Хазяїн сачком рибку підхоплює – на вагу і "бітте шен".
Пройшли хазяйки. Хай ідуть.
Далі посунули прикажчики по крамницях. Багато велосипедів.
Далі рушили службовці по конторах і по бюрах. Сила велосипедів.
Далі – хазяї по бюрах, вищий урядовець по канцеляріях. Авто шумлять. Сила потім авто стоїть на середині вулиці перед державними й приватними установами, на хазяїв своїх чекають.
Тихо на вулиці.
9 годин.
Година санітарна. Миють – чистять вулиці. Виїздить якась лиха година, на локомотив подібна, а ззаду в неї якась така величезна щітка. Ні, не щітка, якийсь такий великий гумовий барабан. "Лиха година" поливає, а барабан миє. Аж рипить та миє..
I вулиця після того чиста. І блищить.
11 година.
Пішли мадами по крамницях. З собачками. На автах і пішки.
Коли я збирався їхати за кордон, мене маленька одна дівчинка спитала:
– Дядю! А за кордоном бурзуї єсть?
– Поїду, – кажу, – побачу.
Тепер можу сказати:
– Єсть. Та ще й які єсть.
* * *
Далі що?
Далі хазяйки вертаються.
Потім школярі вертаються.
Потім службовці вертаються.
Потім робітники вертаються.
Хазяйки годині об 11-й.
Школярі – о 2-й.
Службовці – о 3-й-4й.
Робітники – о 6-й-7-й.
Робітники, як бачите, "перші" й уранці і ввечері. Вранці вони перші спереду, ввечері – ззаду.
* * *
Далі настає вечір.
О 6-й-7-й годині суне публіка по кінах та по театрах. А далі густо йдуть "погібшіє, но мілиє созданія".
І в льокалях*, і в кафе грає музика.
Електрика називає місця, де розважаються, притискаючись одне до одного, особи і тої й другої статі.
Робітники лягають спати, бо їм завтра, як і сьогодні, треба бути першими.
Ходім і ми.
* * *
Коли я в оцій схемі берлінського дня чогось такого набрехав, то в усякім разі небагато. А не вірите – поїдьте перевірте.
____________________
Берлінські коні
Коней у Берліні є ще чимало, але вони так з усіх боків стиснуті підземкою, надземкою, автобусами, трамваями, автомобілями, що не "воскресать" їм уже!
Скоро-скоро в Берлінському зоологічному садку провідник, показуючи на гнідого в яблуках коня, казатиме екскурсіям:
– Кінь! Латинська назва: "Equus"! Колись дуже розповсюджена в Берліні тварина, а тепер от залишився один екземпляр, та й той з козинцями*...
Живуть коні в Берліні найбільше на пиві.
Чи то воно така традиція, чи, може, пиво треба возити не швидко, щоб воно не хлюпалось, а тільки це факт: пиво чомусь розвозять кіньми.
Великі-великі куцохвості equus'и волочать великі гарби з пивом.
Коні розгодовані до неймовірного: очевидно, вони пиво п'ють.
І безхвості. І не те, щоб у них хвости поодрізувано, ні, видко, що так вони й плодяться без хвоста...
"Усихає" берлінський кінь, з хвоста починаючи, і нічим йому, нещасному, перед смертю мух одганяти.
***
А що у нас, у Берліні, сум викликає, так це візники.
Є й вони ще, але їх небагато: машина нищить їх.
Візники старі-старезні, як і їхні коні!
Вони що мають своїх пасажирів.
І пасажири ж такі літами, як і коні, як і візники.
То ті пасажири, що бояться машини, не люблять її, не визнають її і демонстративно їздять кіньми.
***.
Ви б подивилися на берлінського візника. Коли він підтюпцем проїздить берлінського вулицею.
Здається, що щось химерне, часів середньовіччя вдерлося в машинізовану юрбу.
Невеличка конячина, сумна, як "успєніє богородиці", тягне величезного, такого, як колись наші поміщики шестериками їздили, фаетона.
А на високих козлах сидить сумний і сердитий, старий літами і поглядами "Kutscher".
Він у циліндрі й лівреї.
А ще вище над ним, як радіо-щогла, стоїть застромлений у спеціальну дірочку батіг.
Тюпикає...
А скільки презирства, скільки зневаги в його погладі на оту безнастанну, кипучу й бурливу стьожку з автомобілів...
Здається, що ось він ізскочить із своїх козел, вихопить із спеціяльної дірочки довжелезного батога, і потрощить тим батогом усі оці Бенци, Опелі, Дікзі, Форди!
Він їх тах битиме, так битиме, що летітиме на всі боки шкло, він посіче на капусту їхні шикарні подушки, а своїми величезними з дерев'яними підошвами черевиками він на порох перетре всі їхні маґнетта.
Так він їх ненавидить.
Коли позад його зареве нетерпляче хапливий Бенц, – він ніби не звертає на його жаднісінької уваги!
Він його не чує! Він не хоче його чути!
Він не дає йому дороги!
І тільки з зів'ялих очей його блискавки миготять!
А в блискавках тих стільки серця, стільки безсилої люті!
Бо не в силі він уже нічого зробити, нема в його способу припинити галасливий, невблаганний, рвучкий гуркіт ненависного йому мотора.
Того мотора, що в йому захована сотні таких сил, як сила його гнідого чи вороного, чи сірого "Васька".
Через те він такий сердитий і разом з тим такий сумний.
***
Нещодавно проспівав свою "лебедину пісню" "Залізний Ґустав", найстаріший берлінський візник, що більше, як півстоліття прокучерував у Берліні.
Проїхав він останній раз.
Але проїхав не звичайно, проїхав урочисто з "помпою".
Він приїхав із Wann-see (Берлінського передмістя) аж до Парижу.
З цього зробили мало не національне свято!
Влаштували йому "цісарські" проводи.
Всі газети були повні кожнісінького його кроку.
На дорозі скрізь були організовані йому урочисті зустрічі.
Париж виходив зустрічати його аж до Версаля.
Одне слово – "помирать, – так з музикою".
Не в "Залізному Ґуставі", звичайно тут річ.
"Залізний Ґустав" – символ.
Разом з Ґуставом "одспівали" свою пісню всі, – і залізні, і дерев'яні, і конопляні Ґустави.
Ще рік-два, може трохи більше, і всі Ґуставові фаетони стоятимуть у Берлінському національному музеї, а їхні козинчасті коні підуть на підошви для шоферських черевиків...
І тільки в Зоологічному парку ходитиме тварина, що про неї казатимуть:
– Equus... і т. д., і т. д...
***
Знаєте, де ще тут "уживають" коней?
На весіллях!
Я вже, положим, про це згадував!
Молодого й молоду везуть до вінця обов'язково кіньми, в кареті.
Кажуть, що це традиція.
А по-мойому, то молода держиться в цих випадках за коні!
Все таки не так швидко обкрутять!
Хоче хоч якнебудь одтягти хвилину, коли вже їй, нещасній, на все життя залишаться три речі:
– Кіндер, кірха й кухня.
.***
Я б, на місці берлінських коней, утік би в наші Херсонські степи!
Там іще б пожив років із сотню, а тут їм погибать!
Порятунку нема!
Сильно бо гудуть мотори!
________________________
Примітки
"Берлінський день" – одна зі збірок "усмішок" Остапа Вишні, написаних ним внаслідок поїздки до Німеччини на лікування у санаторії. Друга збірка називається "Як із Харкова зробити Берлін". Обидві були видані 1930-го року у тодішній столиці України – Харкові – видавництвом "Книгоспілка", з ілюстраціями талановитого харківського художника – карикатуриста та ілюстратора – Бориса Марковича Фридкіна. "Усмішки" з цих двох збірок, та декілька інших творів склали збірку "Вишневі усмішки закордонні", видану того ж року. Тут збірка "Берлінський день" представлена зі збереженням тогочасного правопису, котрий дещо відрізняється від сучасного. Коментарі до слів і речень, позначених у тексті зірочками (*), додані тут упорядником даної інтернет-публікації 2019 року.
… рояль Шредерівський… – Тобто рояль, виготовлений фабрикою роялів "К.М. Шредер", що її ще в 1816 році заснував німець Йоганн Фрідріх Шредер (1785-1852). Але було засноване і працювало це підприємство не у Німеччині, а в Росії, у Санкт-Петербурзі.
Шепетівка – місто у Хмельницькій області. У 1921-1939 роках станція Шепетівка, що знаходилася за 40 км від радянсько-польського кордону, була прикордонною. На станції проходив митний та прикордонний контроль осіб, що прямували у Польщу та з неї.
Здолбунів – місто у Рівненській області. До 1939 року перебувало у складі Польщі.
Станція "Могиляни" – З 1921 по 1939 роки була прикордонною станцією на радянсько-польському кордоні, першою станцією з польського боку.
Kaviar – кав'яр, риб'яча ікра, солена зі спеціями. Особливо цінується кав'яр з осетрових. .
… в клюбі Блакитного… – Мається на увазі Республіканський Будинок літератури ім. Василя Блакитного, що у 1927-1931 роках функціонував як клуб письменників у Харкові за адресою вул. Мистецтв 4 (тоді вулиця називалася Червонопрапорною). Тепер у будинку міститься Радіоастрономічний інститут НАН України.
… із проф. Авериним… – Напевно мається на увазі професор Віктор Григорович Аверін (1885-1955), український вчений-зоолог.
Добре, як би було можна про Берлін так шрайб-шрайб і вже вам про весь Берлін нашрайбав. – Слово "шрайбати" походить від німецького "schreiben" (писати). Тут має кумедний відтінок через схожість із українським "шкрябати".
Шуцман – німецький поліціант.
Abort – туалет.
Харківський комунальний парк – так з 1920 по 1936 рік називався Центральний парк культури та відпочинку. До того він звався Миколаївським або Заміським парком, а з 1936 року і дотепер носить ім'я письменника Максима Горького.
Не писатиму про берлінські пиварні, не хочу. Хай собі "кажуть", ті кому можна це казати. – Мається на увазі, що автору не можна вживати пива та інших алкогольних напоїв через виразку шлунку, для лікування котрої він і приїхав до Німеччини.
"Червоні лави переможуть все… Нехай живе комуна і свободи стяг". – Рядки з італійської революційної пісні "Вперед, народе, йди", що в Україні її музично обробив Григорій Верьовка, а український текст склав Юрій Іванов-Меженко.
"Ашінґер" (нім. Aschinger) – підприємство громадського харчування в Берліні в XX столітті, відоме насамперед своїми пивними. Компанія була заснована в 1892 році двома вихідцями з Вюртемберга, братами Авґустом і Карлом Ашінґерами. Підприємство Ашінґеров домоглося небачених в Німецькій імперії успіхів і деякий час було найбільшим гастрономічним підприємством в Європі.
Церобкооп – Центральний робочий кооператив – мережа розповсюджених всіма теренами СРСР крамниць та їдалень задля забезпечення споживацьких потреб робочого населення.
Герман Мюллер (1876-1931) – німецький політик, член Соціал-демократичної партії Німеччини. Рейхсканцлер Німеччині в 1920 і 1928-1930-х роках.
Жлукто – корито круглої форми. У дерев'яних жлуктах в Україні відбілювали білизну.