А ви не обманюєте мене?
Дзеркало (посміхаючись). Ну що ви?! Я ж не можу! Більше того, мушу зауважити, що ви рухаєтеся вдень просто неперевершено, як і все, що рухається повільно!
Щаслива балерина починає танцювати навколо речей…
Старий ворухнувся. За вікном світало. Годинник на стіні мірно відстукував час, а всі речі покоїлися на своїх місцях. Вогонь у буржуйці вже не рвався з дверцят, а безсило тріпався всередині. Починався новий звичайний день.
ДІЯ ДРГА
Дід, чимось засмучений і злий, знервовано п'є чай, відшвирює газету. Пробує відремонтувати стілець, але робота не клеїться, все з рук валиться. Кілька разів дзвонить телефон, але старий так і не наважується відповісти на виклик. Зрештою лягає в ліжко, ворочається, засинає.
Речі не поспішають починати розмов, стоять засмучені.
Дзеркало. Що це сьогодні з Дідом?
Самовар. Чашка…
Дзеркало (стурбовано). Що з нею?
Самовар. Її більше немає.
Пауза.
Балерина (з сумно, тремтячим голосом). Жахливо це. Ще вночі ми розмовляли… вдень – я її бачила, а тепер… Вона зникла… Назавжди! Жахливо, як це жахливо! І чому? Навіщо? І як тепер ми без неї? Навіщо ж так несподівано і жахливо..?
Самовар. Так, несподівано… Оце тобі й маєш… Лишень бо вчора проговорила, що краще б зникнути раптово… Що це, збіг? Випадковість?
Балерина. Так, доволі дивний збіг…
Самовар (звертається до мовчазного Гранчака). Проте зараз дехто справді задоволений!
Гранчак стоїть мовчки, ніби помутнішав.
Пауза.
Самовар. Чого мовчиш, пролетарський "цензор"?
Дзеркало. Ах, облиште його! Цим ви її не повернете! Стосовно ж випадковостей і збігів… Не знаю, але що довше живу, все частіше помічаю, що їх не існує.
Самовар. Як так? А що ж тоді існує?
Дзеркало. Нічого не існує. Ми живемо у світі людських бажань і вигадок, а всілякі збіги – то лише логічне завершення розпочатого шляху.
Самовар. То що ж, Чашка розбилася цілком логічно?!
Дзеркало. Так. Хоча – ні! Ви не так зрозуміли. Я мало на увазі будь-які обставини. Завершення існування – логічне закінчення створення. Але коли саме те завершення здійсниться, то вже зовсім інша річ.
Самовар. Занадто складно ви говорите, шановний! Виходить, те, що ми опинилися саме тут, у цьому флігелі, є логічним висновком нашого життя?
Дзеркало. Так, але не життя, а існування. Ми всього лише речі. В нас немає ані життя, ані власної волі, на відміну від людей. А те що ми опинилися тут… По-перше, це тимчасово, а по-друге – де б ми мали опинитися, на вашу думку?
Балерина. Припиніть! Вам що, її зовсім не шкода?! Та як ви можете?..
Пауза.
Усі мовчали. Замислилися.
Гранчак. Ні! Не було тут ніякої "логіки"! В нього був вибір! Сьогодні, коли старий вже розпочав нас укладати по валізах і готувався йти з блошиного ринку, як ця ледача прибиральниця налетіла на нього! Коли дід штовхнув прилавок і ми з чашкою полетіли на землю, в нього був вибір… Чому, чому він схопив саме мене? Ми ж з нею летіли зовсім поруч..! А він… Тієї миті мені здалося, що час спинився, що старий дивиться тільки на мене і рятує саме мене! ЧОМУ?!
Гранчак загарчав.
Самовар. "Бо відчуває він пролетарський дух, що єднає усі народи! Навіть коли народ – то лише річ!" Стривай, ти що, не радієш?
Гранчак. А чому я мушу радіти?! От пуста твоя головешка!
Самовар. Але ж ви весь час сварилися…
Гранчак. Сварилися, ну то й що?! Ні, вам не зрозуміти цього! Коли є ВОРОГ – життя зрозуміле й повне, навіть коли це не життя, а саме лише існування. Ти відчуваєш, що є з чим боротися і заради чого існувати! А відтепер… Що мені далі робити? Що, тебе, бляшанку пустоголову, зробити ворогом? Чи може, цю тендітну дуру, яка, на додаток, ще й у людину ЗАКОХАТИСЯ встигла?! Чи може, Дзеркало? Так воно взагалі нікого не чіпає і стоїть собі… мовчки!
Самовар. От тільки давай без образ..!
Балерина. Припиніть! Сварками тепер не зарадиш. Як би неприємно це не було, але ми – речі, і час від часу – б'ємося… Дзеркало праве…І тут, на жаль, нічого не вдієш. А втім, шановне Дзеркало, можливо, ви знаєте, що на нас чекає після..?
Дзеркало. Ні, не відаю, бо не бачило.
Балерина. Шкода… Шкода, бо тоді все наше існування не має сенсу…
Дзеркало. Ні, ви помиляєтесь.
Балерина. Чому ж?
Дзеркало. Тому що сенс завжди є. Навіть тоді, коли хтось його не помічає. Ось, наприклад, про сенс свого існування, я вам розповідало. Тієї ж миті, коли я не зможу більше відбивати навколишнє, – я стану чимось іншим… Я також можу тріснути чи розбитися, й тоді також стану чимось іншим, не Дзеркалом… Пригадую, ще в майстерні, люди окремо готували амальгаму, скло, рами, які також про щось між собою теревенили… Але я не пам'ятаю себе як відокремлено амальгаму, скло та раму, хоча, припускаю, що вони так само перемовлялися… Просто я не пригадую цього. Ймовірно, і після завершення мого існування, як Дзеркала, відбудеться щось подібне…
Пауза.
У кожного свій сенс життя. Ми – речі. Нас створили люди для якихось своїх потреб, тому наш сенс життя – виконувати те, задля чого ми створені.
Балерина. Можливо й так, але ж як усе це сумно і складно..! А люди? Який сенс у їхньому житті?
Дзеркало. Не відаю, але він безперечно є! Невідомий, незрозумілий, але є… Має бути.
Самовар. Вибачте, шановне, але я незгоден із вами. Ось, наприклад, який сенс у житті нашого Старого? Окрім того, щоб збирати нас по смітниках і будь-де, купувати, відчищати й реставрувати – що ще?! Він же – ЛЮДИНА!
Балерина. Але ж він ще й милується нами…
Самовар (скептично хмикнувши). Так, милується! А що далі? Він живе разом із нами, майже щодня носить нас на блошиний ринок, щоб продати… Але ж ціну лупить таку, що всі покупці проходять повз! Можливо, краще б хтось із них нас купив?! То від нас би хоч якась користь була, окрім того МИЛУВАННЯ! Єдина його відмінність від нас – це те, що він усе робить із власної волі! Але навіщо?
Гранчак. Ось-ось! Теж мені, куркуль! На нас збирається заробити краще життя! А все прикидається нормальним, простим!
Балерина. Які ж ви тільки дурні! Сказано – пустоголові! Ціну лупить, бо насправді не хоче з нами розлучатись. Як це не дивно, але ми для нього дійсно маємо неабияку цінність… Він любить нас…
Самовар хмикнув, хоча вже не так впевнено.
Дзеркало. Ви би краще подумали, що робитимете, коли хтось дійсно вас купить? Так, це не панські хороми. Вітер частенько провіває крізь потріскане скло. Звичайний флігель… Так, іноді по стінах і вода тече, і сирість допікає… Але ж ми всі ТУТ! Не за призначенням вас використовують..? А може, дбати про нас – то і є сенс його життя Дідуся?! Може радувати його око – то і є наше теперішнє призначення..?
Балерина. Він любить нас… Знаєте, а мені шкода його. Окрім нас – у нього більше нікого немає. І ніхто його не гріє… Тільки стара пічка-буржуйка і ватна ковдра. Шкода… Наш дід дуже добрий, я відчуваю це… Можливо, якщо б у нього була жінка…
Гранчак. Що?! Жінка?! Тільки не ЖІНКА!
Самовар. Чого це ти завівся?
Гранчак. От тільки жінок тут і не вистачало! Жінки – то корінь зла!
Балерина. Чого це?!
Гранчак. Того! Ще мій колишній господар багато разів розповідав про них! Мало того, що від них усе зло – так одна з них ще й усе його життя загубила!
Дзеркало. Цікаво… а чим саме загубила?
Гранчак. Тим, що була! Вже самим фактом присутності… Жінки… Всі вони однакові. Пиляла його, на нерви діяла! Постійно втручалася! Весь час чимось незадоволені… То гроші їм дай, то вдома сиди! А ще – головне – пиячити не давала, тварюка!
Всі соки з мого колишнього господаря висмоктала. Як той вампір – і ссе, і ссе, і ссе! Скільки ж їм тієї крові треба?! Геть усю б і висмоктала!
Розповідав він мені..! І так боляче йому було! Аж сльози на очах з'являлися, коли про те пекло згадував!
Дзеркало (скептично). Зрозуміло…
Гранчак. Що зрозуміло?! Нічого вам не розуміло! Була одна… ЖІНКА! Це перед тим, як наш дід забрав мене до себе у флігель… Мишей вона мною ловила. Перевертала, становила на реберце, а бік – монеткою підпирала… Спочатку лячно було. Ще б пак! Стоїш, а всередині тебе – миша шкребеться! Самі ж знаєте, як небезпечно, коли на полиці стоїш, а вона щось починає шукати – дивись, щоб втриматись і не перекинутись! А тут – сама в тобі совається, а очі перелякані-перелякані… багато я їх тоді переловив… Цікаво, отак іноді варто лише трохи змінити положення – і ті хто тобі погрожував і кого більш за все боявся – самі опиняються цілковито у твоїй владі!..
Самовар. А жінка тут до чого?
Гранчак. Вона теж весь час незадоволена була! Ловиш собі мишей – а вона бурчить, мовляв, скільки ж їх тут іще є!? І коли ж вони, нарешті, повиздихають?! Отакої вам! А коли траплялося, що нікого не ловив – незадоволено скаржилася, чому ніхто не впіймався! Дурна, й сама не знає, чого хоче! А ви говорите – "жінка"! Що там я?! Сама вчора розповідала (до Балерини), як одна з них наказала позбутися тебе! Заважала ти їй чим? І самі – дури, й на чоловіків якось дивно впливають… Ні! Їх тут тільки й бракувало! Добре хоч тоді наш Дід помітив мене та якимось чином домовився з тією дурепою! Виявляється, для ловлі мишей існує спеціальна "мишоловка"! Саме на кілька мишоловок старий мене тоді й виміняв!
А Чашка?! Хіба не через одну з них розбилась? А ви говорите – ЖІНКА!..
Балерина (розпочинає ледь чутно). Помиляєшся… Стосовно мене… Я не ображаюсь ні на мого хлопчика, ні на його жінку. Насправді, я рада за нього. Коли він був маленьким, грався зі мною, говорив усі ті гарні речі – він не брехав. Не могли ті, дитячі, очі бути нещирими… Очі… Якби ви бачили, якою радістю вони сяяли, то не засуджували б мене. Той блиск… я ніколи його не забуду.
Інша ж… Коли вона була поруч із ним, я помічала той самий блиск, той самий вогник… Шкода, що не до мене, хоча – я рада за нього. І та, інша… якщо вона змогла дати моєму хлопчику те відчуття, яке в нього було колись, у дитинстві… Я рада за нього і вдячна їй…
Жінка… Цей блиск у нього з'явився лише після її появи. Той вогник… Коли він горить, здається, людина знає сенс життя. Та і взагалі, що таке – життя!.. Живе!
Гранчак. Життя – це біль! А боротьба – його сенс!
Балерина. Ні… Життя – це любов… Не знаю до кінця значення свого існування, але гадаю, що сенс людського життя – любити і творити. Так, саме любити і творити! А жінка – навпаки – лише збагачує.
Той вогник… Чи помітив хто з вас, як змінюється погляд нашого дідуся, коли наближається прибиральниця?
Самовар (посміхнувшись).