Що стосується угоди Жолкевського з турками то козаки в перемовах участі не брали і виконувати її не мають бажання.
Зрозуміло, що Жолкевський переповнювався люттю, але проти Сагайдачного був безсилий. Тому прийняли компромісне рішення, винести цю угоду для розгляду на засіданні сейму у 1618 році. Таким чином Сагайдачний за три роки зумів створити передумови отримання української автономії в складі Речі Посполитої, і внести корективи в Люблінську унію. Він створив військову силу, про звитяги якої пізнала вся Європа. Польща була підведена до можливої війни на два фронти з Туреччиною і Московським царством, а без козацького війська то було їй не під силу.
Здавалося, відповідь на поставлене життям питання очевидна. До речі, її дав королю Польщі Сигізмунду ще Йосип Верещинський. Сагайдачний добре пам'ятав його виступ двадцять років тому, де Верещинський виклав суть свого трактату "Вірний шлях до заселення пустощів у руських областях Польського королівства і захисту всієї української сторони". Розуміння трактату фактично змінило життя Сагайдачного.
Ну чому королю Польщі, і сейму Речі Посполитої не погодитися на створення навколо Києва державницького утворення, яке буде мати козацьке військо, спроможне захистити полуденні рубежі Речі Посполитої від татарських орд! В той же час Сагайдачний розумів причину небажання короля і сейму послухати пораду Верещинського. Щоб її виконати, треба дати тим теренам, де проживає український люд та його Запорозьке Військо, автономію А проти цього одразу стануть польські магнати, які давно цю землю мають за свою. Але ж з іншого боку, коли Запорозьке Військо стане на бік ворогуючої сторони, то може привести Річ Посполиту до загибелі. На жаль, думати про це в Польщі на той час не було кому.
ВІЙНА З БРАТАМИ
ПО ВІРІ
( МОСКОВСЬКИЙ ПОХІД)
Не один Владислав со своим небольшим войском приближался к Москве: шел на нее с другой стороны малороссийский гетман Конашевич–Сагайдачный с 20000 козаков. Услыхав о приближении Сагайдачного, царь приказал идти против него Пожарскому из Боровска; Пожарский выступил по дороге к Серпухову, но сильно занемог. Тогда государь велел больному Пожарскому ехать в Москву, а товарищу его, князю Григорию Волконскому, велел стать на Коломне и не пропускать Сагайдачного через Оку; но Волконский не был в состоянии удержать гетмана от переправы и должен был заключиться в Коломне. 20 сентября королевич стал в знаменитом Тушине; Сагайдачный появился у Донского монастыря и начал пропускать обозы свои для соединения с королевичем; бояре с войском вышли было из Москвы, чтоб воспрепятствовать этому соединению, но на московских людей, по словам летописца, напал ужас великий, и они без бою пропустили гетмана мимо Москвы в таборы к Владиславу. Ужас москвичей увеличила еще комета, которая головою стояла над самым городом: царь и все люди, смотря на звезду, думали, что быть Москве взятой от королевича.
class="calibre1">
История России с древнейших времен.
С.М. Соловьев.
Комета, яка засяяла над Москвою у 1618 році, була сприйнята царем та Московським людом з містичним жахом, як знак того що Москва буде звойована польським королевичем Владиславом. І то було цілком ймовірно, йому на допомогу йшло двадцятитисячне військо гетьмана Сагайдачного. Так напише пізніше історик С. Соловьйов в своїй праці "История России…", про 1618 рік.
А за декілька місяців до того, Сагайдачний у своєму кабінеті уважно вивчав історію відносин Великого Московського князівства з Великим Литовсько-Руським князівством та Лівонською конфедерацією. До того його спонукала нова війна, яка розгорілася між Великим Московським князівством та Річчю Посполитою.
Але то вже було відлуння Лівонської війни, розпочатої Московським царством в січні 1558 року нападом на Лівонію. Підстави для цього у Москви були. Лівонська конфедерація повністю контролювала російську морську торгівлю з Європою, маючи свої порти. Весною 1557 року московський цар Іван ІV побудував свій морський порт на березі Нарви, під назвою Розсене. Проте, Лівонія разом з Ганзейським союзом не пропускала європейських купців до московського порту.
Московія, зміцнившись після перемог на півдні над Казанським і Астраханським ханствами, в 1558 році розпочала війну з Лівонською конфедерацією. Війна, що розпочалась досить успішно для Московського царства, закінчилась його поразкою зафіксованою в десятирічному Ям-Запольському перемир'ї з Річчю Посполитою, та Плюським трьохрічним перемир'ям зі Швецією. На користь Речі Посполитої Московія відмовилась від Лівонії та литовських земель, а Швеції відійшли Копорьє, Ям, Івангород і південні території фінського заливу, що прилягали до них. Московія була розорена, а північно-західні землі обезлюднили.
Ослабленням Московії вирішила скористатися Річ Посполита. Спочатку князі литовські Сапега та Вишневецький задумали посадити на Московський престол свого ставленика. Пізніше Польща намагалася заволодіти Московським престолом, щоб як у випадку з Литвою приєднати Московське царство до Польської корони. По угоді 4 лютого 1610 року, який було складено під Смоленськом королем Польщі Сигізмундом та московським посольством "Семибоярщини", малолітній королевич Владислав зайняв Московський престол.
Проте вже в жовтні 1610 року боярський уряд королевича Владислава відсторонили, а в 1613 році на московський престол було обрано Михайла Романова, сина Московського митрополита Філарета. Польща вважала такі дії неправомірними, і виставила цілий ряд претензій до Московії. Розпочаті переговори досить скоро зійшли нанівець, і в липні 1616 року московський цар Михайло Романов дав наказ йти війною на Польщу.
Початок війни був для московського царя досить успішним. Річ Посполита терміново зібрала сейм, на якому було прийнято рішення направити проти московських військ королевича Владислава, який мав право на московський престол. На чолі війська повинен був стати Станіслав Жолкевський, тому що був свідком присяги Владиславу на царство московського народу, але той відмовився, мотивуючи відмову в необхідності підготовки до можливої війни з турками. Тому головним воєначальником одинадцятитисячного війська королевича Владислава призначили литовського гетьмана Карла Ходкевича.
Сейм доручав Владиславу не протидіяти можливому вигідному миру з Москвою, а в випадку перемоги і взяття Москви, з'єднати Московську державу з Польщею нерозривним союзом. Спочатку війська Владислава мали успіх. В жовтні Владислав зайняв місто Вязьму і відправив до Москви грамоту:
"От царя, и великого князя Владислава Жигимонтовича всея Руси в Московское государство, боярам нашим.
Как, по пресечении, Рюрикова дома, люди Московского государства, поразумев, что не от царского корня государю быть трудно, целовали крест ему, Владиславу, и отправили послов к отцу его Сигизмунду для переговоров об этом деле. Но главный посол, Филарет митрополит, начал делать не по тому наказу, каков дан был им от вас, прочил и замышлял на Московское государство сына своего Михаила. В то время мы были в несовершенных летах, и не могли принять скипетр Державы. Теперь мы, великий государь, пришли в совершенный возраст к держанию скипетра, хотим за помощью божией свое государство Московское, от бога данное нам и от всех вас крестным целованием утвержденное, отыскать и уже в совершенном таком возрасте можем быть самодержцем всея Руси, и неспокойное государство по милости божией покойным учинить. Мы нашим государским походом к Москве спешим и уже в дороге; а с нами будут Игнатий патриарх да архиепископ смоленский Сергий, да бояре князь Юрий Никитич Трубецкой с товарищами".
Не отримавши відповідь з Москви Владислав продовжив військові дії. В квітні 1618 року його війська зайняли Можайськ і рушили на Москву. Але за час бойових дій військо Владислава витратило військові і продовольчі припаси. В серпні прибув литовський канцлер Лев Сапега, якого Владислав посилав за допомогою і повідомив що сейм відмовився дати гроші на продовження війни. На ворожій території в оточенні московського війська становище Владислава стало катастрофічним. В державі була лише одна військова сила, здатна прийти Владиславу на допомогу, то Запорозьке Військо. Після морських походів, у боях з турками і татарами, запорожці ставали військом, що здатне стати у двобій і здобути перемогу.
Сапега то знав. Але знав і відношення Жолкевського та короля Сигізмунда до запорожців. То ж це питання міг вирішити лише король Сигізмунд. Але Владислав все ж послав Сапегу до Сагайдачного на допомогу.
Сагайдачний не мав повідомлень про хід цієї війни останнім часом, але досить часто приходив до думки, що участь у цій війні його війську була б на користь. На то було декілька причин. Після заборони Сеймом походів на Туреччину, його військо знаходилося в бездіяльності, та це й чекало комісії сейму, яка мала від двадцяти тисяч лишити три, а інші мали повертатися до панів. Зрозуміло, того Сагайдачний не допустить. Навпаки, він мав бажання після морських боїв ще вишколити своє військо в боях за взяття чужих укріплень та захисту своїх міст. Такою нагодою могла стати участь у московській компанії. Тому він так цікавився військовими "звитягами" королевича Владислава. Війна йшла вже два роки, а кінця її видно не було. Але пропонувати свої послуги Сагайдачний не збирався, лише дуже уважно спостерігав за перебігом подій. Він, як досвідчений стратег, чекав запрошення від польського короля. І такий час нарешті прийшов.
До світлиці, де гетьман працював з державними паперами, стрімко зайшов Максим Лобода.
– Пане гетьмане, батьку, дозволь тебе потурбувати!
– Проходь, Максиме. Та сідай на ослін, розповідай що трапилось, ти так засапався, немов із самої Варшави без коня мчиш!
– Та я з подвір'я батьку, а от посланець від короля, дійсно з далека. Просить аудієнції у гетьмана.
– І яке цього разу має бажає його світлість? Знову ультиматум про заборону походів на турецькі володіння? Турки вже захопили пів Європи, скоро до Варшави і Відня доступлять, а король зі шляхтою все просить та благає турецького повелителя зважати на складені угоди про перемир'я!
– Ні, батьку, цього разу таке враження, що з подарунками посольство пожалувало.