Батько був не настільки добродушним, і Пітер на тиждень залишився без утримання.
Звісно салуни десь у Техасі суттєво відрізнялись від місць вживання їжі і плотських розваг в Україні. Але Хелен не сумнівалась що не залежно від зовнішнього вигляду суть цих закладів залишалась однаковою. Чоловічі розваги – карти, випивка, і легкодоступні жінки.
Зуби так міцно стиснулись, що заскрипіли. І Долинська зрозуміла, що більше лежати в ліжку вона не в змозі. Різко піднялась, і стала навпомацки шукати одяг.
Подумки Хелен уявляла як князь сидить за столом з келихом коньяку, а на його колінах заливається сміхом якась дівчина, з надто низьким декольте. І задертою спідницею. На думці, що дівчина запускає свої пальці у розстебнутий комір чоловічої сорочки і тягнеться до Олександра з поцілунком, Хелен рішуче вийшла з кімнати. Їй треба було пересвідчитись, що все це тільки видумка, а насправді в нижньому залі князя немає. Ну на крайній випадок, він там є, але без всіляких розпусних дівиць. Що буде, якщо дівиця виявиться в наявності, Хелен не знала.
Але краще б ніяких звабниць там не було. Надії на тихе завершення вечору розвіяв жіночий сміх, який навіть перебив не дуже зграбну музику. Від злості запалами щоки, і стиснулись кулачки. Ну вона йому зараз задасть перцю. Про те, що буде, якщо хтось побачить Хелен в наспіх натягнутій сукні і з розпущеним волоссям вона навіть не думала. А варто було б. Дівчина нерішуче зупинилась на сходах, перекинувши пасма волосся на спину, і пригладивши його біля скронь. Вертатись і перевіряти як вона виглядає, дівчина не хотіла.
Навпаки, хотілось по швидше переконатись, що вона помиляється, і повернутись в тепле ліжко, посміявшись над своєю ірраціональною тривогою і зовсім не доречними ревнощами. Подумавши так, Хелен пішла на компроміс із своєю цікавістю – в зал заходити вона не буде, тільки подивиться чи є там Оболенський. І навіть якщо князь там виявиться у комплекті з якоюсь куртизанкою, влаштовувати скандали вона йому теж не буде. І навіть утримається від того, щоб розбити графин об чорноволосу голову, чесно-чесно. Просто повернеться в кімнату, і буде будувати плани помсти. Зрештою, помсту треба подавати холодною. Просто треба переконатись, що мститись є за що.
А може князя там взагалі не має. Тоді Хелен посміється над своєю дурістю, і спокійно засне. Ось. А для цього заходити в ресторацію не треба. Досить заглянути із-за портьєри. Один разочок.
Так притримуючи однією рукою погано зашнуровану сукню, а іншою відхиляючи портьєру, Хелен висунула носа в зал ресторації, нагадуючи собі самій цікаву кішку. В носа вдарив запах їжі, алкоголю і парфуму. На щастя зайнятими виявилась тільки половина столиків. В залі панувала напівтемрява, джерелом світла були невеличкі ліхтарики на столах, і підвищення з музикантами, які виводили чергову бравурну мелодію.
Якась жіночка, з кришталевим келихом в руках, витанцьовувала перед музиками, і компанія чоловіків за столом плескала їй в долоні. Хелен задивилась на цю безстидницю, відчувши як важко закалатало серце в грудях – жінка була красивою, фігуристою, в сукні яку складно було б назвати пристойною.
Хелен змусила себе відірвати погляд від танцівниці, щоб ретельно оглянути інших присутніх, і відшукати нарешті поглядом князя Оболенського, що в напівтемряві було складно. Але по при те, що темноволосих чоловіків в залі було кілька, та князя там не спостерігалось.
— Не мене шукаєш, пташко? – на талію лягли чиїсь руку, і Хелен опинилась міцно притиснута до грудей когось чужого. – Ходімо, пригощу.
Те, що Хелен пручається, і намагається звільнитись з нав'язливих обіймів незнайомець зробив вигляд, що не помічає. Він приобнімав дівчину за талію, і впевнено вів за один із столиків. Перелякана Хелен усвідомила, що Оболенського в ресторації взагалі немає. А вона, в компанії виділяючого пари горілки молодика – є. і дуже про це пошкодувала.
— Це якась помилка, відпустіть мене негайно! – нарешті випалила Хелен. Від різкої спроби звільнитись сукня затріщала, і у Хелен оголилось плече.
— Помилка, це те що така красуня вагається до якого столу приєднатись! – запевнив дівчину незнайомець, явно гусар, що стало зрозуміло по короткому розстебнутому доломану. І чмокнув Хелен в оголене плече. – Ну чого ти, зажата якась.
Дівчина здригнулась від дотику чужих губ, і стала борсатись активніше, привертаючи до їх пари увагу. З усіх боків залунав сміх, улюлюкання і непристойні фразочки:
— Ого, де ти її знайшов?
— Яка краля, циганка?
— А гаряча кобилка, я б її об'їздив!
— Негайно відпустіть! – підвищила голос Хелен. – А то закричу!
— Кричи, — погодився гусар. – Я знаю прекрасний спосіб як закрити жінці рота.
Вони з гусаром опинились в центрі уваги. З них сміялись. А головне, що ніхто навіть не подумав прийти їй на допомогу, зрозуміла Хелен, навіть музики заграли гучніше. В той час, як компанія нетверезих гусар за столом ставала все ближчою. Її чекали з посмішками, гомоном і вульгарними слівцями. О, і чому їй не сиділось в кімнаті? Чому вона весь час знаходить пригоди на свою голову? Ну звісно відвідування салуну було безпечним, бо поруч був брат з револьвером і кілька ковбоїв. Запізнілі питання і відчуття жалю ситуацію не рятували, тай ані Пітера, ані Патріка поруч щоб присмирити розпалених чоловіків не було. Невже варто було врятуватись від поміщика Страшинського, тільки для того, щоб її зґвалтували якісь солдати? Треба якось донести до їх розпалених горілкою голів, що вони мають її відпустити.
— Дама ж сказала щоб її відпустили! – князь Оболенський з'явився як чортик з коробочки, і у Хелен від полегшення ослабли коліна. Ніколи б не подумала, що буде так рада цьому нестерпному снобу.
— Ага, дама! Мадемуазеля, і вам сподобалась? — несмішливо протягнув гусар, але обіймати Хелен так і не припинив. Навпаки притис до свого боку сильніше. – В чергу ставайте, ваше-с благородіє.
Компанія за столом підтримала свого друга сміхом. Олександр зробив крок ближче до Хелен, і в його темних очах вона читала всі кари небесні на свою голову. Радість якось випарувалась, немов крапля дощу на гарячому піску, і дівчина вже була не впевнена, де їй буде безпечніше.
— Руки прибрав! – коротко відповів гусару Олександр, і зробив ще один крок до Хелен. З такої відстані стало зрозуміло, що він не тверезіший свого противника. По при це різких рухів він не робив. Набичившись, Оболенський свердлив гусара злим поглядом, але очевидно, що його терпець скоро урветься. Над трійцею ніби збирались грозові хмари.
— Так-так, заберіть від мене руки, — вклинилась Хелен. – І я піду до себе, і все, забудемо про цю незручну ситуацію. Ви там собі будете далі розважатись, а я…
— Помовч! – синхронно рикнули на Хелен ці два самці, і продовжили свердлити один одного поглядом, музики стали грати тихіше, витягуючи шиї, щоб роздивитись, що відбувається біля їх столу. Гусар повернувся до Хелен, і штовхнувши дівчину в бік своїх друганів, додав: — Почекай, кралечко, зараз я цьому благородію тільки дещо поясню, і повернусь! Ти і занудьгувати не встигнеш.
— Хелена йди в свою кімнату! – тут же скомандував Олександр, побачивши, що Хелен удалось вивернутись з цупких рук гусарів, і відскочити від їх столу. Та за нею ніхто й не рвався, оскільки натяк на ймовірну бійку зараз цікавив чоловіків більше, ніж якась спідниця.
— Алекс, йдемо разом! – змолилась Хелен, зрозумівши, що гусар п'ятеро, а князь один. Їй стало за нього страшно. Але Оболенського вже помалу оточували, відрізаючи шляхи відступу.
— Та що ви там шляхетний пане блеяли? – з насмішкою запитав гусар. Олександр на образу не відповів, тільки криво посміхнувся, більше спостерігаючи за Хелен, ніж за противником. І от вона якраз отримала ще один злий погляд, від якого по задумці мала дременути геть з ресторації. Але ноги ніби приросли до підлоги. Тим часом гусар продовжив зубоскалити. – Що язика проковтнули?
— Я принаймні шляхетний, — нарешті повернувшись до гусара відповів князь. – А ти без сумніву панський байстрюк, нагуляний і кинутий десь під кущем…
— Дуель! – побілілими губами прошипів гусар, видно байдужі слова князя потрапили в найболючіше місце. Весь його гарний настрій десь подівся, перетворивши посмішку в злий оскал. В раптовій тиші ресторації виклик було чутно дуже добре, і компанія солдат підтримала його гучними оплесками.
Хелен ахнула. Оболенський же п'яний, куди йому стрілятись. Та і тверезому стані навіщо стрілятись? Але по князеві було зрозуміло, що він навмисно провокував противника, бо зараз на його красивому обличчі проступила холодна посмішка. А тихий жіночій крик потонув здійнятому шумі. Присутні жінки про щось зашепотілись, смакуючи скору криваву виставу, чоловіки загули про правила дуелі, миттю з'явився хтось з коробкою з пістолетами. Хелен відчула як знову слабнуть ноги, і тремтять руки.
— Обирайте зброю, якщо не боягуз, — продовжив напосідати гусар, радий дуелі не менше князя. Показились ці чоловіки, чи що? Вони зараз вбивати один одного будуть, ще й зубоскалять. Хелен вже самій хотілось їх повбивати, від страху і злості.
— Ти мені по статусу в дуелянти не підходиш, — фиркнув Олександр. І розвернувся, щоб іти геть з зали. Хелен бочком стала протискатись за ним.
Від серця знов відлягло. Невже в князя Оболенського проснувся здоровий глузд і інстинкти самозбереження? Тільки б так і було. Але те як ліниво він рухався на вихід, зачіпаючи плечима оточуючих чоловіків, і зневажливо подивляючись на них, зовсім забувши Хелен, і навіть не віддавши їй чергову команду слідувати за ним, збивало з пантелику.
— Ах ти ж падло, благородне! – гаркнув принижений гусар і рвонув на Оболенського. Хелен закричала, і час для неї зупинився, коли вона побачила, що в руках гусара виблискує сталь.
Глава 34
— Що ти робила внизу? – говорити з розбитою губою і зламаним носом Олександру було неприємно, але гнів і злість перевершували біль.
— Тебе шукала, — похмуро відповідала Хелен, ледь стримуючи сльози. Її руки все ще тремтіли, вона в житті не відчувала такого страху. Навіть коли Віктор Львович розпинав її на своєму ліжку, вона так не боялась, як сьогоднішнього вечора, вона думала що Олександра покалічать цього вечора, через її необачність.