Довго ми йшли мовчки. Нарешті ж я не стерпів і запитався у Обруча:
— Невже ж вони божевільні?
— Не знаю,— відповів мені Обруч,— не знаю! Ми лікуємо тут їхнє тіло більше, нерви тощо. До душі ж їхньої ми не торкаємося.
— Але здоров'я >й душі багацько залежить від здоров'я тіла?
— Також саме, як і навпаки, здоров'я тіла залежить і від здоров'я душі. А про те, де кінчається межа одного і зачинається другого, я не знаю!
— Але взагалі вони люди ненормальні?
Пан Обруч спинився, спинив і мене. Подивився він пильно на мене та й сказав:
— Еге! Вони взагалі ненормальні! Але чи нормальні були ті, які дали людськості порох, пару, електричність тощо? Га?
— Не знаю!
— А ви? Ви міркуєте, що ви нормальні?
— Не знаю! А ви?
— Та й я ж! Нормальні тепер на світі тілько ті, які мету свого всього життя обмежують добробутом тілько власної шкури та жолудка, яких усе побічне, окрім власного "я", нь чого не торкає. Еге, отті-то нормальні! Всі ж останні, без виключок, усі анормальні. Також і я, також і ви, також і ті, тілько ті вже над усіх ненормальні!
Харків, 1899 р.