Меланія Григорівна. Може, і наш Трохим там прикажчикуватиме?
Кирпа. Хто його зна.
Меланія Григорівна. Краща лавка од нашої?
Кирпа. Куди ж наша? Наша супроти його, як хлів проти горниць. Отака кумерція!.. Завалі та гнилі тепер вже не продаси, годі: минула розкішволя!.. Гарного сусіду придбали, можна похвастати перед усім миром... Ну, я ж не я буду, коли не підкопаюсь під тебе, я тобі підкладу!.. Багатьох вже я викурив звідси, інших так далеко загнав, що й доки світ сонця не вернуться назад. Поборюсь ще й з цим... Не знаю тільки, з якого краю почать: чи з земського, чи з станового, чи прямо до справника кинутись?
Меланія Григорівна. Що це ти затіваєш?
Кирпа. Це таке діло, що ти своїм розумом не обсягнеш його!.. На це треба не твоєї голови...
Меланія Григорівна. Мудре б то таке?
Кирпа. І не в тім річ... а треба язика держать за зубами, а ти ж навряд чи вдержиш.
Меланія Григорівна. Он як? От за це спасибі!..
Кирпа. Ну, годі присікуватись... Опісля скажу...
Хтось іде в хату.
ЯВА З
Максим (на порозі). Хазяїне, а йдіть на часинку сюди!
Кирпа. А що там?
Максим. Ідіть-бо швидш!..
Меланія Григорівна. Що це Тихон задумав супроти Музиченка? Вже він як розлютується на кого, то докаже слави... Коли б він не зашкодив заразом і Трохимові... все ж таки жаль парубка... Що це у мене щось під ложечкою смокче?.. Послать, мабуть, за Климихою... (Встала і пішла в другу кімнату).
ЯВА 3
Кирпа(веде за руку Яшку). Знов у лозах виховувався, ах ти ж падлець!..
Яшка. Вона мене за уха скубла!..
Кирпа. Покажи уха.
Яшка. Ось дивіться.
Кирпа (роздивляється). Що? Кров? Позакипала кров? Це тобі, може, хто з товаришів подряпав або, може, сам?
Яшка. Вона!..
Кирпа. А, вона?! Я ж їй покажу!.. Де моя шуба? Я їй покажу, як купецьку дитину за уха дерти!.. Де моя інотова шуба?..
Меланія Григорівна (входе). Навіщо тобі шуба?.. Жарота ж тепер!..
Кирпа. А на те, шоб вона понімала, з ким має діло!.. Подай мені інотову шубу!..
Меланія Григорівна пішла.
Ах ти ж, вчителька паршива! Ах ти ж, курсистка!.. Смієш знущатись над купецьким дитьом?
Меланія Григорівна (подає шубу). Ось тобі й шуба... Краще б без шуби.
Кирпа. Тямиш ти!.. (Надів шубу). Я їй покажу, хто я такий!.. Ходім, Яшко, зі мною!.. (Пішов з Яшкою).
Меланія Григорівна. Невже до вчительки пішов? Ще битиме, чого доброго, він такий!.. (Дивиться в вікно). Купив шубу у якогось панка зовсім задешево, а скільки вона пихи надає людині. Ач, неначе справжній пан!..
Я В А 5
Фрося (вбігає). Ой мамочко, їсточки, їсточки хочу!..
Меланія Григорівна. Зараз дам тобі і їсточки. Що там у вас в школі вчинилося?
Фрося. Нічого не вчинилося... А Яшка знов не був у школі!..
Меланія Григорівна. Знов вигнала вчителька?
Фрося. Ні. Він учора не знав урока, а вона сказала йому: як не знатимеш і завтра, то зоставлю тебе без обіда.
Меланія Григорівна. І не била його?
Фрося. Ні, вона ніколи нікого не б'є!.. Як позаторік був Михайло Семенович за вчителя, так той і бив, і за уха скуб, і по лобові цокав, і навколішки ставляв... А ця ніколи нікого і пальцем не зачепила...
Меланія Григорівна. Іди ж у ту кімнату, одріж там шматочок хліба та візьми у шахві сердинку, там у коробочці одна зосталася — з'їж її.
Фрося. Таж, мамо, сердинка вже давня, вона геть почорніла і цвіллю понялась; може, мені од неї завадить?..
Меланія Григорівна. Не завадить. На добрий камень що не скинь, все змеле... Обшкреби ножем плісень та й скушай, підгодуйся, доки до обіду.
Фрося пішла.
ЯВА 6
Климиха (входить). Доброго здоров'ячка! З середою будьте здоровенькі!..
Меланія Григорівна. Спасибі. Милості просимо, садовіться.
Климиха. Спасибі, сяду. Сяду, бо трошки притомилася, далеченько... (Сіла). А надворі жарота та духота... а дощів нема та й нема.
Меланія Григорівна. А ви не знаєте средствія, щоб дощ пішов?
Климиха. Не знаю, голубочко. Чого не знаю, то вже не знаю... і морочити не стану людей... Еге, не знаю!.. А колись-то були такі баби, що вміли і хмари навертать, і дощ нагонить... Мої покійні мати, царство їм небесне, самі бачили, як одна баба, сказать, вона правдива була відьма, прирожденна, то було вийде уночі з хати, а ніч зоряна, стане посеред двору, промовить щось до зорь, потім увіткне ножа в землю, а зорі так і почнуть падать з неба, так і посиплються, як гаряче угілля або головешки... І зараз геть навкруги стемніє... Раз вона посварилася, голубочко, за віщось з своєю сусідою. Еге, отож як посварилася, взяла та й зняла з неба вечірню зорю, зняла та й замкнула її в льоху. От та сусідка, як почало сутеніти, виглянула з сіней, чи з'явилась вже зоря, щоб лагодитись до вечері, бо ось-ось чоловік з синами прийде з поля... Виглянула вдруге — нема зорі, виглянула втретє — нема... Аж це чоловік та сини сусіль з поля у двір. Чоловік і почав гримать: "Що ж ти, сяка-така, і досі вечері не злагодила, ми потомились, їсти хочемо, а тобі й байдуже!.," І знялась проміж їх сварка. Та так щовечора, що вигляне з сіней — нема зірки, вона і спізниться з вечерею... Що ж ви думаєте? Мусила та молодиця у ногах повзати та перепрохувать відьму. Ну, та змилосердилась і випустила зорю з льоху!.. Отаке. А хто у вас хворий?
Меланія Григорівна. Та я... щось під ложечкою смокче...
Климиха. Смокче?.. Свячена вода є? І віск є?
Меланія Григорівна. Як же щоб не було?
Климиха. Як є, то й смоктати перестане. Ходім же пошепчу.
Меланія Григорівна (встала і йде). Що ви там бачили колись біля школи уночі?
Климиха. Коли?
Меланія Григорівна. Матушка попадя розказували, що чули од вас, нібибто ви бачили нашого Трохима, як він вийшов уночі од вчительки та попідтинню прокрадався.
Климиха. Я бачила? Зроду-віку не бачила!.. Ой, які ж матушка чудернацькі!.. Вже кому-кому, а їм не годилося б плескать, вибачайте, язиком... Коли вони супроти мене наговорюють, чого і овсім не було, то вже й я не втерплю про їх, виявлю всю правду. Тільки ви їм, пожалуста, не переказуйте. (Оглядається). Матушка хоч вже і не молоденькі, а на молоденьких заздряться... Вони мене прохали, щоб я приворожила до їх вашого Трохима.
Меланія Григорівна. Що ви говорите?..
Климиха. От їйбогу, що правда!
Меланія Григорівна (глянула у вікно). Ходімте до мене в кімнату, бо ондечки хтось іде.
Климиха. До їх колись приворожувала циганка псаломщика і таки приворожила... А це вже на вашого синочка вони звернули очі... Батюшка, сказать, тюхтій, похнюпа, а матушка при телесах, ну і...
Пішли.
Завіса
ОДМІНА ДРУГА
В школі.
ЯВА 1
Сохвія Станиславівна, Ольга Данилівна і Трохим Тихонович.
Трохим (дочитує нарис якого-небудь видатного письменника російського). Боже, боже, який би я був радий, коли б такі твори, як оце ми прочитали, швидше почали з'являтись на українській мові, щоб їх читав наш народ, читав на зрозумілій рідній мові!.. Це ж така захоплююча психологія, котра підійма людину на боротьбу, будить дрімаючі в їй сили, підохочує на корисну й невтомну працю... Аж боляче робиться, що наша Україна не дала ще нам такого талановитого письменника!..
Сохвія Станиславівна. Але мусите признати факт, що вже чимало з'явилось книжок і на нашій мові, доладних і корисних.
Трохим. Мало, мало, дуже мало!.. Коли б швидше часопись завести таку, щоб вона була дешевенька, доступна по ціні народові і щоб коштовного змісту,— ось чого дуже треба!.. Ми часто товкуємо з моїм хазяїном про дешеву газету. Він ніби і зовсім мало освічений чоловік, сам про себе каже, що вчився на мідні гроші, та бачить, що людей треба вчить на золоті... Душа у його чула... думками іноді ширяє дуже просторо.
Сохвія Станиславівна. Я якось розбалакалась з ним про кооперацію,— який він широкий кругозір освітив своїм змізкуванням, скільки виявив надзвичайно оригінальних думок!..
Трохим. Ото правда. Він сприяє всією істотою найширшим вчинкам, котрі освічують путь до людського добробуту, до громадського оздоровлення... Не далі як вчора казав: "Нехай знайдеться три-чотири чоловіка з грішми, і я згоден пристати до спілки: дам дві, три тисячі на газету, а більше не можу..." Що ж, він чоловік не багатий: у його сім'я і діло, котре годує його і сім'ю. Зупинить же діло не можна, бо чим тоді содержувать сім'ю і доводить дітей до розуму?.. Дуже потрібна дешева газета, наш селянин не може платити шість чи п'ять карбованців на рік, не сила його; а щоб виписувать газету у складчину, то до того ще селяни не додумались... Ну, я так думаю, що згодом грошовиті люди знайдуться, шкода тільки, що не зараз!..
Ольга Данилівна. Вашого отця підбить би на це діло.
Трохим. Що це ви кажете? Ніколи він карбованця не дасть на таке діло!..
Сохвія Станиславівна. А тоді, як пішла балачка про землю та про свободи, чого він не говорив тільки, на що не згоджувався!..
Трохим. Та він і хазяїнові моєму здався на перший раз дуже люб'язним та ввічливим: коли я прийшов до його найматись, він довго дививсь на мене з недовір'ям, вважаючи мене за невживчивого та сварливого; вірить не хотів, що мій татусь може перемащатись по десять разів на день, мов той хамелеон...Сохвія Станиславівна. Так би не годилося про батька...
Трохим. Я правду кажу. Кого він тільки не обплутав своєю улесливістю та хитромовкою?.. Ви його не знаєте.
Сохвія Станиславівна. Пам'ятаєте, як була велика сходка біля волості, тобто мітинг, і як він перший кинувся обнімать та качать оратора, коли той скінчив промову про равенство сословій?
Трохим . А опісля, як повернулося колесо у другий бік, то він перший од усього того і одхрестився, і одмолився... Потім ще й нацьковував на декотрих людей... Е, краще замовкну!..
Сохвія Станиславівна. Тоді і старшина, і писар, і батюшка знімали тим речам, та й багато таких було; а тепер, мов ті флюгера, повернулись за вітром... Якось аж не віриться, щоб могли люди так хамелеонничать...
Трохим. Не віриться, а приходиться вірить... Але годі про це!.. Так думаєте в суботу прочитать дітям про льодове море?
Сохвія Станиславівна. Еге ж, в суботу. Ви прийдете?..
Трохим. Та попросю помошника, щоб за мене подіжурив біля машини.
Сохвія Станиславівна. І читатимете?
Ольга Данилівна. Ви чудово читаєте, так виразно.
Сохвія Станиславівна.