Практично випала з процесу більша частина виборців Донбасу. В Луганській області дільниці працювали у двох округах із 12, в Донецькій — у семи з 22. Донецька облдержадміністрація уточнила, що вибори не відбулися в 23 адміністративних одиницях. Зокрема, в Авдіївці, Артемівську, Вугледарі, Горлівці, Дебальцевому, Дзержинську, Донецьку, Дружківці, Єнакієвому, Жданівці, Кіровському, Костянтинівці, Краматорську, Красному Лимані, Макіївці, Новогродівці, Селідовому, Слов'янську, Сніжному, Торезі, Харцизьку, Шахтарську, Ясинуватій, а також у Артемів— ському, Костянтинівському, Мар'їнському, Слов'янському, Шахтарському, Ясинуватському районах. Загалом на Донеччині вдалося проголосувати лише 100 812 виборцям.
З перших хвилин виборів три соціологічні служби — Фонд "Демініціа— тиви", КМІС, Центр Разумкова об'єднаними зусиллями вимірювали їх пульс, шляхом опитування людей визначаючи їхні симпатії. Несподіванок не сталося. Результати Національного екзит-полу підтвердили передвиборні рейтинги. Схоже, що більшістю громадян опанувала ідея обрати главу держави вже в першому турі. У лідери одразу ж вибився Петро Порошенко з результатом понад 50 відсотків, за ним — Юлія Тимошенко, Олег Ляшко, Анатолій Гриценко. Згідно з остаточними результатами опитування, зафіксованими близько 20-ї години 25 травня, Порошенко набрав 55,7% голосів, друге місце посіла Юлія Тимошенко із 12,8%, третє — Олег Ляшко: 8,1%. Далі у списку Анатолій Гриценко (6,3%), Сергій Тігіпко (4,8%). Ще один кандидат від колишньої влади, Михайло Добкін, набрав усього 2,1%.
Близько 21-ї години заступник голови ЦВК Андрій Магера урочисто констатував: "Вибори президента України відбулися. І це треба сприймати як факт". Через годину міністр юстиції Павло Петренко засвідчив юридичну правомочність цього факту. "Масових порушень, які могли б уплинути на результат загальнонаціонального голосування, на виборчих дільницях не зафіксовано", — сказав він. Вибори були чесні, прозорі, демократичні, констатував Петренко. Своєю чергою, начальник головного управління Генпрокуратури Микола Гошовський зазначив: "Вибори президента, які відбулися, є найдемократичнішими у новітній історії України". За інформацією ГПУ, до органів прокуратури за два місяці кампанії надійшло 47 звернень від суб'єктів виборчого процесу, в яких були оскаржені різні дії, починаючи від претензій до формування дільничних виборчих комісій, невнесення у списки тощо. 2010 року таких скарг зафіксовано у 18 разів більше. Зареєстровано 112 правопорушень, 75% із яких кримінальні, пов'язані з діями терористів на Луганщині й Донеччині.
Міжнародна місія Світового конгресу Українців (СКУ) зі спостереження за президентськими виборами в Україні заявила, що вони пройшли чесно і згідно з міжнародними демократичними стандартами. Під час волевиявлення не було зафіксовано значних порушень, які могли б суттєво позначитись на результатах голосування.
Станом на 14-ту годину 26 травня ЦВК обробила 60 відсотків виборчих бюлетенів. На рахунку Петра Порошенка — 53,70, Юлії Тимошенко — 13,07, Олега Ляшка — 8,46, Анатолія Гриценка — 5,47, Сергія Тігіпка — 5,25 відсотка голосів. Згідно із законом, кандидат у президенти, який набере у першому турі понад 50 відсотків голосів, стає переможцем перегонів. Найближче до такого унікального результату Петро Порошенко.
Через терни до зірок
Роздуми з приводу підписання Угоди про Зону вільної торгівлі з ЄС27 червня 2014 року у Брюсселі Президент України Петро Порошенко та керівники країн-членів ЄС підписали Угоду про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Угода почне діяти з 1 листопада 2014 року, хоча планується, що реалізація Розділу ZV Угоди про асоціацію (що охоплює Глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі) буде відкладена до 31 грудня 2015-го. Для того, щоб засвідчити свою підтримку українським експортерам, ЄС продовжить застосування автономних торгових преференцій (що набули чинності 23 квітня 2014-го) до кінця цього терміну.
Підписали. Вступили. Але фанатичним прихильникам євроінтеграції я не радив би з цього приводу впадати в ейфорію, бо чим більше ілюзій, тим більше розчарувань, а противникам — не сприймати це як трагедію, бо наша перспектива вступу до ЄС, на жаль, ще вилами по воді писана. Безумовно, акт підписання є великим геополітичним проривом, спробою відірватися від невільного "совкового" світу і долучитися до вільного. Угода, якщо вірити нашим політологам, є "світлом в кінці тунелю", "можливістю одержати європейські стандарти", "проектом побудови нової європейської держави" і таке інше. Поки що найбільший плюс події в тому, що, вступивши в асоціацію з ЄС, ми добряче наплювали в щі (російська страва, яка віддалено нагадує борщ) Владіміру Путіну, який, за прикладом усіх свої попередників (царів та генсеків), випив із нас море крові.
Але звідси ж і більшість мінусів. Як відомо, зміна геополітичної межі (а Україна є межею між двома світами) — це дуже ризикована процедура, під час якої один сусід може встромити вила в бік другому. Втім, уже встромив. Першим попередженням для нас був Крим. Проте ми мужньо, героїчно і навіть відчайдушно, незважаючи на шантаж і погрози, продовжували рух у Європу — 21 березня уклали Угоду про асоціацію з ЄС (до речі, цей документ набагато важливіший од того, що підписав 27 червня у Брюсселі Петро Порошенко, але війна відвернула від нього увагу). У відповідь Кремль розпалив вогнище сепаратизму на Донбасі. Нам дали чітко зрозуміти: або залишаєтеся на орбіті Росії, або йдете в свою Європу усічені, майже без половини областей. При цьому навіть не запропонували золотої середини — нейтрального статусу, що за цих умов було б для нас надією на виживання в надскладних геополітичних умовах. Ми знову не погодилися танцювати під імперську дудку і пішли далі. Якою буде відповідь Москви цього разу? Яку плату візьме вона за нашу інтеграцію?
Виходячи із чітко сформульованої зовнішньої політики Кремля, яка базується на концепції поширення Руського міра і захисті прав "руськогово— рящих" православних, можна очікувати, що Москва спрямовуватиме свої зусилля на підрив стабільності в Україні та на її кордонах, що зрештою може призвести до того, що головні світові гравці втомляться і скажуть, що насправді з ситуацією в цьому регіоні ніхто, крім Росії, краще розібратися не зможе, і доручать цю справу їй", — говорить відомий дипломат, голова правління фонду "Майдан закордонних справ" Богдан Яременко.
Війна, на жаль, може "з'їсти" всі плюси від роботи в рамках ЗВТ. Нагадаю, вони полягають у безмитній торгівлі з європейськими країнами, що даватиме нашим підприємствам щорічно близько 500 млн євро прибутку. Отже, наш вибір доведеться захищати зі зброєю в руках, а тому успіх інтеграції значною мірою залежатиме від нових факторів — сили Української армії, патріотичного духу народу.
Безсумнівно, Росія відкриє й економічний фронт. "Ми вживатимемо всіх необхідних заходів задля захисту нашої економіки", — заявив прес— секретар російського президента Дмитро Пєсков. Ці "необхідні заходи" Росія, за словами Пєскова, застосовуватиме тоді, коли угода набуде чинності.
Стосунки з РФ після підписання угоди можуть розвиватися за трьома сценаріями, прогнозує директор Інституту економіки та політичних консультацій Ігор Бураковський. Перший — ні миру, ні війни, тобто торговельне протистояння відбуватиметься у формі постійних дрібних капостей: виставлятимуться бар'єри то перед сиром, то картоплею, то цукерками чи трубами. Другий — Росія може відмовитися від угоди про вільну торгівлю, і це для нас украй погано, бо виникне питання асиметрії митного захисту. Якщо ми повернемося до імпортних мит, яких Росія має дотримуватися відповідно з вимогами СОТ, то вийде, що рівень протиімпортного захисту російського ринку буде в середньому вищий від українського. Третій (найгірший) варіант, коли вдадуться до повної блокади наших товарів, але це вдарить по Росії не менш дошкульно, ніж по Україні.
На думку експерта, реальна ситуація розвиватиметься за першим сценарієм — ні миру, ні війни. Чи будуть якісь санкції стосовно нас із боку Митного союзу? Стало відомо, що Білорусь і Казахстан два дні тому заблокували пропозицію Росії щодо підвищення мит у торгівлі з Україною.
Путін програв бій, але не битву. Попереду ще ратифікація угод в Українському і європейських парламентах. Верховна Рада, вочевидь, піде назустріч Президенту в цьому питанні, але натомість може виторгувати собі право на продовження роботи, проти чого виступає громадянське суспільство.
Із європейськими парламентами дещо складніше. Аналітики розділили країни — члени ЄС на чітко виражених недругів, напівдрузів і друзів України. До перших відносять Грецію, яка дуже боїться конкуренції України за євросубсидії, та Австрію. 24 червня у Відні в рамках візиту до цієї країни президента РФ Володимира Путіна керівник "Г азпрому" Олексій Міллер і генеральний директор австрійської компанії OMV Герхард Ройс підписали угоду акціонерів спільної проектної компанії South Stream Austria GmbH про будівництво газопроводу "Південний потік" на території Австрії по дну Чорного моря в обхід України. Крім того, ця країна вже давно стала прихистком для українських корупціонерів та олігархів-утіка— чів. Представники влади Чехії були одними з тих, хто не вельми етично висловлювався на адресу нашої держави в контексті Євромайдану і воєнних дій на сході, які почалися після нього. Досить неприязну позицію стосовно України займає й Угорщина.
До напівдрузів відносять Німеччину, яка у своїй суспільній свідомості не подолала табу на будь-які конфлікти з Росією, Францію, для котрої ціни важливіші, ніж цінності, а також Болгарію, Італію, Іспанію, Голландію, Бельгію, в пасиві яких нечітка позиція щодо нашого членства в ЄС та останніх подій в Україні.
Друзі — Литва, Латвія, Естонія, Польща, Фінляндія, Норвегія, Швеція, Великобританія. Росія, вочевидь, намагатиметься розширити коло своїх союзників з допомогою інформаційної війни, шантажу та корупції. Вже сьогодні у пресу просочуються повідомлення про те, що Кремль пропонує окремим країнам значно вигіднішу ціну на газ, ніж раніше.