Коли людина починає цікавитися всіма питаннями, вона не вирішує жодного. Тоді немииуче вое повертається до директора, ждуть тільки його вирішень,— "вот приедет барин, барин нас рассудит". Того дня, коли я дійду до такого рівня, мене треба негайно знімати з роботи й виганяти з науки, бо, виходить, я не організовував, а гальмував її розвиток. Керівник повинен мати вичерпну інформацію., але іноді вій має право скористатися й з безтурботної необізнаності і таким чином надати свободу дій своїм заступникам і співробітникам.
Олексієві Кириловичу видавалося, що найбільшу свободу дій Карналь надає Кучмієнкові. Всі чомусь вважали, що Карналь і Кучмієнко близькі друзі. Вони й справді були родичами, одруживши два роки тому своїх дітей, становище Кучмієнка в об'єднанні не викликало ні в кого найменших сумнівів. Це був чоловік, якого коли й не поважали, то принаймні побоювалися, хто відверто, хто потай. Олексій Кирилович, міряючи людей на свій аршин, сприйняв був турботливість Кучмієнка щодо академіка як свідчення любові й намагання створити для Карналя ідеальні умови роботи. Та ось минули місяці, і що ж? Чим допоміг Кучмієнко академікові? Стежив, випитував, удавав іщосили уважливість, набридав, заважав, іноді просто шпигував.. Навіщо? Чому? Як міг академік таке терпіти?
Але це вже належало до історії, а Олексій Кирилович був людиною діла, його думки й турботи спрямовані були не назад, а тільки вперед. Він відзначався терплячістю в поводженні, у взаєминах з людьми, поки демонстрував її щодо Кучміенка, але після поїздки до Придніпровська не витримав навіть він.
Щоправда, не кинув трубки під час розмови з Кучміенком, а поклав її делікатно, так, ніби не хотів завдати болю телефонному апаратові, але ж поклав, урвав розмову і згодом цілу годину не озивався на жоден телефонний дзвінок, вважаючи, що то добивається до нього Кучмієнко, знаючи напевне, що той не принизиться піднятися на два поверхи ліфтом і зайти особисто до кімнатки помічника.
Він витерпів до самого обіду, так і не знявши трубки, хоч могли дзвонити й до академіка, запрошувати на сповнені "нудьги й фрустрації" наради, як висловлювався сам Карналь, щось пропонувати, вимагати, рідко — обіцяти.
Обід з першої до другої. їдальня спільна для всіх. Самообслуговування, столики на чотирьох, відкрита кухня з блиском нержавіючої сталі, веселий гамір, світлі барви, широкі вікна, на стінах графічні картини, написані електронними машинами: плетиво кривих, головоломні поєднання квадратів і багатокутників, космічні пейзажі серед дикого хаосу туманностей і завихрень, спокійні симетричні малюнки, гармонійні й тонкі, мов японські гравюри. Коли до їдальні кібернетиків потрапляли гості, то неодмінно ахкали:
— Це ж абстракціонізм! Хто дозволив?
— Електронна машина,— віджартовувався Карналь.— Вона вибудовує навіть гауссовські 51-кутники, в чому ви можете легко пересвідчитися.
Олексій Кирилович вибрав місце за столиком так, щоб мати перед очима якусь спіральну туманність. Не збагнеш, розкручується вона чи закручується: процес у самому розпалі, точнісінько, як у душі в Олексія Кириловича. Йому ніхто ніколи не заважав обідати, знаючи, який заклопотаний помічник академіка, ніхто не підсаджувався, давали спокійно з'їсти обід за сімдесят шість копійок — борщ, шніцель січений, компот або кава, салат, залежно від пори року — із свіжих овочів або з квашеної капусти. Стандартний обід не обов'язково призводить до стандартизації мислення. Казали, що це афоризм Карналя, але пустив його в обіг Кучмієнко, мабуть, аби виправдати уніфікацію обідів, введену за його ініціативою. Зробив він це, як сміявся дехто, для того, щоб їсти завжди те саме, що й Карналь. Колись у їдальні був більший вибір, але це допроваджувало Кучмієнка буквально до розпачу, бо коли він не встигав пообідати водночас з Карналем і прибігав трохи пізніше, то допитувався у кухарів:
— Що сьогодні їв академік? Давай мені те саме!
Він намагався наслідувати Карналя навіть у зачісці й набридав перукареві, в якого академік завжди підстригався:.
— Стрижи мене, як Карналя. Що? Голова не така? Чуб не так росте? То в тебе руки не з того місця виросли.
Єдине, в чому Кучмієнко був оригінальний, це в костюмах. Носив тільки з матерії в клітинку — більшу або меншу, залежно від моди, від пори року й просто від примх.
Обідав він теж завжди сам, хоч радо вітався з усіма, ласкаво всміхався, обіцяв, заохочував: "Заходь, заходь! Підписати? Принось! Подзвонити? Подзвонимо!" Олексія Кириловича в їдальні не зачіпав ніколи, "дотримувався декоруму".
Але сьогодні не встиг Олексій Кирилович сьорбнути ложку борщу, як на його столик брязнув емалевий підніс з таким самим обідом, тоді ногою відсунуто стілець, зображення спіральної туманності заступило широке черево, обтягнуте сірим, у велику клітину піджаком, черево схитнулося, його власник усівся навпроти Олексія Кириловича, вдоволено поплямкав соковитими губами, добродушно промовив:
— Ось де ти, голубчику! А я тарабаню по телефону.
— Прийшов пообідати,— скромно пояснив Олексій Кирилович.
— Обідати мають право всі трудящі. А от ти мені скажи, чом трубку кидаєш?
— Я не кидав — поклав.
— Поклав? — здивувався Кучмієнко.— А я й не розібрав: кинув чи поклав. Ох, ти ж дипломат який, Олексію Кириловичу! Та ти їж, а то прохолоне. А холодний борщ, то вже не борщ — помиї.
Сам він устигав і говорити, і їсти — швидко, вміло, пожадливо, з апетитом.
— Я так і думав,— переходячи до шніцеля, сказав Кучмієнко,— подумав і вирішив: там була жінка. Мене, брат, не обдуриш.
— До чото тут жінка взагалі? — здивувався Олексій Кирилович.— Петро Андрійович...
— Петро Андрійович холостяк такий самий, як я. Ми з ним трагічні холостяки, коли хочеш. Тримаємося, поки тримаємося. Це таке діло. Житейське. Але він переживає більш за мене. Аби не я, то й не знати, як би воно... Ти чоловік новий, тобі воно чуже. А мені...
Кучмієнко перейшов уже до компоту, а Олексій Кирилович застряв, здавалося, безнадійно на борщі, хоч говорити йому Кучмієнко й не давав.
— Я повинен його оберігати! Це мій обов'язок громадянський, коли хочеш. А тут ви пропадаєте — і як у воду. Таке буває тільки тоді, коли заплутується жінка.
— Та ніякої жінки...
— Тоді чому не повідомив про приїзд? Сказали — повертаєтесь у понеділок, а приїхали в неділю. Машину не послав, сам не зустрів...
— Петро Андрійович машиною не користується, ви ж знаєте...
— Не розказуй мені байок! Ще й як користується, коли припече! То кажеш, сажі —приїхали, <без нікого? А Совинського бачили?
— Він там шалдаоджує роботу АСУ іна металургійному.
— Наладнає, той наладнає! .Академік обіцяв йому щось?
— Обіцяв? Не можу сказали.
— Ну, запрошував назад? іНовеїрнутеея сюди просив? Кликав?
— Ви ж знаєте...
— Я все знаю, а от хочу пточути вад тебе, бо ми з тобою однаково відповідаємо за Карналя. Він, брат, мов та велика дитина. А про Совинського 'я ж тобі розповідав. Хлопець меткий і баламутний. Повернеться — знов тут почнеться...
— Петро Андрійович дуже високої думки про Совинського як про спеціаліста.
— А я — ти думаєш — якої? Теж високої! Але Петра Андрійовича цікавить тільки технічний бік справи, а я відповідаю за людський елемент. Спеціаліст Совинський прекрасний. А як людина? Що за чоловік? Хто це знає? Я знаю, бо відповідаю. То, кажеш, не запрошував? І зустріли вас, мабуть, неважно, раз ви так швидко прикотили назад?
— Зустріли нормально.
— Обід де був?
— В обкомівській їдальні.
— Теж мені обід. Ті самі сімдесят шість копійок, що й у нас. Навіть пива не дають. Не могли пообідати в ресторані? Хто вас зустрічав? Директор заводу? Мабуть, молодий. Молоді нічого не знають і не вміють. Старі кадри, ті знали поводження. А тепер комсомолія пішла — суцільна несолідність. Ну, доїдай шніцель та йди до свого академіка. Він чому не обідає?
— Не знаю. Він не завжди обідає. Забуває.
— А ти нагадуй. Не бійся нагадувати. Тобі довірено все — здоров'я Карналеве теж.
Кучмієнко добродушно поплескав Олексія Кириловича по плечу й пішов з їдальні, милостиво розкланюючись з керівниками відділів і даруючи усмішки всім, хто траплявся йому на дорозі. Усміхнений тигр! Стрибне — й не помітиш. Але тигр стрибав за поживою, а Кучмієнко? Він лишався для Олексія Кириловича незбагненним і загадковим. Небезпечний — так, але чому? Може, через те, що його підозріливість межувала з про-видництвом. Такий, коли вже захоче, доскіпається до всього. Побоюючись, що Кучмієнко не заспокоїться і, не задовольнившись його запевненнями, все ж спробує розвідати більше про їхню поїздку, надто ж про повернення, Олексій Кирилович вирішив попередити Анастасію.
Знайшов її по телефону в редакції лише другого дня, спитав, чи міг би з нею побачитися в зручний для обох час, Анастасія спитала його:
— А який час для вас найзручніший?
— Взагалі-то в мене день ненормований, Петро Андрійович часто затримується на роботі; а я то й ще частіше, але це не має значення.
— А вдома вас не лають?
— Дружина ще й рада, коли я приходжу лшне: пізно, аби переспати. У нас, знаєте, малометражна двокімнатна, а ми маємо двох хлопчиків, такі жваві й веселі парубки, що для мене місця в квартирі, власне, й не лишається.
— Чому ж академік не подбає за квартиру длж вас?
— Він квартирами не займається,, до того ж. я ще мало тут працюю. Та ми з дружиною й не скаржимося.. Район гарний, сонячна сторона, близько дитсадочок. Одне слов©,, все прекрасно. Про мене ви не думайте. Коли, зручно вам?
—> Можна було б сьогодні, але я ввечері пообіцяла бути в Будинку мод. Давні мої інтереси. Іноді я помагаю дівчатам демонструвати моди.
— Де це?
— А ви ніколи не були в Буддаку мод?
— Уявіть собі.
Вона сказала, куди приїхати, і він добрався туди, коли вже почалася демонстрація моделей, пропонованих на осінь... Жіночі костюми з довгими, конусоподібними спідницями (майже все в клітинку, ніби в Кучміешка, тільки й того, що клітинка тут ще більша і виразніша), легенькі пальта,, розширені донизу, все гарно розлітається;, оголюючи стрункі шги модельерок, взуті в черевики— на ВИСОЧІЄІШІШХ товстих підборах, (підборами просто по чоловічих серцях,, трах, трах, трах!:), вже без "платформи", на тоненькій підошві, високі дівчата протаивали по вузькому помосту, що пролягав посеред залу, ступали дрібно, мов^ спутані, тупцювалися майже на місці, щоб дати можливість, глядачам оцінити переваги того чи іншого ансамблі®, якоїсь вдалої дрібнички, деталі, акценту, кольору, виточки, шва.