До ремінця, мабуть, можна вчепити гирю й битись. Обличчя, вираз, рішучі лайливі, похмурі й скупі вислови наче підтверджують таку теорію. Він уже поладнав ранком якісь справи і прибіг попити кави, погрітись. Замовляє пиво і п'є сам, займаючи ввесь столик. Коли замовляє пива, лається густо й відносно брудно. Але кожну подавальницю сласно й оцінюючи проводить очима, а особливо он ту усміхнясту джиґуху, що він її, видно, вже добре знає, як і вона його.
Портова мадонна
Вона дає життя кабачкові та їжу одвідувачам, ходячи поміж столами своїми трохи розхитаними ногами. Її беруть за руку засмальцьовані, запрацьовані руки в кожанках на плечах. Вона ніжно й вередливо усміхаючись, звільняє руку, щоб іти далі допомагати іншим.
Коли її ніхто не гукає, не киває до неї, вона сідає за столик, бере десь газету "Соціял-демократен" і читає її.
Ось іще один робітник витяг із кишені соціял-демократичну газету й читає, попиваючи пиво, дівчина, пробігаючи газету, перебалакується разом з усіма столами. Вона стрижена. На чорному платті білий кружевний і чистий, чистий викладаний комірчик.
Ось іще один робітник у синьому штано-жилетному комбіне читає ранкову газету "Соціял-демократен". В кутку за столиком два старички типу німецьких колоністів з Херсонщини.
ІЦе одне робоче синьоблюзне комбіне зайшло знадвору. Високий. У рухах ще темпи якоїсь праці. Стає. Каже, змерз. Показує пальцем на серце Генрієти, намагаючись його штрикнути. Дівчина каже назву револьвера: "Кольт", — це значить всього-навсього: "холодне", цебто серце в неї холодне і не може зогріти. Погрітись йому не можна коло того симпатичного і, видно, вже більш-менш бувалого, білявого серця.
Похитуючись, Генрієта підходить до другого стола. Щось говорячи до хлопця і старшого дяді, що сидять за столиком, вона їх обнімає за шиї, стукає головами — і пішла щось брати для них на кухні. Старший глянув косо з-під низу на її ноги, проводячи проводячи поглядом і піднімаючи його все вище й вище, як підводять дуло для пострілу.
— Генрієта! — гукає кожанка вслід. Він їсть, п'є й усміхається. Вона плавкою ходою, похитуючись, спішить рятувати. На чорному платті білий фартушечок, а посередині його бовтається кожаний пулярес, вчеплений до пояса. Він уже повний грошей, як у трамвайного кондуктора, хоч розміром, як дамська сумочка. Він бовтається на ланцюжкові, коли Генрієта проходить своїми розхитаними, молодими ніжками. Це, очевидно, хазяйська дочка або коли й наймана робітниця, то все ж головний нерв усього підприємтсва.
Вантажники у брезентових фартухах, засмальцьованих, як шкіра, поважно жують сніданок. Генрієта саме зараз у працьовитому настрої. Рухи в неї швидкі. Вона сама задирається, зачіпає, смішить. Ось вона б'є по плечі червоного од питва лляновусого велетня в капелюсі і, мов ластівка, змахнувши крильми й защебетавши щось гостре-гостре, відлітає. Вся компанія, що сиділа за столом, зайшлась од сміху.
Генрієта могла б бути блискучою комедійною актрисою, чи, може, навіть характерною артисткою. У неї такі виразні, чіткі й закінчено-соковиті рухи й жести, що захоплюють усю примітивно— чулу адиторію кабачка. Вона ж нічого не грає, крім життя, але разом з тим це найяскравіша гра, яку я бачив на кону життя. Подруги її, що теж прислуговують, нітяться за її блискучістю, але їм, мабуть, це й на краще. До них не чіпляються, не липнуть, не заважають працювати. На неї, як на громозвід, скупчується лірично-жартівливе напруження всіх одвідувачів, і вона ловко живе в цій наелектризованій життєвою силою атмосфері. Тенрієта легко штурхнула мого сусіда, що тускло сидів коло пляшки з пивом, і що був між мною і нею за перекладача. Чистокровна шведка — вона іншої мови не знала, крім рідної. Сумка з грішми дзвенить і хитається спереду на фартушкові.
Сніданок Джімі Гіґґінза
— Снідати? Гаразд! — пурхнула вона, і вмить на столі з'явились дві варені, повбирані картоплини, великі, як земна куля або, щонайменше, — як Рубенсівські жіночі груди, не зовсім круглі, але чудесні. Щоб ці шведські картоплини прикрити, треба два капелюхи. Картоплини ледве умістились на тарілці і смачно вибухали кучерявою парою, коли їх роздушувати. Я їх їв цілий сніданок і, треба сказати, з насолодою. Те ж саме було й за деякими іншими столами. Розміри картоплі такі самі. Значить, огородництво у шведів рекомендує себе добре.
Нарешті я побачив справжнього живого Джімі Гіґґінза. Він прийшов бідний, намучений роботою, низенький і легко прикульгуючи. В його очах було добре, якесь усміхнене горе та біль, заспокоєний свідомою неминучістю. Білявий шведський Джімі був у чорному котелку і в светрі, покритому потертим піджаком. Він сів і замислився біля своєї пляшки пива вартістю на 17 копійок. Джімі, видно, не вспів помити рук і, стомлений, не звертав уваги навіть на красуню кабачка, що, пожалівши його, особливо тепло йому посміхнулась.
Прийшли замурзані вуглем вантажники і засіли той лірично-журний людський краєвид із цим рідним уже раз баченим у "Березолі" (Бучма) Джімі Гіґґінзом. Один із них підняв два замурзані пальці, як на лекції школяр, що хоче вийти. Але ці пальці ввесь час розходились і сходились, як паща крокодила. Крокодил з двох пальців, видно, хотів дуже їсти і пити і саме якраз дві пляшки. Генрієта йому поспішила на допомогу.
Знайомі риси
На вулицях нової частини міста, де чудесні бульвари й чистота, ви побачите, як, лігши плазом, на збочині тротуару відпочиває сам-один велосипед, чекаючи на господаря. Побачите все те, що можна бачити в найбільших містах Европи, але в значно чистішому вигляді. Комунальне господарство Стокгольму, кажуть, зразкове на цілий світ.
Але не вловлюючи, як слід, специфічних рис, за виключенням хіба добре обладнаних з багатим добором магазинів в'язаних речей, ви спостерігаєте захід сонця, що робить осінній туман рожевим з бузковим одсвітами, де все пропадає й потопає, як у рожевій безодні, залишаючи неможливо прекрасну гру світляних смуг на воді, де розбито перекинулись надбережні будинки.
Тоді ви поспішаєте в квартали середньовіччя, портової метушні, що вже гасне в темряві, і натомість запалюється і поблимує червоно-зелений маячок на вікні кабака "Каютан" і де під дверима вже гуляє, немов спостерігаючи красу освітлених пароплавів на воді, здоровий поліцай..
Феєрія ночі на воді гавані
Пильна перевірка закордонного радянського пашпорта, присутність неодмінного шпика в публіці, якого не можна не помітити, — і ми вирушаємо довгими затоками й протоками фйорду в осінню бурну Балтику. Подзвонив пароплав, і стиха забулькотіло водою коло керма. Вся широчінь текучої води заколивалась різнобарвним сяйвом, що його зайвину щедро зливало через край освітлене місто в гемно-срібляний басейн, облямований ґранітом берегів. Золоті, біляві, червоні й зелені доріжки, хвилюючись, свіргочуючи та зміясто вигинаючись, бігли й звивались коло бортів пароплава, вони зовсім атакували його своєю світляно-барвистою оравою.
Місто зверху, з горбків, лляло снопи сяйва, що йшло від реклям вітрин і ліхтарів. Рух пароплава розставляв їх, одсовував і прибирав знову.
Якась багатоповерхова фабрика над водою, освітлена всіма своїми в клітку розставленими вікнами, здавалася здалека темною решіткою, за яку насипали жару. А то можна було б подумати, що якоюсь велетенською семиповерховою теркою заставили рівний золотий вогонь.
Це все світляне багатство вершилося на тлі темного, як сажа, неба. Багато ліхтарів і освітлення, — значить, і Швеція добре електрифікована, що цілком відповідає статистичним даним.
Дим маленького катера, що пройшов між нашим пароплавом і яскравою червоно-вишневою реклямою на верху будинка, той дим став зі зловісно— багряними краями та рожево-попелястою серединою. Він підвів догори дві руки, одтягнуті в якусь середньовічну з буфами одіж, і на очах розпався на сірі рожевуваті клуби, що лягали на срібно-сіру воду, задихану валочками туману,
Пасажири й пароплав
На палубі стояло кілька жирних, як свині, пасажирів першої кляси і смерділи в холодне повітря своїми куцими сиґарами. Нервозна спішка посадки на пароплав уткнула їм у зуби сиґару, що продовжувала куріти.
Пароплав уже старий. У першій клясі — червоний бархат і жовте поліроване дерево та рудий горіх з позолоченими ампірними фінтифлюшками. Так не в'яжеться дріб'язок цих бронзових позолочених капітельок з акантовим зіллям — словом, уся ця буржуазна старомодна наліпка — з ідеєю пароплавних, технічних конструкцій, яких не в силі заховати ці фінтифлюшки.
Аж смішно стає, коли серед цього дворянсько-королівського гамузу проходить якась сторчова, може, сточна рура, що її ніяк не вбереш в акантики.
Ах, як сюди припасувався б чіткий стиль готеля "Термінус"!
Мабуть, лише на нових радянських пароплавах ми легко споглядатимемо гарне в своїй доцільності й корисне оформлення.
Третьою клясою на цьому пароплаві чомусь ніхто не їхав. Очевидно, в цю пору між Швецією й Фінляндією їздять лише самі комерсанти.
ДО І ЧЕРЕЗ ФІНЛЯНДІЮ
Фінські береги
Десяте листопада на Балтицькому морі було якраз таке, як і треба було сподіватись. Сірий, ледве чутний, зеленавий тон од моря на всьому примітивному оточенні: вода, хмарне дощовите небо.
Фінські кам'яні шхери й острови так облизані стихіями, що здаються тільки що одцідженою вареною велетенською картоплею в мундирах, ледве присипаною сіллю там, де притрусив сніг. Злизаний камінь плавко вгрузає у воду надзвичайно химерною і покрученою береговою лінією.
У щілинах між каменем причаїлася темно-зелена, вічнозелена сосна.
Хитра північна природа. Вона раз насотала віття зеленню хлорофілу — і баста. Їй ніколи вовтузитися щовесни, накладаючи зелені шати на дерева, як це робить марнотратна природа там, у поміркованих смугах землі. На півночі сонячних днів так мало, так мало життєдайного тепла. Навіщо витрачати час і енерґію, чекаючи поки то з'явиться листя? Ні, — тільки сонечко гляне, а хлорофіл уже вартує в зелених хвоях. Він одразу змерзло потягається, пригрітий, і смокче-смокче теплінь у свої смолисті жилочки. О, природа вміє бути економною там, де їй буває тісно! Чекай, поки то розгорнуться листочки, час іде, тепло тече.