Поле бою влягається, атаки відтрублено.
Нарешті, припиняємо дискусії і починаємо вибір нової управи, чи як ми кажемо, правління МУРу. Я знов намагався дуже щиро і дуже наполегливо перечити, але дарма. Мусів погодитися на продовження головства, яке накинуто мені "через аклямацію" без єдиного спротиву. Членами правління стали: Ю. Шерех, Б. Подоляк, Ю. Дивнич, С. Гординський, Ю. Косач. Кандидатами – В. Державин, Яр Славутич. Ревізійна комісія – Ф. Дудко, В. Домонтович, Д. Гуменна… Кандидати – Ю. Клен і В. Чапленко.
На закінчення ще одна моя, вже імпровізована ораторія, буря оплесків і о годині третій з’їзд закрито. З дуже піднятим, великим, приємним настроєм. Мої острахи, що з’їзд зійде на манівці, не виправдались. Це був дуже ефектний і дуже дружній збір людей, колег, товаришів. І навіть друзів. Шкода, що цього не міг бачити мій "любий друг" Маланюк… який, розуміється, "випік" себе з цього "гарячим залізом", передавши все це анатемі.
Далі спільна вечеря, по вечері гурткові гостини. Я, з певною групою, потрапив до мого видавця Романа Паладійчука на добру "ковбасу та чарку". І хоч наші предки звикли думати, що "де ковбаса та чарк,а там же минеться і сварка", але на цей раз це не справдилось. Я потрапив тут у порядну халепу… І з дуже несподіваного боку. Я надіявся чогось такого від "Державин і С-ка", міг надіятись дечого від "політиків", але враз, трохи підпивши, розійшовся Косач. Тоном скарги і плачу нарікав на всіх, що його "переслідують" і накинувся на мене, що я його не захищаю. При цьому стратив терпець і наговорив мені таку купу нісенітниць, що робилось ніяково… Єдине щастя, що корчі Косача на мене не діють.
Біля дев’ятої години наше товариство завітало до Білецьких. Здавалось, тут буде краще, перейшли на поезію, Стефанович зачитав кілька своїх поезій, але згодом Косач знов осідлав свого коника і почав гарцювати зі скаргами. Я щось відповів і Косач "розругався"… Всім це не дуже подобалось і може навіть і самому Косачеві, бо при відході він вдався до Білецького, щоб той на мене "вплинув"…
То ж то, що тут було "впливати". Єдине, що я грішний до цього часу робив, це захищався від різних, через нього, нападів, переконував його не виходити з організації, мало не посварився з Маланюком і чекаю грізного зударення з Донцовим. Тому не можу зрозуміти, що його саме, в цьому випадку, болить. Зрештою, від давна-прадавна, Косач не почувався зі мною добре. Тримався насторожено, говорив заїкувато… А тепер ось дійшло до чистісенької лайки. Чим це пояснити? Невже заздрість? Він це заперечує, але що інше?
Цієї самої ночі, в готелі, продовження наших любезностей. Трапилось так, що наші ліжка – Косача, моє і Костецького були разом. Косач не міг втихомиритись і Костецький почав йому доказувати, що він не має рації. Ніхто йому в цьому не винен. Це ж бо він сам розпочав ту коломийку з тією "вільною літературою" і не дивлячись на це – далі "благоденствує в бандерівцях", а Маланюк з Донцовим, замість проти Косача, ведуть атаку проти Самчука. В одному фронті з Косачем. Отже, чого йому плакати і смаркатись? Ця розмова протягнулась далеко за північ.
В понеділок, 17-го засідання правління, моє інтерв’ю для "Укр. Вістей", де я старанно повторив свої тези з промови з’їзду, полагодження деяких редакційних справ і о годині 12.19 "шнельцуґ"-ом, в товаристві Дудка, Веретенченка, Степаненка і Юрія Вовка, від’їзд до Штуттґарту.
До цього з’їзду вийшло кілька видань МУРівської "Золотої брами". Крім мого "Шеремети", "Тигролови" Багряного, третій збірник МУРу і ще кілька менших появ. Повертались втомлені, досить зденервовані, але вдоволені.
25 березня. Середа. Їду до Мюнхену. Минулу ніч погано спалось, турбували МУРівські справи. Причиною до цього є таке ось посланіє Шереха:
"Мюнхен, 19.3.47. Дорогий Уласе Олексійовичу!
Висилаю Вам обіцяну статтю проф. Ольхівського про Казеллу. Для "Зошитів". Його примірник і гонорар прошу вислати на мою адресу. Він хотів написати цикль статтей про сучасну нашу музику, зокрема вказати в них на негативні прояви в капелі бандуристів (що, на мою думку, вже давно пора зробити). Чи замовити?
Сьогодні я з Косачем робили демарш у Вовчука. Домонтович, як і слід було чекати, не з’явився на наше запрошення і уникнув висловити свою думку. Вовчук вельми охоче пристав на всі наші вимоги. Він не заперечує проти проголошення надпартійности в першому числі журналу, згодний, щоб журнал виходив з зазначенням співпраці з МУРом і щоб Домонтович і я мали право абсолютного вета. Він навіть запропонував нам усунути з редакції Т. і Н., на що ми відповіли, що це не конечне. Єдина його вимога, – щоб в журналі не міщено творів, які проповідували б ідеї українського чи будь-якого комунізму. З приводу фінансової сторони він сказав, що тут потрібна опінія їхніх фінансистів, а як тільки вони її матимуть, вони відрядять когось до Вас на остаточне затвердження.
На мій протест у справі "Зошитів", він просив про всі конкретні висновки доводити до його відома і обіцяв уживати заходів. З усієї розмови я виніс враження, що він дуже добре зрозумів, про що йде, але це справді не викликає в нього жадного невдоволення, навпаки, що він був би радий, якби журнал виходив під фірмою нашою. У цьому випадку було б цілком можливо, щоб "Грань" просто радила своїм читачам "Зошити" – з умовою, звичайно, такої ж рекомендації "Грані" в "Зошитах". Аби тільки не робив капостей Домонтович.
Мені спало на думку організувати чергову нашу конференцію інакше, ніж досі: присвятити її обговоренню не доповідей, а художніх творів. Найкраще було б взяти драми, бо їх багато хто пише і багато хто з них дебютує. Автори прочитували б свої твори і зразу відбувалося б обговорення. Тим самим ми і вийшли б з того глухого кута критичної дискусії, куди почасти зайшли. Читати б могли Ви, Багряний, Косач, Полтава, може ще хтось. Звичайно, це було б уже десь улітку. Якої Ви про це думки?
Ми говорили про мою рецензію на Петрова, але не договорилися. Я прошу вислати її мені назад, бо для "Зошиту" вона зовсім не підходить. Також, коли ще є, прошу вислати мені трохи МУРівських коверт.
Щире вітання Т. Ф. Ваш Ю. Шерех.
Чи відповів Вам щонебудь Є. М.? Чи читали Ви вже статтю Крупницького? Якщо вона не надається до "Зошитів", то пришліть її мені назад. Щодо членських квитків, то може б Ви доручили Славутичеві опрацювати їх форму, Чорний міг би дати англійський переклад, а тоді можна було б пустити їх у друк. Чи можна у Корнталі замовити печатку – німецьку з англійським?"…
У цьому листі головне "Грань", – журнал, що його хоче видавати Шерех. Благородна думка, нам потрібен добрий літературний журнал, "Зошит" це лиш газета, тільки як це узгіднити з нашими "надпартійними" позиціями, коли справу фінансуватимуть люди "блискучого відокремлення" (визначення 3. Пеленського)? Їх генеральний комісар для справ зовнішніх Іван Вовчук, може навіть дещо обіцяти, але рішатиме не він, а ті, що рішатимуть, мають свої на нас пляни, не конче узгіднені з нашими. Це може статися так, як сталося з журналістами. Не пощастило їм підпорядкувати СУЖ, тоді вони заснували своє НДОУЖ. Може, побіч МУРу, постати НДМУР і до того "Грань".
Але Юрій Володимирович квапиться мені справу пояснити:
"Мюнхен, 21.3.47. Дорогий Уласе Олексієвичу!
Позавчора вислав Вам листа, а сьогодні пишу знову. Я двічі бачився з Домонтовичем і говорив з ним. Жадних муроломних настроїв у нього нема. Він тільки розсміявся, коли я сказав йому, що Ви мали підозру, що "Грань" покликана, щоб розколоти МУР. Проти муризації "Грані" він нічого не має, тільки вважає, що ми можемо претендувати на ідейну сторону видання, але не повинні забиратися в частину фінансову. Ми говорили про те, як задеклярувати надпартійність "Грані".
Спочатку була думка просто передрукувати Вашу статтю з "Зошита". Потім вирішили, що передруковувати не доцільно, бо читачі і так уже читали це. Тоді мені доручили написати відповідну статтю. Одначе тепер, прийшовши додому, я подумав, що і мені не варт щось спеціяльне писати, а досить дати ту частину моєї доповіді, де я говорю про дві концепції організації літературного процесу: партійну і – в противагу їй – МУРівську. Думаю, що вміщення такої речі в журналі, на якому буде зазначено, що він виходить у співпраці з МУРом, буде цілком достатнє.
Далі Домонт. висунув проект, який мені здається доцільним: влити в "Грань" наші збірники. Ви знаєте, що наші збірники – дефіцитні, і інакше бути не може. "Грань" має виходити двічі на місяць 32 сторінками великого формату (розмір "Штандпункту"). При такій умові навіть більші статті можна давати петитом не більше, як у двох числах. А в супроводі ілюстрацій, оповідань тощо ці речі, гадаю, будуть розходитися і, хоч "Грань" не має давати великих прибутків (я знайомився з її пляновим бюджетом), але не повинна бути й дефіцитною. А чи нам видаватиме "Українське слово", чи "Українська трибуна", чи "Українські вісті", – від цього ніщо не міняється. Отже, чекаємо Вашої думки…"
Далі йдуть побіжні дрібні справи, якими Шерех старанно турбувався.
Гаразд. Добре. Для мене також нема різниці, з ким видавати "Грань", але я мушу сам бачити це зблизька. Тому їду до Мюнхену…
Сьогодні рано ще лист з Равенсбурґу від Михайла Мухина. Я просив його подавати мені літературну хроніку з мов французької і англійської… Він годиться це робити, а разом додає ряд своїх коментарів на біжучі справи, за його дивними звичками. Драгоманів у нього виходить Мрякоманів, Грушевський – Рушевський, Винниченко – Гвинниченко. Це ніби відголоски часів львівського "Вісника", але тепер він мало чим у світі вдоволений взагалі, а "особливо ж я лютий на Доктора". Серіч Донцова. Що сіє має значити?
28 березня. Повернувся з Мюнхену. Ночував у Шереха і його чудової мами пані Варвари (Ortnitstrasse 15/I). Говорилося багато. Бачився з Костецьким і з І. Вовчуком у редакції "Трибуни". Домовилися, що вони дадуть рекляму для "Зошита", що видаватимуть "Грань", що я напишу статтю для "Трибуни" і передовицю для "Грані". Словом, завішення зброї, культ-альянс… Уважаю це за свій дипломатичний успіх, бо це якраз відповідає моїм тенденціям "надпартійности".
Побував також і в ЦПУЕ, говорив з Яковом Маковецьким та Костем Мельником, а це вже по лінії "мельниківців", з якими у мене також псуються стосунки і вимагають реставрації.
Обідав у земляка з Кремянця Аркадія Трачука.
Квітень
1 квітня.