Але потім, аби його не звинуватили в імперських амбіціях, додав: "Всі питання в Союзі вирішуються консенсусом". Мовляв, не такий страшний МС, як його малюють у Європі, вступайте не вагаючись, з'їмо швидко і безболісно.
Наш лідер сяяв, ніби начищений самовар. На його самовдоволеному обличчі можна було з легкістю прочитати нехитру схему геополітичних викрутасів української влади найближчим часом. Ще б пак, у неї на руках опинилися козирі, здобуті на переговорах у Брюсселі. Мовляв, нехай горда і холодна Москва знає, що й ми не в тім'я биті, а затребувані й уже мало не за крок від ЄС. Тепер, лякаючи Росію можливим приєднанням до євро— спільноти, ніби пугалом, можна виторговувати будь-які знижки ціни на блакитне паливо. Думки Януковича лежали на поверхні: краще виграти локальну газову битву, від якої залежатиме виконання соціально-економічних програм двох найближчих років, а від цього своєю чергою й доля президентських виборів 2015 року, ніж тішитися далекою європейською перспективою. Але хіба сприятиме цій перемозі звільнення політв'язнів Луценка та Тимошенко, які вважаються найбільшими ворогами режиму? А тому євроінтеграційну перспективу, мабуть, краще відкласти до кращих часів. Так, вочевидь, міркували наші великі стратеги з Банкової.
Віктор Янукович так і не сказав у Москві нічого конкретного, робив вигляд, що шкодує через не надто швидкий, як хотілося б, розвиток стосунків між Україною і Митним союзом, уживав розмиті, нічого не значущі фрази на кшталт: "Будемо вивчати, узгоджувати, зважувати". Запевняв, що Київ безумовно зацікавлений у співпраці з МС, але рішення про це не можна ухвалювати з легковажністю. Ну, справжнісінький тобі майстер візантійської дипломатії, коли говорять одне, думають друге, а роблять третє. Янукович — дитя кривавих 1990-х, яке страждало і комплексувало від свого нешляхетного походження, яке зневажав європейський і російський політичний бомонд, раптом уявило себе великим геополітичним гравцем, рівним Путіну, Меркель, Камерону. Виводячи донецький кримінал на міжнародний рівень, мстився їм за своє голодне босяцьке дитинство, за роки, проведені за гратами. Що там собі не мислили б великі європейські гравці про українського лідера, проте йому вдалося їх принизити, іншими словами, "опустити". Це був його зоряний час. Пізніше говоритимуть, що він був ставлеником Путіна. Неправда. Він таки вів свою гру — небезпечну, за законами темного світу. Йому не потрібні були ні ЄС, ні МС, ні Україна, він прагнув багатства, абсолютної влади. Одне слово, він почав втрачати почуття реальності, що зрештою і спричинило його крах.
— Наш глава держави намагається знайти оптимальний для себе баланс інтересів: європейська інтеграція не мета, а лише запобіжник проти надмірної залежності від Росії, плюс можливість вийти на перспективний ринок, а також інструмент модернізації української економіки, — говорив голова правління Центру прикладних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. — А тому вибір на користь ЄС — це вибір і частини суспільства, і більшості українських олігархів. Річ у тому, що росіяни займають дуже жорстку позицію, фактично ультимативно примушують приєднатися до Митного союзу, що пов'язано з політичними та економічними ризиками для нашої держави. Український президент ментально і політично близький до Росії, він не є носієм євроінтеграційних цінностей, проте банальний владний інтерес стримує його від зближення з Москвою. В. Янукович не поспішає в Митний союз, оскільки не хоче передавати владу Путіну, і тому намагається використати активізацію переговорів із ЄС як певний важіль упливу на Москву.
— Наприкінці минулого року В. Янукович усвідомив дуже важливу для себе річ: Європа якщо не змирилася, то звикла до того, що Тимошенко перебуває в ув'язненні, більше того, значна частина європейських політиків дійшла висновку, що українська влада не хоче випускати колишнього прем'єра з в'язниці, й тому в них виникла така установка: не варто відштовхувати Україну повністю через цю проблему, а слід зберігати її у сфері свого впливу, добиваючись не безумовного виконання своїх вимог, а прогресу на ключових напрямах удосконалення демократії, — продовжував експерт. — Наскільки вагомий буде цей прогрес, оцінюватимуть європейці в червні 2013-го, хоча остаточне рішення може бути ухвалене ближче до вільнюського саміту, можливо, в жовтні. Хоча процедурна оцінка даватиметься в червні. У справах, пов'язаних із вибірковим правосуддям, європейці вимагають компромісної формули: звільнити Луценка і бодай частково поліпшити становище Тимошенко. Гадаю, що якогось прогресу все-таки буде досягнуто, але повністю Україна вимог не виконає. А тому в червні європейцям допікатиме великий головний біль: що робити з Україною і угодою, яку шкода класти під сукно на два-три роки, адже це великий документ, який містить півтори тисячі сторінок узгоджених позицій. Для більшості українських політиків непідписання угоди про асоціацію з ЄС не стане трагедією, бо вони розуміють, що питання реальної євроінтегра— ції вирішуватиметься після 2015 року. Європа для себе теж визначилась: якщо угода не буде підписана в листопаді, то євроінтеграційна пауза триватиме до 2016-го...
Козир у рукаві
15 травня 2013 року в нашій довготривалій євроінтеграційній епопеї сталася подія, яку українська влада подала суспільству як велику перемогу: колегія Єврокомісії ухвалила рішення рекомендувати Раді Європейського Союзу підписати Угоду про асоціацію і Зону вільної торгівлі (ЗВТ) із Україною."Але це не сигнал, що Україна виконала всі свої домашні завдання. Навпаки — вказівка, що вона повинна активізувати свої зусилля", — заявили представники Єврокомісії, натякаючи на те, що влада нашої держави провалює план підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.
Однак кроки наших можновладців протягом перших тижнів після Брюссельського саміту багато кому здалися нелогічними і просто-таки абсурдними, бо створювалося враження, що вони зроблені всупереч спільній брюссельській заяві, аби навмисне роздратувати Європу. Вже 6 березня 2013 року ВАСУ ухвалив рішення про позбавлення народного депутата ("Батьківщина"), адвоката Ю. Тимошенко Сергія Власенка мандата народного обранця. Пенітенціарна служба відзначилася низкою брудних провокацій проти ув'язнених Ю. Луценка та Ю. Тимошенко. І це ще не все. Президент України Віктор Янукович їде до Москви, де грає роль незасватаної дівки, яка ще не визначилася з вибором геополітичного кавалера. Тобто дає надію Москві на інтеграцію України з Митним союзом. Тим часом терпець Європи почав уриватися, Брюссель ось-ось мав заявити, що Україна "пролітає" з угодою про асоціацію, як фанера над Парижем, аж раптом 5 травня президент підписав указ про помилування Юрія Луценка. Європа — в ейфорії. Рішенню Януковича аплодували всі європейські керманичі. Створювалося враження, що Україну вже завтра приймуть до ЄС, перескочивши через етап асоціації. А в цей час стратеги з Банкової, вочевидь, від душі реготали над європейськими політиками, яких вони, можливо, "розвели", як кошенят. Блискучого дипломатичного ефекту вони досягли, застосувавши принцип: чим би дитя не тішилося, аби не плакало. Заберіть у нього цяцьку, а потім поверніть — і буде на сьомому небі від утіхи. Так і у випадку з Європою. Протягом трьох місяців від брюссельського саміту наша влада виконувала план підготовки до підписання угоди з точністю до навпаки, зате помилувала Луценка, і ось Єврокомісія запалила "зелене світло" на шляху до асоціації з ЄС. Тобто наші керманичі продемонстрували досконале володіння технікою єзуїтської дипломатії. Та, мабуть, при цьому забули, що її свого часу було винайдено саме в Європі і що там є ще досвідченіші магістри цієї хитрої гри.
Попри довгий перелік умов підписання угоди європейські лідери не приховували, що головна з них — звільнення Тимошенко. "Європейська народна партія не підтримуватиме підписання угоди про асоціацію з країною, яка не поважає основних принципів демократії і незалежного судочинства", — заявив президент ЄНП Вільфред Мартенс. Він наголосив, що Європейський суд із прав людини у своєму рішенні чітко зазначив, що Ю. Тимошенко стала жертвою вибіркового правосуддя, метою якого було ізолювати її від активного політичного життя. На думку Мартенса, єдиним способом відновлення державою прав Тимошенко є її звільнення.
Варто, мабуть, нагадати, що фракція ЄНП — найчисельніша в Євро— парламенті: 269 депутатів. Членами цієї партії є президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу, президент Ради ЄС Герман Ван Ромпей, а також 13 членів ЄК. Отже, як ця керівна і спрямовуюча сила ЄС скаже, так воно і буде.
Виходило, що головним козирем, який наші політичні гравці тримали у рукаві в грі з Брюсселем, — ув'язнена Ю. Тимошенко. У травні 2013-го було ще невідомо, скільки ж іще знущань доведеться витерпіти їй до осені, щоб після раптового помилування ощасливлені європейці заплющили очі на решту гріхів нашої влади і таки підписали угоду.
До речі, сама по собі угода ще нічого не означала. "Я висловлю свою особисту думку: не так важливо, коли угоду підпишуть, важливо, чи буде вона ратифікована. Це буде найпроблемнішим періодом", — застеріг заступник посла Словацької Республіки Марек Шафін.
Кара за вибір?
Починаючи з червня 2013 року в стосунках між Москвою і Києвом почало іскрити. Українська економіка стала відчувати тиск свого північного партнера. Було цілком очевидно, що розпочався новий виток російсько— української торговельної війни. Російські митники застосували нечувано жорсткі санкції проти наших виробників. Збитки наших підприємств— експортерів стрімко збільшувалися, що рикошетом било і по держбюджету, і по кишенях пересічних українців. За підрахунками Федерації роботодавців України, внаслідок цих санкцій Росії втрати нашої економіки до кінця року могли становити 2-2,5 млрд доларів.У п'ятницю 16 серпня під посольством Російської Федерації у Києві пройшла акція проти призупинення ввезення українських товарів до Росії. Організатором виступив громадський рух "Наступ". "Зараз мають об'єднатися всі — і влада, і народ — і припинити цю агресію.