Якби що хтось так зробив, щоб і їсти не варив!"
Але ж як подумати, то цивілізація не в тому, що їдять, що п'ють і які птахи співають тобі пад вухом. Цивілізація навіть не в машинах, виявлясться. Бо в Світлоярську тпх машин, тих двигунів внутрішнього згорання, тих електродвигунів було стільки, що вистачило б на невеличку країну, яка розвивасться. Але шоку це в Світлоярську не викликало ніякого, сприймалося знову ж таки як дапість і закономірність.
Шок був викликаний великим науковим відкриттям, яке світ-лоярівці зробили пізньою весною того року. Виявилося, що цивілізація не в тім, на чому їздять, а по чому їздять. Поки ти ганясш машипи, мотоцикли, мопеди й велосипеди по пилюзі, по багпюці, по пісках, глині й чорнозему, по баюрах, бакаях, ямах, чорториях, рівчаках і калюжах, то хоч які досконалі ті транспортні засоби, цивілізації ти не відчуєш і па копійку. Але проклади кам'яну дорогу, та залий рівненько асфальтом, та прокотись по ній на гумових колесах, піддаючи газку,— ото вопо, ото радість, захват, запаморочення і чудо з чудес!
Від першого дня переселепня на пове місце світлоярівці вперто кидалпея думкою до отих кількох кілометрів багпюки, що відокремлювала їх від широкого світу. Було багато розмов, суперечок, критики й самокритики, па кожних звітио-внборних зборах колгоспу "Дніпро", на всіх засіданнях сільвиконкому нагадувано керівництву про дорогу, але Зінька Федорівна, підтримувана товаришем Зновобрать, посилалася то па відсутність коштів, то на зайнятість важливішими справами, то на потребу виконання чергових завдань, то па недовиконання зобов'язань перед державою. Нарешті, в грудні минулого року на звітних виборах Зіньці Федорівпі сказано так: або кладемо шосе, або сама бери молоток і бий камінь, коли в колгоспі не можна знайти десять чоловіків та п'ять авто-машип. Критика, як відомо, рушійна сила, вона зрушила навіть Зіньку Федорівну, і вже до травня в Світлоярську відкрито першу чергу майбутнього колгоспного шосе. Щоправда, оті кілька кілометрів так і лишилися в первісному етапі, асфальт був прокладений тільки в самому селі по головній вулпці, що з'єднувала адміністративний центр Світлоярська з фермами. Всього два кілометри сірої широкої стрічки асфальту, а що зчинилося!
З раннього ранку до пізньої ночі, з невеличкою перервою чи то на сон, чи то на збирання нових спл для повпх іпалепств, по асфальту з диким ревінням, на максимальних швидкостях, в чорних вихлопах спрацьованих і недопрацьованих газів, в тріскотняві, стрілянині, пахкаппі, чмиханні, в завиванні, скреготі, гудінні, брязкоті котилося все, що могло котитися, бігло, летіло, мчало навмання, наосліп, оскаженіло, наввипередки. їхали машипи вантажні, легкові, державні, колгоспні, власні; їхали мотоцикли й трактори, колісні й гусеничні, з причепами й охляп, по ділу й без пдла; їхали елегантні мопеди й велосппедп з саморобними моторчиками, всім треба було проїхатися само по головній вулиці Світлоярська; завертали сюди трактори з поля, заїздили навіть із сусідніх сіл ("Кажуть, у Світлоярську повпй асфальт поклали, давай заскочимо!") змагалися в швидкостях, у ревінні, в двигтінні, в димових шлейфах, у вихлопах, хто більше, хто дужче, хто вище пальне в світлоярівську атмосферу. Дим-дпмок від машпп... Гай-гай, минула пора, коли па всю Україну, на весь її безмежний повітряний простір пахкали димком два слабосилі трактори: одіш довжен-ківський, другий тичинівськпй! Тепер Світлоярськ мав пережити справжній цивілізаційнпй шок не так від надміру техніки, як від її неприродного, сказати б, протизаконного й злочинного скупчення !на коротенькому відрізку. Якийсь школяр, намагаючись перевер-|шитп трактор "Беларусь", що посилав свої вихлопи просто в пебо, |нрнстосував до свого змоторизованого велосипеда вихлоппу трубу !з довжелезпого гумового шланга, закріпив його на двометровій ітпчці і вив'юпговався поміж технікою на асфальті, стріляючи чор-;пим димом вище за всіх. Цивілізація! Кури боялися перебігти до-Ірогу, всі візити півнів до сусідніх курочок відмінено, відкладено на |час певизначений. Коти з переляку дерлися иа дерева і зеленооко блимали на те, що відбувалося на дорозі. Собаки попервах були [спробували чесно виконувати свої собачі обов'язки, тобто обгавкувати все, що пробігало повз них, але вже надвечір першого дня ізахринли, знесилилися, а тоді й зовсім впали у відчай і або ж несміливо сідали на власних хвостах попід парканами, або залягали в дворах, сподіваючись перечекати це повітпє нашестя. Марні сподівання!
Шалений біг не вгавав, він ще набирав на силі, машип більшало з кожним днем, техніки прибувало як у колгоспному господарстві, так і у власпому користуванні в колгоспників. Самусь, наприклад, випробував і обидва свої мотоцикли, і машину; Рекордист Іванович, що спершу їздив тільки иа мотоциклі, поснодіиапо в неділю з'явився на новенькому "Москвичі", який щойно придбав йому батько його Іван Іванович Несвіжий; навіть Гриша Леве-нець, хоч який спокійний був хлопець, ТЄЯЇ піддався всезагаль-ному шалові й пиряв на мотоциклі туди й сюди по асфальту, катаючи то свого помічника Педана, то іноді Котю, яка від політики "відчепись — не чіпляйсь", мабуть, під впливом асфальту, несподівано перейшла до підступної тактики гри на два фронти і казалася тепер на мотоциклі то з Левенцем, то з Самусем. Щастя, !тцо відмовлялася їздити з Самусем на машині, бо мотоцикли — це (справа видима, тут пі прихованості, ні таемпичості, ні недозволе-[ності, які можуть процвітати в закритій машині, та ще в такого типа, як Самусь.
Ганяла по асфальту не тільки молодь, а й люди поважні, з становищем, сама Зінька Федорівна тепер то й знала, що чухкала своєю "Волгою" то від контори до ферм, то від ферм до контори; товариш Зновобрать, який ще, на жаль, не мав для сільради ніяких транспортних засобів, змобілізовував для себе то "Волгу" Зіньки Федорівни, то якусь вантажну машину, то й чий-небудь мотоцикл і ТЄИЇ проскакував разів з п'ять чи шість на день по асфальту, приглядаючись до порядку. Навіть Петро Безтурботний вирішив змінити свій усталений маршрут од плавнів до ферм так, щоб він захоплював асфальт, і пара його гнідків сонно плептала тепер щодня посеред знесамовитілої техніки. Хто б усе це міг пояснити і як пояснити?
Дядько Обеліск, що звик підсумовувати всі нові явища в лаконічних формулах "знищить" і "водрузить", від заяв утримувався, мабуть, тея" був приголомшений небувалим явищем, попросту кажучи, був у етапі цивілізаційпого шоку. Щусі й Самусі були учасниками великих перегонів на світлоярівському асфальті — отож їм було не до узагальнень, висновків і пояснень. Шкільні вчителі, аж до велемудрої й досвідченої Одарії Трохимівни, демонстрували цілковите безсилля, бо вчителі завжди безсилі перед невідомим. Доктор ерудичнпх наук Варфоломій Кнурець, коли автор розповів йому про те, що відбувається в Світлоярську, став наводити якісь занудливі статистичні дані про те, скільки в якій країпі машип, але це було типово не те.
— Машини, про які ти кажеш, кудись їдуть і щось везуть,— зітхпув автор.— А в Світлоярську ніхто нікуди не їде. Тут просто їздять! Може їхати й завернути через сто метрів, може виписувати по шосе кола, вісімки, може їхати зигзагами, це вже просто їзда задля їзди, як мистецтво для мистецтва. Чим це можиа пояснити?
— В діях людства подібних прецедептів не спостерігалося,— розвів руками Варфоломій Кнурець.
ЧИ пе найближче до істини підійшов найстаріший житель Світлоярська столітній дід Гнат, який сказав просто й коротко: "Все ото нечиста сила казиться!"
Досі мова йшла тільки про речі видимі. А коли взятися за не-видІгМ?
Тоді одразу й з'ясується, що цнвілізаційний шок викликано у Світлоярську не наявністю асфальтованої вулиці, і не великою кількістю техніки, і не психічним складом світлоярівців, а космічним змаганпям двох начал, биятикою двох темних сил, попросту кажучи, двох чортів: старосвітського карпоярівського чортяки і модерного світлоярівського чортика.
' Карпоярівський чортяка був старий і рудий, бо щоразу появлявся на світ божий з глинища, де містився засекречений контрольно-пропускний пункт до пекла й назад. Від старості поточепий склерозом, як старе дерево шашелем, а від роботи в шкідливих для здоров'я пекельних цехах розкашляний і розшмарканий, чортяка мав би давпо піти на пенсію, якби міг підлягати людським законам, але верховний сатана, посилаючись на чортяче безсмертя, не давав своїм підлеглим пе те що пенсій і щорічних відпусток, а скасував навіть вихідні дні й щонайкоротші перепочинки. Так воно й вийшло, що старому й кволому чортяці випала нелегка доля змагатися з модерним виродком бісівського илемеЦі. Світлоярів-ськпй молоденький чортик відзначався цивілізаційною бадьорістю, зухвалістю й неперебірливістю, хворощі йому були ще не знані, тому в майбуття він дивився з оптимізмом і взагалі сповнений був здорового нахабства і зневаги до всього старого, минулого, колишнього. Ночував віп не в сухій вербі або в сухій груші і не під бузиною, як споконвіку заведено було в усіх відсталих українських чортів, а в двигунах внутрішнього згорання (в електродвигуни не залазив, бо електрика лишалася незбагненною і загрозлпво-неприступпою навіть для диявольського племені), харчувався пафтою, соляркою, гасом і бензинами, найбільше полюбляючи високооктанові А-76 і А-93, а коли перепадало, то й "Екстрою" (це вже тільки з столичних машин, бо для місцевих її не завозили, а інтуристи, які заправляють свої автомобілі тільки "Екстрою", до Світлоярська не добиралися за браком шосе). Вдепь обидва чорти ширяли пад землею, відганяючи од пеї дух святий, для якого часи пастали й геть нестерпні: на землі треба порядкувати, але й космосу не полишиш без нагляду, бо ж люди прорвалися вже й туди. Отож віковічна битва між богом і чортом над Світлоирськом не відбувалася, зате розгорілися битва між силами сатанинськими за територію, сфери впливу і ринку збуту бісівського зілля, виробів і товарів.
Карпоярівський чортяка, окрім своїх старощів, склерозу і по-шкодячення дихальних шляхів, поступався чортикові світлоярів-ському в силі ще й тому, що змушений був тепер щоразу користуватися не звичним виходом з пекла у старому глинищі, затопленому, як відомо, дніпровськими водами, а пробивався з підземних нетрів у каменоломні, пропихатися ж кпізь твердий камінь — це зовсім пе те, що проникати крізь м'якеньку й податливу глину, тому добирався він до Світлоярська подряпаний, пошарпаний, знесилений і жалюгідний, тимчасом як сні тлоирівський чортик, сьорбнувши замість кави з сметанкою високооктанового бепзинчика, вискакував з машинного або комбайнового двигуна (він залюбки міняв місця своїх ночівель) свіженький, як огірочок, дуяшй, гнучкий, ініціативний, винахідливий і миттю налітав па свого старомодного п неповороткого суперника.
Коли ще бог був живий і порядкував па землі, то помічено, що мав віп звичку втручатися в усі події безпосередньо, доходив навіть до того, що хапав для своєї втіхи гарних жінок або й привабливих хлопчиків, як те віп зробив з древніми греками, вкравши в пих Гапімеда.