Куди? По віщо? Ще нема
Ні мов як мов. Ні слів. Катма
Людей до служб.
І хоч якогось храму.
Але ще в прабатьків з'явився заповіт
і тому нам судилася дорога —
чи буде шлях лежати крізь Магога,
чи так — прямцем за зорезвід.
Не час ще думати, а час — іти й терпіти,
чекаючи на літери й скупі посмертні міти.
14.05.2005
не звинувачую
не чую просто
чужинного в собі зростання
любове ти моя остання
ранкова світла брость
на аркуші неспання
задихаюсь від цигарки
кольором
звуку флояри
голосівки
хитаються наче язик у дзвона
а рейтинґ життя мого вже не
встигає дійти до вікна подивитись
чи сукала ти проти ранку чи дощ
плескав у твої електронні долоні
26.08.2005
повітря тонке
тонше за видіння твоє легке
у легенях котрі дихають твоїм світом
холод ночі залитої фарбою Брамса
котрого тепер ніхто не любить
а тільки ходять строкаті люди
і чемний дощ не рушає з обрію
Г осподи як далеко усе це
і з лихом і з обрами
десь у самому серці
останні вулиці котрі я бачив
розчинились у новітніх спижових вікнах
а бульдозером насилу підважена цегла
стала в аматорів опертям
попід літеплий чайник
із графіті з іржі
на іконному підвіконні
а ще були на тій вулиці коні
вата межи вікнами
і дощ межи повіками
невправно наквацяних кольорів
п'яному двірникові на гнів
22.09.20 05
коли цвіли вогнем макети у дворі
і всесвіти Петрицького конали
ховаючись в державницькі аннали
та попіл ошалілих рамп
у світлі пістолетних ламп
зайнявся в полум'яного ловецтва
останній день радянського мистецтва
у нетверезій невеселій грі
під меццо барв на чорному дворі
слово напишеться
причешеться
попідсмикується
як краля перед свічадом
а тоді піде людей спокушати
змінюючи наголоси
та закінчення з різних правописів
і заплідниться межи часом
містом селом і змістом
та породить мультимедійну расу
з хмільних теревенів
та ранкового квасу
а колишні літери
передчасно померлі
запалять свічки
й позбираються на Говерлі
28.10.2005
де той зв'язок
між виноґронами ночі
і соком витиснутим з останньої літери
з естетики Кроче
з поетики міста
що замерзає в незрозумілих текстах
з триногим собакою
як з рухомою комою
а тебе не втримати
ніякими знаками
бо коли на порі
в зодіаків тоншають траєкторії
і далина ховається раз у павзу
і раз у синкопу
жадібно ловиш кави окріп
схожий на мій останній хрип
11.02.2006
сонце бриніло як барва жадиту
серце землі аж холонуло з туги
аркуш музейний з пелюсток часу
стебло ховає між зернами літер
я сам сумую у своєму сні
усі формати весен збунтувались
як плакав сніг в своїй височині
та звуки павзам березоля дивувались
щось пропускають пальці
щось не доладу
щось негаразд де чорноті півтонно
тікаєш в сон а й там бездомно
в безвидній вигаданій самоті
ніяк до розуму цей звук не доведу
16.03.2006
коли відходять казкарі
не грімно грому
і пташкам не співно
коли відходять казкарі
коли відходять казкарі
усе стає не дивно
і кожна думка на порі
десь лине геть із димом
коли...
20.03.2006
я через біль живу
пишу через тривогу
через задушене свавілля
убозтво духу
не моє
безумство світла заметільне
дарма злічити кольори
на всі слова здобути ліки
і на віки — не до пори
лишились в словнику свавільні ріки
та гуркіт орд і кров офір
і завжди ненастанний мир
тобі готує новожитній лідер
з чужинських кострубатих літер
6.02.2007
НА ПРОЧИТАННЯ
КНИЖКИ ЛК
знов обпалило осінню і смертю
і голосом що ранком захлинався
не йметься віри що опісля нас
лишиться літер перекисла терть
як боязко удосвіт кольорам
і келихам незвично сухо
а в голові як деренчлива муха
лунають голоси юначих драм
та не зрівняти завчених цитат
із першими питаннями цикад
котрі виходили як дужали й могли
з важкої цигаркової імли
22.02.20 07
ще не було
ні темряви ні світла
ще не було
ні неба ні землі
іще звучань не виробились числа
із подиху одвічного в імлі
то був наш світ
мовчання й лету
вбирання змаху
сили рушіїв
нас двох було
і межи нами міт
а потім
ще й життя
та то вже Божий гнів
12.08.2007
коли в житті довершиш лад
і знайдеш всім словам притулок
розставиш світло фарбам даш наряд
а кожний взяток в свій скеруєш вулик
побачиш обрій як прочахне мла...
та образ власного творіння...
та враз запрагнеш
знов почати все від тла
від перших досвіткових ліній
в яких все хитко
як в ранковій грі
та ще ні вимірів
ні віри на порі
а тільки чутно
з рук до рук
двох наших серць
непевний перегук
13.09.2007
ухід мій
такий очікуваний
відрахований зозулею
і записаний у цвинтарну книгу
зафіксовує на покоління
птахоходіння
листопадіння
холодінь
самопізнання
але вже не у ванні
й без люльки
котру я до пуття так і не випалив
14.10.2007
до сну кладуся
зі сну виходжу
губами торкаюсь
подиху твого
понад водою часу
у котрій і світ і всесвіт
і нескінченність наша з тобою
і мій Дніпро і янгол золотий
чи просто промінь що заспався на підлозі
увесь натомлений в роз'ятерній знемозі
новобудовних шлакоблочних мрій
а далі кілька нут
про нереальність часу
як в кутики губів
вкладаєш усміх дамі
колись далеко
і не з власних снів
а так — перекладаючи папери
і за добром — чомусь зачасто зло
мов хвилю перегортує весло
29.05.2008
так кортить зібрати докупи
лише — не каміння
аркуші розкидані на столі
дерева яких вже нема
слова які структурували простір
а може просто
потрібен інший дискурс
смс до Гомера
кудись до витоків
міту
але в мене немає ванни
в якій можна лежати з люлькою
та пригадувати щось про смерть
казки
про подорож із гускою
про пацюків на подвір'ї
з розваленим смітником
про мову котру я розумію все менше
9.01.2009
отак відчув неначе до кісток
що всьому у житті є визначений строк
але з усіх незайманих покут
з усіх безодень що зійшлися тут
на пару метрів вшир
на кілька кроків здовж
я згадую як щонайбільшу лож
покути невигойне небуття
відчуєш це — і це кінець життя
30.10.2009
а пам'ять знов навідує Березці
де біля ватри вогнищан
зібрались друзі-нетверезці
неначе плетиво прочан
за первісним несвітнім дивом —
не Палестина казкаря —
а просто слів безглузда пря
зсипалась у п'янюще мливо
і понад тим розпаленим гуртом
ніч розкривала тайни перший том
МОНАСТИР
палючий кущ і вкрадена минуща тиша
якісь слова із заповітної спокуси
які завмерли у цнотливій наві
а ще був мур як невигойний вірш
що роздягає рим щербатий руст
усе в святої Катерини наміць
нагірно гірко як ексод
сторіччя п'є з камінних сот
тремтіння давньої храмини
різдво для слова і для тіла
для часу твого тайкома різдво
а далі — як лункий молебен —
іде ядущий Sitz im Leben
10.05.2010
вимова твоя
барви своєї не перемінила
тільки чути тепер у ній шемріт
рослин що помирають у грудні
на протязі підземного переходу
та й барви нинішні вже не ті
що їх товк і розтирав алхемік
а радше — з розрахованих формул
зграбно виписаних на дисплеї
10.12.2010
так важко перевчатись жити
колишнє слово не пасує нині
колишнє схоже більш на міти
що вмерли у новітній Україні
13.02.2011
НІЧНІ ВАРІАЦІЇ
світло обличчя твого
освітлює мій день
світло думок твоїх
освітлює мою душу
світло очей твоїх
освітлює мою дорогу
світло єства твого
просвітлює мій всесвіт
світло твоє
мене просвітлює
світло слів твоїх
просвітлює мій розум
світло цілунку твого
освітлює мої губи
світло обіймів твоїх
освітлює мою шкіру
я жадаю бути
відсвітом твоїм назавжди
навіть тоді коли світло
пройшовши крізь мене
полине в світи безсвітні
22.06.2011
тріо про мене
про тебе
про тишу
а власне про
відсутність
і мене і тебе і тиші
котрі є тільки уявою
що залишилась для нащадків
розсипана серед автобусних зупинок
дощу котрий давно не приходив
і вікна об котре
йому належало б битись
24.07.2011
слабнуть рухи
і слабне світло
що проходить крізь літери
як крізь шпарини
так буває
коли ще не почався ранок
або надвечір
коли закінчується життя контрастів
коли і літери і ми з тобою
розчиняємось у тривожній
одноманітності
20.08.2011
так швидко
і вже — за порогом
щойно усе почалось
.. .лишень закінчилось життя
24-25.06.2012
один останній пірует
і рух помер трансцендентально
обрав собі дорогу дальню
а я лежу як тінь гобою
підніжником попід тобою
бо так буває восени
коли скресають дивні сни
8.09.2012
біль кличе
час вставати
речам просвітлення
у тіней групування
удосвіткові кроки знання
вирішують чому не йняти віри
в цю первісну зибучу атональність
де рівність всім обіцяна звучанням
я чую дихання твого пророцтво
на поклик теплий твій
встаю мій болю
бо коли я тебе не чую
із словом твоїм не ночую
коли меншає цезур
позацензурних
коли вранці
від кольору душно
а від віри лишаються
самі відсотки в опитниках
і від волі
лише позамитні зони
хочу озонно
дванадцятитонно
поклітинно згадати
усіх твоїх дат биття
де і доторк твій і топос
і життя як життя
а не зжовклий рукопис
17.04.2013
хтось проти вечора
із дворових птахів
молов небилиці храмові
над млосно-теплими
пахкими смітниками
а трохи вище
в небі понад нами
боліди зяяли
чи розчепірені комети
але вже не в сузір'ї Риб
і тому все було
неепохально
і тому все було банально
трамваю любий мій
із чілкою
із бджілкою
і я безчільний
до меду ласий
останньо
класний
шукаю в тобі
як риму
зупинку
у давніх трибах
все ж як у котів
і суголос де треба
й підголоски
і навіть наче можноправні
відморозки
і лебедіння включать
і справдешній гнів
наче клавіша запала
заховалось у міжзвуччі
кілька перебіжних речень
або зречень в міжхалар'ї
кілька марень що лелечать
на самому денці літер
вибухи автоматів сотні
небо без небесного соку
тривожний безтінний день
безцінна тема
перетворення націй
і з усіх найчистіших одверть
сублімація смерті
зранку було барикадно хмарам
блискало за близькими
квадратами, трикутниками
і простокутниками
безкарно міняючи
закони фарбосполучення
і співвідношення інтервалів
ближче до коди
до кодів барикад
до дратливих ран повторень
а коли почалася злива
і просвітлення як філософське сниво
квадрати, трикутники і простокутники
поділили поміж собою
окремо чистоту
і окремо колір
18.02.2014
щось таке розчинене у повітрі
перемішане із неспанням
щось із запахом перельоту
від одного болю до іншого
коли час відмикаєш, а простору
не відчутно та в пітьмі не видко
тільки смак — як з одного атому
на усе життя розпалене
20.03.2015
я спав
я прокинувся
я часу побачив минущість
у гілках що ще не брунькують
у звуках які не знаходять собі інструменту
у кольорі якому художник ще вкаже місце
у тому що назви своєї ще не має
я обіймаю те, що вже мені не належить
4.03.2016
обійти, обігнати свою бестривожність
прокляту стриноженість часу і зору мого
я з тривогою йду у свою безнадію
й безбожність
тільки в мрію твою не піду
осоружну твою неложність
у помноженість нас не піду
у свою зазвичайність
і твою незвичайну біду
3.06.2016
Час покинув війну
Час надибав на мілину
А далі була німота
Люди не ті, країна не та
А та що сповита як в льолю
У вічну слова недолю
Хіба що втрачаєш як Крим
Море недоцінованих рим
...бо на березі на тому
де колись я кинув втому
був якийсь ще символ дому
в тому першому, у назві
там із наспою із літер
вітер спав із барв і гам
то вже потім — все на спродаж
що було ще не в болоті
що якусь ще мало одіж
або дихання ще мало
в паперовій своїй плоті
там дитина як латина
берегла у звуках древність
ревність складу павзи протяг
а вже далеко на плесі
у життя мого на кресі
як здорожені мелізми
арха-
їзми
25.01.2017
Час із своєю червою
стоїть у мене на варті
і ті що погорджують мною
і ті що згадки не варті
кажуть що час на заваді
стоїть усій цій громаді
а мені — не вийти не перейти
з робаками майже на "ти"
філософськи вже час упізнати
які саме чекають пенати
на листя, на шум, на безмежжя
на електронну мережу
і в якій робочій перебудові
я перетворюсь на атоми
на прелюди невідомої світобудови
29.05.2017
ГРУДЕНЬ.