Диявол, навпаки, хитро тримався осторонь, використовуючи в кожнім темнім ділі своїх уповноваяіених, яких вербував серед слабохарактерних, морально й політично нестійких елементів. Почав вій це з Єви, яку вмовив підсунути Адамові заборонений плід, а там як пішло, як пішло! Але підставних осіб дияволи використовували тільки для злочинних справ між людьми. Свої ж внутрішні справи вопи вирішували власними силами, не допускаючи туди нічиїх втручань, щосили намагаючись пе надавати їм зайвого розголосу, себто зберігати свої чортячі тасмииці. Власне, і запекле змагання карпоярівського та світлоярівського чортів Минуло б цілком непоміченим, якби старий чортяка був здоровіший і міг швидше пролазити крізь камінь, щоб з'являтися пад Світлоярськом не перед самим сходом сонця, а в ту точно визначену вже тисячі років тому годину, коли чорти навкулачки б'ються. Він запізнювався просто неприпустимо, чим порушував споконвічний кодекс чортячої честі, і розкривалася таємниця диявольських незгод перед людьми, тому модерний світлоярівський чортик теж вирішив не дотримуватися букви сатанинських законів, простіше кажучи, він знехтував усіма приписами п правилами ведеппя боїв і змагань. На його виправдання слід сказати, що модерний чортик попервах не порушував правил і пробував здолати свого відсталого й зужитого суперника способом прадідівським, тобто взяти його на кулак. Але старий чортяка виявився непіддатливий, як Мохаммед Алі. Кулаки мав тверді, мов камінь, бився вперто, запекло, хекав на молодого чортика такою тисячолітньою зненавистю, дмухав такою сіркою, що куди там усім новітпім хімкомбінатам. Чортик злякався і вирішив удатися до хитрощів. Хитрощі ж у нечистої сили відомі здавна: знайти замінника, загрібати жар чужими руками. Так надумавшись, світлоярівський модерний чортик став шукати, кого б же випхати проти карпоярівського чортяки з його камінними кулацюрами. Світлоярськ лежав перед ним як на долоні (доктор ерудичних наук Варфоломій Кнурець ласкаво й великодушно підказав авторові цю славетну ідіому, широковживану в літературі).
Вже, звісно, по було тут тої поплутаності й нерозберихи, які панували в Карповому Яру, де хати стояли як попало й де попало, одна в леваді, друга в гайку, третя па белебпі, четверта в закутку серед непролазної дерези, так що кум до куми міг прокрадатися не те що впочі, а й серед білого дня; де садиби вражали своєю невпорядкованістю й анархічністю, то розтягуючись і розпростуючись на цілі гектари, то стулюючись до таких клаптиків, що тільки й землі — коло перелазу. В новому селі точна геометрія планування, кожпа садиба має рівно двадцять п'ять соток, хати під шнурочок, вулиці під лінійку, ніяких стежок і стежечок, НІЯКИХ перелазів і перетинків, розміряно, розкреслено, впорядковано все так, що не сховається піхто й ніщо ні від погляду людського, пі від господнього, пі від чортячого.
Та хоч як придивлявся й приглядався чортик до світлоярівців, не міг знайти для себе навіть скверненького помічника. Все передові трудівники, все народ свідомий, освічений, мудрлії, найгірше ж — страшенно насмішкуватий. Ще б можна було зачепитися, скажімо, за Івана Безтурботного, який зрідка прискакував з району до Світлоярська, або за Рекордиста Іваповпча, але ж навіть ці ледацюги засміють на пень, бо від них тільки й чуєш: го-го-го та га-га-га! Надприродних істот у Світлоярську взагалі не води-
(лося. Русалки й мавки лишилися десь у водах і з лісах, у степ за людьми не пішли. Всілякий нечистий дріб'язок не встиг порятуватися й був затоплспий у старому селі. Перевертнів виловили після окупації і заслужено покарали за співробітництво з фашистами. Домовики не знайшли притулку в осяянім електрикою Світлоярську і змаидрувалп в глухі й далекі степові села. Па сектантів покластися чортик," звичайно, аж піяк не міг, бо вони, як відомо, пе визнають ні бога, ні чорта. Відьми майже всі повимирали або повиходили па пенсію, а коли яка що й продовжувала потихепьку свою трудову діяльність, то так утомлювалася за день на колгоспних фермах, що вночі не чула ніяких диявольських закликів і припросин, не почула б, мабуть, і трубного гласу перед страшним судом.
Треба було шукати обхідні шляхи. Чортик недовго й шукав, бо само до рук давалося: техніка, двигуни, машини. Чи воно живе, чи пеживе, тут чорт не міг дати ради. Знав тільки, що іноді машина може бути ще живішою за чоловіка. Ну, а в тім, що люди так приклеїлися до тпх машин, що пічим їх не відклеїш і не відірвеш, і кинуться за своїми машинами в погоні, і воду, модерний чортик не мав ніякісіньких сумнівів. І вій вирішив кинути проти старого карпоярівського чортяки світлоярівську техніку, все, що рухалося, двигтіло, стріляло димом, чадом, вогнем і полум'ям, забруднювало довколишнє середовище, розлякувало курей і котів, дратувало собак, примушувало богомільних бабусь дрібно хреститися й приказувати:
— "Свят-свят-свят!",— а в дядька Обеліска викликало велику гордість і непереборне бажання "водрузпти обеліск" па честь перемоги техніки на селі.
Коли старий карпоярівськпй чортяка, виламавшись удосвіта із свого каменя, захекано примчав до світлоярівського поиігрпного простору, він не знайшов нахабного супротивника, за ге вдарило йому в кирпатий піс таким димом з маишп, тракторів, мотоциклів, що чорт зачхав, закашлявся, запирхав, повітря над Світлояр-ськом од того рвалося й стріляло так, ніби реактивні літаки долали звуковий бар'єр, в чортячому організмі під дією вихлопних газів стали відбуватися непередбачені хімічні реакції, внаслідок яких чортяка задимів ще дуя"че, ніж усі світлоярівські двигуни, зведені докупи; перегріті гази метляли чорта сюди й туди, били його об землю та об небо, щось у ньому рвалося, стріляло, вибухало, ;так що світлоярівці старшого покоління тільки под::ховано крутили головами й промовляли: "Нечиста сила лопа ;ться, чи що?"
А модерний чортик, забравшись у колгосппе бензосховище до Івана Івановича Несвіжого, який за віком з обліковця тракторної бригади давно вже став вагарем і заодно розпоряджався пальним і мастилом, вдоволено потирав руки й досхочу смакував бензином А-93, призначеним для "Волги" Зіпькп Федорівни. Тепер він нарешті міг переселитися в це благословенне місце назавжди і не тулитися більше цілі ночі в холодних двигунах, остерігаючись, щоб старий чортяка не напав зненацька. Тепер хай нападає! Хай понюхає диму-димку від машин, мов дівочі літа... Знатимеш, чорте-бісе, дівочі літа й солоденький димок! Го-го-го! Хо-хо-хо!
Реготав, щоправда, модерний чортик передчасно, бо хоч і уникав він штурханів та сипців од старого загартованого бісякп, але подолати його остаточно пе зміг, навіть виставивши всю справпу техніку (може, вдалося б йому здобути перемогу, змобілізувавши всі наявні двигуни, але тут він виявився безсилим, попри весь свій дияволізм, бо значна частина техніки вічно простоює через брак запасних частин, і вже тут нічого не вдіє навіть районна сільгосптехніка, пе те що там якийсь позаштатний чортик). Старий чортяка, кашляючи, зітхаючи, хекаючи і навіть плачучи, щодня теліпався до Світлоярська, гнаний своїм пекельним начальством, вмирав од машинних димів, стріляв, вибухав, лопався, але знов оклигував, сяк-так зшивав свою шкуру, латав, затикав дірки, конопатив щілини і знов з'являвся на розпрокляте поле бою, чув регітняву молодого чортика і тільки безсило відсапувався, неспроможний проломитися до нього із своїми кулацюрами крізь реви-ще й кіптяву техніки. Чортяка був упертий і хитрий. Задихаючись, втрачаючи рештки сил, він все ж не відстукався, сподіваючись вловити бодай коротку перерву в роботі двигунів, щоб накинутися на молоденького чортика і показати йому міцність старих кулаків. Але той, хоч молодий та зелений, виявився пе менш хитрим і невтомно штовхав світлоярівців з усією їхньою технікою на нову асфальтову трасу, і там творилося таке, що, виховані в дусі минулого, світлоярівці тільки спльовували й казали: "От же ж коїться — паче чорти гопки б'ють!"
Як часто ми буваємо близькі до істини навіть у висловлюваннях несвідомих і відсталих.
Ясна річ, усі ці багатослівні пояснення не мають нічого спільного з матеріалістичним світоглядом. Але хай би спробував хтось пояснити той цивілізаційпий шок, який переживали світлоярівці з побудовою асфальтованої вулиці і який — о диво й жах! — не мав кінця, тривав далі тривожно й загрозливо.
40
Одним з найпереконливіших свідчень, що в Світлоярську не обійшлося без втручання сил містичних, була Щусева. кукурудза. Для своєї першої биятики чорти вибрали саме Щусів город, мабуть, сподобалася їм кукурудза — висока, густа, щільна, ні в кого такої не було. Цілу ніч шелестіло й тупотіло в кукурудзі, старий Щусь ніби й чув отой шелест, але вважав, що то йому сниться, а коли прокинувся й не міг більше заснути від дивного шамотіння в кукурудзі, то теж не вийшов, бо телесувалося вже й не в самій кукурудзі, а било гопки в дворі, торгало віконнииі, ломилося в двері, завивало в димарі, норовило давіть зідрати з хати шиферну покрівлю.
"Ох і вітрюган же ж!" — подумав старий Щусь і злякався за шифер, бо стелив його старий Самусь, а Самусям вірити не можна.
Передсвітом Щусь заснув і проспав аж до сходу сонця, що вже й геть було поганою прикметою.
— Потягло на вмируще,— шепотів старий, виходячи з хати, покректуючи й пасилу проклінуючпсь, щоб поглянути на світ божий, який він проспав чи не вперше в житті.
І перше, що побачив ще крізь прозорі шибки великої веранди, була кукурудза, власне, й не кукурудза, а те, що від неї лишилося. Витолочена, витоптана, поламана й заламана так, ніби налетіли па леї всі бурі й вихори світу або ж безчинствував цілу ніч табуняка ошалілих диких свиней. Щусь тяжко застогнав, кинувся до своєї кукурудзи, спотикаючись, шпортаючись, бігав по ділянці, брав розтоптані, розкришепі качани, підбирав навіщось з землі зернину по зернині, розправляв позаломлюване бадилля, мав би шукати слідів на вологій м'якій землі, але геть забув про будь-які сліди, бачив тільки понівечену кукурудзу, пропащу свою працю, свій піт, своє добро, глухо постогнував, мабуть, і проклинав би когось, але не знав, кого треба проклинати, та й не вмів до ладу цього робити.
На ніч прикликано стерегти кукурудзу лісника Щуся з двостволкою і з його "броньовиком", той прикотив у всеозброєнні, за-Ісів на краю кукурудзи, поклавши собі двостволку на коліна, тихо покурював, просидів так цілу ніч, але ніщо не прийшло, ніщо піде й.не шерхнуло, не подув навіть щонайменший вітерець.