Просто в центр палаючого диска.
…Вогняний океан закрив Космос. Двійник був оточений лютуючою плазмою звідусюди. Наша об’єднана свідомість відчула, що оптильйони ергів сонячної потужності шматують нашу духовну броню, намагаючись знищити, спопелити зухвалого пришельця з маленької темної планети.
Проте, ламаючи бар’єри вируючої матерії, психодвійник пірнав глибше й глибше в надра сонячної атмо-сфери.
Десь далеко-далеко, в глибинах свідомості, дзвеніло застереження. Воно кликало назад, на квітучу, спо-кійну, улюблену Землю, де не треба змагатися з космічними силами, де не загрожує знищення. А що, коли гіпо-теза Матакрішни — химера? А що, коли Сонце ущільнюється до центру і ми потрапимо у такі надра, де темпе-ратура сягає мільйонів градусів, де страхітлива енергія ядерного синтезу знищить нас, як хмаринку, навіть не помітивши.
Проте той голос був ледь чутним. То був голос тіла, котре залишалося далеко на Землі. А посланець сер-ця і розуму — спільний психодвійник — всепереможною стрілою мчав крізь протуберанці, крізь потоки радіа-ції, крізь пружні енергополя далі й далі.
Напруга наростала. Здавалося, що ще трохи — і годі буде витримати опір немислимих стихій.
Та зненацька вогняний вихор обірвався. Залишився позаду. Перед нами виник неосяжний вільний прос-тір. Там, звідки ми прилетіли тільки що, де клекотіла стихія вогню, — блищала блакитна спокійна сфера. А внизу, скільки оком кинь, майоріли райдужні обриси таємничого світу: велетенські гори, дерева, будівлі. Все це формувалося з плинних барв і променів, ніби в казковому сновидінні.
Я почув захоплену мову Ріони в собі. Чи, може, це було наше об’єднане Слово:
— Наші пращури знали правду. Недарма назвалися синами Світовида, Онуками Дажбога. Тут Джерело нашого Буття, тут наші Батьки, сюди пролягає й наша дорога.
Ми метнули свого психодвійника униз, на поверхню сонячного царства. Та невидима, плавна, але вра-жаюча за своєю потужністю сила зупинила нас, забороняла ступати туди, де мали право жити лише повністю трансформовані вогнем істоти.
Почуття жалю задзвеніло в грудях. Невже Світ Полум’яний залишиться лише фантомом? Лише маревом в пустелі?
Зненацька гігантська блакитна постать метнулася до нас з глибини сонячного простору. Доброзичливий погляд титанічних очей зазирнув у наші душі, ми відчули радісну дружню енергію брата і родича. Він вітав наш дерзновенний успіх, вірив у відновлення райдужного моста, що колись поєднував усі світи,
— Відроджуйте Серце, — пролунало останнє напуття Брата. — Ми чекаємо вас!
І тоді свідомість об’єднаного психодвійника не витримала граничної напруги Сонячного Світу. Нас ки-нуло назад, до блакитної сфери. Замерехтів полум’яний океан. Протуберанці. Чорний Космос з міріадами зірок. Зелений ореол Землі.
А потім легка тінь забуття покрила нашу свідомість.
Ми мовчки стояли перед Багряном. Він зі сльозами на очах кричав:
— Ніколи не прощу цього! Як ви могли? А що — якби нещастя? Як ви сміли?
Що нам було казати? Мабуть, на наших лицях Багрян бачив лише блаженно-радісні усмішки, бо раптово махнув рукою і сам засміявся.
— Бачу, що від юродивих нічого не доб’юся. Ви втратили від радості здатність розмовляти. Хоч скажіть словечко: є там життя? Матакрішна правду казав?
— Є, Багряне, — прошепотіла Ріона. — Є Світ любові й вічності. Це дає нам певність, що й ми — не примхлива гра природних стихій, а справді спадкоємці безмірної Сили. Нам треба багато думати… і відчува-ти… Ми втратили уміння відчувати Серцем.
Я теж хотів щось сказати, але відомі слова здавалися сірими, марними. Проте серце мені владно підказу-вало, що вогняна епоха людства гряде. Бо якщо бодай одна пара, об’єднавши серця, змогла піднятися до Сон-ця, то те саме зробить згодом і об’єднане людство. Воно повернеться до Вітцівської та Материнської Світлиці, щоб стати такими, як ті, котрі народили нас для славетної долі.
Головне — прислухатися до Камертону Дажбога, пломенистого Світовида, який щоденно розпочинає невмирущу симфонію життя у Дивоколі Всесвіту. Прислухатися… і прагнути до творящого Вогню.
Бо піднятися до Вогню — це означає стати ВОГНЕМ.
Частина четверта
Екзамен для Арімана
(Із щоденника Сергія Горениці)
…Ось-ось мають прийти мої хлопці. А я все не можу розвіяти враження від мандрів до Сонячного Ков-чега. Звідки це видіння, як воно могло утворитися в моїй психіці? Хіба Ріона — вигадка підсвідомості? Вона настільки реальна, рідна, близька, що без неї вже неможливо жити й мислити, почувати і кудись прагнути.
Може, вона вже десь тут, у цій часовій сфері? Може, вона — це втілення якоїсь з дівчат-Космократорів? Кого ж? Чому мій розум не має жодної інформації?
Та головне — сновидіння вирізьбило найактуальніше завдання нового циклу: визволити серце від за-силля інтелекту. Тут — вузол трагедії Землі. Люцифер-Світоносець — батько інтелекту. Він знав радість всеохопної творчості, він у самозабутті творив світи й еволюції, але ревниво усунув серце на другорядну пра-цю. І Світобудова, сформована володарем Думки, потьмяніла, почала вироджуватися. Животворна кров любові перестала омолоджувати старіючий організм Космосу. А здавна сказано: як вгорі — так і внизу. Кожен атом, кожна клітина, кожна цятка буття відчули падіння основи.
Тепер — лише воля людини може знайти вихід з Лабіринтру. Христос сказав: "Коли піднесете Си-на Людського, тоді збагнете, що це Я". Не принижені молитви і биття в груди, а піднесення Сина Людського. Возвеличення його розуму й серця. Регенерація Першолюдини розпочне регенерацію Світобудови. Такий за-дум Вітця Сущого.
Так просто. Просто. Науку, технологію, освіту, стосунки між людьми й світами оперти на серце. О Бо-же, яка чарівна думка! Треба негайно дати завдання хлопцям: готувати експеримент для побудови серцеру-шія. Першоімпульс дає серце, його треба ввести в резонанс із пульсацією великого серця Космосу. Тоді можна ігнорувати примітивні джерела енергоносіїв, добутих з нафти, ядерного палива і навіть сонячного пото-ку. Кожен носить із собою безмежний океан сили. Треба лише знайти шлях для його реалізації. Але чорне серце, жорстоке серце не полетить, не сотворить, не подарує людям Світ Радості. Воно лише може руйнувати… і то — з допомогою проміжних ланок технології. А серце Творця буде діяти безпосередньо. І вся Світобу-дова допоможе йому. Бо безмежне Поле Неба з прадавності чекає повернення правдивого сіяча і господаря — Сина Людського, Сина Божого.
Були хлопці в гостях. Ми раділи, мов діти. Всі з півслова збагнули суть задуму. Особливо — Соколенко. Він казав: "Ех, якби ми знали про таке трохи раніше… не допустили б до експерименту ворога…"
Усе тіло моє тремтить. Ніби в передчутті казкових подій. А хіба не так? Новий хронокомплекс, поєдна-ний з серцем оператора, допоможе проникнути в будь-який час, простір, будь-яку сферу.
Ми зможемо проникнути в сусідні реальності. Визволити полонених Космократорів з павутини демоніч-ного світу. Зібрати докупи всю нашу древню команду, щоб вернути первісні сили. Тоді під нашим контролем буде весь історичний ланцюг — від Троянської доби донині.
І можливо, можливо… А чому б і не помріяти? Можливо, Аріман та його прихильники замисляться над подальшою долею Буття і знайдуть снагу для трансформації? Хто сказав, що це неможливо? Адже він був на вершині могутності? Адже він брав участь у формуванні Хартії Єдності? Хіба все це розвіялося на косміч-них вітрах ненависті та безнадії? Зоряний Корсар сказав, що Аріман — таємниця людська. А що, коли ми поми-лилися у визначенні вектора творящої Еволюції? А що, коли це Земля сотворила Вищу Систему Ари, а не на-впаки? Адже давно люди догадувалися, а дехто й стверджував, що боги — людське породження. Сотворивши їх, ми потім стали їхніми холопами. Страшна ідея, але тут — можливість інверсії. І визволення також.
Що ж… Якщо логічна розробка такої гіпотези не буде суперечливою, тоді треба знайти засоби для сві-домого контакту з Аріманом.
Іще одна — остання дружня пропозиція.
Зупинити руйнівне колесо Еволюції.
Стерти, мов брудні письмена з листка паперу, порочне, зіпсоване творення.
Вернути Прабатькам Безсмертя. І самим віддати себе в їхнє розпорядження. Приборкати власну амбі-цію "Богів". Збагнути себе як частку спільного потоку Буття й Радості.
Він почує. Можливо, він уже чує. І тоді ми побачимо, чи залишилися в його Серці іскри Любові? Чи там на віки вічні поселилася предковічна пітьма?
Що ж — це екзамен.
Екзамен для Арімана.
Екзамен для людини.
Останній…
***
…Перед Ягу — космослідчим Головного Координатора Ари — розімкнулося незриме поле особистого Тартару Арімана. Почувся втомлений голос:
— Зайди. Я чекаю.
Ягу переступив просторовий бар’єр, одразу ж відчувши дивний стан Арімана. Головний Координатор сидів у глибокому кріслі і навіть не повернув голови, коли Ягу ступив до Тартару. Перед ним сяяв темно-фіолетовий клуб просторового телезв’язку, там пливли рядки якихось прадавніх письмен. Екран згас. Аріман махнув рукою, показуючи на крісло перед собою.
— Сідай.
Ягу виконав його наказ і пильно глянув у очі володаря Ари. Погляд Головного Координатора блукав десь далеко-далеко, в ньому з’явилася дивна дитяча прозорість, нехарактерна для демонічного образу, сформованого тисячоліттями.
— Що сталося, Арімане? Ти не схожий сам на себе.
— Он як? Ти помітив?
— Не лише помітив, а й відчув якусь психологічну інверсію. З тобою відбувається дивна трансформація. Поясни мені…
— Зажди, Ягу. Спочатку я прослухаю твою інформацію. Які вісті з Землі?
— Не дуже втішні. Зоряний Корсар допоміг Космократорам осідлати часовий потік Еволюції. Тепер вони зможуть коригувати моделювання різних варіантів реальності. Вони руйнують наш космоісторичний алго-ритм, а в інший ввести багатоваріантну реальність нам уже не пощастить. Ти розумієш, що це означає? Ми по-терпіли поразку. Це — повна катастрофа!
— Не лише для нас, Ягу, — печально зауважив Аріман, і на його чолі позначилася тяжка задума. — І для них також. І для Зоряного Корсара з його проектом Нового Творення.
— Ти вперше говориш про такі драматичні речі, — вражено прошепотів Ягу, і в його крижаному погляді пропливла хвиля тривоги. — Звідки такі висновки? Ти отримав якусь принципово нову інформацію?
— Хіба суть в інформації? — Трохи іронічно запитав Координатор.