Ой, кажуть, Люба, він такий гарний, що можна зразу закохатися. Дивись, хромові чоботи та галіфе яке, а сорочка корич-нява, під пояс. А гарний. Як хлопець цікавий, то вже й почав за мною придивлятися та на п'яти наступати. Та виявилося, що він на тому самому заводі робив, що й ми. Не раз було, як підійде та вхва-тить мене на руки і витащить мене по сходах аж нагору. То як же було в нього не закохатися, як він же, проклята душа, несе і не стомиться, і на ходу цілує мене і в шию, і в щоки. А раз так і вп'явся, як п'явка, у губи, що я і дихнуть не могла. А як випустить мене з рук, а я мов п'яна біжу. А дівчата аж не вдержаться, ой, яке тобі щастя, ой, як же він тебе любить. Ой, дівчата, я ж його не знаю, а вже закохалася, аж серце калатає. Ну от так ми й покохалися. А моя бабка все наказувала, а бач, а ти казала, що мої карти брешуть. Та ще й хабара з мене правила. Але знаєте, що в цього Павла та ще був і менший брат. Він одного разу побачив мене на самоті і каже, Любко, хоч він і мій брат, але я скажу тобі по секрету, не видай мене, бо й мені влетить. Якщо ти в силах відкаснутися од його, то відкаснися, бо з його чоловіка доброго не вийде. І думаєте що, він правду сказав. А де мій Павло тепер? Еге, де. Помер. Думаєте що, мої діти вже всі дорослі. А проте захотіли поїхати. Менший брат таки той, що мені радив не виходити за його заміж. Таки дав нам вісточку, приїжджайте, мовляв, так і так. Помер Павло. Я вже за його і забулася. Але ж діти є діти, вмовили мене. Там же його рідня. Але нічого, поїхала я з своїми дочками хоронити. А його рідні й кажуть, не плач, Любо, бо ти намучилася з ним так, як і ми. Не дай Бог. Як це я жила під таким страхом? А думаєте, у нас і любові не було? Ой лишенько. Та він же як захоче, то де та любов візьметься, так підлижеться, що й мертвий оживе. Ви думаєте, як у мене п'ятеро дітей, то й п'ять разів любов була? Еге, що вам казати, ви ж мене у такий гріх уведете, нехай вам грець. А скільки їх мало бути, та й нема, й на воловій шкурі не списати. Думаєте, так мені й обійшлося, коли б де не так. Як я вже почала на старості хазяювати, мій Павло почав до мене ходити. А вбраний так, як його були поховали. Прийде, ходить по подвір'ю, підійде до повітки і відмикне
двері і худобу повипускає. А там увіходить до хати, та й береться до мене так, як ще живий був. Та й мучив мене, стільки мучив, що вже не могла стільки витримувати, бо то ж було не один раз, а стільки, скільки приходив. Та й мусила людям сказати, що до мене мертвий Павло приходить. Ті почали радити, як би його збутися, почали казати, щоб зробила так. От я гарно вбралася, мов до шлюбу, засвітила світло та й поклала його під перевернуте горнятко. Тільки мій Павло до хати ввійшов, а він через каглу входив, я хапнула горнятко і його світло в хаті захопило, а він і каже а куди це ти зібралася. Йду на весілля, кажу. А де це те весілля. А в другому селі, кажу. А хто ж там віддається. Брат бере сестру, кажу, брат рідний бере сестру рідну. Та де це таке, каже, щоб брат сестру брав, де це, каже, щоб рідний брат сестру рідну брав. А де це так, кажу, аби мертвий до живої ходив. А він тоді як не сказиться, та й вже не пішов через каглу, а пішов у двері, і так тими дверима луснув, аж двері розсипалися. І відтоді більш Павло не приходив. Але мені спокою не стало, я оттоді з цих лікарень не вилажу. Лікарі не знаходять ніякої хвороби, а я їм не можу сказати, чого мені страшно. Кладіть та й годі. Мені не так Павла страшно, що він мертвий приходив, а тої хати, де його дух був. І тепер я шукаю такої хати, такої лікарні, де люди щось інше розказують. Бо то мені світ замикався на чоловікові та де заховатися од його сокири, а вже як мене було покарано мею любов'ю, що мені бабка нагадала, то я почала згадувати свого Андрея й шукати його по хатах і лікарнях. І чи це правда, чи ні, що кажуть про нього, що він вивчився й по світу їздить, і міста, і станції всякі будує, а люди з тих міст і станцій почали утікати і збиратися
18(5) листопада дощ 27(14) листопада Заговки 1978
6(24) січня
Святий Вечір
Поля померла
в Снігурівці
7(25) січня Різдво
14(1) січня Новий рік
по-старому
18(5) Голодна Кутя
19(6) січня Хрещення
20(7) січня Івана
Хрестителя
21(8) січня
Рождественний день
у Зіни родився син
Саша
1(19) лютого хоронили Єгора... 4(22) лютого померла жінка... 15(2) лютого Стрітення
26(13) лютого погода була погана Степан помер Савельєв 27(14) лютого дощ лід
1(16) березня Карпів Володька помер 2(17) березня пугач кричав
до дванадцятої ночі 8(23) березня ясний день гарний 9(24) березня ясний день
10(25) березня похмурий 14(1) березня до обід похмуро а після обід ясно 30(17) березня теплого Олекси 3(21) квітня четвертий тиждень посту починається 4(22) квітня дощик був похмуро туман
в одному місці, а мертвих стільки, що не один і не скільки, а цілими купами ходять, і живі мусять між ними жити, як між живими, і збираються біля церков, і такі вогні палять, що де й таке горня дістати, щоб ним накрити".
"Shall we have time before breakfast? — O, yes!* — пожди-но й ти, Юрку, ще ж не той час і не та днина, ще ж не вбувся у це все військове чи лікарняне, аби ставати санітаром кіля матерів чужих; ще ж ті мали не поскладувані нові, де позначаться бойовиська і лікарні, возовиці світового обмарення і візничі; ще ж ті похорони не посправлювані, списки не складені, задля яких коліс не змащено, дощок бракує, півчі безтямні, на троє церков їден батюшка; ще ж тій бабі, загрібаючи тирсу, виплакатися в приниженні не самогубства синового перед майстрами трун і вікон, драбин і дверей, а з перестраху утікання од страху незвідання і поставання на порозі нового страху, випрохування, признавання немочі, бо не плачами про смерть запобігаєш перед майстрами, а виповіданням до мачини найменшої про шляхи до самопогуби, про тих, що пересиджували в хаті до третього дня, тішачися здогадом про таке легке і здогадливе збуття людської немочі, — бо де таке право й такий закон, щоб їм здогадливістю попередити злочини, а як уже стався, то як винуватого опізнати й довести його винуватість; бо скажи першому, хто стрінеться, що не по правді живе, то враз тобі одімстить наймудрішим спитуванням, що є правда, що гріх, і тра скільки це позгадувати, всього такого понарозказувати, щоб аж дійти вже не до пояснення, а до виправдання свого спитування, бо так і вийде, що винуватий той, хто перший приступиться і запитає, хто наважиться і осмілиться, хто розімкне мову на більше таке все, про що й мова застрашується мати знаття, бо й ця мова і все те, над чим вона панує, уже ж так зімлявіли, що страх і світові чи як там іще назвати усе, що ми думаємо як про світ і що хоч, зазирнути у цей материк перед його скінченням, а може, й страх зазирнути, аби не набутися здогаду і про свій початок, і свій кінець; бо не видко початку й кінця, там уже не час, а часовисько змерхле, що йому ні ймення, ні назвиська, ні місця для спізнання, ні виправду, ні допевняння правди; таке — коли вигибає більше, як потребується, і страчається святість помирального ритуалу, коли нема знаття, що багато, що мало, що темне, що видке, коли кротові нори зрешечують землю, аж вглибаєш по коліна, коли споночіле небо бухкає
* Чи маємо ми час перед обідом? — О, так! (англ.).
перебраними од людського тлумовиська походами пристрастей, постатей, вбивань і оживлень не знати задля якого життя і діяння, коли щонове нашестя ще-но не витруїлося і не встаткувалося задля певнішої долі та віри, а вже час для нових нашесть і затуманення тями, — то спитайно-ся йди хоч котрого, хоч того, що стрінеться перший, що кому лишається — і тому, всевидкому, і його подобі на землі, і цим усім з їх незвіданням правди, гріха й милостивості. Бо той.усе-видкий з острахом приглядається до цих бредучих та похнюплених, а ті, що вподіб-нюються до нього, божеволіють на безвладді, не лишаючи своїм кревним ні статків, ні влади, — так кожен прийде уперше і стане останнім. Бо вірі десь заблукати углибі душі, а невірі сподобитися у руках втаємничених, і той усевидкий аж за боки хапатиметься в реготі: дарую вам ласку віри, злочинцям недоторканність, злодіям новий промисел, сиротам вокзали, розумним уседозволеність, розмножайтеся, бо кари вам не зазнати, бо ви її дожидаєтеся як утіхи, нема серед вас винуватих, бо не складено міри винуватості; позовів більше, аніж як судів, свідки німі, а ще більше їх у землі, та то все його, душі не годен порахувати, бо заповнено храми небесні, а храми земні сповняються ґвалтом; отаке-то ви сотворили буття, живіть понад світ! Поговорімо, усевидче, ще є час серед цього всього, що й не опізнане, і не назване, хоч як назови усе це, хоч і верем'ям, хоч і лютим, — бо ще ж бусли як такі собі древні хазяїни обживають свої, та не людські, терени, обзирають незглибким оком, аж червонить в очу; ще-ж-но докличешся і того, що й не перший, і не останній, але загноб-лений у вірі спізнання, — як він тримає у сіточці хлібинку, та мило, та сірники й радіє
6(24) квітня дощ був похмуро Віті шість років
7(25) квітня велике свято Благовіщення 7(25) квітня сніг до обід і сонечко сніг починавсь 8(26) квітня Лілі шостий рік 15(2) квітня дощ спочатку і майже ^ цілий день 17(4) квітня дощ з першої години почався
19(6) квітня дощ почався і вдень 20(7) квітня дощ ввечері 22(9) квітня сонячний день гарячий 23(10) квітня гарячий день тихо тепло
30(17) квітня Пасха день холодний а ввечері дощ 1(18) травня зранку дощ з дванадцятої години сонце і вітер холодно
3(20) травня вітер дужий з третьої години до сьомої дощ сипав
4(21) травня зранку похмуро попала об... 6(23) травня теплий день Григорія празник
8(25) травня у Алли родилася дочка 9(26) травня зранку похмуро вітер дощ 10(27) травня сонячно а з четвертої години дощ 11(28) травня померла Катя
з раптового інею на деревах, бо бачилося таке скільки-но літ тому; ще птиця, худоба, дерева не вповні скорилися цій подобі без тями й пуття, ще ронять слізоньки за давніми хазяїнами; ще ж надибаєш хоч де який закуток, що тобі такого страху нагонить, поблизу ночі, а й він сумовито вмирає; ще признаєшся до картоплини, вівса, пшениці, як вони дочікуються інакшого світу, аби зажити укупі та злагоді хоч і зі звіром, хоч птицею.