Естонія, Великобританія, Латвія, Литва, Данія, Норвегія, Польща — країни, які найбільше стривожені російською агресією, — підписали угоду про створення корпусу швидкого реагування в межах дозволеної чисельності. "Ми надсилаємо дуже чіткий сигнал Росії про відданість зобов'язанням зробити всі необхідні кроки для надання ефективного захисту та безпеки нашим союзникам. Ви побачите більше видимої присутності НАТО на сході", — заявив генсек блоку Андерс Фог Расмуссен.
Було також затверджено пакет заходів, що сприятимуть просуванню Грузії до НАТО. Висловлено схвальну оцінку прагненням Чорногорії відповідати критеріям альянсу. Очікується, що ця балканська країна стане членом блоку до кінця наступного року. А що ж Україна? Які в неї шанси опинитися під захистом натовського щита? Про жодні конкретні строки щодо цього не йшлося. Расмуссен назвав нашу державу "особливим партнером блоку впродовж багатьох років", високо оцінив унесок України в операції НАТО, але дав зрозуміти, що ніяких привілеїв у зв'язку з тяжкою ситуацією для неї не буде, країна має відповідати всім критеріям альянсу, серед яких не лише високий ступінь обороноздатності, а й суттєві успіхи в реформуванні економіки, боротьбі з корупцією, соціальній політиці. Проте пообіцяв допомогу. Будуть створені чотири трастові фонди, які фінансуватимуть кілька програм тактичного і стратегічного значення. Зокрема, альянс допоможе в організації кіберзахисту державних структур, поліпшенні військової логістики, систем командування, управління та комунікації, реабілітації поранених військових, в реалізації оборонної реформи. Розміри трастових рахунків не розголошуються. Утім відомо, що НАТО безпосередньо виділить Україні 15 мільйонів євро (сума досить скромна).
Дуже важливо, що кілька країн-членів НАТО на двосторонніх засадах погодилися поставляти в Україну летальні (смертоносні) і нелетальні (несмертоносні) види озброєнь. Розвіялися побоювання, що Захід хоче досягти компромісу з агресором за рахунок суверенітету та територіальної цілісності України. "Ми, глави держав і рада комісії НАТО — Україна, єдині у своїй підтримці суверенітету і територіальної цілісності України в межах її кордонів, визнаних світовою спільнотою. Ми суворо засуджуємо нелегальну, нелегітимну, самовільну анексію Криму Росією і відчайдушні спроби РФ дестабілізувати Східну Україну в порушення норм міжнародного права. Ми закликаємо Росію відмовитися від анексії, яку ми не визнаємо і ніколи не визнавали", — йдеться у підсумковій заяві саміту.
Рішення і заяви саміту викликали розгубленість і роздратування Кремля, який, вочевидь, сподівався, що "гнилий" Захід не наважиться адекватно відреагувати на його нахабство. "НАТО звикло звинувачувати Росію в постачанні зброї ополченцям, проте його дії створюють підґрунття для того, аби критично оцінити дії блоку. Дуже важливо: слова це чи конкретні справи. Якщо останнє, то ми повинні зробити висновки", — заявив голова міжнародного комітету Держдуми РФ Олексій Пушков.
Порятовані? Захищені? Підстав для ейфорії мало. Поки що конфлікту не видно кінця-краю, більше того: доводиться констатувати, що він вийшов на новий етап — глобальний. Наступний хід за Кремлем...
Оборонні відомства США, Італії, Польщі та Норвегії спростували інформацію про те, що надаватимуть озброєння Україні...
Правда за нами
6 вересня 2014 рокуНа війні все не так, як у природі: чим ближче конфлікт до заморожування, тим гарячіше. Мабуть, саме тому після оголошення мирного плану Путіна 3 вересня протистояння на Сході України сягнуло піку. Здавалося, що перед переговорами у Мінську, які були призначені на п'ятницю 5 вересня, сторони поспішали добитися найвигідніших позицій. Росія нашпиговувала регіон важким озброєнням, новими контингентами найманців та кадрових військових, Україна з останніх сил стримувала цю навалу, розуміючи, що в разі перемир'я захоплені території можуть надовго опинитися під окупантом. Звісно, якби НАТО чи США ще кілька місяців тому надали Україні військово-технічну допомогу, то переговорні позиції нашої сторони були б набагато сильніші, врешті-решт, і конфлікту на цей час вже могло б не бути.
Нагадаємо, що сім "мирних" пунктів Путіна, оголошених під час візиту до Монголії, передбачали припинення наступальних дій з обох боків, відведення українських військових од населених пунктів, обмін полоненими, створення гуманітарних коридорів та міжнародне спостереження за режимом припинення вогню. В той же час Президент України Порошенко заявив, що план повинен містити взаємні зобов'язання щодо режиму двостороннього припинення вогню, його моніторингу та підтвердження з боку ОБСЄ, а також виведення всіх іноземних військ із території України, запровадження буферної прикордонної зони і звільнення всіх заручників та тих громадян України, які незаконно утримуються на території РФ.
Виникає запитання: чому Путін запропонував "мир", а Порошенко одразу погодився? На думку професора Європейського університету в Санкт-Петербурзі Григорія Голосова, Росія опинилася в такому становищі, коли "без мінімально правдоподібного прагнення до миру вже не обійтися". Себто Путін став побоюватися, що, по-перше, його лицемірна політика вже не користуватиметься довір'ям у Росії, а тим паче на Заході, по-друге, він може безповоротно втратити будь-який уплив на Україну. Російський професор вважає, що Путіну легше погодитися на так звані "ДНР" і "ЛНР" у складі України, ніж створювати Новоросію і звалити на власні плечі купу соціально-економічних проблем, пов'язаних із відновленням зруйнованого регіону. Петро Порошенко теж у глухому куті, вважає вчений. Український Президент так і не зміг добитися перекриття російського-українського кордону, а його відкритість надала ополченцям практично необмежені ресурси для продовження війни. Експерт досить прозоро натякнув, що російське суспільство здогадується про пряму військову участь країни в конфлікті на Донбасі, для України ж в умовах украй ослабленої економіки ця війна набуває безперспективного і катастрофічного характеру.
Виходить, що в разі реалізації "монгольських" ініціатив Путіна ми повертаємося до березневої ситуації, коли Москва вимагала від нас федералізації? Тобто все йде за планом кремлівського стратега? Схоже, він, добившись перемир'я, зможе і санкцій Заходу уникнути, і продовжити тримати нас за горло з допомогою "ДНР" і "ЛНР". Виникає запитання: а навіщо було город городити і кидати в м'ясорубку тисячі наших хлопців. Не полишає прикре відчуття, що Україну "злили" на догоду інтересам Кремля.
У громадськості було багато сумнівів з приводу формату контактної групи з участю представників ОБСЄ, України, Росії і так званих ДНР та ЛНР. Мовляв, якщо фактично ми воюємо з Росією, то чому остання виступає в ролі посередника, а не сторони переговорів? Але і Україна, і ОБСЄ закрили на це очі. Нашу державу представляв екс-президент Леонід Кучма, Російську Федерацію — посол цієї держави в Україні Михайло Зурабов, ОБСЄ — Адельхейд Тальявіні, "дипломатичну" місію "ДНР" та "ЛНР" очолили прем'єри так званих ЛНР та ДНР Ігор Плотницький, Олександр Захарченко та віце-прем'єр "ДНР" Андрій Пургін.
За підсумками переговорів підписали протокол із дванадцяти пунктів: забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї, моніторинг і верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї, постійно діючий моніторинг на російсько-українському кордоні і верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України і РФ, провести децентралізацію влади шляхом прийняття закону "Про порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей (закон про особливий статус), негайно звільнити всіх заручників і незаконно затриманих осіб, ухвалити закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, які мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей, продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог, ужити заходів для поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі, провести дострокові місцеві вибори відповідно до закону про особливий статус регіону, вивести незаконні озброєні формування, військову техніку, а також бойовиків із території України, ухвалити програму економічного відродження Донбасу, надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій. Вогонь, згідно з цим документом, мав припинитися з 18.00 п'ятого вересня.
Чи надовго втримається перемир'я? Як уже зазначалося, Путіну такі умови на цьому етапі вигідні, отже, можна припустити, що він вимагатиме від ополченців припинення вогню. Проте вони починають грати роль "незалежних" од Москви (можливо, за її ж указівкою). Олександр Захарченко нещодавно заявив, що настанови Москви вони сприймають як рекомендації — і не більше. Але, судячи з того, що вогонь і провокації з боку "ДНР" і "ЛНР" не припиняються, сепаратисти явно переграють. Висловлюються припущення, що "вогонь під час перемир'я" також узгоджено із Москвою. Сценарій простий: якщо режиму припинення вогню не дотримуються, що зафіксують усі сторони конфлікту і посередники з ОБСЄ, значить, на Донбас треба вводити "миротворчий контингент". Оскільки миротворці під егідою ООН на Схід України увійти не зможуть, бо Росія заблокує таке рішення в Радбезі цієї організації, то Путін запропонує ввести свої, точніше, надати статус "миротворців" тим регулярним військам, які вже воюють на Донбасі. До речі, так само Росія діяла в Придністров'ї.
І найболючіше питання: чи прийнятний для України мир ціною фактичної автономії Донбасу? Чи це не капітуляція? А може, перепочинок перед вирішальною битвою? Думки різні. Тим часом суспільство умовно вже розділилося на партії війни і миру. До першої належать бездарні генерали та політики, які, експлуатуючи тему патріотизму, прагнуть зробити кар'єру, до другої — більшість учасників визвольної операції, їхні матері, жителі Донбасу, біженці. Що ж далі? Усе значною мірою залежатиме від ситуації в Україні. Якщо соціально-економічні реформи будуть успішні, "територія з особливим статусом" через кількадесят років може "розсмоктатися", тобто органічно інтегруватися в українське суспільство.