Глянув вітер і полинув
І зі Львова в світ поніс:
Що така мала дитина,
А такий великий кріс!
ЛИСТОПАДОВІ КАЗКИ
Гуляє вітер з листям,
Летять листки шовкові
І спогади колишні
Встають листопадові.
Коли в осінній ранок
На вільне, рідне місто
Тихесенько спадали
Листочки золотисті.
Коли в промінні ранку
Вставала давня слава,
З могили українська
Воскресла знов держава.
Коли бої лунали
Між мурами у Львові
І кров'ю записались
Казки листопадові.
Летять листки шовкові,
Шепоче вітер з листям,
Казки листопадові
Снуються золотисті.
МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ
Недавно князь в нас панував
У рідній Україні,
Де збіжжя золоте в жнива,
Шумлять потоки сині.
Чужих земель не воював,
А над серцями панував
І всі його любили.
Лунало грімко у всі дні
Його владиче слово
І терем здалеку виднів
При храмі там, у Львові.
Він звідтіля благословив
Старечою рукою,
Усіх, хто Правду полюбив,
За Правду йшов до бою.
І звідтіля щоразу він
Картав лихих тиранів,
І голосив, мов Божий дзвін
Про їх діла погані.
А людям він не відмовляв
Допомогти ніколи:
Моливсь, лічниці будував,
А дітям гарні школи.
А хто вже вмілий був маляр
Або співець великий,
Дістав напевно поміч-дар
Від доброго Владики.
І щоб могли всі новаки
Влітку табору ваги,
Він дарував, там, де Бескид,
Оселі у Карпатах.
Та вістка нам прийшла сумна:
— Владики вже немає!
Вже не всміхнеться пластунам.
А там і дзвін не грає,
І наших жалібних пісень
Владиці не почути,
Бо в Україні ніч і день
Панує ворог лютий.
Та хоч не прийме пластунів
І сік, як колись, Владика.
Горить у серці в нас на дні
Його любов велика.
НАШ ВЛАДИКА
Хоч я дівчинка маленька,
Братчики великі
Мені казку розказали
Про того Владику,
Що колись у Львові княжив
При Юрія храмі,
Всім дари давав багаті
Щедрими руками.
Всім спішив на допомогу,
Сам старенький, кволий...
В Нього очі добрі, наче
В Святого Миколи.
Може й він буде нам з неба
І до нього молитися
Прийдуть усі діти!
Прийми Його між святими,
Наш Великий Боже,
А тоді Він Україні
Напевно поможе!
ЗАЙЧИК
У лісі є полянка
Поміж густих дерев,
Росла там раз ялинка,
Маленький зайчик жив.
Він з білочками грався,
Сміявся до синиць,
В чагарнику ховався
Від лютих тих лисиць.
Аж ось настала осінь,
А згодом і зима;
Нема травички в лісі,
Городини нема.
Післала завірюха
Біленькі сніжинки,
А зайчик змерз у вуха,
Відморозив лапки.
Сніг промели ангели
На стежечці у гай,
Дзвіночки задзвонили,
Приїхав Миколай.
Шапчину, рукавиці
Він дав, ще й чобітки,
І зайчик знов сміється,
Що тепло вже в лапки!
* * *
"А я вчора сам молився
Й разу не забувся,
Аж Миколай з образочка
До мене всміхнувся!"
Хоч то сильна завірюха
В нічку вис, плаче,
Привезе щось Святий Старець
В серденька дитячі.
Привезе дарунки з неба
Дорогі, чудові,
Привезе в серця дитячі
Доброту янголів.
Їде, їде Миколай!
Білі, білі коні...
Слухає тихенько гай,
Як дзвіночки дзвонять.
Задзвонив дзвінок один,
Там і другий дзвонить:
— Тут живе послушний син!
— Там чемненька доня.
— Пильний учень тут живе!
— Третій так голосить.
— Друзям гой усе дає,
Хто про що попросить.
Слухає дзвіночків гай
В білій, білій шаті...
Знає, знає. Миколай,
Де б то гостювати:
Де нечемні діточки,
Там дзвінок не грає.
Не дари, а різочки
Чортик там лишає.
Мирослав Петрів
* * *
В небі метушня і рух,
Янголята працю мають:
Білий тріпають кожух
Для Святого Миколая.
Інші лагодять санки,
Навантажують в них дари,
Запрягають два шпаки,
Розсукають сиві хмари.
Сів вже в сани Миколай
В мітрі й теплих рукавицях:
— Гей, янголе, поганяй,
Щоб на землю не спізниться!
Сріблом сяє з неба путь,
Мигають зірки, мов іскри,
Коні вихром так женуть —
Ще бистріше шлеться вістка...
Кістка чемним діточкам,
Що ждуть гостя нетерпляче:
— Діти, радість лине вам!
Хто нечемний був, хай плаче!
Ярослав Вільшенко
В НАВЕЧЕР'Я СВЯТОГО МИКОЛАЯ
— Добра ніч, Матусю мила!
Повна ніч таємних снів...
В небі зорі засвітили,
Білий сніг поля замів,
Відчинило браму Раю
Двоє білих янголят,
Саночки там виїжджають,
Вниз хмарками бистро мчать.
Сани куті в дивні взори,
Золоті при них дзвінки...
Дзвонить небо, дзвонять зорі
І під снігом ялинки.
Їдять звірі із долоні і рук
Господнього Старий,
Сосни хиляться в поклоні.
Жваво б'ють дітей серця:
— Там дари такі багаті!
— Чуєш? Дзвонить близько десь...
Ти подумай: як вітати
Гостя із самих небес?!
ПОЯСНЕННЯ
З НОВИМ РОКОМ
У нас в Україні сіють багато збіжжя, щоб мати з нього хліб. Коли була гарна погода і збіжжя добре виросло, кажуть, що "був добрий рік". Тому на Новий Рік діти набирають зерна збіжжя в рукавицю та йдуть до рідні чи знайомих. Там розсівають це зерно по долівці та виголошують побажання. Це дуже гарний та давній наш звичай.
РІЗДВО
Різдво святкуємо на згадку про Народження Ісуса Христа. Здавна обносили в нас школярі-бурсаки по всіх хатах маленьку хатку-вертеп. У вертепі були ляльки, що зображували Святу Родину та всіх людей і звірят, які були біля Малого Ісуса. Часто ці ляльки можна було порушати, а бурсаки говорили за них, і так влаштовували представлення. Мали теж часто зі собою гарно вироблену й розмальовану звізду — на пам'ятку вифлеємської зірки. Ходячи з вертепом та звіздою співали в кожній хаті різдвяні пісні-коляди.
Але в давнину, ще поки Україна прийняла Христову віру, в зимовий час святкували "коляду" — свято предків. Тоді вносили в хату "дідуха" — сніп пшениці і вірили, що він представляє предків "дідів". їли теж кутю-страву, що її звичайно подавали на поминках по померлих. Ці звичаї залишилися в нас і до сьогодні.
ДІДУСЬ І РОМЧИК — СІЧНЕВИЙ ВІТЕР — НАМ СЕСТРИЧКА РОЗКАЗАЛА —МАЙДАН СОФІЇ
Київ — це столиця України. Тисяча років тому, як у Києві український князь Ярослав Мудрий збудував велику й прегарну церкву Святої Софії — Мудрости Божої.
Дня 22 січня 1918 року проголосила Центральна Рада, що Україна зриває зв'язки з московською державою і стає Самостійною Українською Народною Республікою. Це проголошення було поміщене в Четвертому Універсалі і відчитане на майдані перед церквою Святої Софії.
За рік, 22 січня 1919 року на цьому ж майдані проголосили, що до Української Народної Республіки належатиме теж Галичина, Буковина і Карпатська Україна: що всі землі України будуть вільні та будуть творити разом одну Українську Державу.
Тому день 22 січня — подвійне свято і про нього пам'ятають всі українці в цілому світі. Пам'ятають теж і в Україні, хоч там нові вороги — московські большевики не дозволяють про це голосно говорити.
МОЛИТВА
Коли москалі довідалися, що 22 січня 1918 року українці проголосили свою Державу, післали свої війська, щоб знов узяти Україну в неволю. Тому, що молода Держава ще не мала досить свого війська, обороняло її триста хлопців, учнів середніх та високих шкіл з Києва. Біля залізничої станції Крути вони боролися завзято три дні, і три дні не пускали ворога у столицю — Київ. Це було дуже важне, бо за той час держави Европи вже признали, що Україна самостійна Держава.
ОЛЬЗІ БАСАРАБОВІЙ
Ольга Басарабова жила після першої світової війни в Галичині. Галичина була тоді під владою ворогів-поляків. Війна закінчилася і українці не мали війська, що могло б боротися за нашу волю. Тому постала таємна Українська Військова Організація, що робила багато добра українцям, а ворогам завдавала великої шкоди. Ольга Басарабова співпрацювала з цією Організацією. Вороги зловили її та хотіли муками примусити, щоб зрадила своїх товаришів. Одначе Ольга Басарабова не зрадила нікого.
На її могилу приходили щорічно українські діти, складали квіти та молилися за неї.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Леся Українка — так підписувалася під своїми творами Лариса К о с а ч — К в і т к а; то була велика українська поетка. Виростала вона в селі Колодяжному на Волині. Дуже любила дітей і радо розказувала їм казки. Все те, про що розказувала їм, списала опісля у своїх творах.
ЯК СОНЕЧКО ВСТАВАЛО
Ліжник — накривало з м'якої вовни, ткане в різнобарвні взори.
К о б і л к а — плоский кошик з лика або соломи.
Ж у п а н — верхній одяг, ніби блюзка чи плащ.
НАРОДНИЙ ОДЯГ
Плахта — дуже дрібно й гарно тканий кусок матерії, що його припоясують замість спідниці у народному одягу в Східній Україні.
Намисто — коралі. В Україні найрадше вдягають до народного одягу червоні, морські коралі.
Разок — одна нитка насиляна коралями.
Пополю — поміж квітами чи городиною виростає завжди і бурян. Його треба час до часу виривати-полоти.
ПОРТРЕТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА. ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Тарас Шевченко — найбільший український поет. Він народився дня 9 березня 1814 року, а помер дня 10 березня 1861 року. Тому, що і його уродини і роковини смерти припадають у цьому самому місяці, цілий березень присвячений його пам'яті. Тарас Шевченко написав найкращу українську книжку "Кобзар". Кобзарі — то були співці, що ходили з села в село та співали пісні, граючи на кобзі, або бандурі. Найкращий вірш Тараса Шевченка — то "Заповіт", що його повинна знати кожна українська дитина. Тарас Шевченко не тільки писав, але й малював гарні картини. Тому, що Тарас Шевченко найбільше любив Україну та вчив нас, як її любити, тому що терпів за Україну знущання ворогів, але не переставав писати, ми всі любимо його й називаємо "Батьком Тарасом".
ЮРЧИК
Прізвище Юрчика — Шухевич. Його батько, генерал Роман Шухевич, що його звали Тарасом Чупринкою, створив був Українську Повстанську Армію, що довгі роки боролася проти большевиків.
ПИСАНКА
Писанки пишуть в Україні вже від дуже давніх часів. Приготовляють їх якнайбільше на Великдень, щоб посвятити та обмінюватися ними із рідними чи друзями. Є також різні гри, що в них випробовують витривалість писанок.
ВЕЛИКОДНІ ДЗВОНИ
Карпати — гори на південному заході України.
Підляшшя — найдальше на північному заході положена українська земля.
Волинь — західньо-українська земля.
Поділля — частина України між середнім Дністром та Волинню, славна з дуже урожайної землі.
Полтава — місто у Східній Україні, що біля нього боровся колись гетьман Іван Мазепа проти москалів.
Кубань — Кубанщина, земля на сході України над рікою Кубанню, біля Чорного моря.