Хотів, щоб те забуття тривало якнайдовше. Забував про біль.
Виринула хата, люди, небіжка. Захлипав, ніби спросоння, і прошепотів:
— Підеш, донько, до матері та скажи, що мені тут уже гаразду нема. Скапарився вік, як несолена страва.
Люди дивляться на нього, він водить очима по них, немов прощається. Прокинувся і притиснувся до кутка комори. Знітився і обгорнувся сіряком. Жаль йому стало самого себе. Чув на собі драну сорочку і латаний сіряк, і здавалось йому, що вони також нещасливі. Заломив руки і бився головою об стіну.
Майдан-Посіч, 1894 р.
[1] Проща.
[2] Ганьбитися.
[3] Березовий або осиковий гай.
[4] Горобина.
[5] Хмиз.
[6] Їжак.
[7] Шуліка.
[8] Трясогузка.
[9] Кедрівка.
[10] Привиди.
Джерело: Яцків М. Ю. Новели. — Львів: Каменяр, 1985.