Спасибі їй! Спасибі капітану міліції Філіповичу — не зволікаючи, дав мені перепустку до Зони, спасибі старшому на КПП Прип'яті капітану міліції, який чергував двадцять другого листопада 1986 року,— він відразу допустив мене в гараж. З тим і від'їжджаю".
Навесні 1987 року я одержав від О. Хорошуна листа з Сибіру, в якому він повідав дальші подробиці своєї "запорізької одіссеї":
"Голова міськвиконкому Веселовський вислав мені назад техпаспорт і мою заяву й написав, що машину має здавати особисто сам власник з четвертого квітня. Невже мені знову треба їхати в Прип'ять? Знову оббивати пороги інстанцій? Мабуть, доведеться діставати підйомний кран, платформу і везти свою машину на здачу. Де я візьму цю техніку? Адже дуже просто вирахувати з вартості машини вартість побитого кузова, вартість витрат за використання техніки, знос. Решту виплатити власникові. Адже це неймовірна річ — вилетіти у квітні в Європу. Тільки в Мегіоні бажаючих вилетіти 1708 чоловік, не рахуючи Нижньовартовська, та й в Усть-Кам'яногорську стільки ж. Боже, як я не люблю Європу! Я з першого кілка будував АЕС і Прип'ять, а мені така кара. Хоча б тисячі півтори компенсувати з 5100 карбованців".
ПРО "СОЛОВ'ЇВ ЧОРНОБИЛЯ"
У першій частині повісті, намагаючись зберегти максимальну об'єктивність, я писав, що "не медики командують каналами масової інформації. І найважливіші рішення приймають також не медики". Це так. Проте, будучи допущеними до каналів масової інформації, деякі з моїх колег стільки всього нагородили, що просто диву даєшся. Народ охрестив медичних красномовців, що заполонили ефір та друковані сторінки своїм бадьорим щебетанням, "солов'ями Чорнобиля". І це про тих, хто повинен бути заступником людським, зцілителем ран не тільки фізичних, а й душевних. Адже наша охорона здоров'я, що вийшла з медицини земської, одержала в спадщину високі й благородні вітчизняні традиції милосердя і правдолюбства, відповідальності перед народом за свої слова та діяння. Очевидно, розгубила наша офіційна медицина все це дореволюційне багатство на казенних шляхах прислуговування сильним світу цього, у спец-їдальнях та інших місцях зустрічей з кастою "вибраних".
Кажучи все це, я аж ніяк не хочу применшити заслуг тисяч радянських лікарів і медсестер, лаборантів і санітарок, які чесно виконали свій професійний і громадянський обов'язок у важкі дні Чорнобиля. Та цього разу мова не про них.
З перших днів аварії телевізійною "зіркою" № 1 став заступник міністра охорони здоров'я УРСР, головний державний санітарний лікар України А. М. Касьяненко. Не будучи спеціалістом з радіаційної медицини (пам'ятаю, що кандидатську дисертацію він написав у Дніпропетровську на теми певної хвороби, що передається від корови до людини), він що палкіше запевняв своїх слухачів, що все прекрасно в цьому чорнобильському світі, то менше вірили йому люди. Ось далеко не повні (у газетному викладі) зразки цієї "пропаганди":
"На території нашої республіки у більшості областей все повернулось до норми, яка була до аварії... У місті Києві нема передумов для того, щоб вживати будь-яких особливих заходів... Викликає подив бажання деяких жінок перервати свою вагітність. Не має під собою реального ґрунту і прагнення деяких з них виїхати на період вагітності і пологів за межі Києва і навіть нашої республіки... Не слід відмовлятися, як дехто робить, від вживання в їжу, наприклад, курячих яєць... Рибу... в Київському морі, Дніпрі та Десні... можна спокійно ловити, смажити, варити, вживати у будь-якому вигляді.
А як бути з купанням? Про це вже писали газети. Якщо стоїть хороша погода, якщо світить сонце, якщо добрий настрій (!), то можна йти і купатись. Це стосується Києва, області, за винятком тих районів, де запроваджено обмеження... Нині здоров'ю дітей ніщо не загрожує... Немає підстав відмовлятися від вживання малини, полуниць, чорниць... Інша річ — смородина і аґрус. Не рекомендується їх вживати у свіжому вигляді в Чернігівській, Київській та Житомирській областях... Вимога прибирання приміщень з пилососом завжди залишається в силі".
(Із бесіди по Республіканському телебаченню заступника міністра охорони здоров'я УРСР А. М. Касьяненка та інших спеціалістів-медиків, "Вечірній Київ", 1986, 1 липня).
А ось що казав А. Касьяненко в іншому виступі по Республіканському телебаченню ("Вечірній Київ", 1986, 26 вересня):
"На всій території республіки радіаційна обстановка, по суті (!), повернулася до того стану, який був до аварії на Чорнобильській АЕС. Гамма-фон практично нормалізувався... Спеціальні дослідження риби були проведені в Київському та Канівському водосховищах, у Десні й Кончі. Приводу для побоювань вони не дали. Таке ж становище і з грибами. Треба бути лише дуже уважним і обережним при їх збиранні, брати тільки їстівні гриби. І при цьому пам'ятати: гриби швидко псуються, утворюючи отруйні речовини..."
Пам'ятаю, як цим виступом заступника міністра були обурені рядові лікарі Поліського району, бо прахом пішла уся їхня роз'яснювальна профілактична робота; частина населення району, особливо діти, кинулись у ліс по гриби, хоча ліси ці, що лежать у межах викиду, ще "світили"...
Чи варто дивуватися, що у відповідь на такі "одкровення" посипались обурливі листи. Наведу один з них:
"На кого розрахована така інформація? Виступаючи уже двічі, Касьяненко не наводив жодної цифри, жодного результату аналізів чи вимірів. Він навіть не згадав про величезне лихо, що зачепило такі території, забруднило й залишило сліди. З його слів випливає, що можна і реактори зривати, і, очевидно, атомні бомби скидати — все буде в порядку. Причому головний його аргумент — "я вам кажу, що все в порядку". І все це подається на фоні виступів "Правды", "Известий", "Литературной газеты", "Літературної України" та багатьох інших джерел, де виступають чесні вчені та відомі діячі, які називають речі своїми іменами, як того вимагає XXVII з'їзд партії і сьогоднішня обстановка...
Київ, 1 жовтня 1986 р., вул. Ентузіастів 29/2, кв. 25, Проклов і ще десять підписів".
Але вершиною творчості київських "анестезіологів", які намагалися за всяку ціну заспокоїти громадську думку, стала брошура В. П. Антонова, начальника управління Міністерства охорони здоров'я УРСР, "Радіаційна обстановка та її соціально-психологічні аспекти", видана минулого року в Києві товариством "Знання" тиражем 92175 примірників. Наведу кілька відкриттів автора, представленого як "лікар-радіолог":
"Оскільки в м. Києві було найменше підстав для тривоги й неспокою (тут і далі підкреслення моє.— Ю. Щ.) і разом з тим саме серед його населення циркулювала найбільша кількість тривожних чуток, необґрунтованих рекомендацій і домислів, є потреба коротко зупинитися на радіаційній обстановці на його території. Тим більше, що чисельність його населення становить значну частину всього населення, втягнутого у сферу чорнобильських тривог.
Між іншим, це закономірне явище, яке можна назвати "психологічним феноменом великого міста". Його причина в значному прошарку інтелігенції — основного носія і джерела "психологічної відрази" до радіації, вихованої довголітньою антивоєнною, зокрема антиядерною, пропагандою. Ніхто так глибоко не ввібрав неприязні до цього нового вражаючого фактора, притаманного тільки ядерній зброї, який емоціями багатьох журналістів забарвлюється в похмуріші (!) барви, аніж більш звичні фактори (!), з якими пов'язані давно знані види уражень (поранення й опіки). Про це свідчать добре відомі киянам факти неповернення частини школярів до початку навчального року, важкі сімейні дилеми з приводу повернення дітей молодших класів, винахідливість у пошуках "чистих кормів" за межами навіть республіки. Про глибину фобічних (фобія — боязнь, Ю. Щ.) реакцій свідчить також аналіз рекламних оголошень громадян по обміну квартир, що потверджує "падіння акцій" такого прекрасного міста, як Київ, у системі міжміського обміну. Кількість громадян, які хотіли в'їхати до Києва в 1986 р., порівняно з 1985 роком скоротилася на третину, а бажаючих виїхати з Києва збільшилось утричі".
Отже, головна причина всіх неприємностей — інтелігенція! От би нашим міністерським "анестезіологам" неграмотний народ! Вмить би його заспокоїли. Говорячи про майбутнє, автор заявляє: "Ще раз хочемо твердо підкреслити, що в переважної більшості населення чекати якихось ускладнень у стані здоров'я або захворювань, безпосередньо пов'язаних із впливом радіації, нема ніяких реальних підстав. Але, без сумніву, головними проблемами є психологічні, наслідки яких можуть бути незмірно несприятливішими. Є підстави чекати опосередкованих наслідків у вигляді різних відхилень у показниках здоров'я і навіть деяких захворювань серед тієї частини населення, яка опинилась у полоні безпідставних страхів і тривог, у полоні радіофобії... Для вивчення цих питань внаслідок аварії на ЧАЕС склалися унікальні можливості. Це, між іншим, і в одним з важливих напрямків діяльності створеного у Києві Всесоюзного наукового центру радіаційної медицини АМН СРСР. Ми підкреслюємо це, бо у зв'язку з його створенням циркулювало чимало кривотлумачень і чуток, які сприяли психологічній напруженості: "Якщо створено такий центр, значить, погані наші справи" (с. 39–40).
Розправившись з інтелігенцією, антивоєнною пропагандою та безпідставними страхами, В. Антонов звертає свій погляд на доктора Гейла:
"Залишається прокоментувати заяву Гейла у відомому телемості, що налякала деяких громадян. По-перше, доктор Гейл гематолог і аж ніяк не спеціаліст у галузі радіаційної безпеки, тим більше експерт, як він був представлений з телеекрана.
По-друге, багато хто почув і запам'ятав кількість названих ракових захворювань, але пустив повз вуха — на яку кількість населення чи на яку кількість природних випадків раку... В усякому разі, будучи лікарем, Гейл повинен був, враховуючи силу психологічного впливу таких заяв, більш чітко викласти це, підкресливши необхідність їхньої відносної оцінки, але не зробив цього чи через свою некомпетентність у цих питаннях, чи з інших причин, які нам не відомі".
У квітні 1987 року на прес-конференції в Міністерстві охорони здоров'я УРСР я поставив запитання про ставлення київських медиків до прогнозів доктора Гейла.
Ось що мені відповів завідуючий відділенням Всесоюзного наукового центру радіологічної медицини АМН проф.