Ви попросту боїтеся за свою шкіру і тому шукаєте викруту. Тепер, коли попід парканами і по дорогах мільйони пухнуть і ко­нають з голоду, ви говорите про риск життям?" ... Для Олекси підле життя як і підла смерть — мають однакову собі ціну. — "Нас понад тридцять мільйонів те саме терпить! — рубнув Олекса. — По­над тридцять мільйонів!.. Ще, правда, деякі з дітей, осівши на "крила мрій", уявляють собі, як би то було добре "мамаші" роги збити, та й то не своїми руками, а руками світу" ... Олекса продов­жує. — "Та бо так: ви не йдете далі того, щоб московській мама­ші роги збити. Для вас суть у голоді, себто у тому, що "мамаша" занадто розперезалася. Але ви нічого не кажете про те, щоб на­хабну "мамашу" впихати коліном з хати під три чорти на її бать­ківщину"...

Яка думка Олекси про "світ", який, на думку більшости тих тридцяти мільйонів, має врятувати їх від голоду і від "мамаші"?

"— Ви не знаєте, що таке світ... Для вас світ — це людськість, справедливість і зрозуміння. А для мене світ — це байдужність до ближнього... Світ — це надзвичайна делікатність, що, коли в сусідній родині один ріже другого, то мішатись ніяково"...

Думки Олекси — це не сумніви в мораль людини. Навпаки, авторка вимагає сильної моралі від нас, бо це найістотніше джере­ло сили. Олекса є представником цієї людини, яка відроджується на Україні і яку плекати намагається своїми творами О. Мак.

Світогляд авторки ми можемо реставрувати з її поглядів в багатьох інших проблемах. Її розуміння національности вносить багато світла у темряву формальних понять, утертих і безобраз­них. Одну з найкращих дефініцій подав В. Стефаник в свойому творі "Сини". Але ця дефініція землі та крови для образу України не могла бути розв'язкою національного самоокреслення для ге­роя "Чудасія" — Олекси. Син московки й українця, він мусить розв'язати внутрішні конфлікти, розв'язати без компромісів і хи­тань.

"— Як я є москаль, — то, значить, яничар супроти батька; як я є українець — то, значить, яничар супроти матері".

Його приятель, Павло, намагається допомогти знайти арґу­менти бути українцем. Виховання на Україні, український хліб, українське повітря... все це мало б перехилити Олексу стати укра­їнцем. Але це наївне для Олекси. Вій же міг виховуватись в Москві, їсти хліб московський, теж дихати московським повітрям. Ні, це не розв'язує проблеми.

Тоді Павло вмудрується на останній помисл. Він признає національним мішанням право вибору національности.

Це обурює виразно Олексу. — "А-а, так?! То виходить, що я взагалі не маю національности, тільки можу її собі вибрати?!.. Виходить, що моя національність таки вибрана, а не вроджена... Брехня!... — Я завжди і при всяких обставинах був би тільки тим, чим є, і нічим іншим! Розумієте? І не можна національности ви­бирати, так само, як не можна при народженню вибирати кольо­ру очей, або волосся,... Он мої прекрасні сестриці — "істінно рускіє баришні", хоч мають, як і я, пів-на-пів мішану кров і роди­лись та виховувались на Україні! Чому так?! Бо національність є частиною людської душі... А тепер питаю вас: може народитися жива людина без душі?.. Отже і без національносте не може!"

Дістаємо плястичну картину світогляду героя. Саме така національність, невибрана, — з душею народжена, усвідомлена в характері національної спільноти і одиниці, апелює до діяння, до реалізації, до себевиявлення:

"— Так, — схопився Олекса, — Шевченко вже сказав слово, яке було потрібне на початку! І тепер уже запізно "вибирати національність", чи там "їздити на крилах мрій"! Слово вже сказано... Тепер треба лиш діяти!"

Слово про дію, про чин, характеризує творчість Ольги Мак. І тому в її творчості зайво шукати фотографічних картин підсовєтської дійсности. Вона свідомо опускає натуралістичні картини однобокого стандарту, який опанував українську літературу. Ані арешти, ані колгоспи, ні сам голод не може бути реальним в літе­ратурі, коли він є голим сирівцем для творчого тла. Тільки живі постаті та часто дуже інтимні й особисті проблеми, які акцією та ідеями в сюжеті кидають свою тінь на тло, оживляють його, да­ють тривимірність життя і відкривають правду, в яку починаємо вірити. Совєтська дійсність, хай променями світла крізь щілини, проривається і зливається разом з особами в завершену компози­цію мистецького твору, в якому зображена українська людина в правдивому дзеркалі.

"Чудасій" названий повістю. На ділі — це роман. Роман зі всіма клясичними прикметами, що його характер визначують. Ав­торка цим твором вносить нову цінність в українську літературу, і то не тільки здоровими ідейно-моральними тенденціями, але не менше його мистецькими досягненнями.

Б. С.*

Примітки упорядника інтернетної публікації

Українська письменниця Ольга Мак (Мак – літературний псевдонім; справжні прізвища: дівоче – Петрова, у шлюбах – Дорошенко і Гец) свій роман "Чудасій" написала у Бразилії, де жила з 1947 по 1970 роки, а надрукований він був у Канаді, у місті Торонто 1956-го року. За цей твір Ольга Мак 1956-го року отримала нагороду від Українського літературного фонду у Чикаго. А 1958-го цей твір був запропанований комітету Нобелівської премії з літератури. Але того року премія була присуджена російському автору Борису Пастернаку за роман "Доктор Живаго". В Україні, на батьківщині письменниці, роман "Чудасій" було надруковано аж за 52 роки після канадської публікації. У львівському літературному журналі "Дзвін", №№ 5-7 за 2008 рік. Тут твір представлено за першою публікацією. Подекуди збережений тодішній тамтешній український правопис, котрий дещо відрізняється від сучасного офіційного в Україні.

"Комбєд" (Комбід) – комітет бідноти. На українських землях комбіди почали створюватися в ході війни РСФРР і УНР в 1918-1919 роках з ініціативи Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Цей уряд видав у листопаді 1918 року та січні 1919 року два спеціальні положення, які регламентували організацію, склад та функції комбідів. Сільський комбід складався з трьох осіб, волосний — з п'яти-семи. Взимку 1919 року комбіди створювалися переважно в Лівобережній Україні, де радянська влада змогла закріпитися. Спроби більшовиків розколоти українське село, спираючись на його біднішу частину, фактично провалилися. Селянство відповіло на запровадження "воєнного комунізму" масовим повстанським рухом, який спричинив тимчасове падіння радянської влади. Після поновлення радянської влади в 1920 році більшовики відмовилися від запровадження комбідів і замінили їх комітетами незаможних селян.

Бігун — шахова фігура, котру називають також слоном або офіцером.

Сексот ҐПУ — (секретный сотрудник Государственного Политического Управления при НКВД) — донощик, завербований совєтською службою державної безпеки.

Зрезиґновано — покірливо, відмовившись від опору.

… по взірці обруса. — … по узору скатертини.

Праник, пральник або прач — дерев'яний валок для вибивання білизни під час прання.

"Принцеса Турандот", або просто "Турандот" — назва казкової п'єси італійського драматурга Карло Ґоцці та опери за її мотивами італійського ж композитора Джакомо Пуччіні.

Сосо Джуґашвілі — Йосип Сталін (Сосо — панібратський варіант імені Йосип, Сталін — партійний псевдонім).

Рицина — олійна рослина з родини молочайних. У медицині рицинова олія використовується зокрема як проносне (через те англійці звуть цей вид "рослина-касторка").

Мищини — маленькі миски.

Інтруз — непрошена особа.

Ґапитися — витріщатися.

… збиті чвірками… — тобто з'єднані по чотири штуки.

Тлум — юрба, натовп.

Недискретно — неприховано.

Дрантивий — негідний, поганий.

"Стругати моркву" — танцювати.

Непоцеровані — не заштопані.

Скринінґ — тут: медичне обстеження мігрантів з метою їхнього сортування за станом здоров'я (зокрема психічного).

Сутерен — підземелля, підвал.

Інвазія – вторгнення (з латин.)

Б.С. – Богдан Стебельський (1911-1994), український мистецтвознавець, журналіст, художник (зокрема автор обкладинки цієї книги).

Додаток

(Передмова письменниці Галини Кирпи до публікації роману О. Мак "Чудасій" у львівському журналі "Дзвін" 2008-го року у №№ 5-7).

"Слово вже сказано…"

У ґроні наших славетних письменників української діаспори ім'я Ольги Мак особливе. Чомусь та, про котру писала чи не вся діяспорна преса, та, яка своїми прекрасними творами завойовувала серця читачів у Бразилії, Америці, Канаді й цілій Європі, та, несхитністю духу, принциповістю і талантом котрої захоплювались її сучасники, побратими по перу, — досі лишається для України невідкритим островом у безмежному морі нашої духовності.

Задля справедливості ми мали б поставити ім'я Ольги Мак у ряду достойників нашої літератури — Івана Багряного, Тодося Осьмачки, Василя Барки, Уласа Самчука, Докії Гуменної. І це далеко не всі, з ким вона пліч-о-пліч невтомно вела чесну борозну української прози...

Народилась майбутня письменниця 20 липня 1913 року в Кам'янець-Подільському, в небагатій родині державного урядовця Нила Семеновича Петрова. Ледве виповнилося Ользі півроку, родина перебралась до Києва і прожила там до 1920 року. Вигнало їх звідти воєнне лихоліття, і вони опинились у мальовничому селі Вільхівчику неподалік залізничної станції Корсунь, де тече красуня Рось. Письменниця згадувала, що саме там, у Вільхівчику, вона відчула себе українкою. Коли ж несподівано й передчасно померли дві її сестри і батько, осиротіла родина знов переїхала до Кам'янця, де Ольга закінчила семилітку.

Шкільна наука давалась дівчині надто легко, знання мовби самі пливли до рук. Вона жартома казала, що читати навчилася ще в сповитку. Єдиною книжкою її дитинства був Шевченків "Кобзар". Нишком від усіх рідних у конторській книзі, що приніс додому дідусь, вона записувала всілякі вигадки, бувальщини, вела щоденники, а найдужче захоплювалася творами на літературні теми.