулюється, а малою та неживою годують свиней, птицю і т. ін.
Хто ж ці хижаки?
Це — безсовісні рибалки й нерибалки із сіл Рибці, Леляки, Красляни, Варва, Подище.
Рибу — глушать. Хто? 18 серпня 1954 року глушив рибу мешканець села Федот Г. Та хіба тільки він сам?
В районі урочища Сокільня, між селами Ладаном та Полонки, від основного річища Удаю вбік попрокопувані канави. Для чого? Під час придухи риба кидається в ці канави дихнути свіжим повітрям, бо там є джерела… Там їй і кінець. Із тих канав хижаки вигрібають заморену рибу…
Канави оберігаються, щоб, не дай бог, хтось "чужий" не зазіхнув на "їхнє" добро…
А спробуйте зауважити, присоромити…
— Іди, йди! Що — кілка забажав? Хазяїн знайшовся!
Не знайдете ви вже в цих місцях на Удаї ні сомів, ні щук, ні язів, що їх можна було б у човен запрягти… Винищили!
…Удай, ліси й луки над Удаєм кишать браконьєрами.
В недозволений час, недозволеними способами винищують браконьєри і птицю, і звіра.
Полювання 1954 року дозволено, як ми знаємо, з 21 листопада.
31 жовтня бачили мешканця села Подище Михайла Б. з убитим зайцем.
Того ж таки 31 жовтня бачили у мешканця Банківського хутора Данила Б. три свіжі лисичачі шкірки.
Таке враження, що на Прилуччині хижакам і браконьєрам нема ніякого спину.
…А про це все, між іншим, писано і районному прокуророві, і голові районної Ради товариства мисливців та рибалок.
А що ж вони?
Очевидно, так: "Писала, мовляв, писака…"
0,5…
Ноль цілих і п'ять десятих… Чого?
Ви гадаєте: цукру, меду, мила, тоннокілометра чи ділового поросяти? Не вгадали!
Ноль цілих і п'ять десятих заступника директора по господарській частині Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР.
Отак, значить, постановила Президія АН: скоротити заступника директора по господарській частині.
А як усетаки інститут багатогалузевий, майна має багато, треба ж комусь і майном відати, і кредитами розпоряджатись, і майно постачати, і за майно відповідати, бо інститут має дорогу звуко і кіноапаратуру, виряджає експедиції, провадить сесії, конференції,— без господарника аж ніяк не перебутися, — знайшли мудре рішення: дати півлюдини.
Дано інститутові замість цілого бухгалтера — півбухгалтера.
Так поволеньки-поволеньки можна дійти й до 0,5 цілого інституту етнографії.
А й справді: навіщо ціла пісня, коли можна проспівати півпісні, хоч би й так, наприклад:
Скину кужіль на майора, Ой, ще трішки, трішки, трішки, Надокууучили!
Народ, очевидно, передбачив таке ставлення Президії АН до етнографії й фольклору і вже почав творити скорочені прикази, на кшталт: "Ори, мели, їж!"
Економія — економією, та не так же, як той казав: "Наше діло півняче: проспівав, а там хоч не розвидняйсь!"
ХВОСТОВА МЕХАНІЗАЦІЯ
У колгоспі ім. Першого травня НовоОдеського району Миколаївської області на тваринницьких фермах нема ніякої механізації, нема підвісної дороги, нема автопоїлок. Ферми не мають запасу подрібнених кормів. Частогусто подрібнювач кормів ламається, не працює. Надої молока в цьому колгоспі найменші в районі.
І от на колгоспну ферму прибув директор Новоодеської МТС Н. І. М. разом із головним зоотехніком К. І. К.
— Ну, тепер справи в нас підуть! — зраділи колгоспники. — Почнеться механізація!
— Чому такі довгі хвости в корів? — суворо запитав директор МТС.
— Та… знаєте… влітку мухи, ґедзі… Вони обмахуються! — пояснив зніяковілий завфермою.
— Пообрізати хвости! Негайно! Махають хвостами, молоко тільки вимахують! — наказав М. і, вхопивши ножа, почав одтинати переляканим коровам хвости.
89 корів залишилися з обрізаними хвостами. Після такої операції молока в корів поки що не побільшало.
Товариш директор, очевидно, переплутав прислів'я, що молоко в корови на язиці, і вирішив, що молоко в неї у хвості. Не буде хвоста — молоко залишиться у вимені.
Отакий механізаторноватор!
Не треба казати т. М. й про те, що молоко в корови на язиці, а то ще почне язики коровам прикорочувати!
ІДІОСИНКРАЗІЯ
І
Ідіосинкразія — слово грецьке, але воно вже і в нашій мові набрало громадських, так би мовити, прав.
Ідіосинкразія — це своєрідний патологічний стан людського організму, коли той організм має збільшену, хоробливу вразливість на деякі речі.
На харчові, приміром, продукти…
Попоїсть людина, приміром, раків, а в неї тіло береться сверблячими пухирями, на людину нападає кропив'янка.
Є люди, що не переносять, наприклад, меду, груш, малини і т. д.
Хороблива вразливість буває на ліки. Усі люди вживають, приміром, хіни, або йодних препаратів, а є хворі, що покуштує крихту хіни і відразу глухне, в голові йому ніби кузня, руки дрижать…
У декотрих хворих від йоду висипають прищі на тілі, отікає горло і т. д.
Оце і є ідіосинкразія…
А от ви скажіть голові артілі ім. Леніна Сарненського району Ровенської області, що у нього ідіосинкразія на кури та іншу хатню птицю, він образиться:
— Таке казнащо й вигадають! Зродувіку не чув про ту ідіосинкразію! — сердито заперечуватиме С.
— А чого ж у вашому колгоспі птиці нема? Ви маєте в артілі 992 га зернових посівів, отже, вам за нормами слід узяти з інкубаторної станції 3000 курчат, 400 каченят і 100 гусят. А ви відмовилися взяти молодняк, гордо заявивши: "Ми виконаємо м'ясопоставки гов'ядиною!"
Ну, що на таке запитання має відповісти тов. С?
Людина він здорова, на ідіосинкразію не слабує, а чим тоді пояснити таке його ставлення до птахівництва, що він може розбазарити на м'ясопоставки корів, волів, свиней, ризикуючи залишитися без молока і не виконати плану розвитку тваринництва.
Єдина, видать, причина:
— Співають кляті півні вранці, спати не дають! Або:
— Гусаків боюсь! Пам'ятаю, в дитинстві здоровенний гусак як засичить та як скубоне, проклятий, за сідало, так і досі щемить! Я кби покійна бабуся були віником не одігнали, він би мене з'їв! А ви кажете, щоб я гусей розводив! Хай вони вам подохнуть!
І нема тепер у колгоспі, яким керує голова, ані курочки, ані півника!
— Аз чого ж ви яєшню смажите? З поросячих хвостів?
2
Голова колгоспу ім. Ілліча Корецького району Ровенської області тов. X. перевершив С. Він подав заявку на 1000 курчат.
Інкубаторна станція 18 квітня попередила колгосп, що привезе курчата.
Станція зробила, як їй і належиться: за 10 день попередила про те, що курчата будуть.
28 квітня курчат привезли.
Завфермою артілі ім. Ілліча курчата прийняв.
29 квітня курчат побачив голова X.
— Курчата? — суворо запитав X.
— Курчата!
— Назад! Щоб мої очі їх не бачили!
І поїхали курчатка назад до інкубаторної станції.
А курчатка, коли їм тільки кілька днів як із яйця, — вони дуже тендітні, кволенькі, ніжні…
Попікалипопікали, поціпалипоціпали, голівками докірливо покивали і почали потихеньку дохнути.
Ми не знаємо, чи всі вони, бідолашні, поздихали, чи не всі, але частини їх уже нема. Це — факт.
Ну, що на це скажете, тов. X.?
А чимось же треба все це пояснити? Без причини й болячка не сяде.
Давайте порадимо тов. голові, як йому виправдуватися. Говоріть, товаришу X., так:
— Ідіосинкразія в мене! їйбо, правда! Куряча ідіосинкразія! Як почую" оте курчаче "піпіпі", так у мене в серці теж отак — "піпіпі"! І колотиться серце, колотиться! Очі так і шукають де ті курчата! Думаю, як побачу — подавлю! І тількино курча попадеться мені на очі, під груди мені підпирає, і під ложечкою ніби квочка квокче: "квоквокво"!! Я вже не можу сам подавити курчат! Хватає сили тільки на те, щоб сказати: "Назад! Вези назад ув інкубатор, щоб очі мої їх не бачили!"
— Та ви б, товаришу X., скільки б рогатої худоби врятували, якби у вас була птиця!
— Буду я з тими курчатами порпатися, коли я одним бугаєм тисячу курей переважу!
З
У нас є багато колгоспів, що мають од птахоферм великі прибутки, вони виконують м'ясопоставки птицею, отже, птиця їм зберігає велику рогату худобу, свині…
Бо вони справжні хазяї, вони дбають про птицю, і птиця їм відплачує добром за добрий догляд.
А на таких, звиняйте, хазяїв, про яких оце ми згадали, ні курка, ні качка, ні гуска, ні індик надиматися не будуть, щоб їм яйце знести.
— Хай самі несуться! — кажуть кури…
…Як дбаєш, так і маєш!
ПЕРОМ ПО ПЕРАХ
Прочитало я у № 9 "Барвінку" за 1955 рік вірш тьотіпоетеси М. Познанської "Веселий літній день" та й засмутилося. А чого я засмутилося?
А того я засмутилося, що тьотя-поетеса пишуть:
У небі ні хмарини: Веселий літній день. Вгорі якась пташина Співає нам пісень.
А мені цікаво знати, яка саме пташка співає… Якась… Такої пташки, що звалося б "Якась", нема… Угорі? Де? На дереві чи в повітрі? Як у повітрі, то, може, то жайворонок? А на дереві — може, щиглик, може, чижик, може, синичка? Попрохайте тьотюпоетесу, щоб вона написала, яка саме пташка співала, і ще попрохайте, щоб надалі вона нас, дітей, не дратувала отакими віршамизагадками… А коли це справді загадка, чому редакція "Барвінка" не написала: "Відгадайте, діти!"
Далі тьотяпоетеса пише:
От бачиш, бір зелений: Над ним ясна блакить, Де берести і клени, Там табір наш стоїть…
Тьотяботанік нам розказувала, що бір — це ліс, де росте сосна, ялинка та інші хвойні дерева, а тьотя Познанська пише, що там берести й клени ростуть…
Кому ж нам вірити?
"ОНОПРІЙ МІНІМУМ" ВІКТОРА БЕЗОРУДЬКА
Оповідання Віктора Безорудька, зібрані в окремому рукопису "Онопрій Мінімум", майже всі були друковані по різних газетах і журналах українських і російських, якот: "Україна", "Зміна", "Колгоспник України", "Крокодил", "Молодий колгоспник" і т.