Нікого немає, а мов хтось дивиться на його роботу й соромить.
"І справді, мабуть-таки, Людина бачить мою роботу", — подумав Федько, зітхнув, розгріб землю в кущі й знайшов ще кілька великих картоплин.
Легше стало на душі Федькові. Аж пісеньки веселої заспівав.
Працює він годину, працює другу і все більше дивується. Ледве подумає: "Навіщо так глибоко гребтися, мабуть, уже немає картоплі", як тут хтось і піддивиться його думку.
І соромно стає Федькові. Але й радісно, ой, як радісно.
"Гарний це друг, Людина", — думає Федько.