Адже банди бойовиків формувалися в основному з числа місцевих жителів, а їхні московські інструктори, зробивши свою чорну справу, ніби випарувалися. Тепер час грає на руку Москви та сепаратистів. Чим довше тягтимуть наші силовики кота за хвіст, тим більшими будуть людські, матеріальні та моральні втрати України. Гірка правда полягає в тому, що Донбас не такий уже байдужий до сепаратистів, як це хоче показати офіційний Київ. А недомовки та ілюзії ніколи не вкажуть виходу з цього глухого кута. Соціологічні опитування нібито свідчать, що 70 відсотків мешканців східних областей — за єдність з Україною. Але насправді це не дуже втішний показник для соборності держави і спокою в цьому регіоні, бо заколоти вчиняє якраз агресивна меншість. Між тим ніхто не питав донеччан і луганчан, яким вони хочуть бачити своє майбутнє, як тепер ставляться до нової української влади та ідеалів Майдану. Гадаєте, як? Як люди, яким замість очікуваних інвестицій та субсидій прислали танки.
А тому українським військовим сьогодні настільки важко, що створюється враження, ніби вони перебувають...на чужій території. На своїй землі, але наче на чужій. Треба озиратися не лише на бойовиків із автоматами, а й на бабусь, які за 200-300 гривень виходять на проросійські мітинги, і на юрби розлюченої молоді, що намагається захопити бойові машини Української армії та штурмує адмінбудівлі із арматурою, битами та мисливською зброєю.
9 травня до переліку "міст-антигероїв" долучивсь і Маріуполь. Його аж ніяк не можна вважати маргінальним, тобто населеним тільки безробітними та пияками-невдахами. Це місто-трудівник із досить високим рівнем життя. Тут діють потужні підприємства — металургійний комбінат імені Ілліча, концерн "Азовмаш", Маріупольський морський торговий порт, "Азовелектросталь"", термічний, судноремонтний, дослідно-експериментальний, "Електроприлад" та інші заводи. Місто має розвинену інфраструктуру, високий рівень благоустрою, футбольні, баскетбольні та гандбольні клуби. Це не депресивний Слов'янськ, а один із найбільших промислових та культурних центрів Донеччини. І ось тут, на 9 Травня відбувається криваве побоїще. Як саме заварилася страшна каша, достеменно не відомо. Сепаратисти звинувачують начальника міського відділу міліції Андрощука, котрий нібито відкрив вогонь по своїх підлеглих, коли вони відмовилися розганяти мирну демонстрацію городян. В.о. міністра внутрішніх справ Арсен Аваков стверджує, що сутичку спровокував снайпер, який почав стріляти по мирних людях і міліціонерах. Одне слово, натовп пішов на штурм міського відділення міліції. Правоохоронці забарикадувалися на одному з поверхів і стали відстрілюватись. Їм на допомогу поспішили підрозділи Нацгвардії. Як підсумував Аваков, унаслідок короткого, але запеклого бою 20 сепаратистів було знищено, чотирьох взято в полон, решта розбіглася. Наші силовики теж зазнали тяжких втрат. Куля снайпера цього дня обірвала життя командира Дніпропетровської бригади територіальної оборони Сергія Демиденка. За свідченням очевидців, над його тілом ще й познущалися: відрізали вуха і викололи очі. Загинули також начальник ДАІ Маріуполя Віктор Саєнко, співробітник батальйону патрульної служби міста Михайло Єрмоленко, боєць дніпропетровського батальйону місцевої самооборони Олег Ейсмант, воїн батальйону "Азов" Родіон Добромолов, строковик Нацгвардії Богдан Шлемкевич. Реєстр небесних лав героїв України, на жаль, знову поповнився.
Нацгвардія відразу після операції вивела свої підрозділи з міста нібито для того, щоб не провокувати нових сутичок, але це, вочевидь, було помилкою, адже Маріуполь майже на добу опинився в руках мародерів, оскільки місцеві правоохоронці теж розбіглися. Це дало підстави фактичному господареві міста, власнику більшості тутешніх підприємств Ринату Ахметову заявити про необхідність припинення на території області Антитерористичної операції та створення при його комбінаті "Метінвест" озброєних дружин самооборони, тобто фактично власної армії. У багатьох оглядачів і політиків одразу ж виникла підозра, що справжньою метою кривавих сутичок у Маріуполі та інших містах Донеччини є встановлення тут автономного правління, мовляв, якщо центральна влада не спроможна навести лад, то є сили, які на це здатні.
Тепер зрозуміло, в чому причина неефективності Антитерористичної операції? Замість того, щоб виполювати будяки з корінням, вона збиває лише їхні верхівки. В цьому разі інтереси Москви і регіональних бізнесових еліт Сходу України, які збагатилися за рахунок пограбування місцевих бюджетів та надр, збіглися. "Діти Януковича" ладні на все, аби не допустити, щоб Київ урізав їхні прибутки та знищив корупційні схеми. Саме місцеві божки підігрівають сепаратистські настрої, а можливо, навіть фінансово підтримують бойовиків, які, цілком імовірно, відразу перейдуть до так званих народних дружин Ахметова. А тому загравання з регіональними князьками, чим зараз займається влада, — фатальна помилка. Антитерористична операція має здійснюватися паралельно з антикорупційною. Але це вже завдання легітимного президента...
Обирали мир і Україну
26 травня 2014 рокуМинулої неділі українці обирали президента. Йшли на виборчі дільниці з надією і тривогою. Більшості людей цей день уявлявся вирішальною битвою за незалежну державу, початком нової ери в її історії, можливістю об'єднання і захисту від внутрішньої та зовнішньої агресій.
Уперше пріоритетним моментом виборів була не кандидатура майбутнього глави держави, а їхня легітимність і змога здійснити вільне волевиявлення. Адже Кремль одразу після призначення дати виборів заявив, що не визнає їхніх результатів, а потім робив усе, аби вони не відбулися: дестабілізував ситуацію на сході країни, зосередив на її кордонах кілька своїх добірних дивізій. А в день голосування навіть улаштував репетицію бомбардування наземних цілей на своїх прикордонних полігонах. Головорізи самопроголошених республік, вочевидь, за вказівкою північного сусіда, вчинили кілька кривавих акцій проти підрозділів наших Збройних сил, розгорнули кампанію залякування населення Луганської та Донецької областей, практично паралізувавши вибори у більшості тамтешніх міст та районів. На жаль, українські силовики не змогли перешкодити діям терористів та агентів російських спецслужб. А тому загроза провокацій висіла практично над усіма виборчими дільницями. Через те мільйони українців 25 травня стискали кулаки, загадуючи одне-єдине бажання: аби ніхто не завадив їм зробити вибір, а країні — одержати легітимного президента.
Ці вибори унікальні ще за кількома ознаками. Сумнозвісний адмінресурс, який робив погоду у всіх попередніх змаганнях політиків починаючи з 1998 року, вперше не втручався, оскільки як явище був знищений Революцією гідності. У цих виборах узяло участь практично нове громадянське суспільство, яке завдяки Майдану позбулося тривалої депресії, перетворившись на активного творця новітньої історії. Україна сьогодні не має грошей, зате має міцний національний дух, що дає оптимістичну відповідь на запитання: бути їй чи не бути.
Ще така особливість: зменшилася кількість виборців, виборчих округів та дільниць. Якщо на попередніх президентських виборах було зареєстровано 36 мільйонів 576 тисяч 763 виборці, то на нинішніх — 36 мільйонів 53 тисячі 538. І це при тому, що ЦВК не виключила з реєстру кримський електорат, залишивши за ним право голосу. Проте виборчі дільниці на окупованій території не організовувалися. На першому місці за кількістю тих, хто має право голосу, — Донеччина: 3 млн 359 тисяч, на другому — Дніпропетровщина: 2 млн 686 тисяч, на третьому — Харківщина із 2 млн 173 тисячами, на останньому Чернівецька область: майже 707 тисяч.
Усього в Україні було створено 33,6 тисячі виборчих дільниць, 114 із них — за кордоном. Як повідомив голова ЦВК Михайло Охендовський, 171,078 громадян змінили місце голосування. Зокрема, очікувалося, що близько шести тисяч кримчан проголосують на виборчих дільницях Херсонської та Миколаївської областей.
Українські перегони викликали небувалий інтерес закордонних інституцій. ЦВК зареєструвала 2191 спостерігача від 19 міжнародних організацій та від 18 держав. Зокрема, від Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ, ПАРЄ, Фонду Конрада Аденауера, Міжнародного Республіканського Інституту, Світового конгресу українців, Українського конгресового комітету Америки та багатьох інших. "Ми дуже раді бути тут. Це дуже важливі, історичні вибори", — заявила колишній держсекретар США Мадлен Олбрайт, яка разом із екс-міністром закордонних справ Іспанії Аною Паласіо очолює делегацію із 26 представників.
Відкрили голосування українці Австралії — перший виборчий бюлетень було опущено в скриньку у Канберрі о першій годині ночі за нашим часом. Надзвичайний ажіотаж спостерігався на дільницях для голосування Варшаві, Мадриді, Римі, Берліні та в інших європейських містах. Активно проходило волевиявлення в українських містах і селах. Бажаючим зробити свій вибір на багатьох дільницях доводилося вистоювати довжелезні черги. Станом на 15-ту годину найвища явка виборців була зафіксована у Рівненській області — 50,51%, друге місце за активністю посіли хмельничани (48,8%), третє — вінничани (48,67%). Київ попри довгі черги на багатьох дільницях здивував — усього 31,13 відсотка. Проте після 20-ї години виправився — майже 68%. Жителі столиці, які повернулися з дач, голосували навіть після закриття виборчих дільниць. Найнижча активність, що зрозуміло, спостерігалася у Донецькій області — 13,7%.
Заради справедливості треба зазначити, що загальний показник явки нижчий від досягнутого на виборах 2010-го (69,15%), 2004-го (77,28%), 1994го (71, 43%) років. Вочевидь, далися взнаки весняно-літній період, коли селяни і містяни багато часу проводять на дачах і городах, а також побоювання провокацій в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Дніпропетровській Запорізькій та Харківській областях. Сповіщалося про замінування дільниць, мали місце інші акції залякування. Експерти вважають, що не дуже високий інтерес до виборів у цих регіонах спричинила також відсутність у списку кандидатів на президентське крісло політиків, яких вони вважають "своїми".