— Ти ганьбиш свою сивину! Додому, Франце, чи ти записався в штрейкбрехери?!
Але всі вони мовчки проходять у ворота. Лише молоді хлопці, учні, збилися в гурток і вагаються пройти.
— Товаришу пікетчик! — звертається один із них до Леона.
— Що таке?..
— Ти знаєш, ми, учні, не страйкуємо! Цебто ми страйкуємо. Ми ухвалили страйкувати! Та батьки нас повиганяли з дому на роботу. Але, товаришу пікетчик, я так думаю, коли пікет нас не пустить на завод, то що ж ми можемо зробити? — Не пустили і все! — Хлопець посміхається, радіючи з своєї вигадки.
— Ну, гаразд, не пустимо, — сміється Леон.
Хлопець збирає своїх товаришів учнів і йде з ними до воріт.
— Куди, хлопці?
Учні мовчать.
— Нічого вам тут робити, гайда додому! — говорить Леон. Тим часом пікетчики стають щільною стіною проти воріт.
Ну що ж поробиші — говорить хитрий учень до своїх товаришів. —Не будемо ж ми битися з дорослими. Гайда, додому, хлопці!..
— Що? — підскакує поліцейський старшина. —Ми не дозволимо тероризувати молодь! На місця! — Командує він учням.
Поліцаї схоплюються з місць і кидаються з палицями на пікетчиків. Починається бійка, і вхід до заводу одразу стає вільним.
Побачивши, що хитрощі не вдалися, учень кричигь своїм товаришам.
— Все одно додому, хлопці! Адже ми не хочемо бути штрейкбрехерами!
— Що? Ах ти, сопляк! — кидається вперед поліцай.
До воріт біжать нові поліцаї. Одні луплять палицями пікетчиків, інші заганяють учнів у ворота. Галас і колотнеча.
— Бандити! Убивці!
Ворота закривають.
VII
Жакеліна прийшла додому надвечір. Цілий день вона мила тарілки в одному ресторані, де їй дали цю одноденну роботу, бо цього дня було чиєсь весілля й посудомийки не могли впоратися з роботою.
Жакеліна похитувалась від утоми. Їй перед очима й досі виростали гори тарілок, брудних і огидних від недоїдків. Їй руки й досі трохи тремтіли від роботи, що нагадувала роботу фокусника в цирку, коли він жонглює тарілками. Тарілки летіли в воду, розсипались, як колони Помпеї від вибуху Везувія, балансували в повітрі й знову виростали в колони білосніжної класичної чистоти.
Проте, вдома це миготіння в очах трохи розвіялось. Дівчинка з кощавим котом, яку звали Мартою і мати якої була праля, відійшла від колиски з дитиною й поступилася місцем перед Жакеліною.
Жакеліна вихопила дитину з колиски й притиснула до грудей. Дитина була кволенька й вимагала старанного догляду. Марта й тепер могла розважити її лише лясканням пальців і чмоканням язика.
Не зважаючи на втому, Жакеліна була в хорошому настрої. Вона заробила трохи грошей і принесла їжі й молока дитині. Франц Каркаш був на роботі і мав сьогодні теж щось принести. Це все підбадьорювало її.
Крім того, вона була молода й гарна жінка і ставитись байдуже до свого співмешкания не могла. Тому вона посадила дитину й Марту до молока, а сама пішла плюскатись у холодній воді та чепуритись, щоб знишити всі сліди втоми.
Франц Каркаш застав її такою, якою він любив її бачити. Ї не зважаючи на те, що з ним на заводі сталася велика неприємність, в її, присутності він одразу повеселішав.
Він взяв на руки й трохи поносив сина свого друга Матіяша Лябур, весь час відчуваючи на собі погляди Жакеліни, що в них уже спалахувала надія на краще життя, на те маленьке щастя, яким мусять жити всі живі.
Франц Каркаш навіть заспівав веселої пісеньки, щоб трохи розважити кволу дитину.
— Да! — сказав він, передаючи дитину Марті. — Ось увесь мій сьогоднішній здобуток!
І він поклав на стіл кілька мізерних монеток.
— Комуністи роблять правильно, що розпочали страйк: це не завод, а тюрма!
Жакеліна збентежено глянула на Франца і на його здобуток, та побачивши, що настрій його незмінний, заспокоїлась.
— З тобою щось трапилось, Франие?
— Нічого особливого! Не будь страйку й не будь я штрейкбрехером, я й цього б не приніс додему! — І він майже цинічно розсміявся. — Проте, я бачу, ти щасливіша за мене!
І він сів поруч неї до столу, де вона могла запропонувати йому трохи поїсти.
Жакеліна заговорила, і він побачив її в ролі циркової фокусниці. Вона тримала велику тарілку на підборідді і ще дві витирала рушником. Ціла куча їх падала в корито з водою, і тут же вони вилітали одна по одній і виростали к колону класичної білосніжної чистоти.
Нагорі піаніст скажено тарабанив об клавіші роялю. Рух тарілок набирав ще більшого темпу. Гості нагорі танцювали фокс, і Жакеліна металася в тому ж ритмі, тільки в руках у неї блищали все нові й нові тарілки.
— Але, що трапилося з тобою? У тебе була важка робота? — запитала вона Франца.
— Ніяка робота мене не лякає! — відповів Франц. — Та це не завод, а тюрма! Робота здалась мені легкою, як ніколи, але справа не в цьому. Я фарбував машини... Машини, що їх виготував завод на радянське замовлення зі значним запізненням.
І Жакеліна побачила Франца з механічним опорскувачем в руках. Фарба лягала рівно на відповідні частини машини. Франц, який не працював уже довгий час, захоплений. Він працює ретельно й уважно. Він чує навколо себе ритм машин і рук, і це п'янить його. Франц, співає. Його спів зливається з шумом опорскувача. Франц працює завзято 1 чітко.
— Тут не бульвар! Співати не можна! Штрафі..
І ошелешений Франц бачить перед собою майстра, що витягає книжечку і записує штраф. Ритм спадає. Колеса машини обертаються мляво. Опорскувач захлинається.
Та ось знову вигук, що струшує Франца. На нього дивляться олив'яні очі інженера.
— Коли ви не хочете працювати швидше й краще, можете одержати свої документи і милуватися на завод зовні!..
Як це ввічливо й точно сказано! Франц деякий час навіть не добирає змісту.
— Я вам зменшую плату! Ви працюєте зовсім мляво! Замовлення термінове.
І Франц знову набирає темпу. Ось він навіть починає насвистувати, але сам ловить себе на цьому і злякано замовкає. Він оглядається і бачить кілька пар церберських очей, що стежать за кожним його рухом.
— Навіть до вбиральні вийти не можна, щоб за тобою не стежили! — говорить Франц Жакеліні.
Опорискувач в руках Франца сичить, як тисяча гадюк. Франц умліває від темпу, та фарба лягає рівно, машина починає виблискувати, як цяцька.
Ось знову реве голос над самим вухом Франца:
— Вас наймали фарбувати машини, а не підлоги! Штраф!
Франц знову бачить книжку в огидних волосатих руках і помічає кілька краплинок фарби на підлозі. Але заперечувати він не може, — опорскувач в його руках керує його думками і вчинками.
— Не будь страйку й штрейкбрехерства, я нічого не приніс би додому! Та в касі побоялись вирахувати на штрафи усе. Дещо дали, щоб завтра знову заохотити до роботи! — говорить Франц Жакеліні.
—Може б ти кинув це? Пошукав іншої роботи?
— Це безнадійна річ, Жакеліно! Хай собі червоні страйкують, я якось пристосуюсь до цієї тюрми і буду працювати!
І його рука ніжно лягла на руку Жакеліни.
VIII
Перше оголошення з'явилося вчора в усіх вечірніх газетах. "Компанія" набирала на роботу нових робітників. Охотників знайшлося дуже багато, бо в країні було велике безробіття. Страйкові пікети всіма силами боролися проти "Компанії" й поліції.
Сьогодні вранці вони затягли до страйкового комітету вже багато штрейкбрехерів, щоб з ними поговорити, та в комітеті не було нікого з головних керівників, була лише комсомольська молодь.
Один із пікетчиків, що привів сюди робітників, звернувся до Петра, який був у комітеті s вже довгий час розмовляв з робітниками.
— З ними просто біда! Вони прийшли на завод, прочитавши оголошення. Ми їх перехопили й умовляємо, але вони нас зовсім не розуміють! Ти добре говориш, Петре, спробуй ти побалакати з ними!
Петро одмахнувся від пікетчика. У "Веселому джерелі" з самого ранку була папружена атмосфера. Петро вже давно надірвав горло, силкуючись довести штрейкбрехерам їх погану поведінку.
— Страйк розгортається далі! Він тільки тепер набуває справжнього характеру, — кричав він у натовп робітників. — "Компанія" заявляє, що всі страйкарі звільнені, та ми не визнаємо звільнення! Ми не згодимось на таке звільнення проти всіх правил!..
Один із штрейкбрехерів, що стояв обіпершись на колону, переглянувшись із своїми товаришами, відповів:
— Все це ні до чого! Ми прийшли сюди не в страй— ковий комітет, а на завод! Ми хочемо працювати!..
Двадцять-тридцять чоловіка, погоджуючись, захитали головами.
— Ну, та киньте опинатися, нам пора!
— Не дозволяйте себе обдурювати! Зараз "Компанія" вас візьме, а як тільки страйк закінчиться, вона вас вижене!
Хвилювався Петро, але штрейкбрехери слухали байдуже і холодно.
— Ну що ж, ми раді попрацювати, поки нас не виженуть, — ми люди маленькі! —заявив Андріяш Вале, що стояв збоку.
— Ми прийшли рано, щоб стати на роботу. Коли ми ще забаримось, нас зовсім не візьмуть — знову крикнув робітник, що стояв біля колони.
Увійшов пікетчик, привівши ще кількох чоловік.
— Ось іще парочка! З'ясуйте їм, в чому справа!
І він негайно ж вийшов.
— Товариші, подумайте, яку боротьбу ми витримали, і що буде з нами, коли ви станете на роботу.
Петро запаленими від утоми очима пильно дивився на чоловіка біля колони, який противився більше завсіх.
— Послухай, товаришу, — сказав зголоднілий старий робітник, що стояв поруч Андріяша Вале і підняв руку, — і я не для забавки вивернув усі кишені, щоб нашкребти на трамвай. Я вже півроку без роботи! Дружина й діти з голоду зовсім висохли! Коли я зараз не одержу роботи, я простягну ноги! Більше терпіти не можна!
— Я вже рік без роботи! — закричав із задніх лав Франц, Каркаш, який теж прийшов на ці збори.
— Киньте дурня строїти і дайте нам спокійно стати до роботи!
— Ми не задля розваги це робимо, а щоб не подохнути з голоду.
— Мені наплювать на все! Та ви не загрожуйте, краще відпустіть нас на роботу!
Настрій ставав усе безнадійнішим. Штрейкбрехери галасували, — вони почували свою силу. Петро скипів і закричав на весь голос:
— Так ви хочете зрадити нас, зірвати страйк?!
В цей час крізь натовп протиснувся Леон Мустак і підійшов ближче до Петра.
— Чому зрадити? — з натовпу вийшов молодий студент-практикант, безвусий фашист, і підійшов близько до Петра. — Чому ви називаєте нас зрадниками? Яке нам взагалі діло до вас! Коли я хочу працювати на заводі, це моя добра воля, що охороняється законами, дурні ви писані! Хто страйкує, хай собі страйкує, а ми вільні робити, що хочемо.