Після годинного обговорення, до грамоти були включені такі умови участі запорозьких козаків у Московському поході:
– розширення козацької території на ті місця де проживає руський народ;
– зняття заборон та обмежень на православне віросповідання на Україні-Русі;
– збільшення чисельності реєстрового козацького війська;
– визнання з боку Польщі судової і адміністративної автономії України-Русі.
Коли Польський король погодиться на ці умови козаки готові прийняти участь у війні за наказом короля.
Це були фактично умови створення автономії України-Русі в складі Речі Посполитої. Але сказати, що така постановка питання була чимось надзвичайним не можна. Фактично вона повторювала умови Люблінської унії 1569 року, про які польський король разом з сеймом воліли не згадувати, а українська шляхта поступово приймала католицьку віру і не переймалася таким станом речей.
Коли Лев Сапега повертався з сейму, в Слонимі посланець Сагайдачного передав йому вказану грамоту. Король, зрозуміло, прийняв умови і дав наказ козакам на участь у московській війні. А крім того асигнував козакам двадцять тисяч золотих "для заохочення".
***
Підготовка і формування війська закінчилась влітку.
Перед початком походу Сагайдачний зібрав військову Раду.
– Панове-товариші старшино козацького війська! Чи готові полки до виступу у військовий похід?
– Готові, батьку!
– Може є якісь перепони, що заважають виступити в похід?
– Немає, батьку!
– Тоді я, волею Війська Запорозького обраний гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, наказую з цього часу ввести у війську закон військового походу. Вимагаю довести це козакам у кожному полку. Про початок походу повідомлю додатково. Попередньо скажу, що військо буде рухатись трьома загонами. Командиром першого загону призначаю Якова Бородавку, другий загін очолить Михайло Дорошенко, керівництво третім лишаю за собою. Напрями та види маршу оговоримо з наказними отаманами загонів. Хочу повідомити, що з метою забезпечення тилів війська ставлю завдання: під час походу на Москву оволодіти рядом міст та фортець.
Панове полковники, старшина козацького війська! Час, який маєте до початку походу використайте на вишкіл кожного підрозділу. Особливу увагу зверніть на відпрацювання взаємодії підрозділів під час нічного бою. Доводжу до відому військової старшини і всього війська, що для особистого керування військом мною створено вістовий загін під командою Максима Лободи. Для тих хто не знає, повідомляю, то є син славетного гетьмана Війська Запорозького, Григорія Лободи. Учасники морських походів, думаю, запам'ятали Максима і його побратимів. Чи є запитання?
– Немає! Максима добре знаємо!
– Ну, тоді до справи! Хай Бог та Свята Покрова береже військо в поході!
Вже на другий день Сагайдачний запросив до себе Якова Бородавку і Михайла Дорошенка.
– Панове полковники, ми могли би йти прямо на Москву з тим, щоб скоріше з'єднатися з військом королевича Владислава. Але в цьому випадку ми лишимо у себе за спиною міста і фортеці з військом. По моїх підрахунках в цих містах князівств московського царства, від п'ятнадцяти до тридцяти тисяч війська, і серед них більше половини навчених ратників. І чим більше міст ми лишимо незайманими, тим більше військо може йти за нами слідом, а потім під Москвою ми будемо в оточенні. Але застерігаю, наш похід має ціль в першу чергу переконати населення міст стати на сторону королевича Владислава, а вже потім, в разі відмови, знищення ратної сили можливої армії супротивника, та залякування всього населення, яке лишиться у нас за спиною. Вони повинні думати лише про одне, як вижити, а не про напад і знищення нашого війська. Це зрозуміло?
– Петре, що тут не зрозумілого, міста повинні бути спалені, фортеці зрівняні з землею, люд знищений!
– Якове, ми не монголо-татари, а населення Московії не бусурмани. Я, здається, сказав зрозуміло: населення повинно бути налякане і думати лише про одне, як вижити і захистити свої міста від можливого повторного нападу. При підході до міст, ми в першу чергу повинні пропонувати населенню перехід на службу до законного царя, якому московський люд присягав на вірність. А вже потім від імені законного царя чинити суд над непокірними. Населення московського царства повинно розуміти, що ми вершимо законну справу, а не загарбання московських земель. Треба наводити приклад по Смоленській землі де воєводи присягали на вірність Владиславу і приєднувались до його війська. Головний наш аргумент той що московські бояри перше присягали королевичу Владиславу, а вже потім по незаконному підбурюванню бояр та люду московського митрополитом Філаретом, вони цілували хрест на царство сина Філарета, Михайла Романова. Це в повній мірі відповідає дійсності. В цьому поході наше завдання відстояти справедливість по відношенню до королевича Владислава, і мати московітів більш на своєму боці ніж ворогами. Ти мене зрозумів Якове?
– Петре, я запорозький козак маю шаблю і мушкета, та вірних братів козаків. А ще, з малечку привчений зброєю володіти. Проте, ти гетьман і в поході твоє слово закон. Але бій така справа, що ніколи не знаєш як поверне. Правда Михайло?
– Петре, в якійсь мірі Яків правий. Не тобі розповідати, ти сам рубака справний, то знаєш, у бою є дві думки: як вижити самому і як знищити супротивника.
– То в бою. А я веду мову про переговори до бою, та після бою з мирним населенням міст. Ще раз наголошую, ми не завойовники, а поборники справедливості. На цьому ми повинні стояти в московському поході, про це повинен знати кожен козак нашого війська, а також московський люд. Вирушаємо завтра вдосвіта. Якове, ти на Ливні, Єлець і далі цим напрямком на Москву. Ти, Петре, на Лебедянь, Данків, Скопин. Я з резервом та обозом на відстані денного переходу за вами. В разі необхідності буду готовий надати вам у скрутний час допомогу. Якове, з твоїм загоном йде підрозділ вістової сотні на чолі з Василем Хлистовим. З тобою, Михайло, буде підрозділ Збігнева Гури. Вони лишаються в моєму підпорядкуванню. З їх допомогою я буду знати стан справ і вживати необхідні заходи по керівництву походом. Я про це наголошую на той випадок, щоб ви не використовували їх у бойових діях. Їхнє завдання вести попередні переговори з воєводами міст та вчасне повідомлення мене про стан справ. Це зрозуміло? Мої накази будете отримувати через Максима Лободу або від мене особисто. Якщо немає запитань, то до справи, панове полковники!
***
Вдосвіта, по літній росі, загони Якова Бородавки і Михайла Дорошенка вирушили в похід. На другий день, також вдосвіта, знялися в похід основні сили козацького війська на чолі з гетьманом Сагайдачним.
Бойові дії розпочав загін Якова Бородавки облогою міста Ливна. Згідно наказу Сагайдачного, призначенці вістового підрозділу Василя Хлистова вступили в перемови з воєводою міста Петром Даниловим. Вів їх особисто Хлистов.
– Господин воевода! Мне поручено, во избежание кровопролития, довести к вашему сведенью, и сведенью всех жителей города, что наш отряд представляет войско королевича Владислава. Он принял во владение московский престол по просьбе бояр и всех жителей московского царства. Во время целования креста на царство Владислав пребывал в младых летах и поэтому, не мог вступить в царствование. Сейчас королевич Владислав вошел в зрелые годы и принял решение вступить в законное владение Московским престолом, поэтому он призывает подданных Московского царства признать в нем законного царя, а не Михаила Романова, которого митрополит московский Филарет незаконно привел к присяге.
Воєвода презирливо посміхнувся.
– В годы смуты на московское царство претендовало много самозванцев, и ваш королевич Владислав не исключение. Пять лет назад мы целовали крест на верность законно избранному царю Михаилу и на том стоять будем. И, если на то будет воля Божья, смерть примем! Другого ответа у меня для вас не будет!
Василь зрозумів, що іншої відповіді від цього суворого ратника він дійсно не отримає. Тому мовчки вклонився воєводі і маленький загін Хлистова повернувся в козацький табір, Тут його зустрів Яків Бородавка. Він по виразу обличчя Василя зрозумів що перемови не дали результату. Очі Якова бризнули люттю, а рука потягнулася до шаблі. Але він опанував себе.
– Можеш доповісти гетьману про свої перемови-розмови з воєводою. Та скажи, що загибель козаків від того що ми не напали на місто зненацька, на його совісті!
Яків Бородавка мав рацію. При завоюванні фортеці, напад зненацька половина успіху, а це збережені життя козаків. При штурмі фортеці кількість нападаючих повинна бути мінімум втричі більша. Лише раптовий напад міг зрівноважити можливості нападаючих із захисниками та зменшити втрати. Така можливість, в даному випадку була втрачена. Правда, Яків був не такий вже й простий. Особливої надії на перемови він не мав. Тому ще вночі, він таємно послав сотню козаків до міста. Вони непомітно зайняли позиції під стінами з протилежного боку від вхідної брами і чекали сигналу від командира.
Не гаючи більше часу, Яків дав команду про напад. Бій був жорстоким. Попервах ратники мужньо захищали вхідну браму міста. В перших рядах захисників вправно володів мечем воєвода Петро Данилов. Не одного козака дістав його меч. Лише побачивши, що козаки із засідки оволоділи не надто високими дерев'яно-земляними стінами міста і вдарили їм в спини, захисники почали втрачати мужність. В цей час загинув воєвода Данилов. Рештки ратників під керівництвом воєводи Микити Єгунова-Черкаського відступили за стіни церкви, де вже перебували жителі міста, які встигли лишити свої домівки. Переможці, розпалені боєм, розлючені втратами товаришів, чинили розправу над тими хто не встиг заховатися за церковними стінами, під шаблі попадали як ратники так і жінки та діти.
Василь Хлистов вважаючи на такий перебіг подій кинувся до Бородавки:
– Пане полковник, остановите кровопролитие! Вы же овладели городом, имеете полную победу!
– Ти вважаєш, легко зупинити козаків? Піди спробуй, але за твоє життя я відповідальності не несу!
– Тогда, что нам делать?
– Треба щоб жителі міста, які знаходяться за стінами церкви склали зброю і попросили миру. Ти маєш ще одну спробу на перемови.
Але в цей час церковна брама відчинилася, і звідти під проводом священика і воєводи без зброї вийшли жителі міста.