Та й гетьман змилосердився над півдиким народом: "Досить московської крови! Дарую полоненим життя!" — промовив він до наказного гетьмана та й звелів оддати всіх бранців татарам у неволю.
І, мабуть, не зробив би цеї ласки гетьман, якби знав, що на великім святі Вкраїни не буде вже Миколи Наливайка!..
А тим часом, огорнутий тяжким передчуттям, ніде не бачачи Миколи, Богун розіслав недобитків Миколиного полку шукати на бойовищу свого полковника. Нарешті козаки знайшли Миколу: він лежав неживий на березі річки Сосниці. Смерть не споганила лицареві обличчя. Стискаючи в руці шаблю, він лежав горілиць, прекрасний та спокійний. Недалеко навалена була ціла купа московського трупу.
Довго, довго стояли козаки, журно дивлячись лицареві в очі.
А Микола лежав перед ними з печаттю несьогосвітньої краси, й щаслива усмішка застигла йому на устах...
КІНЕЦЬ
І УКРАЇНІ СЛАВА!
ПРИКІНЦЕВІ ПРИМІТКИ
Пригоди козака-робінзона Миколи Наливайка розгортаються на тлі важливих для українського народу історичних подій.
Описане у вступі діється у 1636 році перед великим козацьким антишляхетським повстанням 1637 року під проводом Павлюка. Тоді запорозькому козацтву довелося вести боротьбу в обороні свого народу на дві сторони: проти утисків польської шляхти і проти грабіжницьких нападів турецько-татарських загонів.
Описане у частині І триває у 1636-1641 рр. Микола потрапляє в полон під час штурму Озівської фортеці у 1637 році і, як багато інших бранців з України, був проданий у неволю. Часові межі частин II і III — 1642-1656 рр. Коли Микола Наливайко мужньо бореться за виживання на безлюдному острові та врешті засновує там колонію Нова Україна, на його Батьківщині розгортається визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.
Часові межі епілогу — 1657-1659 рр. — час, коли Україна пробує за гетьманунвання І.Виговського вирватися з-під московського ярма. Книга закінчується переможною битвою під Конотопом (1659 р.).
"Син України" написаний у співавторстві. Автори розділили свою працю так:
Ігор Федів: Вступ, ч.І (гл.1-2), ч.П (гл. 1-7 — переклад з Кампе), ч.Ш (гл. 1-4, 6-8 — переклад з Кампе).
Вал. Злотополець: ч.І (гл. 3-5), ч.П (гл 6 — Бій з хижаками), ч.Ш (гл. 5,9,10), епілог.
Спільно: ч.І, гл.6.
ДО ВСІХ, ХТО ЗАБАЖАЄ ПРОЧИТАТИ ЦЕ
ПІСЛЯСЛОВО
Перегорнута остання сторінка цікавої та захоплюючої книги... Вона стане на книжкову полицю поряд з читаними не раз творами Фенімора Купера та Майн Ріда, Марка Твена та Джонатана Свіфта, Александра Дюма та Вальтера Скотта, і багатьма іншими повістями про морські подорожі і піратів, про пошуки скарбів і боротьбу на захист скривджених і переслідуваних. Але її вирізнятиме те, що написана вона по-українському і герой її — запорозький козак, символ всього кращого і світлого, що є в історії нашого народу.
Як виникла ця книга, хто її написав?
... 1719 року у Британії було надруковано повість під назвою: "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, котрий прожив двадцять вісім років у повній самотності на безлюдному острові біля берегів Америки, поблизу гирла ріки Оріноко, куди він був викинутий катастрофою, під час якої весь екіпаж корабля, крім нього, загинув. З оповіддю про його несподіване визволення піратами. Написане ним самим." Останнє речення було літературною містифікацією (вигадкою). Книгу написав, користуючись описами пригод моряка Александра Селкірка, який чотири роки прожив на безлюдному острові архіпелагу Хуан-Фернандес, англійський письменник, бізнесмен і завзятий шукач пригод Даніел Дефо.
Дуже швидко "Робінзона" переклали ледь не на всі мови світу. З'явилися численні наслідування. У літературознавство увійшов термін "робінзонада" так почали називати усякий опис пригод на безлюдній землі, коли людина сам на сам з природою виявила силу духу й розуму у боротьбі за виживання.
Робінзон прибирав різних імен — бував і данцем, і голандцем, і греком, і євреєм, і ірландцем, і шотландцем, був навіть Робінзон-жінка та Робінзон-невидимка. Найбільше переробок твору Даніела Дефо створили французи та німці. Німецькі письменники видали близько сорока робінзонаді Серед них і "Новий Робінзон" Й. Кампе, надрукований 1779 року. "Нового Робінзона" було написано у формі розмови учителя з учнем, книга, як писали сучасники, була слабшою за англійський оригінал. Але, незважаючи на це, повість Й.Кампе теж була досить відомою. Саме її вирішили перекласти і видати українською мовою у 1919 році київські книгарі.
Це були бурхливі і сповнені надії, а водночас трагічні часи. 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом Центральної Ради було проголошено після довгих віків царської неволі створення Української Держави. Але почалася війна з чужинськими зайдами. На Заході стікала кров'ю Українська Галицька Армія, на Сході все свідоме українство стало до бою проти російських загарбників — більшовицької Червоної армії та "єдинонеділимської" Білої армії.
Століття гніту, переслідувань українського національно-визвольного руху, заборони української мови наклали тяжкий відбиток на свідомість нації. Треба було будити її живим словом, треба було утверджувати її людські права засобами культури, зокрема книги. Серед численних українських видавництв, які виникли на хвилі Української Революції, було і видавництво ‘‘Вернигора" у Києві. Воно друкувало шкільні підручники, навчальні мапи, дитячі книги, поміж якими було немало перекладів творів німецьких, французьких, англійських письменників. 23-річному Ігорю Федіву, січовому стрільцеві родом з Коломиї, котрого вир війни заніс до української столиці, запропонували перекласти книгу Й.Кампе "Новий Робінзон".
І.Федів у 1946 році згадував, що йому рядки перекладу видалися блідими, нудними і сухими на тлі драматичних подій перших двох років Української Революції. "Та поволі в уяві почав зроджуватися новий —український Робінзон. Робінзон, що міг би захопити українських юнаків. Юнаків пробудженої української нації. І я, наскільки зумів зробити це юнацьким, маловправним ще пером, старався влити в героя повісті українську душу, щоб вона своєю хрустальною чистотою і теплотою та лицарською шляхетністю промовляла до душі наших юнаків, захоплювала їх, ушляхетнювала і виховувала в любові до Бога, до Батьківщини, свого народу й до кожної людини, гідної нашої пошани й любови." (З "Післямови" до II видання "Сина України", котре 1946 р. з'явилося у німецькому місті Авгсбурзі.)
А Миколу Наливайка героєм повісті зробив та його пригоди у полоні та після повернення на Батьківщину описав наддніпрянець Вал. Злотополець. Мені небагато відомо про нього. Було тоді Вал. Злото— польцю двадцять вісім років, від часу своєї гімназійної юності брав участь у пропаганді національно-визвольної думки, у 1916 році був серед засновників видавничого товариства "Вернигора". У грізний час взяв до рук зброю, увійшов до Студентського Куреня, котрий 29 січня 1918 року майже весь поляг у нерівному бою з більшовицькими загонами на залізничній станції Крути біля Києва. Серед трагічно загиблих (він потрапив у полон і був розстріляний) був і товариш дитинства Вал. Злотопольця, однодумець і помічник у просвітницькій діяльності, 26-річний студент з Волині Микола Лизогуб. У присвяті до першого видання повісті Вал. Злотополець писав: "Друже і брате! В образі Миколи Наливайка стоїш ти мені перед очима. Я не письменник. Я хтів лише втілити часточку Твого невмирущого Духу — ось походження ідеї цього твору".
Як далі склалася доля Вал. Злотопольця — мені невідомо. Про це не сповіщають жодні довідники та енциклопедії, за сімдесят років загубилися сліди...
А от Ігор Федів прожив довге і плідне життя. У еміграції, спочатку у Відні, а пізніше у Празі, навчався у вищих школах, очолював студентське товариство "Січ". У 1929 році перебрався до міста Лева, де викладав, входив до редакційної групи першої української універсальної книги знань — "Української Загальної Енциклопедії" у З томах. У роки другої світової війни керував Українським Видавництвом у Кракові та Львові. З наступом армії СРСР І.Федів знову подався в еміграцію — спочатку до Німеччини, пізніше до Тунісу, і нарешті до Канади, де й помер в 1962 році.
І от книга про мужнього і витривалого лицаря, відданого патріота знедоленої Батьківщини, запорозького козака-робінзона Миколу Наливайка знову надрукована, і її можуть прочитати діти незалежної Української Держави. Думаю, що особливо сподобається вона пластунам, бо, як і вони, книга проповідує любов до України, шану Бога, життя в гармонії з природою, наполегливість і вміння вистояти у складних ситуаціях, допомогу слабим і покривдженим, Нехай її прочитає якомога більше дітей і дорослих, хай у їхніх душах заколосяться зерна добра і любові до свободи і справедливості.
Андрій Павлишин