Мабуть, вона не хоче заважати синові і принишкла за столом. Аркадій пішов до неї. Мати лежала на ліжку. Над головою мутно горіла лампочка під зеленим абажуром. На грудях Надії Василівни лежала палітуркою вгору розкрита книжка.
— Чого це ти замислилася, моя старенька? Чи, може, зажурилась?
— Ні,— повернула голову Надія Василівна, ще не відігнавши думок.
Але розмову прикро перервав дзвоник. Від несподіванки Надія Василівна здригнулась. Аркадій сердито проказав:
— Поговорити не дали, чорти! — і побіг зустрічати своїх товаришів. Замість хлопців увійшли Ярема Галайда з Наталею Павлівною, виряджені, прибрані. Ярема був у новому костюмі з галстуком усіх кольорів веселки, а в руках тримав сірий фетровий новісінький капелюх. Галайда, як завжди, ніяково посміхався...
— Пробачте, що я лежу. У вас сьогодні такий урочистий вигляд. Куди ви зібралися? — спитала Надія Василівна.
— Музика і математика найсвятіші з усіх мистецтв. Ми йдемо слухати симфонію. Випадково дістала Наталочка квитки... До вас прохання, дослухайтеся до нашого закутка, бо, як відомо, два тижні ми вже без обслуговуючого персоналу, або, інакше кажучи, без хатньої робітниці... Це — перше, а по-друге, ходім, Аркадію, проведи нас, годі сидіти в хаті! — запропонував Ярема.— Чому тебе не видно?
Наталя Павлівна теж запросила Аркадія проїхатись на машині. В такий чудовий вечір злочин сидіти дома,
— До іспитів готуюсь і тому не покидаю своєї нори... Зараз до мене товариші прийдуть!..
— Ах, так значить, ти їх будеш чекати, а я тобі не товариш? Думаєш, як я вже давно закінчив десятирічку і на цілих сім років старший за тебе, значить, можна мене зневажати?.. Гаразд, запишемо! Одягай піджак і ходім!
— Піди, Аркадію. Цілий день із хати не вилазив. Машиною зразу й назад вертайся, скільки там воно часу займе,— підтримала Ярему Надія Василівна.— Почекають твої гості.
— Чуєш, що говорить мудра мати! А я давно тебе не бачив і, одверто признатись, скучив. Роботи у мене по саму шию, а ти теж не дуже полюбляєш у гості ходити. Поїхали... Так ти, Надійно, наглядай там, бо жаль, коли витягнуть все добро,— сказав на прощання Ярема і пропустив уперед Наталю Павлівну. Аркадій ішов останнім, просто як стояв, навіть не надягши кепки.
На вулиці Аркадій озирнувся на всі боки, виглядаючи своїх хлопців, але їх ніде не було видно. Лише біля ніші воріт сусіднього будинку, там, де можна через два двори пройти на другу вулицю, протилежну їхній, Аркадій помітив під ліхтарем знайому постать. Ніяк не міг згадати, де він бачив таку вправну ходу, широку спину і міцно посаджену голову... Доки намагався пригадати, людина розтанула, не озираючись. Здається, повернула-таки в те підворіття, яким часто користувався Аркадій, коли поспішав і не хотів сідати в трамвай.
Біля шофера сів Ярема. Наталя Павлівна з Аркадієм — ззаду. Запах парфумів трохи п'янив Аркадія. На цей раз особливо вражала приваблива зовнішність Наталі Павлівни, і він не знав, що в неї спитати, щоб дізнатись, чи не ображається вона за його колишні витівки і дурні запитання про Медового. Проте й тепер, знову, весь час, настирливо тягло спитати, як поживає Іван Романович.
В цю мить краса і принадність Наталі Павлівни раптом затьмарилася. Аркадій одхилився в куток. Холодний гнів скував груди, і щось боляче кольнуло в серце. Чому він так ненавидів Медового?.. Дошукуватись відповіді не було часу, бо Ярема базікав, допитуючи з іронією, чи личить йому сірий капелюх.
Машина легко пливла по асфальту. Повітря обвівало лице — машина була відкрита.
Наталя Павлівна сиділа, гордо піднявши голову в гарному маленькому капелюшкові з задерикувато заломленими крисами. Біля вух, роздуваючись, ворушилися чорні тонкі кучері. Аркадій помітив, що, їдучи в авто, він завжди з жалем дивиться на пішоходів.
Біля філармонії попрощався. Ярема обіцяв зайти після концерту пити чай і жартома вимагав, щоб було приготовлено тістечка і варення, інакше він зробить бунт. Ні, вони з Наталею самі зайдуть купити солодкого, а Надійка нехай тільки приготує чай і свою гостинність.
— Сьогодні Ярема з тобою гуляє, правда, Наталочко?
Назад Аркадій доїхав непомітно, стежачи за низеньким шофером, котрий з напруженою увагою дивився вперед, задерши голову і виставляючи тонкий гострий ніс, неначе півень, що співає на паркані. Подякувавши йому, Аркадій хутко побіг по східцях, щоб дома недовго чекали хлопці.
Перестрибуючи відразу по два східці, Аркадій здивовано спинився на мить біля останньої площадки, не довіряючи своїм очам. Двері в квартиру Яреми поволі зачинялися. Хтось заходив туди не поспішаючи, впевнено і хазяйновито.
Коли б допіру сам Аркадій не залишив Ярему і Наталю Павлівну в філармонії, він ніколи не звернув би на *це уваги. Значить, щось не гаразд, безумовно! Якась стороння людина заходить до приятеля, який кілька хвилин тому прохав доглядати його квартиру. Аркадій тихо перестрибнув останні східці і з усієї сили рвонув ручку. Англійський замок ще не встиг замкнутись, і двері широко відчинилися.
За дверима стояв Іван Романович Медовий з фотоапаратом у лівій руці, а права ще не опустилася після того, як Аркадій сіпнув двері.
Може, якісь десяті частки секунди тривала розгубленість Медового, і враз бліді синюваті очі його холодно потемніли, як свинцеві ґудзики. Приголомшений несподіваною зустріччю, Аркадій мовчав, але думки з страшною хуткістю мчали в голові. В його уяві окреслювалася по-новому постать Медового, що зараз ось дихав просто в обличчя Аркадієві — їх відділяв усього один крок. Треба було діяти, але Аркадій ще не отямився після першого враження від зустрічі. Спитати, чого Медовий тут, коли господарів немає вдома? Більшої дурниці не можна собі уявити! Зачинити двері і покликати сусідів? Медовий стоїть напоготові, напружений весь, як розтягнена пружина.
Внизу почулися голоси. Аркадій впізнав хрипкий тенор Марка і бас Вови. Ідуть хлопці, тепер значно легше, тепер... Аркадій поворухнувся, і вмить різко, з механічною хуткістю рвонулася права рука Медового. Аркадій враз підставив свою руку проти грудей, але все ж таки в очах промайнула блискавка і розсипалась різнобарвним фейерверком. Сухо клацнули зуби від цього страшного, хоч і полегшеного захистом удару.
Аркадій хитнувся і поточився назад. Медовий скористався цією секундою, щоб прослизнути повз Аркадія і побігти вниз. Майнула тінню постать Медового, вона обминула на звороті Вову, Сашка і Марка, які, помітивши збентежений вигляд Аркадія, поспішали до нього.
— За ним біжіть, не спускайте з очей! — крикнув Аркадій товаришам.
Хлопці на мить спинилися і, не питаючи нічого, кинулися вниз, затупотіли десь біля виходу, доки Аркадій приклав до губи хустку і зробив два кроки до дверей своєї квартири. На тривожний дзвоник вибігла Надія Василівна і одступила в коридор, побачивши сина в такому збудженому стані.
— Мамо, дзвони негайно в НКВС! Медовий був тут, у Яреми, щось фотографував. Швидше! Ми не випустимо його далі нашого кварталу,— і побіг на вулицю.
Надія Василівна не встигла нічого сказати. Кинулася до телефону в розчинені двері квартири Галайди.
Ноги Аркадія запліталися. Він не міг бігти просто, а робив кривулі від стіни до поруччів. Голова була важка, східці рябіли і поволі крутилися перед очима. Лише овіяний свіжим повітрям Аркадій набрався сил і зразу побачив, що на вулиці вже не було нікого. Хлопці десь зникли, а в нього майнула думка: треба бігти в сусідній двір, де він бачив Медового, коли вийшов з Яремою. Тоді Аркадій його не впізнав.
Розрахунок був правильний. Вискочивши з освітленого підворіття на сусідню вулицю, Аркадій побачив метрів за двісті від себе, на другому боці, знайому постать Медового. Медовий ішов швидко, не озираючись, а за цей час Аркадій встиг теж перебігти на другий бік вулиці і, обминаючи рідких пішоходів, кинувся навздогін. Там десь повинні з'явитися хлопці, вони, напевне, будуть оточувати квартал...
"Найголовніше — не загубити його на багатолюдному розі!" — не виходило з голови, і Аркадій побіг ще швидше. Бігти було важко. "Не випустити Медового. Не випустити Медового..." Ця думка і люта злоба підганяли Аркадія, який з радістю помічав, що віддаль між ним і постаттю в сірому костюмі зменшується з кожним кроком.
В якусь мить Медовий озирнувся так швидко, що Аркадій не встиг сховатись за деревом і спинитись. Секунду вагався Медовий, навіть повернувся назад, мабуть, думав іти назустріч, потім широким кроком майже побіг до рогу, де проїздили дві машини. Аркадій був метрів за п'ятдесят від нього, коли Медовий підняв руку і спокійно спинив одну з машин, сказавши шоферу кілька слів. Машина рвонулася з місця, за нею пішла друга так швидко, що Аркадій не встиг навіть крикнути. Доки він з розпачем, захекавшись, добіг до перехрестя вулиць, щоб запам'ятати хоч номер машини, ще одне авто спинилося майже біля нього. Аркадій став, серце билося страшно. Сльози гніву душили його. Випустив, дав змогу втекти! Може, хоч цей шофер погодиться наздоганяти, але де тепер його знайдеш, проклятого... В руці затискував він скривавлену хустку. Кров давно перестала йти з розбитої губи.
Хтось поклав йому руку на плече. Аркадій раптом повернувся до незнайомого чоловіка в широкому сірому плащі і в такій самій сірій кепці.
— Товаришу Троян?.. Це добре... Він поїхав на першій машині? — тихо спитав незнайомий.
— Так, але...
— Все в порядку. Ідіть додому, заспокойтеся,— лагідним голосом сказав незнайомий.
Він чимось нагадав Аркадієві полковника Пораду. Під коміром плаща здивований Аркадій помітив у незнайомого червоні петлиці співробітника НКВС.
— Відпочиньте, заспокойтеся, товаришу,— ще раз сказав незнайомий і сів у машину.
Від радості, що потрясла його, від усього пережитого за ці кілька хвилин Аркадій став похитуючись, а крім того відчув страшну втому. Ноги не хотіли пересуватись, руки висіли безсило, голова хилилася, і щеміла губа, нудило від болю у скроні і в усьому тілі.
Дома він байдуже поставився до метушні, розмов, шуму, що знялися навколо нього. Мовчки, порожніми очима дивився на матір, і голос її здавався далеким. Мати чомусь спитала, чи не треба лікаря. Аркадій роздратовано глянув на неї і ліг у своїй кімнаті на дивані, заплющивши очі.