Чудасій

Твір має характер споминів — глибоких психічних переживань. Психологічний тип героя змальований інтроспективним методом. Оточення і дієві особи в ньому — допоміжне тло, яке гармонійно завершує картину. Але кар­тина — це портрет і на першому пляні вона — дієва особа. І цей портрет не на плоскому золотому чи чорному тлі. Тло, повне перспективи, ближчих і дальших плянів, тло з повітрям, світлом і тіня­ми, у яких живуть мільйони подібних істот.

Коли брати до уваги формальні властивості її творів, їх стиль можна назвати (коли хтось дуже впреться) реалістичним.

З таким твердженням можна погодитись, коли до реалізму вчислити все, що вміщується в часі та характері від ренесансу до кубіз­му, і коли рівночасно зі сторінок реалізму викинути все, що запере­чує індивідуальне і суб'єктивне в людині, і має назву в мистецтві — натуралізм, або соцреалізм, що є висловом з зовні оточуючого люди­ну світу, а не волею творчого духа людини, яка бачить світ і все в ньому сприймає власним мірилом.

І саме це індивідуальне мірило — світовідчування (сприймання) і розуміння видніє чітко не тільки в її автобіографічній повісті "З часів єжовщини", але теж і в чергових її творах: "Бог Вогню" і "Чудасій".

Правда суб'єктивного в мистецтві — це основна правда, а можли­во єдина, бо ж найбільш об'єктивна правда, сама в собі, приходить у свідомість людини через її суб'єктивне пізнання і відчування. Усе, що існує поза нами, до нашого пізнання, є для нас хаосом. Усі закони мистецтва заперечують анархію; основою мистецької творчости є лад. Цей творчий лад, що, як вияв світогляду, є підставою і запорукою існування кожного стилю, існує індивідуально і скристалізовано в сві­тогляді Ольги Мак, і консеквентно в її творах. Цим треба пояснити, що нова поява — є появою індивідуальності; літературного характеру в першу чергу. Звідси в неї виїмкова здібність конструювати композицію, створювати картини й доцільно та живо будувати в них акцію.

Але мистця не обмежує тільки світогляд (талант і освіта — це самозрозуміле). В Ольги Мак головні герої реалізують свої іде­али, борються за них, а не тільки терплять, як відбиваний м'яч чужої волі та припадку. У своїх спогадах "З часів єжовщини" чи в повісті "Бог Вогню", або в "Чудасій" вона створює сильні постаті, життє­здатні, активні до останніх меж духових і фізичних сил, або вольові, коли вжити терміну, зненавидженого "малою" людиною окреслення типу людини, якої не хотіли б бачити між українцями вороги України й "рідні" яничари. Саме цю людину відроджує в своїх героях О. Мак. Ця активність героїв письменниці випливає з моральних принципів її самої — як творця. Її світогляд є запереченням московського нігілізму — "непротивитись злу". Її мораль диктує активну поставу до всіх проявів життя, і навіть читачеві не дозволяє бути нейтральним. Читач мусить заявитись за героями добра або зла, правди або не правди, морального або аморального, Божого або диявольського, українського або всього, що Україні вороже. Для цих протиставлень в неї немає компромісів, і її герої несуть всю відповідальність її світоглядових принципів. Моральна печать відбита в її творах не лише як вислід світогляду — мистецької лябораторії, але взяте з її влас­ного життєвого досвіду, що був для неї найкращим доказом пра­вильності її принципів, бо він був їх пробою. Це — чи не одна з причин, що її герої живі, реальні, непаперові, ощадні на слова, бага­ті вчинками, не лицемірять і не обдурюють себе та інших, зокрема то­ді, коли це не є їх особливе призначення. У цьому, окрім таланту, що в неї виразно вичувається, лежить той успіх, що постаті оживають справжнім життям в нашій уяві, а то й стають виразнішими і більше знайомими як багато людей живих, які нас оточують щоденно.

Теж талантові її завдячуємо факт, що читач дуже скоро перестає бути тільки обсерватором і об'єктивно приглядатись акції. Він непоміт­но подає авторці руку й поквапно проходить з нею усіма стежками не тільки сюжету, але кожної ситуації, навіть думки її героїв і, ко­ли її рука залишає читача собі самому, відсилаючи його до черго­вого тому книжки, читачеві остається хіба ще раз читати книжку, щоб удруге самому дивитись, або, коли йому це не вдається, відчуває втрату щойно пізнаної особи, що стала добре знайомою і дорогою і надто рано відійшла. Та це вже не заслуга автора, а радше її хист, що їй вищою силою даний.

Хочеться відмітити ті прикмети її творчого пера, що саме фор­мувалися її свідомістю, почуваннями та волею, тобто чинниками, що найповніше окреслюють її поставу та світогляд в образах її героїв.

Сама авторка в своїх споминах так характеризує себе: "Є в мене одна якась дивна мені самій незрозуміла риса вдачі. Я не маю того, що називають "силою характеру", але скільки прига­дую собі випадків, коли мені доводилось ставати віч-на-віч з силь­нішим від себе ворогом, то, замість страху, розгублености чи при­ниження, мене опановував холодний, високомірний спокій. Якась могутня сила родилася в незбагнених тайниках моєї душі й огор­тала мене невгнутим, не проникальним панциром. І, скільки собі пригадую, в таких моментах мої противники щулились і намага­лись не дивитися мені в очі". Ми могли б не вірити авторці, її словам, коли б це було сказане в іншому місці. Але читач її споминів має всі засоби, якщо він здібний аналізувати твір, провірити це і погодитися з її власною характеристикою.

З її біографії кілька фактів кидає світло для кращого рельєфу її портрету: "Народилася 1913 року, скінчила педагогічний інс­титут, працювала як учителька мови і літератури в середній шко­лі. Ціле своє життя під большевиками тяжко боролася зі скрайною нуждою і серед найтяжчих обставин здобувала освіту. Одружила­ся, маючи 18 років, з людиною надзвичайно інтелігентною та сві­домою, що мала рішаючий вплив на остаточне формування мого національного світогляду. Чоловіка напередодні вибуху німецько-совєтської війни засуджено на кару смерти під закидом форму­вання і очолювання підпільної контрреволюційної організації. Пер­ші літературні й журналістичіні спроби датуються початком ні­мецької окупації України. По розгромі німців на східньому фрон­ті тікала сама з двома дітьми через Галичину і Словаччину аж до Австрії, де мене застав кінець війни. В 1947 році прибула з другим чоловіком і трьома дітьми до Бразилії і щойно тут почала посвя­чувати більше уваги писанню. Виданням спогадів "З часів єжов­щини" окремою книжкою (Мюнхен, "Українське видавництво", 1954) починаєть­ся моя "справжня" письменнича діяльність. За цією книжкою йде тритомова повість "Бог Вогню" і "Чудасій". Під різними скоро­ченнями і псевдонімами друкуюся в кількох видавництвах ("Свобо­да", колись "Український Самостійник", а тепер "Шлях Перемоги", "Наше Життя", "Мітла" і "Гомін України"). Якщо говорити про мою амбіцію, то я не так пишаюся тим, що написала, як тим, що пи­сала і пишу в обставинах, в яких ледви чи писала б інша людина, особливо мати і господиня дому". (Підкреслення мої — Б. С.).

Приймати життя як боротьбу й не миритися з обставинами, маючи власні принципи, — цю засаду авторка ставила не тільки перед собою в моментах, що перерішують вислід життя, цю засаду ставить вона перед своїми героями творів і рівночасно перед чи­тачем. Ця властивість не менше цінна в творі, призначеному для юнац­тва, "Бог вогню". Історія з неймовірними появами — містичної Кобри, фантастичними пригодами в печері зі скарбами, стосовно до уяви віку дитини і молодої людини, твір реальний постатями характерів, вічний принципами моралі, високоякісний ідейно-ви­ховними цілями. При всіх цих прикметах він не переладований поученнями нудних моралізаторів. Діялогами героїв, їх акцією, об­разами подій художніми засобами авторка досягає ідейні цілі.

Герой повісти, Богдан Сокіл — молодий український юнак у Бразилії, зв'язаний розбійниками лежить у печері, призначений на повільну смерть. З відкритими ранами на обличчі усвідомлює своє положення. І яка його реакція? — "Що тобі поможуть сльози в такій ситуації? Нічого не поможуть!" — рішає Богдан.. — "Адже є Бог на небі, а в мене є ще сила. З Божою поміччю не пропаду". Авторка виразно підкреслює, що тільки тоді зроджується сила, коли її попереджає віра. Віра — це найбільша сила, особливо, ко­ли це віра в Бога і в чудо власного зусилля.

Проблема власних сил і орієнтація на власні сили, як джерело успіху, проблема, яка мусить цікавити не лише одиницю, але цілу націю. Ця проблема вставлена в діялоги головних постатей найновішої повісти Ольги Мак, "Чудасій". Її обороняє головний герой — Олекса. Акція повісти проходить на тлі совєтської дійсности. У розмовах заторкується причини голоду і смерти мільйонів укра­їнців під час насильної колективізації. Розмова двох людей, образ світогляду двох різних постав до життя. Вольова і героїчна поста­ва Чудасія, що в його приватних, особистих проблемах, родинного характеру чи любовного, носить печать найкращого гуманізму, ли­царського джентлменства, показує світогляд виїмкових одиниць меншості. І тому в очах більшості! — це ще одна з причин його комічної назви "Чудасій".

Нормальне явище в той час — страх, співчування і біль по жертвах голоду, або пасивне сприймання "призначення" долі і смерть мільйонів жертв без спротиву. Найбільше, що вміє робити цей тип людини, — це терпіти й надіятися на чудо, або допомогу "цивілізованого світу". Для людей цього покрою Олекса несе допомогу, а не вислови милосердя чи дарунок неспаних ночей. Олекса ненавидить цих людей за їхню пасивність. Вони не тільки пасивні, мало того, вони до смерти послушні спричинникам їхніх мук і смерти. Вони загубили людську гідність й основний інстинкт боротьби "Мене дивують оті, що тепер гинуть. Воліє загинути як пес, ніж умерти як людина. Того я не розумію!" (Підкреслення моє — Б. С.) ... До меж обурення зближається Олекса, коли його приятель тільки вміє бідькатися над жертвами голоду, попадаючи в галюцинації цвинтарних з'яв нескінчених картин трупів україн­ських селян.

На оправдання браку перспектив боротьби, яка не має шан­сів перемоги, він прямо кричить! — "Ви брешете, учений ботані­ку!..