Хроніка міста Ярополя

Юрій Щербак

Сторінка 34 з 67

В. Смаглій був невблаганний. Навіть жінці одній відмовив, яка руки йому цілувала, просила намалювати портрет доньки скоєї, що загинула в шахті під час обвалу, – але і тут Д. В. Смаглій тільки похитав головою і на фото дівчини дивитися не схотів. Бо зрозумів він, що вже не бути йому великим художником, не виставляти йому свої картини у найліпших виставочних залах, через те що не знає він якоїсь найголовнішої таємниці, без якої в мистецтві й кроку не руш. Тому Д. В. Смаглій повністю сконцентрував свої зусилля на виготовленні скульптурних прикрас та оформленні різних народних свят – ярмарків, Днів урожаю і т. д. Замовленнями завжди художник наш забезпечений, завдяки дбайливому піклуванню дирекції Яропільського відділення Художнього фонду.

Кількома десятиліттями пізніше історією з хлібом зацікавилися вчені з Інституту енергетичних та фізичних перетворень, зокрема Сидір Миколайович Холодний – син відомого нам анатома, професора Миколи Сидоровича Холодного. Почалися розшуки тих дітей, що колись скуштували хліба Д. В. Смаглія, пішли дослідження, розпитування, психологічні та інші тести. І виявилося, що всі, хто їв той дивний хліб, люди на той час дорослі, навіть старі, все життя відзначалися винятково розвиненою фантазією, вразливістю. Визнаю наостанці, читачі мої доброчесні, – як перед лицем совісті святої, – що і я таки скуштував того Смаглієвого хліба, про що ніколи нікому не мовив. Не втримався, голодний був.. За вчинок цей антихудожній уклінно прошу мені вибачити, враховуючи літа мої похилі. Щоправда, як бачите, ніяких наслідків фантазійних хліб цей у мені не полишив: навпаки, лише посилив наукову доскіпливість та раціоналістично-документальний спосіб викладання відомих мені фактів.

Сказання історичні, що правдиво змальовують і науково витлумачують різні події, звичаї, міфи, легенди, плітки, химерні факти та житія видатних городян міста преславного українського Ярополя у столітті від початку нової ери двадцятому.

Один у одного питаєм:

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

Тарас Шевченко


ПЕРЕДНЄ СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ МОЇХ БЛАГОЧЕСТИВИХ, КОЇХ ЗАРАДИ СЯ ІСТОРІЯ БУЛА НАПИСАНА

Майже сорок років тому задумав я зладити для вас, друзі мої велемудрі, урочистим і прегарним стилем написаний літопис, аби була се новітня повість швидкоплинних літ міста мого Ярополя. Адже і моє маленьке місто спромоглося на певний внесок у загальний розвиток людського духу й поступу, у чому переконаєтесь, коли познайомитеся з понижчою повістю. Різні, одначе бурхливі події мого життя не давали змоги завчасно сісти до письмового столу і взятися за перо. Та настав нарешті той день, коли зрозумів я, що не можу більше зволікати зі своїми споминами, якщо насправжки хочу, аби ви довідалися про дивні, незвичайні й тепер уже майже забуті події, свідком яких я був. Бо кінчаються довгочасні сутінки мого життя, і вже кручі над Богункою вкрилися снігами, й засклилися лісові озера, і чийсь голос мовить мені: час уже, брате, час! Моє тіло стомилося од нескінченного кружляння по землі, од вітру, холоду, спеки, серце працює з перебоями і ледве витримує сонячні збурення та іоносферні катастрофи. І поволі вмирає в мені, найясніші мої нащадки, той далекий час, коли був я гравцем збірної Ярополя з баскетболу, коли, легкий і звитяжний, проривався з м'ячем крізь найщільніший пресинг, вистрибував над кільцем і невідпорним рухом руки клав м'яч у кошик. Де він, той молодий мій час?! Втомилося не лише тіло, а й мозок. Я задихаюсь од надміру інформації. Коридори мого мозку схожі радше на архіви неіснуючої більше держави – такий самий запорошений спокій, таке саме умиротворене заціпеніння. Але там зберігаються певні надзвичайно цікаві документи, з якими хочу вас сьогодні зазнайомити.

Ось чому сиджу тепер я за письмовим столом у порожньому моєму будиночку. За вікном вітер посвистує, льодяна папороть зростає на шибках, сніги наче хтось полив синькою, земля до ночі вже повертає. Я схилився над білими аркушиками паперу, залишаючи на них ламані старечі рядки. Час од часу я повертаюся до грубки, в якій весело підстрибує полум'я, дивлюся на вогняні язики, і сльози мимохіть навертаються на очі. З горобино-червоними, жовтими, малиновими та блакитнявими язиками полум'я раптом коїтьсл щось незрозуміле: то в непомітному русі вогняних мінливих струменів миттєво з'явиться знайоме мені обличчя, визирне крізь червоні гадючі хвости, зупинить погляд та зникне у своїй закіптявілій криївці, залишивши прослід у моїй душі; то з-посеред іскор та гугнявого голосіння вихопиться якесь слово особливе, саме неначе іскра, – і випалить усе навкруги; то дивну хвильну композицію зрю я в багрощі – якийсь далекий рік з минувшини моєї палаючою намальовкою займеться та й повіється хутко кудись з вітром; то пострілом у конаючих соснових полінцях думка народиться, аж поки її не знищить палахкотюче довкілля, так що й попелу по ній не лишиться...

Отак, читачі мої глибокоповажні, гаразді в науках всіляких та мудрощах! Тепер живовидячки я вам показав, задля чого і як пишу я на схилі віку сю повість, сиріч сказання, легенди, міфи купно з химерними історіями малопримітного міста мого Ярополя. Сею публікацією сповняю по спромозі лише мій тихий обов'язок, який і був єдиною провідною зорею, що присвічувала мені при моїй смиренній праці.

м. Яропіль, року 2000-го,

місяця падолиста дня 29-го


Сказання перше, в котрому мовиться про циркову виставу за участю слона Юмби, сестер Мангуп-Кале, Людини-Без-Рук, клоуна Вольфганга Чжу-Сі, фокусника Василевса та великого мага й чародія Альфреда Макаронова і де ми зустрічаємо також майбутніх героїв повісті нашої, міркуючи одночасно над деякими вселюдськими проблемами.

Року того другого по скінченні Великої війни посуха немилосердна на всій Україні була й шкоди необчисленні починила: збіжжя згоріло й трави, і нестача велика була на хліб, і на сіль, і на сіно, і на м'ясо: а зима ще страшніша прийшла, бо морози люті вдарили на різдво і топити не було чим печі; більшість нашого люду хат не мала, а жила в землянках, бо зондеркоманди перед тим, як піти у свої німецькі землі, села попалили і місто наше Яропіль теж майже все винищили. А що людей вигублено було на війні силу-силенну, то жінок об'явилося багато удових та сиріт – хто в чому вбрані: хто в шинелю ядучо-зелену з ґудзиками олов'яними, хто в пілотку вермахтівську, підбиту заячим хутром, хто в бушлат подертий, а хто й у сукню з мішковини, на якій чорною фарбою надруковані були слова:

GEBIETSKOMISSARIAT FǗR UKRAINE

І поїзди через Яропіль сунули темні від людей: із Заходу, з німецьких, угорських, румунських земель, їхали солдати з акордеонами, цяцькованими рожевим перламутром, та з велосипедами; а в торбах їхніх повно було харчів – консерви американські у бляшанках з такими спеціальними ключиками, на які накручуються блискучі металеві смужки, хліб армійський житній, ковбаса, димом березовим пропахчена, сало присолене, товсті плити шоколаду. А зі Сходу їхали люди голодні за хлібом і картоплею до Західної України*-на товарних вагонах, обмерзлих ступійках, брязкучих буферах; коло Ярополя автомобільний міст перетинав залізничну колію: за сто метрів до мосту того на дроті повісили понад вагонами спеціальні мотузки з важкими вузликами-кінцями – аби сонних людей будили, тих, хто сидіь на дахах вагонів, щоб голови свої голодні пригинали; бо міст голови стинав неуважним на місці тому заклятому, бо низько над вагонами зависали ферми.

Року того в місті нашому – Ярополі – траплялися різні пригоди – веселі й смутні. Але одна з них найбільше запала мені в душу, читачі мої життєлюбні, про що й хочу повідомити вам в оцій своїй пригадці.

Отож в наше засніжене, зруйноване, голодне місто приїхав цирк. Цирк приїхав! Неподалік від фортеці Потоцького якісь серйозні дядьки у ватянках поставили щогли, вбили в мерзлу землю сталеві шпунти, натягнули ванті – ось і шапіто готове! Великий брезентовий намет, брудно-сіра велетенська халабуда, старе вітрило напнулося над містом. Потім з'явилися фургони – обшарпані "студебекери" попривозили реквізит, клітки зі звірами; майданчик, де зупинилися циркачі, залитий був бензином, чорними плямами мастила, захаращений ящиками, скринями, якимись дивними конструкціями, блискучими колесами та велетенськими гирями; і одразу це веселе містечко сповнилося ревом голодних звірів та "Галопом" Дунаєвського: з труб і саксофонів вилітала пара, і найліпше почувався барабанщик– він грав у теплих хутряних рукавичках, від чого ритм галопу був зігрітий внутрішнім вогнем суперечності між змістом виконавця та його формою.

А в Ярополі тим часом з'явилися афіші, які внесли в сувору одноманітність міського життя елемент таємничості – наче з інших якихось світів примандрували до нас циркачі:

ДРЕСИРОВАНИЙ СЛОН – ПОВІТРЯНИЙ ЕКВІЛІБРИСТ!

СЕСТРИ МАНГУП-КАЛЕ – 2 + 2 = ОРЛАНДО!

ІЛЮЗІОНІСТ ВАСИЛЕВС З НОВИМ АТРАКЦІОНОМ!

ВЕСЬ ВЕЧІР НА МАНЕЖІ КЛОУН ВОЛЬФГАНГ ЧЖУ-СІ!

ЛЮДИНА-БЕЗ-РУК – НАЙКРАЩИЙ СНАЙПЕР СВІТУ!

ГРУПА БЕНГАЛЬСЬКИХ ТИГРІВ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ

ДОКТОРА ДЗЮРКИ!

ПСИХОЛОГІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ – АЛЬФРЕД МАКАРОНОВ!

Ви уявляєте собі, що значили для нашого міста оті кольорові варварські плакати, які раптом з'явилися на перехрестях, нахабно красувалися на обгорілих стінах будинків, парканах та замкових мурах? Для багатьох людей вони мали таке ж значення, як ухвали Потсдамської конференції, бо з усією переконливістю свідчили: війна скінчилася! Війна скінчилася, скиньте з себе її брудне, криваве вбрання, мир нарешті прийшов на вашу землю, люди.

Довгі черги вишикувалися коло кас цирку. Сонце червоним смолоскипом горіло у морозяній імлі, по тимчасовому мосту через Богунку повільно повзли газогенераторні машини з великими чорними балонами коло кабін – так, наче до цих машин почеплені були казармені солдатські пічки; в черзі розмови точилися навколо дров та картоплі; хтось пустив чутку, що квитки продаватимуть тільки при наявності довідки про санобробку– так, як на вокзалі; срібними струнами напнулися дроти військового телефону, і на цих струнах мороз вигравав свої веселі пісні про зайчиків та ялинку; прямовисні стовпи диму підпирали пустельне небо; місто дзвеніло, наче зледеніле дерево у синьому січні.

Аж ось нарешті запалюються вогні цирку.

31 32 33 34 35 36 37

Інші твори цього автора:

Дивіться також: