Парад планет

Євген Гуцало

Сторінка 38 з 62

Третю важливу лінію, лінію серця, рукогадальник Майкл Мак­говерн бачив у грибка маслючка навіть не з двома гілоч­ками, що свідчили б про успіх у житті й благополуччя, а з трьома, й ці три гілочки на лінії серця виказували його добре й чесне серце, розвинуте естетичне почуття, чесність, правдивість. Він любить підсолоджувати свої по­чуття, особливо ж погомоніти з молодичками.

Далі заморський хіромант переходив до лінії Сатурна в шановного Хоми Хомовича, вказуючи, що в яблунів­ського колгоспника лінія Сатурна починається не в проміжку між горбиком Венери й Місяця, не поблизу рівнини Марса, не на самому горбі Марса (це було б прикметою життя, сповненого жорстокої боротьби з долею, але бо­ротьби переможної), а лінія Сатурна в грибка маслючка починається з горбика Місяця, себто з нижнього краю ребра долоні. А тому-то чудотворець Хома є неперевершеним фантазером, тому-то він завжди натхненний, завжди спізнає раптові осяяння великих і малих думок, йому завжди щастить навіть за тих ситуацій, із яких ніхто б не знайшов виходу. І як добре, вигукував Майкл Макговерн, що лінія Сатурна в грибка маслючка тягнеться до сонячного, себто безіменного пальця, — така особливість свідчить про його вроджений потяг до мистецтва!

Лінія щастя, тобто лінія сонячна, в Хоми була рівна, ясна, чиста, пряма, без сторонніх знаків і гілок, що йдуть униз. Починається вона від лінії життя і горбика Місяця, йдучи до пальця Сонця. Старший куди пошлють — дитя Меркурія! — тому-то й процвітає в колгоспі "Барвінок", утверджуючи труд як мистецтво, що в нього така виразна лінія щастя. Маючи лінію щастя, яка йде з горбика Місяця, грибок маслючок своєю буйною фантазією, звичайно, міг би сягнути вершин в оперному чи балетному мистецтві, в мистецтві еквілібристики чи ексцентрики, але хіба на яблунівському корівнику він подеколи не виступає як неперевершений ексцентрик, як видатний еквілібрист, як майстер оригінального жанру?!

Лінія печінки, або здоров'я, в грибка маслючка тягнеться, звісно, до мізинця, до пальця Меркурія. В Хоми ця лінія рівна, виразна, без обривів і знаків, значить, чоловік він міцного здоров'я, має добре травлення. І якби з такою лінією грибок маслючок за покликанням не вступив до колгоспу "Барвінок", то міг би домогтись видатних успіхів на терені ораторського мистецтва, а також зайнятись ад­вокатською практикою.

І — Кільце Венери!

Заморський рукогадальник Майкл Макговерн докладно змальовував специфіку розташування Кільця Венери на долоні в яблунівського колгоспника, як воно тягнеться крутою дугою від проміжка між вказівним і середнім пальцями до проміжка між безіменним та мізинцем. Древні хіроманти таку дугу називали поясом Венери, бачили за нею розбещеність і розгульність у почуттях, що ведуть до злочинів. Проте в грибка маслючка це рідкісне Кільце Венери свідчить про чудову будову тіла й незгасне здо­ров'я, яке, звісно, прагне виходу в тісному спілкуванні з жінками.

Скрупульозний педант Майкл Макговерн докладно роз­глядав кожну цятку на руці колгоспного трудівника, чо­тирикутник, трикутник, зірку, кружечок, острів, хрест, які щось означали й щось віщували. Помітивши на горбі Сатурна трикутник, він захоплено казав про схильність Хоми до магії і чаклування, до спіритизму, гіпнотизму, магнетизму. І як добре, втішався заокеанський рукога­дальник, що на горбику під мізинцем у грибка маслючка нема хреста, бо він же — дитя Меркурія, а Меркурій, як відомо, бог злодіїв, і хрест на його бугрі неминуче спричинився б до злодійства...

В одному з прикінцевих абзаців рукогадальник Майкл Макговерн знову нагадував свій постулат: "Рука — це жест; жест — це видиме слово; слово — це душа; душа — це людина. Отже, вся душа людини в її руці". І, звісно, доля старшого куди пошлють — у його руці, написана чітко, тільки читай!..

Хома Хомович Прищепа краєм ока передивився цю статтю в журналі "Ньюсуїк", який йому принесли разом із районною газетою, й сказав Мартосі за сніданком:

— Отой Майкл виріс, та ума не виніс. Авжеж, маю вдосталь сонячної енергії, ще не переживаю енергетичної кризи, як ото вони переживають. Гм, доказує, що моя доля — в моїй руці... Авжеж, свою долю міцно тримаю в своїй руці, нікому не віддам!

— Бачиш, назвав тебе дитям Меркурія, — образилась рідна жінка Мартоха, погортавши той "Ньюсуїк". — Досі ж ти був Хомовичем, мав батька Хому, а цей рукога­дальник бач, на що натякає! Та не було чеснішої жінки на всю Яблунівку, ніж твоя мати Явдоха! Де вона могла доп'ясти того Меркурія?!


РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ,

у якому старший куди пошлють, відчуваючи жахливу роздвоєність особистості, звідуе цефалогічні психози Мінгаззіні й жахи маячні еротичного переслідування, а також успішно навіює собі любов до скребкового транспортера

Неспроста, звичайно, зоотехнік Невечеря дорікав чудо­творцю Хомі, що той своїми зашкарублими мізками відстав від стрімкого поступу науково-технічної революції, яка вторгнулася на яблунівський корівник. Може, грибок мас­лючок і не відстав би, якби сам взяв активну участь у прогресивних змінах, якби вчасно пристав до гуртка таких технічних революціонерів, як доярка Христя Борозенна, фуражир Ілько Дзюнька, зоотехнік Трохим Невечеря. Але якби ж не отой золотоокий академік Йона Ісайович Ко­рогли!

Можливо, в практиці науково-технічної революції ко­мусь там у Великому Вербчому чи в Сухолужжі легко вдавалось розпрощатися з вилами-згрелями й чистити гній на корівнику скребковим транспортером чи шнековим на­сосом збирати й навантажувати гноївку. Можливо, отой хтось мав ясну свідомість, молодесенькі мізки, не журився за вчорашнім днем, бо жив днем завтрашнім. Можливо!

А в старшого куди пошлють Хоми Прищепи з Яб­лунівки раптом сталось роздвоєння душі й роздвоєння особистості... Начебто його навідало так зване анта­гоністичне марення Сегла, грибку маслючку здавалось, що він опинився в центрі протиборства двох антагоністичних сил, його єство стало ареною їхньої смертельної сутички, й сам він — лише пасивним полем бою.

В пору роздвоєння особистості (вила-згрелі ще не роз­люблено, а скребковий транспортер іще не полюблено) старший куди пошлють звідав хворобу, яку можна назвати як цефалогічні психози Мінгаззіні. Голова боліла так, наче їй забракло кількох дубових клепок, а в сутінковій свідомості спалахували дикі зорові й слухові галюцинації, які дивно б, здається, спізнавати рядовому яблунівському колгоспнику. Ввижались Хом: барвисті спалахи, зміїсті блискавки в хаті й на подвір'ї, а коли йшов вулицею, то марилось, що ось-ось із попутної вантажівки на ходу вискочить шофер, щоб кинутись на чудотворця з ножем...

Може, й не слід казати, а говорити слід, що в пору роздвоєння особистості жорстока доля послала старшому куди пошлють іще одне суворе випробування: він звідав жахи маячні еротичного переслідування. Якби від рідної жінки Мартохи, то можна б і не згадувати, а то ж... Варто йому вийти за ворота, як увижалось, що молода сусідка зі скромними очима шепоче: "Хомо Хомовичу, я така гарна, хоч із лиця води напиться, і ви ще хлопець молодий, як барвінок. Давайте з вами підемо за хлівець та й з моєї пшениці напечемо паляниці, а з вашої пряжі натчемо полотна!" Грибку маслючку від тих слів солодких пекло солодко в усьому тілі, але чоловік мусить тікати від баби, щоб уникнути непроханої зваби.

Утік недалечко, десь у левади, а в левадах між вер­болозів іде самогонниця Вівдя Оберемок, череслата й клубаста, і начебто так промовляє до старшого куди пошлють: "Горе людям із дітьми, горе ж мені без дітей, але мені хотілося б насіння навіть без весілля. То чи не посприяв би ти, Хомо Хомовичу, хоч одненьким маленьким, що не понесе ложки за вухо? "

Спантеличений чудотворець дременув далі від гріха, дійшов до мосту через ставок, а тут на мосту йде вчителька молодших класів їхньої школи Ганна Ксаверівна, яка, либонь, уже вдруге чи втретє молода, й так ози­вається: "Ви, Хомо Хомовичу, не будьте гірший торіш­нього: прийдете звечора, а підете ранком, — ніхто й не збреше, що ночували. Дайте ж обнятися й дайте по­цілуватися, любите мене вбрану — полюбіть й невбрану".

Чудотворець накивав п'ятами й від учительки молодших класів Ганни Ксаверівни! А тільки в той день чомусь ну кожнісінька жінка липла до нього, мов шевська смола до кожуха. Гаразд, що мудрий Хома зі своєю роздвоєною душею в роздвоєній особистості знав гаразд про ту маячню еротичного переслідування, яка з ним приключилась. А якби відати не відав? Добре, що поморочила Хому ота маячня еротичного переслідування — й відпустила, цю хворобу якась інша хвороба вхопила.

Куди його, роздвоєного чудотворця Хому, в цей час тільки заносило!.. Сів за столом снідати, взяв ложку в руку — й завмер у позі імператора Наполеона, що роз­мірковує про битву під Аустерліцом: зіниці розширились, не реагують на світло чи якусь там акомодацію й кон­вергенцію. Дивиться на нього Мартоха й лише головою співчутливо похитує: "Хай старший куди пошлють хоч раз у житті посидить так, як імператор, бо не тільки ж імператорам сидіти по-імператорськи. Гаразд, що манія величі, а не якась там астазія-абазія, що бідному Хомі ні лягти, ні сісти, ні спати, ні встати".

— Хомо, — казала рідна жінка Мартоха, — коли так страждаєш за вилами-згрелями, то краще не страждати!

— Авжеж, краще не страждати, — згоджувався Хома, — але ніяк не вийму їх із серця!

— Та взяв би до серця отой скребковий транспортер — і горя не знав би!

— Мартохо, чи я кажу, що не хочу взяти? Може, й візьму. Але так зріднився зі згрелями!

— Зріднишся з транспортером! Ось раніше ми в колгоспі теж не бачили ні балета на фермі, ні звіринця на буряках, ні шефів-академіків, а довелось, бо науково-технічна ре­волюція. Без цього тепер ні хліб не вродить, ні сало на свині не наросте. Не такий транспортер страшний, як ти його малюєш. Геть перевівся нінащо! Марно пропало й голодування, й макробіотичний дзен.

— Знаєш, як на душі? Наче одна рука тягнеться за вилами, а друга вже простягається до гноєтранспортера.

— Та сам себе вдар по руці, що тягнеться до вил, і перестанеш страждати. Бо й перед людьми совісно, що так побиваєшся. Дивись, щоб той Корогли знову не при­слав якого листа до правління за твою роздвоєну душу.

— Може бути...

35 36 37 38 39 40 41