"В № 61 "Більшовика" від 17 березня ц. р. надруковано рецензію на вечір оригінальної і перекладної поезії, улаштований 15 березня культкомісією місцкому ВУАН. Через те, що, реферуючи зачитаний матеріял, тов. А. Л-ий перекрутив факти, а також дав їм спеціяльне освітлення, прошу надрукувати мої зауваження. Поперше, говорячи про кризу сучасної української поезії, я найменше подавав свої власні "скарги", а наводив думки, що все частіш з'являються за останній час в пресі. Я цитував з "Більшовика" (№. 57) за 1925 рік... Цій рецензії, вміщеній у відповідальному органі, я надав симптоматичне значення, оскільки вона виразно констатувала загрозливу одноманітність сучасної української поезії (на характеристиці цієї одноманітности я не спинявся, лише побіжно зазначив, що між іншим тепер поширено переспіви теми: трактор). Обидві рецензії — на "Нову Громаду" і літвечірку підписано однаковими ініціялами: А. Л-ий. Чому ж рецензент, видимо обурюючись на мою думку про одноманітність сучасної української поезії, не зазначає ані словом, що я повторював його ж власні слова... (вчитись і працювати!)... Особливо підкреслено було значення перекладної роботи, що переважно демонструвалася на вечірці".
На всі ці відповіді знов дав свою відповідь Лісовий, яку так закінчував: "В літвечірці у ВУАН, мені здається, треба вбачати спробу неоклясиків зробити певний наступ на літфронті... Проте, якими фразами ("вчитись і працювати") неоклясики не визначали свій шлях, справжня суть його нам відома. І ми, без найменших вагань, рішучо будемо застерігати молодь від наслідування неоклясиків, творчість яких ідеологічно шкідлива".
Після всього того свою печатку приклав ЦК своєю резолюцією. Видрукована в "Правді" з 1.7. 25, вона містила в собі такі рядки: "Как не прєкращаєтса у нас класовая барьба вообще, так ана не прєкращаєтса і на літфронтє. В класовом обществе нет і не может бить нєйтральнаво іскуства...".
На це Филипович написав жартівліву "Епітафію неоклясикові":
Не Райн, не Волга, не Дніпро, не Висла —
його сховає вічности ріка.
Прощай — неокласичну руку стисла
після Европ досвідчена1 рука.
Десь Дорошкевич з ним вітався кисло,
не раз скубла десниця Десняка.2
Кінець. Мечем Дамокловим нависла
сувора резолюція ЦК.
Дарма, що він, у піджаку старому,
пив скромний чай, приходячи додому,
і жив црацьовником з юнацьких літ, —
он муза аж здригнулась, як почула,
що ті переклади з Гомера і Катулла
відродять капіталістичний світ".
(1. Досвідчена — натяк на Досвітнього, що став по боці неоклясиків. 2. Десняк — пролетарський критик.)
Глузуючи з поетів, які старалися догоджувати, як Савченко, Загул, Поліщук, написав Зеров глузливу пародію на один вірш свого товарища Драй-Хмари:
Ні, не Еллада ти. Сучасности над нами
червоний прапор... Чорні димарі...
Донбас прийдешньому відчинить брами,
і Савченко блискучими рядками
на подушку оберне угорі
сліпуче сонце...
— ... Мексико майбутня,
неокласичних виженеш жерців,
і мов Загулова побідна лютня,
ти задзвениш, велика і могутня,
під проводом Поліщуків.
Взагалі неоклясики не цуралися пародій, охоче їх писали не тільки на ворожих людей, а навіть на самих себе, і ніхто, певна річ, за це не ображався. Ось зразок злісної епіграми з-під пера Зерова, що має наголовок "Напис до останньої Загулової книжки":
Я раб і наймит? Як же так? —
Зо мною ручкається сам Щупак!
Моє йдеологічне пійло —
для всіх правдивих громадян:
його змолитвував Самійло,
а спаламарив Хуторян.
Цікаво, що в тих сатирах слова "хуторян" і "поліщук" можна і з малої, і з великої літери писати, бо надано їм подвійного сенсу. От один із найкращих Драй-Хмариних віршів:
Стогнала ніч. Вже гострі глиці
проколювали більма дня,
і синьо-золоті грімниці
дражнили відгульня-коня.
Розбурхалася хмар армада, —
а ти, опалена, в огні,
ти, вся любов і вічна зрада,
летіла охляп на коні.
Під копитом тріщали ребра,
впинались очі в образи, —
а ти розпліскувала цебра
передсвітанної грози.
Із бур, о молода гонице,
ти пролила своє даиня —
і світом гомін і стрілиці
дзвінкокопитого коня". (1925)
На вірша цього Юрій Меженко написав був таку пародію:
Куди ти прешся, молодице,
отак наосліп, навмання?
Наколеш око на ялицю —
чолом розтрощиш кам'яницю —
і все на "ицю" і на "ня".
Не доженеш ти таємниці,
скочивши охляп на коня,
то ж то не кінь, і не кониця,
і не тигриця, не левиця,
то — звичайненьке шкапеня.
Слід ще згадати один жартівливий колективний твір, де неоклясики поглузували трошки з самих себе та й з супротивників своїх. Назва цього твору "Неоклясичний марш". Він містить у. собі хорові партії і сольові номери:
Неоклясичний марш
Хор.
Ми — неокласики, потужна революційна течія:
йдемо напружено і дружно... Леконт де Ліль, Ередія!1
Ми виникаємо стихійно,
щороку сходячись на чай.
Страшися, "Плуже" безнадійний2
і статут овій переробляй!
Филипович (сольо).
Я славив землю, славив вітер
і врешті вийшов на простір,3
щоб лити з ясномудрих відер
музику звечорілих зір.4
Мене позбавлено емоцій5
і збезсучаснено давно,
але на тридцять третім році
почав я славити кіно.6
Хор.
Ми — неоклясики, єдиний
ще не зіпсутий молодняк.
Покинь свої, Сашуню, кпини,7
бо славить нас уже Десняк.8
Рильський (сольо).
Я з білих островів з'явився,
поплив у синю далечінь,
в рахунку весен помилився,
крізь бурю й сніг іду, як тінь.9
Учіться, молоді поети,
блюдіть анапест і устав.
Вінок сонетів, тріолети
я, не писавши, написав.
Хор.
Ми не поети, а піїти, —
коли не з нами, обминай.
Верлібри пишем знаменито:
Едшмід, Вергарн, Шпільгаґен, Гайм.10
Бургардт (сольо).
Загул пошив мене в поети,
втопив у липовім меду....
З заліза я кую сонети:
що хочеш, те й перекладу!11
Хор.
Ми лебедю рівня і щуці,12
а рак червоний нам дарма.
Хоч ми й не робим революцій,
але й життя від нас нема.13
Драй-Хмара (сольо).
А я ковчег покинув Ноїв,
прибившись на червоний шлях,
і муку слова заспокоїв
в Шехеразадиних садах.14
Наосліп, охляп і юрбою
за словом слово ткне і мкне,
і Арарат за Магалою15
лякає товтрами мене.
Хор.
Ми — неоклясики, завзято
милуємось на древній світ
і все не хочемо вмирати:
Гомер, Горацій, Геракліт16
Зеров (сольо).
Палю я ладан Аполлону,
покладений у саркофаг.17
З академічного амбону
чревовіщаю, яко маг.
Мій дар: костриця Буревію,
а Хвильовому мадриґал,
Загулові — калататія,
а Савчевкові — капітал.
Хор.
Ми — неоклясики, потужна
літературна течія.
Ступаєм дружно, харалужно:
Леконт де Ліль, Ередія!
Могилянський (сольо).
І я боєць за вищий рівень,
неоклясичний славлю хист,
та проспіває тричі півень —
і в "Правді" — отреченний лист.18
Масонський вигляд, жест лицарський
і під пахвою пук цитат, —
Мій Санчо-Панса — Луначарський,
а Маркс мій приятель і брат. 19
Хор.
Поникни, гордий Пилипенку!20
Багато є у нас імен:
в нас Голоскевич, Титаренко,21
Сковорода і де Бальмен.22
Над українськими ланами
дух неоклясики буя,
і раз-у-раз чаюють з нами
Леконт де Ліль, Ередія!
Сучасність (простягаючи руки й переходячи з рим на асонанси):
О, плем'я горде, неслухняне!
Не одвертайся, не тікай, —
приїде в лоно Авраамле
до Соломона Щупака.23
Апотеоза.
(1. Леконт де Ліль та Ередія, французькі поети-парнасцці, користувалися найбільшою пошаною серед неоклясиків; вони ж їх і перекладали.
2. "Плуг" – пролетарська літературна організація.
3. "Земля і вітер" та "Простір" – дві збірки Филиповичевих поезій.
4. "Музика звечорілих зір" – рядок, що трапляється в одному з віршів Филиповича. "Ясномудрий" – один з ужитих поетом епітетів. Порівняй: "Метелик ясномудрої Мінерви".
5.