Коли Олексій Кирилович звернув увагу на те, що в Кучмієнка всі співробітники прекрасно вштші люди, Карналь буркнув:
— Дурні завжди прекрасно виховані й уміють у всьому дотримуватися пристойності. А ми з вами повинні жити не задля пристойності, а для діла. Справжній учений відданість істині іноді вимушений протиставити авторитетові керівника. І справжній керівник повинен це розуміти.
Думки його не завжди узгоджувалися з думками всього світу. Олексієві Кириловичу навіть здавалося спершу, що Кучмієнко прагне порятувати Карналя від такої неузгодженості, яка неминуче мала призвести академіка до цілого ряду незруч-ностей, коли й не до справжніх конфліктів.
Скажімо, який помічник може зрозуміти свого начальника, коли, приносячи щоранку цілі стоси листів, адресованих —йому, ніколи не отримує жодної особистої відповіді, Карналь умить розписує листи по відділах, своїм заступникам, сам ніколи не відповідаючи на жоден, навіть коли це листи майже особисті.
— На листи трудящих треба ж відповідати,— нагадав йому якось Олексій Кирилович.
— А я, по-вашому, хто — не трудящий? Треба вибирати: або відповідати все життя на листи, або робити діло. Я не Чехов, щоб писати красиві листи, а поганих не хочу. Читали листи Чехова? Вони в нього кращі за оповідання. Почитайте.
На тому й кінець проблеми.
Коли Карналеві казали, що один з провідних конструкторів, на жаль, не байдужий до зеленого змія, академік просто відмовився обговорювати поведінку конструктора, заявляючи:
— Ліпше розумний п'яниця, ніж тверезий дурень. Коли хочете знати мою думку, то наші електронні машини були б набагато привабливішими, коли б до них додавати по чарочці горілки.
За законом Паркінсона, кожна установа, яка налічує понад тисячу співробітників, пориває будь-які зв'язки зі світом, не має виходу назовні, бо заклопотана лише своїми внутрішніми проблемами. Карналь найбільше боявся цього паркін-сонівського герметизму, як він його називав. Часто був жорстокий до своїх працівників, не хотів розуміти звичайних людських потреб, не любив, коли йому докучали з дрібницями, а до дрібниць він скидав усе: квартири, путівки до санаторіїв, в пансіонати, будинки відпочинку, придбання автомашин, шлюбні справи, зміни місця роботи. В четвер у Карналя був прийом з побутових питань, але Олексій Кирилович мав попереджати всіх, хто записувався на прийом, що академік не стане обговорювати квартирних питань, матеріальних проблем, родинних конфліктів. Тоді ж які побутові питання? — дивувався Олексій Кирилович.
Зате Карналь особисто опікувався групою провідних конструкторів, перевіряв щоразу, чи виплачується їм належна двопроцентна премія за перевиконання завдань, намагався вибрати час для того, щоб переговорити з кожним, знав усі їхні проблеми, міг навіть займатися побутовим влаштуванням когось із них. "Несправедливо? — перепитував Олексія Кириловича.— А що можу вдіяти? Я повинен знаходити розумних працівників і дбати про них. Дурні й так наб'ються — не відженеш!"
Карналь добре знав, що в його об'єднанні неминуче має бути також група безнадійних. Вони проникають повсюди, пролазять тихо, непомітно, туляться одне до одного, об'єднувані нездарністю, творять окремі кристали посередності, з яких, коли з ними не боротися, можуть вирости цілі колонії, масиви, хребти. Закон перенасиченого розчину.
Були ще демагоги. Ці днями курили в коридорах, витрачали всі свої сили на розбалакування про те, як вони просуватимуть уперед науку й техніку, це були неперевершені спеціалісти по теревенях про НТР, про її впливи на суспільство й на окрему людину, про корінні зміни, про досягнення й загрози, про енергетичну кризу, про другий закон термодинаміки. З усіх демагогів наукові найнебезпечніші. їм завжди хочеться тільки фундаментальних досліджень, тільки великих відкриттів, тільки чогось позахмарного, космічного, на грішну землю вони дивляться лише як на конечне зло, до якого їх прикуто силами тяжіння й громадських обов'язків. Вони мають своє уявлення про призначення й роль науки. Що? Роль науки — пізнання? Але ж пізнання занурює нас у сферу банального, яке загрожує проковтнути науку. Демагоги у Карналя не затримувалися. Були тільки свіженькі, він виловлював їх сам, охоче встрявав у їхні суперечки, терпляче слухав розбалакування про "фундаментальне", тоді несподівано питав:
— Ви з якого відділу? Ваше прізвище? Подавайте заяву про звільнення. В профспілку можете не скаржитися.
Він любив зустрічатися з новими людьми, чи то були працівники СКБ, чи поповнення для виробництва. Його традиційна промова перед ними мала приблизно такий вигляд:
"Об'єднання, членами якого ви стаєте віднині, не має аналогій. Нове за своєю суттю, за напрямком і наслідками діяльності. Про галузь не кажу: ви спеціалісти, ви все знаєте. Кожен наш конструктор може стати керівником цього або іншого об'єднання, кандидатом, доктором наук, академіком. Кожен інженер — начальником виробництва, кожен технік — інженером, кожен робітник — техніком. Робітників у звичайному розумінні цього слова в нас немає, це ви теж знаєте не гірше за мене, бо кожен з вас унікальний спеціаліст. Хто такий я? Академік Карналь і директор об'єднання. Я стою між урядом і вами, щоб повідомляти керівникам держави, що ви робите. Директор повинен розуміти всі ідеї, надто ті, які ведуть до відкриттів, щоб знайти їм негайне застосування. Тому я академік. Я директор тому, що академік, а не навпаки. На моєму місці міг бути інший. Так само, як інший міг одержати звання академіка. Я типово ситуаційне породження. Своє звання й посаду виправдовуватиму лиш доти, поки функціонуватиму як належиться. Ви повинні за цим стежити. Віднині ви стаєте членами нашої організації. Організація — це своєрідна суспільна система. Організація — це все. Без неї не існує ніщо. Наука так само. Кожен з нас повинен бути, окрім усього іншого, ще й організатором. Я — насамперед. Коли я не виконуватиму свого призначення, мене треба негайно усунути. Можна запропонувати подати заяву, можна й без заяви. Не дивуйтеся, коли я зі свого боку пропонуватиму декому подавати заяви про звільнення. Цього вимагають інтереси нашої справи. Все нове привабливе, але водночас і жорстоке. Ми вимушені бути нещадними до всього, що нам стає на заваді. В електроніці, на жаль, немає робітничих династій, нема мудрих дядьків Іванів і Степанів, все нетривке, молоде, розвихрене. Ми повинні ставати майстрами без наставників, без традицій, без підґрунтя. Ми повинні принести в свою справу найвищу організованість і найвищі здібності й жар душі. Не можна поєднати прогрес з замилуванням партизанщиною. Ми повинні забути про те, що техніка мертва й холодна. Холодною буває тільки нудьга. Ми холодними не можемо бути. Кожна думка повинна бути зігріта серцем. Не стану закликати вас, щоб ви віддавали своїй справі всі свої запаси любові. Це все-таки хай лишається для коханих людей. Але зацікавленість— цього ми вимагатимемо від вас уперто й, коли хочете, безжально. Коли починається якась нова справа, надто ж коли народжується цілком нова галузь людського знання, всі, кому першому судилося там працювати, докладають найбільших зусиль, не шкодують ні часу, ні здібностей, все готові віддати, запалені роллю першопрохідців, але водночас і в сподіванні якихось людських винагород для самих себе-, бо люди завжди лишаються людьми. Але згодом неминуче настає втома, надії потьмарюються, сподівання не збуваються, перспективи стають туманними. Ми працюємо на перспективу, на випередження, на розгін. Тільки розгін дає найвищі надії. Забігати думкою наперед, випереджати все, хоч іноді в сфері виробництва ми можемо й відставати. Наше виробництво, план, вал часто поглинає експериментальну галузь. Це незручності нашого існування, але ми рятуємося розгоном, розмахом. Хто замахується, повинен ударити! У цьому безжальність прогресу, але в цьому і його краса!"
Ніхто так не бачить керівника, як його помічник. Надто коли це чоловік уважний, спостережливий, наділений розумінням людей, а тільки такими й повинні бути ШШІЧНИШЙг хоч ними ніхто не народжується. Олексій Кир-швович закінчив економічний факультет, працював після університету в шланових органах, в установі його знали як чоловіка,, що з-алю&ю може організувати цікавий вечір, обстеження; ЖИТЛЮШЕЖ умов співробітників, дістати квитки на виставку Тутанхам"а аб® колекції Хаммера, добути в профспілці зарубіжні путівіш. І все це тихо, скромно і головне — безкорисливо. Старається, для інших, і не за подяки й компліменти, а мовби; з компліментами зі свого боку, чи що. Хтось порекомендував Ошексія! Киршювича Кучмієнкові, той покликав його до себе, довго) випитував, вертів, крутив, обіцяв золоті гори, загравав, і потроху залжував, тоді повів до Карналя.
І ось уже півроку Олексій Кирилович у академіка і за цей час не пробував жодного разу виприснути з-під шовкової диктатури Кучмієнка, а після поїздки до Придніпровська зненацька збунтувався.
Поїздок з Карналем було вже кілька, але всі до Москви, всі літаком, ніяких розмов, ніякої інтимності, ніякого розкриття душі, як то частково сталося в вагоні до Придніпровська й назад. Двічі чи тричі за цей час Карналь разом із своїм поміч-* пиком мав їхати за кордон, одного разу аж до Нью-Йорка, Його запрошували на інтернаціоналмгі, регіональні, субнаціо-' налъш симпозіуми кібернетиків, Карналь рішуче вимагав ознайомити його з переліком проблем, які мають обговорюватися, і категорично відмовлявся від поїздок.
— Нічого цікавого,—заявляв він.— Або ж намагання поставити кота догори хвостом, або просто низькопробний рекламний трюк для щвдєї з електронних фірм, яка фінансує симпозіуми Посидять, покурять, поп'ють віскі, потиняються по цехах одного з заводів ЦІ€Ї фірми, супутники рознесуть кольорові репортажі про це по всьому світі — ото й уся радість. Не можу витрачати своє життя на такі церемонії. Колись було цікаво й імені, але тоді я був молодший. Не раджу й вам, Олексію Кириловичу.
Ніби помічник міг кудись поїхати без академіка!
-У Карналя було одинадцять заступників. Коли хто-небудь прибував зауважити, що це забагато, академік спокійно відповідач:
— Може бути ще більше. Загалом кажучи, керівник може мати двадцять дев'ять заступників, бо наука управління налічує двадцять дев'ять принципів управління.