Цілий день вона метушилася, як ластівка біля гнізда, і ось тільки спочивала, споглядаючи любовними очима, як вечеряють Володимир із Талею.
Кожен віддих повітря, просяклого живицею, закріпляв Ганні нерви, робив думки прозорішими, а почуття глибшими. Почувала, що до неї повертається те молоде кохання до Володимира, що підсвідомо зріло в ній минулого літа. Тепер Нік не буде стояти їм на перешкоді, не буде отруювати своїм втручанням Баталова. Може, й добре, що наостанок Баталова образила Володимира. Тепер він забуде її назавжди, а для Ганни він — такий самий чистий, безневинний…
Баталова дістала ангажемент до Москви, а слідом за нею поїхав і Гдаль. Добре, що Ганна її більше не побачить, але їй трохи шкода Гдаля. Усвідомлення того, що його немає тут поблизу, навіває Ганні почуття сирітства, почуття жалю за оперою, до якої вона більше не повернеться. А проте хіба мало вона буде мати приємності від того, що буде оберігати добробут цих двох любих істот?
— Вово, ти б іззів цього биточка…
— Давай. І вола з’їмо, правда, Талю?
— З’їмо…
Ганна наперед уже виробила собі програму відпочинку. Вона нікуди не буде ходити гуляти, буде оберігати комфорт Володимирові, тут, у його присутності, під тихими соснами, вона матиме відпочинок.
Кожного ранку Ганна вставала зі сходом сонця й, побродивши по росі, бралась готувати сніданок, потім обід, потім вечерю. Володимир із Талею вставали набагато пізніше, ішли до річки купатись, грались у ловитву… Після сніданку Володимир сідав на короткий час за працю й знову йшов із Талею мандрувати. Ці мандрівки скоро так об’єднали їх, що одне без одного не могли ступити кроку.
Таля не сідала снідати, поки не приходив Володимир, Володимир хвилювався, коли десь барилася Таля.
Ганна тішилася з їх приязні. Коли Володимир із Талею були вдома, тоді завжди з ними було весело. Вони жартували, бігали… Але щоразу Ганна рідше й рідше бачила їх удома. Іноді Володимир брав із собою теку з нотним папером, Таля брала бутерброди та книжки, і вони зникали з дому на цілий день. Такі дні для Ганни видавалися безконечно довгими, і, стомившись від очікування, вона впадала в песимістичний настрій. Вона докоряла собі тим, що не вміє влаштувати вдома для Володимира відповідного робочого затишку, іноді мучилась тим, що вона старіється й ледачіє. Коли б вона супроводила Володимира в його мандрівках, тоді з ним її зв'язував би кожний момент, вона б не мала сумніву в його приязні.
У Ганні прокидались ніби ревнощі, коли Володимир демонстрував перед Талею якісь музичні моменти, історія зародження яких була відома тільки їм обом.
Ганна якось висловилась перед Володимиром, що вона даремне порається з обідами, яких переважно нікому їсти або їдять їх невчасно; так чи не краще за прикладом минулого року замовляти їх? Володимир був рішуче проти. Він дивитись не може на чужі обіди, не те що їх їсти. І Ганні довелося погодитися з таким аргументом.
Часом у вільну хвилину Ганна пробувала виходити разом з Володимиром і Талею, але траплялося так, що, захопившись гонитвою, Володимир із Талею зникали, а Ганна знову залишалась самотня серед лісу.
— Ти так багато почав ходити, що свою оперу закінчиш, мабуть, не раніше, як за двадцять років, — промовила якось Ганна.
Володимир обуривсь:
— Ти думаєш, що писати оперу — те саме, що й горшки перемивати? Чи ти думаєш, що пах твоєї кухні мене надихне на роботу?..
Ганна відчула, що не тільки її слова обурили Володимира, його обурює вся істота своїм внутрішнім змістом.
Вона образилась, але нічого не сказала насупроти. Ще подивилася в люстро й мовчки журилася над своїми зморшками на обличчі.
Одного ранку Володимир із Талею довго не верталися з купання на сніданок. Ганна пішла їх покликати. Ще здалеку вона почула їх сміх. Жартівливий настрій передавався й Ганні. Вона почала крадькома продиратися крізь лозу, щоб налякати їх.
Ось уже зовсім близько, як крізь мереживо, видно їх постаті. Таля набрала велику пригоршню піску й погрожує засипати нею Володимира, але враз він відважно поривається до неї, розчіплює їй долоні й, притягнувши до себе, починає несамовито цілувати. Таля на момент притуляється до нього всім тілом, потім, узявшись за руки, обоє кидаються з реготом у воду.
Ганна заклякла від здивування. Вона почувала це й раніш, але не сміла припустити. Стати перед ними — хай побачать, що вони є… Але Ганна повернулася додому.
Коли Таля з Володимиром прийшли з купання, Ганна зустріла їх криком:
— Тут наймичок немає, щоб очікувати вас по три години. Я, може, теж хотіла б піти погуляти.
Але Володимир і Таля не зважали на її роздратований тон, реготалися й смачно їли. Це ще більше обурювало Ганну. Вона напалася на Талю:
— Ти вже дорослу з себе корчиш, а разом із тим і за холодну воду не візьмешся. Невже я повинна сидіти в оцій норі день і ніч?
Таля гостро відповіла:
— Та хто тебе просить, щоб ти сиділа. Іди гуляй, як тобі хочеться. І без тебе наїмся.
Ганна підвелася з-за столу й демонстративно пройшла в ліс. Вона довго блукала, оповита кошмарними припущеннями. Моментами їй хотілося повернутися додому й одверто назвати Володимирові його поведінку з дівчиною, але, розміркувавши тверезо, вона завчасу передчула поразку. Володимир розсміється їй в очі. Він завжди цілував Талю й при Ганні. Цим вона лише виявить себе як ревниву жінку з хоробливою підозрою. І Ганні вже хотілося впевнити себе, що й у даному разі в поцілункові його не було нічого осудного, хоч інтуїція невпинно підказувала їй, що тут є загроза, її тягло, як убивцю, на місце злочину до берега, де вона все бачила. Здавалося, що там вона переконається в безпідставності своїх припущень, але вже самий намір піти туди відновлював картину злочину з усією очевидністю.
Стомлена ходою й зголодніла, Ганна повернулася додому, як сонце вже звернуло за південь.
Це був, здається, перший день на дачі, коли Таля з Володимиром нікуди не виходили з дому. Володимир грав у кімнаті, а Таля на веранді читала. Але й цей факт сьогодні дратував Ганну. Володимирові з Талею не було сьогодні потреби тікати з дому, бо вона сама зійшла їм з очей.
Ганна напалася на Талю, що та до цього часу не зварила обіду. Таля знизала плечима й не кваплячись почала розпалювати примуса.
Ганна ще зазирнула в кімнату до Володимира. Він, не звернувши на неї жодної уваги, продовжував компонувати. Ображена з того, що вона нікому не потрібна, Ганна забилась головою в подушки й там мовчки переживала свої прикрості.
Коли Таля прийшла кликати матір на обід, та спала, але, прокинувшись, не ворухнулась. Таля вдруге підійшла, а слідом за нею й Володимир. Обоє були занепокоєні.
— Що з тобою, мамо? Ти зле себе почуваєш?
— Ганнусю, чом ти не йдеш?
У цю хвилину всі Ганнині підозри розвіялись. Вона промовила тоном, ніби просила вибачення в обох:
— Просто нерви… перетомилась, мабуть, і все…
— Ну, мамусю, йди ж обідати, — по-дитячому просила Таля, і в голосі їй був тембр щиросердого піклування. Ганна мерщій почала поправляти подушку, щоб замаскувати своє хвилювання, що несподівано опанувало її.
За столом з Ганною поводились як із хворою. Їй насипали першу тарілку, її припрохували, щоб вона з'їла більше, ніж вона могла. Ганна сама вже вірила в те, що її підозра виникла внаслідок хворих нервів і перевтоми.
У наступні дні Таля сама готувала їжу, а Ганна на правах хворої відпочивала. Здебільшого вона сиділа під сосною й милувалася з того, як Таля звивалася на веранді біля ронделів[33]. Таля майже цілком зреклася своїх щоденних прогулянок, офірувавши себе на заступницю господині. Ганна тішилася з Талиної чулості й часом обіймала Талю з таким поривом, що донька вибачала його лише заради хворих нервів. Таля з виглядом старшої давала матері різні рецепти лікування, але в такі хвилини Ганні хотілося бачити її малим дитям і пестити без кінця.
Проте якось, пестивши її, Ганна запитала:
— Ти дуже любиш Володимира Андрійовича?
Таля замішалась від такого несподіваного запитання й трохи почервоніла.
— Я його люблю, коли він буває веселий, — відповіла вона, знизивши голос.
Але це "буває веселий" заспокоїло Ганну. Таля була ще таке щире дитя, незважаючи на те, що цієї весни вона закінчила трудшколу. Якщо в неї й було якесь загрозливе почуття до Володимира, то хіба лише підсвідомо. Ганна мусить оберігати її від загрози.
— А чому ти не йдеш ніколи гуляти до подруг?
— Тут нікого нема з нашої школи. Ходять усе якісь такі, що бавляться в ляльки. Якби мені була тут Ніла, я б нікого більше не хотіла мати.
— А Шуру Плінтуса? — жартома зауважила мати.
— Непотрібний він мені. Був написав листа, але я йому не відповіла.
— Даремне. Він дуже до тебе хороше ставиться.
— А от я його не терплю, що він насміхається з моїх подруг. Я його колись провчу.
Таля виявила цим такий шляхетний порив, що Ганна не могла не виправдати її. Треба мати тільки її на оці, і з неї буде хороша людина.
Щоб закріпляти нерви, Ганна почала ходити ранками купатися разом із Володимиром і Талею. І поволі вона знайшла рівновагу, хоча з Володимиром у неї відносини набирали характеру набридлих буднів. Він останніми часами почав нервуватися, нарікав, що йому не йде робота. Гуляти тепер він ходив здебільшого сам-один і жодного разу не запросив піти з ним Ганну. Володимир соліднішав, і нарешті після тих зимових завірюх прийшов той "мудрий спокій". Ганна могла самотньо блукати й споглядати околишній світ очима філософа. Вранці, коли їй траплялось зустрінути схід сонця, вона вже мала заряд енергії на цілий день. Вона весніла й стиха переспівувала свій репертуар.
Одного ранку вона пройшла боса по росі на узлісся, де схід сонця особливо був прекрасний. Над білим озером гречок медово пах туман, загравною симфонією розцвічувався день.
Ганна шкодувала, що не покликала з собою Володимира. Що може дати більше натхнення від цієї картини?
Підіймаючись над обрієм, блискуче коло вбирало очі розтопленим золотом. Воно здавалось віконцем потойбічного світу космічних просторів, і ноги Ганні легко відривалися від землі, вона ефірно летіла в казкові сонячні світи…
Але голоси пастушків, що підганяли корів, привели Ганну на землю. І все ж Ганна раділа, що вона громадянка землі, де так само мусить здійснитись казка, де живуть її близькі друзі Володимир і Таля, де є такі розхристані й галасливі пастушки, де корови дивляться такими великими добрими очима, де росяна трава наливає вим'я…
Запах молока зворушив у Ганни материнський інстинкт.