Тетяна. Та яй сама не знаю, як краще. А дорого за союзи візьмете?
Хвилимон. Та хто його зна, що з вас і взяти.
Килина. Беріть так, щоб було і по-божому і по-людському.
Хвилимон. Шістдесят копійок дасте?
Тетяна. А чи не дорого ж буде?
Хвилимон. День цілий прийдеться згаяти... Ще ж і товар мій... Та вже і набойки прийдеться за одним заходом підладнати...
ЯВА 7
Ті ж і хлопець.
Хлопець (киває пальцем на Килину). Ідіть, вас прикажчик требують, там робота якась...
Килина. Требують?
Хвилимон. Як же се ти, хлопче, увійшов в хату та й не поздоровкався?
Хлопець. Без надобності.
Хвилимон. Невже тебе ні батько, ні мати не вчили людському поводженню?
Хлопець. Я не знаю, про віщо ти кажеш...
Хвилимон. Де твій батько?
Хлопець. Хіба я знаю?
Хвилимон. А мати?
Хлопець. На хуторах, у наймах...
Килина. Як тобі прикажчик сказав?.. (Бере з мисника крашанку). На ось тобі крашанку.
Хлопець (бере і кладе за пазуху). Сказав: піди поклич мені небогу Данилову. Адже ви небога?
Килина. А їсти хочеш? На ось тобі шматок паски.
Хлопець (ховає хліб за пазуху). Ходім швидш.
Килина. Я завтра прийду.
Хлопець. Так вони требують, щоб зараз.
Хлопець. Та як же?
Килина. Так і скажи, що завтра прийду.
Хлопець. Отакої!.. Вже й самуваря настановили; меду, горіхів і всяких ласощів наставляли на стіл... Нуте-бо, ходім.
Килина. Сказала ж, що завтра прийду.
Хлопець (чухає потилицю). Розгніваються здорово.
Килина. На кого?
Xлопець. Та й на вас і на всіх... Я краще скажу, що ви заслабли... (Пішов).
Хвилимон. Так я вам на завтра і встругну союзи.
Тетяна. Пожалуста, зробіть, бо нових ботиків дуже шкода.
Тетяна. А не гріх сьогодня шити?
Хвилимон. Я і вчора шив. Трудитися ніколи не гріх. До вечора один союз приладнаю, а завтра до сніданку другий... А вечір наш... Зоставайтесь здорові. (Пішов).
Тетяна. Помічаю я, що ти йому неабияк до мислі припала.
Килина (зітхає). А хто його зна... Може, й ні?
Тетяна. Невже не признався?
Килина. Ні.
Тетяна. Про віщо ж розмову ведете, як зійдетесь?
Килина. Так... як вам сказати?.. Більш про людське, ніж про своє...
ЯВ А 8
Ті ж і Лукія.
Лукія. Христос воскрес!..
Тетяна і Килина. Воістину...
Лукія (до Килини). А я осе до вас.
Килина. Сідайте.
Лукія сіла.
Роботу яку маєте чи діло яке?
Лукія. У нас сьогодня складчина. Дівчата і хлопці доручили мені, щоб я і вас покликала.
Тетяна. А в кого ж буде гулянка?
Лукія. У Байбузенчихи Ганни. Музики будуть.
Тетяна. У Байбузенків хата простора, там вволю можна натанцюватись.
Лукія. Танцювати можна і в подвір'ї, а в хаті буде вечеря.
Килина. Я до танців зовсім незугарна.
Лукія. Тобто не вмієте танцювати?
Килина. Уміть умію, але...
Лукія. На людей подивитесь і себе покажете.
Тетяна. Авжеж. А скільки треба дати у складчину?
Лукія. Дівчата грошей не дають, а хлопці складуть по двогривеному — на музику та на горілку, а дівчата позносять з дому хто масла, сиру, сала...
Килина. У мене нічого нема: ні масла, ні сиру...
Лукія. Так що ж, ви у нас гостя. Прийдете?
Килина. Та й сама не знаю.
Лукія. І Хвилимон там буде.
Килина. Хіба я повинна там бути, де і Хвилимон?
Лукія. Та все ж таки... Зайти за вами чи сами потрапите?
Килина. їй-богу, не знаю, що вам і сказати.
Тетяна. Авжеж іди. Як же таки не піти помеж молодь та не погуляти?
Килина. Ну, то я прийду.
Лукія. Ми ж вас ждатимем, глядіть, приходьте! (Побігла).
Данило (здорово захріп і забормотав). От чудернацький чоловік!.. Слухай... одначе ти очима не дуже на мою жінку, а то я тобі!.. (Розмахнувся і трохи не впав додолу).
Тетяна. Тю, скажений, ще розіб'ється!.. (Підбігає і поправляє йому голову). Ач, нализався!..
Килина. Намочіть рушника та прикладіть їм до голови...
Тетяна. Невже так годиться?
Килина. Мати було, як тільки пан нап'ється, завжди мокрого рушника йому до голови прикладають.
Тетяна (намочує рушника). Панькалася твоя мати з паном, а як віддячив?..
Килина. Збирався все духовну писати, казав, що й мене наградить; але несподівано помер, і все пропало...
Обмотують вдвох Данилові голову.
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Подвір'є, в глибині хата.
ЯВА 1
Дівчата виходять з хати.
1-а дівчина. Ну, нехай тепер тітка Байбузенчиха тільки порядкують, а їстівного понаносили вволю. Чотири десятки яєць, більш півсотні крашанок, борошна пшеничного, мабуть, з півпуда; і сала, і масла, і сир, і троє курчат...
2-а дівчина. А я гасу принесла, щоб аж дві лампи горіло за вечерьою...
1-а дівчина. Я хотіла вкрасти порося, а воно, прокляте, як закувікає; а свиня як кинеться на мене, мало-мало не порвала... Мати з сіней вискочили та як закричать: "А хто там колошка свиней?.." А я зігнулась та як дремену на вгород, а далі на леваду!.. Біжу та думаю: коли б хоч борошно не розсипалось, що в рукава понакрадала...
3-я дівчина. А я, сестрички, нічого не принесла.
Дівчата. Та ти відома скупердяга.
3-я дівчина. У нас сьогодня нещастє трапилось.
Дівчата. Яке? Що ж там таке?
3-я дівчина. У нас було занялося в коморі!.. Добре, що батько дочулись, що щось портниною смердить та кинулись мерщій до комори. Слава богу, успіли все вирятувати, тільки новий мішок більш як наполовину зотлів... Позносили все з комори в хату, через те і не змогла нічого вкрасти... О, так шкода, дівчаточка, мішка. Вірите, новісенький мішок більш як наполовину зотлів... Отаке горе!..
1-а дівчина. Ондечки парубки вже йдуть.
ЯВА 2
Парубки.
Парубки. Добривечір!
1-й парубок. Мабуть, так воно буде, що гульні сьогодня не буде.
Дівчата. Як не буде, чому?
1-й парубок. Нема з чого платити, кишені продерлися... Таке, братця, мошенство у нас повелось, що вже далі, мовляв, і нікуди!.. Чули? Махтей договорив музиканта Яшку на свадьбу за руб і тридцять копійок. Дав завдатку йому тридцять копійок, а останніх так і не віддав. Каже: я й так розорився, мало не десять відер горілки вистановив на весіллє...
Дівчата. Так і не віддав?
1-й парубок. Ну да, а Пилип ще краще зробив. Той після весілля вигнав Яшку з двору ще й собаками нацькував. Каже Яшка: голосники в гармонії зовсім попсувались, ледве полагодив. Тепер Яшка і Сашко змовились грати укупі, але гроші клади їм вперед.
2-й парубок. А скільки запросили за гулянку?
1-й парубок. Шість гривень обом.
2-й парубок. Та давайте складатись.
1-й парубок. Складешся, як Митька геть обчистив кишені.
3-й парубок. Ну й грає ж, проклятущий парень, так ловко, немов наскрізь бачить карти!
1-й парубок. Певно, таки бачить?
2-й парубок. Кажуть же, що бувають такі очі, що крізь стіни бачать.
1-а дівчина (до другої). Невже Килина прийде?
2-а дівчина. Лукія заходила за нею, кликала, так вона і не одмовилась...
3-й парубок. Я кажу так: коли Митька повигравав у всіх гроші, так нехай музик найме!
1-й парубок. А як не схоче наняти, то можна наполохати його, сказати, що засядемо на нього біля Лукіїної левади увечері...
3-й парубок. Воно і слід-таки засісти та полічити ребра... Він, сказати, вже від нашого гурту відрізнився, городським став: попразникує та й знов подасться в город, так нехай і не зачепає наших дівчат.
1-й парубок. Іменно, нехай не зачепає!..
1-а дівчина. А вам яке діло, чи зачепає, чи ні?.. Хіба всі дівчата вам запродані, чи як?
2-а дівчина. Гляньте, ондечки якраз Лукія йде.
1-й парубок. Ну да, се вона, а поруч з нею Митька!..
3-й парубок. Він таки справді біля Лукії умизгається...
ЯВА З
Ті ж, Лукія і Митька.
Лукія. Христос воскрес!
Всі. Воістину!..
Митька. Как видно, кампанія вже порядошна собралася, а чиво ж ні музик, ні спєвов?.. Што єто за абнакавеніє такоє?
1-й парубок. Співали б, якби було за що промочити горлянку, та й музик нема за що наняти.
Митька. Ну, єжелі на то йдьот, так подавайте музикантов, я платю. (Приспівує і пританцьовує).
Музиканти мої,
Заіграйте мені,
Заіграйте ви такої,
Просто руської простої!..
Вот как у нас по-городському!..
Парубки. Ай парень, от друзяка!..
Митька. А што ж, дєнєг жалєть? Разлі дєньги нас дєлають, а не ми дєньги?.. Лукея пойдьоть зо мною кадрель танцювать?
Лукія. Я кадрелі не вмію танцювать.
Митька. Єто пустяка стоїть навчиться. Тольки должно буть деревенські музиканти кадрелі не зограють? Так што ж, ми станцуєм камарицьку!
1-й парубок. Яшка, так той усякої на гармонії заграє.
Митька. А кака гармошка? Німецька чи тальянка?
1-й парубок. А хто його знає?
Митька. А другой музикант з какім струментом?
1-й парубок. З балабайкою.
Митька. Вот чудесно!.. Так подавайте музикантові.. А поки музиканти прийдуть, чи не хоче хто заграти на щастє: в три листика лйбо в стукалку?
1-й парубок. Обстукав ти всіх ущент!..
Митька. Невже бездєнежьє? Ну єто жалко!.. А можеть у кого завалялся в кармані какой двоєгривенной?.. (Виймає з кишені карти і тасує).
1-а дівчина (до Луки). Чого ж вона з тобою не прийшла?
Лукія. Маніжиться, сказано— городська!.. Почала чепуритись та причісуватись... Я не діждалась і єама пішла.
Митька. Нєт охотніков? Жалко, жалко. А мине сегодня не повезьоть, потому у чомсь другом повезло... (Підморгнув Луки). Знаю, што програл би... Так подавайте по крайності музикантов.
1-й парубок. Без грошей не підуть... Вперед треба гроші заплатити.
Митька. А скольки?
1-й парубок. Шість гривень.
Митька. Ізвольте, вот оні. (Дає гроші, перший парубок хутко пішов). Єсть меж вами одна дівиця — красотка, ради которой согласен отдать всьо, скольки єсть в карманах... Пойду от вас в город, по крайності будете успоминать меня!.. Што ж, охотников поіграть нема? Ну, я вам хвокуси покажу. Станьте тольки всі окроме, а я тут. Вот смотріть, я стасую колоду. (Тасує). Пожалуйте, возьміть каку карту. Лукея, І ті,міть. Взяли? Хорошо! Заприметьте кака, покажіть всєм, тольки мине не показуйте. Ладно. Покладіть її o юда. Раз, два, три! Либо: єн, цен, дрен!.. Звольте, стасуйте карти. Стасували? Давайте сюда. Вот вам три карти, вот вам, вам, вам... Скольки? Десять человек. Значить, тридцять карт, а у меня шесть. Карта, карта, де ти, озовись? Как? Ти говориш, у третього? (Пере у третього карту).