Значить, краше, щоб була вічно готова хвоя.
Обмиті ґраніти, скупані водою, так ніжно рожевіють з бутильчано-зеленавої води, що перебивають навіть сірі віхті надбалтицького осіннього неба.
Пароплав іде протоками, затоками і нарешті наближається до Або. Це можна помітити по тому, що тут, на берегах, усе частіш і густіш зустрічаються дерев'яні будинки, схожі на норвезькі. Цілі ділянки очерету стоять над водою.
На берегах березові лісочки, зелені поля, що ширяться крізь осінню, сніжисту золу.
Увесь час коло берега — пристані, купальні Звичайно, маяки. Нарешті, саме місто, порт. Праворуч болота, очерети аж до ґранітового підвищення, що починається ген за півкілометра. Через усе це віддалення на полях прокладена конвайєрна система, що по ній ідуть вагонетки із землею од землечерпалки. Землечерпалка працює, поглиблюючи фарватер до порта. Недалеко коло очерету легкокрилою красунею стоїть велике вітрильне судно на чотири щогли. Це рідкий вітрильний велетень наших часів, з тих, що безповоротно вимирають.
Порт і місто Або
Порт зовсім не гримить. Найбільше впадають у вічі штабелі дерева, дощок під накриттями і без. Вивіз за кордон дерева.
На митниці в Або страшенно уважно перемацують речі. Пакункові з бананами, незважаючи на запах і мої запевнення, ніяк не повірили, розкубрили (а тут холод і банани можуть страшенно змерзнути). До радянців дуже обережні: сусіди. Чисто. По-російському ніхто не хоче чи вже й не вміє розмовляти, навіть на митниці, навіть на вокзалі.
Щоб замовити собі яєшню, мені довелося малювати окремо яйце, сковорідку й примус, решту додаючи рухами.
Місто — провінція. Проте швидко забудовується, приблизно, як Мєнськ. Новенькі п'ятиповерхові будинки в стилі примітивно-конструктивних цементових ящиків.
На вулицях багато автомобілів і книжкових крамниць. Представництва Форда і інших автомобільних фірм.
Закордонні, особливо англійські речі, найкраще купувати у Фінляндії, бо сюди безмитовий довіз їх.
Нарід чемний, але по-російському — ні звука, особливо молодь, та зовсім не в курсі російської мови й культури.
Запитують, чи по-шведському вмію.
Із шведами старий культурний зв'язок, та й добра торгівля. Так мені в Або, не вважаючи на напружене шукання, не пощастило знайти когось, хто вмів би по-російському.
За містом чимало зовсім нових фабрик і знов безмежні штабелі лісового матеріялу. Вивозять.
До Гельсінґфорсу — воєнщина й інше
Помітно чимало військових, кількість яких, що ближче до Гельсінґфорсу, все збільшується. Вони схожі на військових поляків своєю зухвалістю і навіть нечемністю. Серед них великий відсоток військових матросів.
Характерний малюнок. На голому березі коробочки дерев'яних хаток. Фінське село. Дивно, що на такому відкритому місці так собі просто стоять хати, криті бляхою. Ріка повновода. Через неї порон. Але пороном перевозять не підводу, а пасажирський автомобіль.
В Гельсінґфорсі на вокзалі, де знову таки сила-силенна військових, нарешті заговорили російською мовою. Це був залізничний робітник і офіціянтка.
Офіціянтка з російських аристократок
Вона, побачивши в мені чужоземця, одразу помилилась і заговорила чудесною французькою мовою, але почувши мою відповідь, одразу розгадала. Обличчя їй засвітилось. Вона ще краще з аристократичним акцентом і відповідними нюансами блиснула вихованими зворотами російської мови. В ній не трудно було пізнати аристократку-росіянку, що опинилась на еміграції — і ось прислуговує в ресторані.
Худеньке й утомлене за день її обличчя бадьоро змахнуло крилами брів. Чорні очі ніжно обласкували все навкруги. Може, вона спочатку думала, що я теж еміґрант.
Вона швидко прислуговувала, задавала легкі запитання, тактовно, не торкаючись основного. Але справа все ж вияснялась. Я їду далі, в Радянський Союз. Її теплота одразу зникла, постать натягнулась до сухости, до жорсткості. І холодний аристократичний акцент її гордо карбував лише байдужі, ділові фрази.
Тоді вималювалась вся її змученість, засмиканість життям, нервова худорлявість усього тіла і хрупка непевна напруженість мініятюрних ніг, обутих у черевики з високими халявками.
Час і переживання її раніш пори зістарили. Вона, як мумія, загострено чекала в стороні, поки її хтось не покликав. Чайових од мене вона не взяла.
Японський баптист, біблія і радянський кордон
Через вокзал, добре збудований, де з різних вікон видно вежу з годинником, пройшла екзальтована фінська юрба на перрон. Здебільшого жіноцтво. Коло вагону виявилося, що то проводжали японця, очевидно, баптистського віронавчителя, що, може, приїздив сюди на конґрес.
Він смирненько, немов боячись когось образити чи на щось наступити, пройшов до вагонного тамбуру і обернувся, щоб додомогти влізти маленькій мініятюрній жінці-японочці. А юрба на пероні галасувала, щось вигукувала й плескала, налізаючи одне на одного. Проповідник поклонився їм ще смиренніш, не виявивши жадного почуття на масці свого жовтуватого, смугляво-забрезклого лиця, половина якого ховалася під опуклими великими окулярами. Жінки завищали й запікали щось. Чоловіки тяглися, щоб йому подати якісь квіти. Япончик, не зважаючи більш ні на що, обернувся і пішов до свого купе. Як натовп не плескав і галасував — він більше не показувався. Святобливе ханжество чи дійсна безглузда віра з відповідним ритуальним поводженням?
Потяг рушив на Ленінград. Юрба баптистів-фінів біснувалася на пероні, підбігаючи за вагоном. Японський проповідник сидів за міцно зачиненими дверима купе радянського вагону.
Від Терійок і до самого радянського кордону великі дачні місцевості Але порожні дачі поруйновано вщент. Мертві будинки ще по інерції стоять з забитими вікнами, порослі зеленим північним всемогутнім мохом. Одрізані од Ленінграду дачі вмерли.
На пустелях дачних площ одні фінські салдати ведуть навчання. У вікно на них дивиться японський баптист, стискуючи в руках томик біблії.
Кілька зухвалих фінських військових проходить коридором вагону. Замкнене коло од Польщі до Фінляндії з однаковими рисами воєнщини, що ошкірено поглядає на paдянські кордони.
Нарешті чорна вода кордонної річки. Міст. Стоп. Ми на своїй землі: ст. Білоострів. За кілька годин Ленінград. За сутки — Москва, за двоє — Харків. Рейд у Скандинавію закінчено.