Чи стілець, чи ракета, комп’ютер або пісня, хліб чи прекрасна іграшка для дитини — все це творчість вогняної думки. Навіть пантеони всіх богів — древніх і сучасних — хіба не думкою створе-ні? А наші руки, інструменти, машини, пристрої та гігантська споруда соціуму — лише зброя думки, якою вона перебудовує світ.
Проте вже тисячоліття тому з’являлися люди, котрі замислювалися над суттю думки. Вважалося, що ене-ргія думки передається в просторі й часі, що вона конденсується, розсіюється, що вона незнищенна, як і все в Космосі.
Проте пробачте. Я захопилася і сповзаю до філософії. Ви, певна річ, самі достатньо знаєте про факти, по-в’язані з маніфестацією енергії думки.
— Знаю… Читав… Проте захоплювався іншими напрямками наукових досліджень. А тепер, коли Баг-рян… коли ви… коротше, сподіваюся, що світ думки, який ви хочете мені відкрити, такий же реальний, як і той, до якого я звик.
— Вищий, — підхопила Ріона. — Значніший, могутніший, глибинніший. Я люблю афоризм одного з древніх гімалайських учителів: "Думка стихійна і безмежна". Вона — ваяло Бога-Творця.
— Говоріть, говоріть. Мені радісно вас слухати.
— Я скажу коротко. Решту має здобути ваша воля, ваше бажання. Наука вже десятки літ нагромаджує статистичні дані і експериментує. Проте мало здібних людей. Мало довір’я до нового напряму в пізнанні. Сте-реотипи жахливі. Проте основні тенденції визначені. Ми можемо концентрувати і конденсувати енергію думки. Нам пощастило у мікродозах скристалізувати цю енергію, здобути її субстрат. Про це вам розповість Багрян.
А щодо конкретних прикладів… Ми з вами — найкращий приклад. Проводячи експеримент з аналізом інформаційного поля Всесвіту, я сприйняла потужну телепатему, побачила вас, краєвид Плутона, почула ваші думки, адресовані людям Землі, почуття. Мої враження були записані на відеоплівку. Знаючи, що вашою долею стурбований Космоцентр, ми негайно передали це ученим на Місяці. Вони підготували рятівну експедицію. А наш інститут тим часом попередив вас.
— Як? — вражено запитав я. — Невже ви володієте такою потужною думкою?
— Ні, не володію, — заперечила Ріона. — Мою телепатему посилили енергією, сконцентрованою в крис-талі. На цей імпульс було витрачено майже весь запас. У чому суть експерименту? Створення в просторово-часовому континуумі так званого психодвійника. З віртуальних часток вакууму. Цей "двійник" не має інерції, властивої утворам з масою спокою і навіть квантам. Отже, він може пересуватися дією нашої волі, нашої думки миттєво у будь-який пункт простору й навіть часу, у будь-яку сферу чи світ.
— Миттєво? — недовірливо перепитав я.
— Так. Вам це здається неможливим?
Я поворушив палицею багаття. Воно спалахнуло сильніше. Очі Ріони у відблисках вогню здавалися отворами у тривожний, невідомий світ. Я не міг одвести погляду від них і заворожено відповів:
— Мені тепер нічого не здається неможливим. Але розум…
— Ага, — дзвінко засміялася Ріона, і луна повторила той кришталевий сміх у горах. — Розум вперто ви-магає логічних висновків. Хай так. Наша гіпотеза ось яка: думка передається не в електромагнітному, не в ме-зонному чи нейтринному, не в гравітаційному чи ще якомусь там полях, що підлягають законам часу. Вона пов’язана з Полем Цілості (це умовна назва). Час і простір є лише аспектами цього творящого поля. Будь-яке збурення в цьому Полі миттю відчувається в іншому місці та часі де завгодно і коли завгодно.
— Ого, — захоплено сказав я. — Тоді це своєрідний телефон Бога. Це засіб всюдисущості, всечуття.
— Чудове визначення, — захоплено вигукнула Ріона. — Я щаслива, що ви так блискавично збагнули те, що я хотіла передати. І ще одне. Це вже мої спостереження. Найпотужніше діє в цьому Полі серце.
— Серце? — перепитав я. — Що це означає?
— Те, що почули. Мозкова телепатема досить слабка. Вона без посилення згасає швидко. А сигнал, гене-рований серцем, практично не втрачає потужності на будь-якій відстані.
— Ох ти! Це ж чудово. І дозволяє зробити несподівані висновки.
— Не треба наївності, — зітхнула Ріона. — Давні мудреці та святі зробили це відкриття тисячоліття то-му. Казали: "Бог живе в серці". Ми можемо сформулювати так: серце є провід до ядра буття. Мозок лише сек-ретар, а серце — господар. Основний герць віків тривав між мозком і серцем. Інтелект як алгоритм мозку формував світогляд, концепції буття, соціальні моделі, суб’єктивні сфери, структуру держав та ідеологічні про-грами за суворими правилами лабіринтного мислення. Ми ще й досі в полоні цих штампів далекого падіння Люцифера-Світоносця. А серцю було дозволено лише іграшки міфів, казок, мрій та любовних спектаклів. Лю-бов як Енергія Творення була замінена ущербними імпульсами холодної думки. Скоріше це була псевдодумка. Бо правдива думка — це синтез почуття і пізнання. О друже! Дозвольте вас так віднині називати. Перспек-тиви вивчення Світу з допомогою сердечної думки всеосяжні. Ми зможемо посилати психодвійників куди за-вгодно: на планети, до інших зірок, в невидимі сфери, до найдальших галактик, в минуле, майбутнє. Все залежатиме лише від енергії. А енергія залежатиме від любові.
— Від любові? — Заворожено перепитав я.
— Так. Глибина любові визначає потужність субстанції, яку люблячий Творець зачерпує з Океану Цілості. Христос казав: "За вірою вашою буде дано вам". А віра — це воля серця. Нам не треба буде посилати гігантські ракети, ризикувати людьми, ждати їх тисячоліттями. Ми ввійдемо в контакт з розумними, любля-чими братами. Сердечна думка з’єднає Безмежжя. Вона не відкине технічну цивілізацію, а любовно трансфор-мує її. І в основі кожної трансмутації буде серце людини, думка любові.
Згодом навчимося ущільнювати "психодвійників". Там, на далеких планетах, будемо ходити ми, точніше — наші заступники, виконуючи нашу волю, волю нашого розуму, любові, пізнання. Ви збагнули, до яких висот приведе вивчення енергії думки?
На гори спадали сутінки. Темніло небо, на дивоколі спалахували великі, яскраві зірки. А водоспад все дзвенів свою пісню, і Ріона вела мене широкою стежиною свого серця у світи легенди і сміливого пошуку.
Я залишився в Інституті Думки.
У Космоцентр повідомили про моє рішення. На моє ім’я надійшла радіограма з поздоровленням "живцем похованому". Я прочитав її разом з Ріоною. Ми посміялися над чорним гумором друзів, та в моєму серці не во-рухнулося ні жалю, ані сумніву. Все було чудово, все було як слід.
Минуло два роки.
Раніше, в іншій ситуації, в інших умовах, цей час здався б мені нескінченним. А тут все було якось інак-ше. Розмаїтим вихором подій та явищ промайнула та благословенна пора.
І ось знову я сиджу на плескатому камені, біля співучого водоспаду. Слухаю мелодію гір. І чекаю її. Вона незабаром прийде.
Між двома каменями товстий шар попелу. Скільки разів — влітку, восени, взимку та навесні — сходили-ся ми до улюбленого місця? Скільки дум передав нам казковий водоспад, скільки чарівних таємниць нашептали горді деодари, величні гори? Скільки снаги влило до серця тріпотливе рідне багаття?
Купка хмизу знову чекає її. Прийде вона — і затанцює вогонь, вітаючи свою господиню химерним древ-нім танком.
Я заплющую очі. Прислухаюся до простору. Згадую. Знову мчить, відновлюється в свідомості ланцюжок подій цього року. Вражає своєю незвичайністю, а разом з тим простотою.
Я гадав, що почнеться щось казкове, окультне. Та почалася дивна, на перший погляд, дитяча робота. Скоріше — гра.
Наприклад, переді мною розкладали багато речей, просили за кілька секунд оглянути їх, а потім, не див-лячись, розповісти те, що запам’ятав.
Або називали одне слово, а по ньому веліли відновити всю фразу, яку задумувала, в основному, Ріона. Або мені треба було щодня в певні години уявою будувати речі, постаті, будівлі, деталі обличчя, тіла, досягаю-чи в цьому великої чіткості. Контролювалися мої успіхи або невдачі спеціальним апаратом, який записував ми-сленні утвори на відеоплівку.
Незабаром я збагнув суть цих вправ. І вже не іронізував над власними "пустощами", як спочатку сам на-зивав такі заняття, а старанно виконував завдання Ріони. Треба було відточити здібність зосередження, концен-трації думки, навчитися мислити чисто, ясно. І щиро, як завжди додавала Ріона. А щирість досягалася лише тоді, коли думку проводили крізь серце. Для мене в перші дні це поняття плавало десь у хмарах абстракцій, проте коли я дивився в очі моєї наставниці, то відчував, поза всяким сумнівом, що серце справді не лише центральний орган кровоносної системи, а таємничий індуктор глибинного єства, центр ще не відкритого нами буття.
— Можна послати потужний промінь гарної думки, — говорила Ріона, — а вслід за тим засмітити прос-тір зграєю вороння, яке своїм ґвалтом зіпсує попередній сигнал. А якщо думка захищена серцем, вона набуває урочистості і значущості.
Я з радістю згоджувався з нею і старався не пускати в простір "вороння". Ріона була задоволена. А ще більше Баг-рян.
Потім наступили дні суворих екзаменів. Мені необхідно було створити у просторі психодвійника — своєрідний інформаційний дубль. У цьому допомагав екзотичний прилад ЦПК (церебропсихоконцентратор) — винахід Багряна та його помічників. На голову одягався вінець із датчиків, у ньому збуджувалося потужне Х-поле, яке спрямовувало енергію думки суб’єкта вузьким концентрованим променем в обраному напрямі, допо-магало зосередитися, щоб створити необхідну форму психодвійника. Саме так Ріона відвідала Плутон тоді, ко-ли я зазнав катастрофи.
Враження від перших спроб перевершили мої мрії. Надівши вперше вінець ЦПК, я зосередився, як зав-жди. Згідно з домовленістю послав думку у простір, спрямувавши її до вершини сусідньої гори. Там ждали аси-стенти Багряна — співробітники інституту.
Я миттю вийшов із стін лабораторії, майнув понад озером, понад лісом. У грудях солодко похололо, зда-лося, що моя свідомість охопила незміряні простори. Я метнув себе незначним зусиллям волі до призначеної гори. Зупинився біля намету асистентів. Мене побачили, радісно привітали. Весело засяяли вічка відеокамер, реєструючи появу психодвійника. Але найбільше дивувався я, бо знав, що тіло моє лежить у експериментальній камері інституту, а разом з тим почуття наочно стверджували, що я також знаходжусь на горі, біля моїх товаришів.
Інститут тріумфував.