Під парусом на дубі

За його хвилею на сонці сяяв монастир. Тепер монахів розігнано і там зразковий колгосп. Але шкіпер поставився до цього стримано: так і не можна було дізнатись, чи він ухвалює це, чи ні.

Але озеро зостається позаду праворуч, і ми вбігли в рукав, на якому треба було маневру­вати, бо вітер був спереду. Для початку Саш­кові попало рейкою по голові, коли шкіпер переносив парус. Далі на горі, на правім березі зросли якісь будови, двигтів дизель, — це ще одне зразкове господарство підіймало з річки воду поливати технічні культури.

Ліворуч за площинними декораціями очерету гула землечерпалка, розчищаючи фарватер у Рвачі, головнім річищі Дніпровім. Ще один галс і ми вибігли в широкий Рвач.

Тут ми вперше побачили заграву тієї очере­тяної пожежі, що як сонце заходила, коли ми підпливали до Кизиму. Мартини маяли над Рва­чем. Чаплі перелітали з берега на берег — руді південні чаплі, трішки менші від наших сірих чапель та в тисячу разів численніші. Лиски[27] пла­вали попід берегами. Зляканий норець[28], обмір­кувавши, що дубівка біжить просто на нього, беркицьнувся головою у воду, майнув білим задом і зник на дві хвилини під водою.

Зараз направо починається річка Борщева — проти Дніпра це маленький єрик, але в наш Дінець уширшки — і читачеві доводиться вертати до кінця розділу II, щоб добігти з нами до Кизиму.

XIII

Риба в морі — це невичерпний церобкооп де­шевої споживної страви. Море зберігає рибу свіжою і живою. Треба тільки її виловити з цієї саджавки, де вона наїдає собі тіло і плодиться в незчисленній кількості.

Як звичайний міський житель має парус за чотирикутну простиню, навішану над човном, так він уявляє собі, що рибалка є джентлмен з вудками.

Тим часом джентлмен з вудками і з латкою на штанях є не рибалка, а поет. У світогляді такого рибалки найголовніше місце посідає віра в чудеса, в горох, у макуху, в годину перед дощем і інші середньовічні забобони. Рибу такий собі рибалка купує в базарі, а постачати рибу робітництву йому вже зовсім зась.

Рибу ловлять (а не граються в риболовлю) сітьми. Правда, осетра ще ловлять на здоро­венний гак, що закидається в морі, а зверху його плавле цілий невеличкий буй. Ідучи нерестувати в солодкій воді (осетер додержується тієї думки, що нерестувати краще в солодкій воді) і нишпорячи круглим своїм ротом по дну, осетер натрапляє на смачний шматок і повисає на гакові. Таким чином він дещо спричиняється до недовиконання пляну рибозаготівель, бо, спіймавши осетра, рибалки трохи втрачають цікавість до іншої риби.

Але головну масу риби ловлять сітьми. Досі в нас ловилося головне ту рибу, що йде нерестувати, бо, двигома любов'ю, розпалена емо­ціями кохання, риба наосліп пре в мілководдя. Саме тоді вона збиралася в такі маси, що весло, встромлене в косинець[29], стояло як у землі і тіль­ки помалу посувалось до берега, де хлопець Митьо переймав його і ховав у повітку, щоб не пропало.

Риби поменшало через капіталістичні хижацькі способи експлуатації. За царських часів хазяї промислів, а за наших часів куркуль ловлять рибу тоді, як вона вже почала нерестувати в Дніпрі, знищуючи розплід. На Дніпрі й на Бозі мало не всі куркульські неводи дрібно коміркові — виловлюють маломірну рибу і знищу­ють швидким темпом наші рибні багатства. Іхтіолог Етерман каже, що "силявковий" невід виловлює 80 відсотків з маломірної риби. Вся ця риба пропадає марно — це все одно, що рі­зати одноденні курчата.

Другий спосіб винищення риби — це перети­нання річок і гирл. Дійшовши такої гаті, риба зовсім уже не може нересту вати — силу її лов­лять, а ще більше псують коло таких загат.

На Дніпрових конках (конка — це лівий бічний доплив Дніпра) донедавна рибця (є така риба коропового племени) ловилося на спеціяльно насипаних купах каменю. Для кохання рибець вибирає каменястий ґрунт, і от, знайшовши в мул­кому дні весняної конки сіре каміння, палке рибцеве юнацтво б'ється за місце над каменем. Спонад цього каміння хижаки вибирають рибу просто плетеними кошами і саме в той час, коли б мали народитися на світ мільярди рибченят.

Цитую абзац з брошури М. Гуровича "Рибне господарство України і завдання другої біль­шовицької путини"[30]:

"По багатьох місцях куркулі затіплюють їзи (холуї); це, як відомо, углиблені у воду дерева, хворост, обтяжений камінням і човнами, него­дящими для плавання.

Їзи куркулі розтоплюють для того, щоб утво­рити затишне містечко, під захистом якого зби­рається риба. Рибу, що зібралася біля їзу, об­кидають сітками, тривожать "бряцалами" і "бовтамй", виловлюючи її так усю. Шкода, що її завдають холуї, дуже велика. У міс­цях углиблення їх утворюється мілина, псу­ється багато сусідніх колгоспних тонь[31] — скрізь на них утворюються "чепи" й нерівності дна, чому трудно, а іноді й зовсім неможливо пра­цювати неводом".

Не можу цілком пристати на уявлення, що його має М. Гурович про українську стилістику й лексику. Так, приміром, "містечко", це є не­величке місто (англійське town), а не "містинка, місце". "Хворост" по-українському зветься голов­ним чином "хмиз". "Углиблені у воду дерева" — теж вираз не бездоганний. Але не можна не згодитися з справедливістю М. Гуровичевих за­уважень. Не можна також не прилучитися ціл­ком до твердження: "шкода, що її завдають холуї, дуже велика",

В цій тезі, як в усякій глибокій сентенції, можна вбачати філософічний зміст, що сягає далеко поза межі авторового задуму. Щоб знай­ти цей ширший філософський зміст, удамося до організації рибальської праці. Попереду — історія.

За царських часів заробляв на рибальстві "хазяїн" і рибопромисловець "рибас".

Хазяїн був власник на всі знаряддя праці — на шаланду, склад, паруси, невід. Артіль, що скла­далася з 15 душ, заробляла карбованців по вісім — десять на душу, от артілі мав потрійний заробіток — три паї по вісімдесят, скажім, а ха­зяїн заробляв тисячу — тисячу п'ятсот за сезон. Крім того отаман мав право призначати ціну, перепродуючи рибу рибасові. Ціну він клав дуже низьку і за це діставав від рибаса наго­роду. Риба переходила скілька інстанцій, аж поки потрапляла до споживача. Інстанції пожирали всі прибутки. Рибалка бідував через цілий рік і потрапляв у вічну кабалу до хазяїна, до рибаса і до скупників.

Колективізація в рибальстві, що мала не лише побільшити ефективність риболовлі, але й виз­волити рибалку з кабали, відбувалася стихійним порядком. Понайбільше рибалки були поприписувані до зернових колгоспів. На воді був зоставався через деякий час старий артільний порядок.

Сей рік нарешті утворено рибальські бригади. Але бригадир — це незрідка той самий артільний отаман. Незрідка він, як і раніше, має вплив на темну рибальську масу. Саботаж, прогульництво, продаж на приватний ринок ще й досі не вивелися на практиці. Пропаганду ще як слід не скрізь налагоджено. Темний рибалка, член бригади, автоматично сповіряється на бри­надира — отамана, боїться його і не викриває його махінацій. Отже, "шкода, що її завдають холуї, дуже велика". Вигідність колективізації і для суспільства, і для колгоспників найбільш наочна й очевидна саме в рибальській справі. Таким чином, рабська, холуйська інерція, що сприяє всякому підкуркульництву, тут найбільш шкід­лива. Колишній приватник, хазяїн, отаман часто виступає ще в ролі "спеца". Клясова чистка на морі ще тільки починається.

XIV

Кизим — це вхід у Дніпрів лиман, це вуста незчисленних конок, каналів, рвачів і єриків, це губи й коси островів Дніпра, це правий берег Дніпрової дельти.

Із Кизима ми вибігаємо надвечір рибтрестівською шаландою в Лиман. Деякий час ми пов­земо на веслах, поки низівка ударить нам у спину і низівка пронесе нас Рвачем аж до Лиману. Там, у сірім перломутровім сутінку буде бунація, перекинеться вітер, і ми почнемо манев­рувати проти горішняка, щоб дістатися до Широкої[32]. Там почнуться для нас нескінченні поневіряння пішки, пароплавом і парусом, бо — ­не забудьте! — рибальські райони дуже далеко. Вони так далеко, що не тільки культробота, а подекуди й парткерівництво часом не дося­гає їх і не знає, що робиться і чому не дови­конується плян. А вже зовсім зле досягає їх Рибакспілка, де, очевидно, нечисто в напрямі опортунізму.

Але це в другій частині, а зараз нам треба покінчити з темою "Перші оселедці".

У Лимані вода солодка, хоч це є море розміром своїм. Десь за Кінбурнською косою є місце, де, не змішуючись, борються води — темна морська й ясна лиманська. У Лимані оселедця ловлять уже не в коти і маленькі неводи, а в довженні сіті, що півколом ідуть вздовж берега. Кінець невода заводять далеко в Лиман і "висипають" сіть у воду. Потому і довжелезну кодолу, прив'язану до того кінця; знову везуть на берег і накручують на кате­ринку. Крутить мотор на дві — чотири людські сили двоє — четверо босоногих рибалок.

Уже були траплялися оселедці в неводах. Але весна пізня, і оселедець не поспішає з любов'ю, холодна вода протверезили є інстин­кти кохання. Пізніше ми дізнаємося, що в Каспії оселедець так і не підійшов до берегів і вчи­нив прорив у пляні. Один із керівників Дагрибпромислу[33], Апошкін, якого звільнять за не­довиконання пляну, буде заявляти, сміючись: "Мене знято з роботи за те, що в морі нема риби".

І як усяке кивання на "об'єктивні причини", така заява матиме опортуністичний корінець. Величезні маси оселедця треба шукати в та­кий рік. Але, шукаючи їх, можна знайти і їх знаходять у Норвегії і в Данії. І коли ми не знайдемо їх цієї весни, то знайдемо через рік. Ми вийдемо зовсім далеко в море. Коли осе­ледець не схоче підійти до дагестанця Махмета, то Махмет підійде до оселедця.

На півночі в нас уже працюють тралери — пароплави, що тягнуть за собою мішкові не­води. У червні місяці наш завод випускає пер­ший радянський тралер, а на той рік тралери вже ловитимуть оселедця і в Чорноморському районі.

Ми прощаємося з першим оселедцем, роман­тично дивлячись на його розварений хвіст, пе­ред тим, як викинути той хвіст у Лиман.