Ти думаєш, що як я перекупка, то мене можна й зневажати? Я на шаг обдурю, а на карбованця вам, сибірним, правди скажу! От що! Хай збереться хоч уся вулиця, а Секлита за себе й за свою дочку встоїть. Стріляй на мене, а я таки на своєму стану, за правду стану! (Б'є кулаком об кулак). Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно: не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка!
Г о л о х в о с т и й (набік). От, не вирвусь! (До Секлити). Та, присяйбі, і не думав безчестити! (Хоче знову вирватись).
С е к л и т а. Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!
Г о л о х в о с т и й (набік). Ой пропав я! (До Секлити). Цитьте! Не кричіть-бо!
С е к л е т а. Що-бо? Кричу, бо маю право! Поліція, поліція!
Г о л о х в о с т и й (набік). Потопить, бісова баба, чисто потопить! У Сірків уже й віконниця одчиняється! Господи, ну що його робити! (До Секлити). Слухайте сюди…
С е к л и т а. Калавур!
(Здалеку почувся свисток.)
Г о л о х в о с т и й. Ой, поліція! Шкандаль! (До Секлити). Слухайте сюди, не кричіть; я всю правду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чесне маю на думці: я її хочу сватати…
С е к л и т а. Дури кого іншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!
Г о л о х в о с т и й. Та я не панич, а простий міщанин,— то тільки зверху на мені образованность!
С е к л и т а. Брешеш!
Г о л о х в о с т и й. Та щоб я луснув... Недалеко тут мій дом! Я родич Свинаренків.
С е к л и т а. Якого? Петра?
Г о л о х в о с т и й. Еге ж, Петрів племенник.
С е к л и т а. Та хіба ж міщанину пристало бути свинею?
Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, я вашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, от хоч зараз оддайте, то візьму.
С е к л и т а. Присягнись мені, ходім до церкви!
Г о л о х в о с т и й. Та чи я ж чоловіка вбив, щоб серед ночі присягати! Вірте мені, я чоловік благородний, образованний, і божусь, і присягаюсь, що не піддурюю; бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра на своїх ремінних пасах повісився, бодай я зарізався в своїй хаті своєю бритвою, коли не вірите!
С е к л и т а (бере грудку землі). їж святу землю, то повірю! На, їж!
Г о л о х в о с т и й. Хіба ж я вовк, щоб їв землю?
С е к л и т а. Їж, на, їж, то повірю!
Г о л о х в о с т и й. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде!
С е к л и т а. Та ви брешете! Присягніться мені хоч на Братській!
Г о л о х в о с т и й. Нехай мене покарають всі печерські святі! Нехай мене покриє великий лаврський дзвін, коли я брешу!
С е к л и т а. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!
Г о л о х в о с т и й (набік). От, не одсахнусь. (Стає на коліна). Ну, хай мене поб'є Братська божа матір, коли брешу!
С е к л и т а. Ну, тепер вірю, тепер вірю!
Г о л о х в о с т и й (обтрушує штани; тихо). От іще через цю каторжну бабу бруки запачкав! (До неї). Так я незабаром до вас і на заручини.
С е к л и т а. Про мене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!
Г о л о х в о с т и й. Нащо мені? І свого досталь! Аби Г а л я!
С е к л и т а. Так заходьте ж; раді будемо!
Г о л о х в о с т и й. А де ж ваша хата?
С е к л и т а. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подол зна. Глядіть же, не обдуріть; а то і живим не випущу! Од Лимарихи не сховаєтесь! Г о л о х в о с т и й. Та буду ж, буду!
(С е к л и т а виходить.)
ВИХІД XI
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й (озирається). Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-богу! (Утирається). От це вскочив, так вскочив — понікуди!
(Завіса)
Дія друга
(Велика світлиця Сірків, по-міщанськи, але з претензією вбрана. Одні двері в кімнату, наліво — в пекарню, просто — вхідні).
ВИХІД І
(Я в д о к і я П и л и п і в н а сама.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а (сидить коло столу і обмахується хусткою). Ну й день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора не доспала; упріла тільки, страх! (Утирається хусткою). А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свиридовичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні вонять! Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса... Та чого він не йде? Скучно самій. П р о н я пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити... Прокопе Свиридовичу, та вставай-бо!
ВИХІД II
(Я в д о к і я П и л и п і в н а і П р о к і п С в и р и д о в и ч .)
П р о к і п С в и р и д о в и ч (виходить потягаючись). Якось мені невірно... чи недоспав, чи переспав... Мовби хочеться чогось — чи хвигів, чи солоних огірків? (Сідає коло Явдокії Пилипівни). Як тобі здається?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Добрий сум! Пішов у свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Забуркукав, мій сивесенький! (Присовується ближче і поправля йому чуба).
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді вертівся коло тебе!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі...
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та так, так! Уже давно б час!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого давно? Ще вони молоді!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки бог прибрав.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Мало чого ні: мені нічого було перебирати, а Проні треба неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Хіба в неї було мало женихів?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так чому ж не йшла?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Заманулось чорти батька зна чого, а по-мойому — наш би брат краще.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи офіцер шукатиме жінки гарної, а наша П р о н я, нівроку, на тебе схожа! (Махнув рукою).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!
(Чути дзвін.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять... (Хреститься), Піти, так щось ноги болять... може, бог простить уже.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та і П р о н я ж просили, щоб конешне дома були, не виходили...
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Що ж там?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Про те вже вони знають... Либонь, гостя якогось важного приведуть.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А! То давайте чаю або горілки.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Горілки і не думай, бо П р о н я сердитимуться, як побачать.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Що ж це? Уже ні з'їсти, ні спити не можна? Та це через великорозумну дочку життя нема: і то не так, і того не роби, і туди не ступай, і в тім не ходи, і так не говори! Ох, ох, ох!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А тобі для дочки важко і приятність зробити? Одна ж тільки.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та одна ж, та й та нас "урається; все гримає, що ми прості, по-мужичи говоримо, соромиться батька й матері... ох, ох, ох...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Правда, та що ж робить, Коли ми уже до них не підійдемо? Вони вже під панську стать пішли...
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та панія ж, а не дитина!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Зате ж розумні!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ет! Отой пенціон у мене ось де! (Показує на потилицю).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ти знов уже почав?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та й мовчу ж... Та давайте ж хоч чаю абощо!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Химко, Химко!
ВИХІД III
(ТІ ж і X и м к а.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чи самовар готовий?
X и м к а. Ні, ще не ставила.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Так наставляй же зараз.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Слухай, як укинеш жару, то збігай, будь ласка, у церкву до дячка та попроси трошки табаки.
X и м к а. Збігай! Близький світ!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та що це ти вередуєш! Куди ж вона, у вівтар ускочить, чи що?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та я й мовчу... Так подавай же хоч самоваря скоріще!
X и м к а (зачиняючи двері). Своєю душею не нагрію" як закипить, то й подам.
ВИХІД IV
(Ті ж і П р о н я.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Де це ви, доню, ходили?
П р о н я. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Що ж там?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чи не черевики купила?
П р о н я (розвиває папір і виймає чепчик з червоними стрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову).
(Мати одхнляється.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
П р о н я.